Постанова

від 29.05.2019 по справі 759/4907/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5190/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року м. Київ

Унікальний номер справи 759/4907/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.

сторони справи:

позивач - Центральний спортивний клуб Збройних Сил України,

відповідачі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуЦентрального спортивного клубу Збройних Сил України (далі ЦСК ЗСУ), подану його представником Рогожуком Сергієм Леонідовичем ,

на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого 12 грудня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Миколаєць І.Ю.,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року ЦСК ЗСУ звернулося з позовом до ОСОБА_1. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно з витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності від 02.11.2016, ЦСК ЗСУ є балансоутримувачем військового містечка № 284, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на території якого знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку з 1992 року в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 разом з сім`єю дружина, син та донька, проживає полковник запасу СБУ ОСОБА_1

Після проведення перевірки стосовно використання житлового фонду керівництвом ЦСК ЗСУ встановлено, що ОСОБА_6 разом з сім`єю в спірному приміщенні проживає безпідставно, оскільки за повідомленням заступника Голови СБ України ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку в ЦУ СБ України з 14.05.1993 в загальній черзі і відповідно до рішення Житлово-побутової комісії ЦУ СБ України від 19.02.2010 йому на 4 особи була надана службова трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . На підставі рішення Житлово-побутової комісії ЦУ СБ України від 18.05.2011 зазначена квартира виключена з числа службових та надана родині ОСОБА_1 для постійного проживання із зняттям з квартирного обліку в СБ України. Згідно з інформаційною довідкою 118091375 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на теперішній час квартира АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності належить дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,з якою шлюб розірвано та його дітям - синові ОСОБА_3 та неповнолітній доньці ОСОБА_4

Проте, після отримання та приватизації вказаної вище квартири ОСОБА_1 разом із сім`єю не маючи на те законних підстав та будь-яких службових зв`язків з ЦСК ЗСУ знову самовільно вселився з сім`єю в квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином,з підстав незаконного вселення відповідачів позивач просив виселити їх квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року позов ЦСК ЗСУ задоволено частково, виселено ОСОБА_2 з 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого житлового приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ЦСК ЗСУ подав апеляційну скаргу і, вказуючи на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови в позові про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом першої інстанції жодним чином не мотивовано з посиланням на норми права відмову у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також не надано належної правової оцінки поданим доказам та приведеним доводам щодо відсутності у відповідачів законних підстав для повторного вселення та реєстрацію в спірній квартирі,оскільки ОСОБА_1 у 2002 році був переведений з ЗС України до СБ України, зарахований на квартирний облік до ЦУ СБУ, та в подальшому отримав за рішенням Житлово-побутової комісії ЦУ СБУ від 19.02.2010 квартиру АДРЕСА_1 , він втратив право користування житлом, яке ним було отримане для тимчасового проживання від ЗС України, як такий, що поліпшив свої житлові умови.

Поза увагою суду залишилися положення Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання (абзац 2 пункт 3),в якому передбачено, забезпечення військовослужбовців проводиться один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Аргументи суду, викладені у рішенні про те, що ОСОБА_1 в рахунок сплати аліментів на утримання доньки відступив 24.10.2013 своє право власності на належну йому частку квартири ОСОБА_2 , уклавши договір дарування, не мають ніякого відношення до правомірності підстав проживання у спірній квартирі. При цьому, не заперечувалося самим відповідачем ОСОБА_1 та підтверджено матеріалами справи, що донька проживає з ОСОБА_1 , а тому доводи щодо потреби дарувати квартиру дружині на утримання доньки є надуманими, безпідставними, а саме дарування своєї частки спрямоване на штучне погіршення житлових умов.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 зазначає, що вселення у спірне житло відбулося згідно з нормами ЖК УРСР. Спірне житло є його постійним і єдиним місцем проживання, іншого житла він на праві власності не має. Зазначає, що позивачем не наведено жодного доказу його самоправного вселення в спірне житлове приміщення. Посилаючись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вважає, що є достатні підстави стверджувати про відсутність підстав щодо його виселення без надання іншого житлового приміщення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 вказує, що твердження позивача про його вселення в спірне житлове приміщення шляхом обману не відповідає дійсності, оскільки під час реєстрації паспортисту було передано паспорт з відміткою про реалізацію права на приватизацію житла. Разом з тим, в квітні 2012 року начальник ЦСК ЗСУ ухвалив рішення щодо його реєстрації в спірному житловому приміщенні. Зазначає, що спірне житло є його єдиним місцем проживання, іншого житла на праві власності він не має, а тимчасове вибуття його до іншого місця проживання, не може свідчити про втрату зв`язку зі спірним житлом, оскільки між ним та позивачем укладалися договори про відшкодування витрат за користуванням комунальними послугами з 01.01.2010 по теперішній час.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ЦСК ЗСУ Височин В.П. та Рогожук С.Л. підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених в ній. Просили рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав свій відзив на апеляційну скаргу. Просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 не оскаржується, а тому переглядається лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику ) сторін (ас.66) та відмовляючи ЦСК ЗСУ в задоволені позову про виселення ОСОБА_1 та його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що правомірність їх проживання встановлено як за сприяння посадових осіб позивача, так і за їх бездіяльністю.

Проте,такі висновки зроблено судом першої інстанції без належного з`ясування дійсних обставин справи,які мають значення для правильного вирішення справи та без наданням цим обставинам неналежної правової оцінки, що призвело до порушення процесуального права та невірного застосуванням матеріального права і з огляду на що рішення суду,в зазначеній частині, не можна визнати законним та обгрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 14 Закону України Про Збройні Сили України майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління. До військового майна належать будинки та споруди. У відповідності до частини 1 ст. 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи позивач ЦСК ЗСУ є балансоутримувачем військового містечка № 294 (спортивної роти), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (ас.13-21).

У відповідності до технічного паспорта на будівлі спортивної роти за адресою: АДРЕСА_1 (за генпланом ) .

Установлено також,що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем з 1985 року. В 1990 році отримав військову освіту в Київському Вище військовому інженерному училищі зв`язку ім. М.Калініна,з 1990 по 2002 рік проходив службу в Збройних силах України. З 14.05.1993 року перебував на квартирному обліку в КЕЧ Київського гарнізону (ас.105,106,44).

В 2008 році закінчив Національну академію Служби безпеки України і з 23.05.2002 по 31.03.14 року проходив військову службу в СБ України на посадах офіцерського та керівного складу. За наказом голови СБУ № 489 від 22 березня 2014 року має звання полковника (ас.105-106).

Під час проходження служби в СБУ за рішенням Житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України від 19.02.2010 № 2 ОСОБА_1 , на родину із 4 осіб надано службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (ас.51).

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.04.2010 № 206 затверджено рішення керівництва СБ України № 6 від 11.06.2010 про надання службової трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на родину з 4-х осіб, він, дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 (ас.ас.47, 48). Ордер НОМЕР_4 ОСОБА_1 отримав 31.05.2010.

Згідно протоколу засідання Житлово-побутової комісії ЦУ СБ України від 18.05.2011року прийнято рішення про виключення зазначеної квартири виключена з числа службових та надання її родині ОСОБА_1 для постійного проживання із зняттям з квартирного обліку в СБ України. Однак, замість сина ОСОБА_3 , у протоколі засідання ЖПК зазначається мати дружини ОСОБА_8 (ас.52). Аналогічне рішення вбачається також з витягу з наказу Центрального управління СБ України від 27.05.2011року (ас.53)

Згідно з розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 14.06.2011р. № 280 звернення СБУ задоволено і трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових та надано ОСОБА_1 , дружині ОСОБА_2 , дочці ОСОБА_4 , матері дружини ОСОБА_8 для постійного проживання (ас.29).

08.08.2011 Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 53108 Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 та членам його сім`ї передано у приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . (ас.30).

Згідно з інформаційною довідкою 118091375 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожному належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 08.08.2011 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на підставі розпорядження від 08.08.2011 №53108 (ас.153).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за договором дарування від 24.10.2013 року ОСОБА_1 подарував належну йому 1\3 частину квартири своїй дружині ОСОБА_2 (ас.155).

07.04.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (ас.173).

В суді апеляційної інстанції оглянуто оригінал паспорту НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 та досліджено належним чином посвідчену його копію, з якого вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Конотоп Сумської області.

Паспорт ОСОБА_1 видано Конотопським МВ УМВСУ в Сумській області 16 листопада 2011 року, тобто після приватизації квартири АДРЕСА_1 .

За поясненнями ОСОБА_1 в суді першої інстанції, отримання ним в 2011 році паспорту було проведено у зв`язку з визнанням його попереднього паспорту непридатним для користування,але належних доказів на підтвердження цієї обставини ОСОБА_1 не надав.

На сторінці 11 паспорту ОСОБА_1 зазначено, що його місцем реєстрації з 13 жовтня 2011 року є АДРЕСА_2 . Наступна відмітка на вказаній сторінці засвідчує зняття його з місця реєстрації 10.04.2011.

Як вбачається з рапорту ОСОБА_1 до начальника ЦСК ЗС України Височини В.І. від 19 квітня 2012 року останній просив ухвалити рішення щодо його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , і такий дозвіл відповідною посадовою особою, яка за повідомленням начальника ЦСК після цього звільнилась та вибула, надано розпорядження на оформлення реєстрації ОСОБА_1 та членів його сім`ї в зазначеній квартирі (ас.169).

Згідно відмітки на сторінці 12 в паспорті ОСОБА_1 вбачається, що 26.04.2012 року Святошинським РУ ГУМВСУ в м. Києві вчинено реєстрацію його місця проживання - АДРЕСА_1 .

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що повторне вселення ОСОБА_1 з членами сім`ї в спірну квартиру,яка знаходиться у віданні позивача ЦСК ЗСУ відбулося з порушенням закону та без належних правових підстав і послідовні дії останнього свідчать про ймовірні наміри штучного погіршення житлових умов та отримання в майбутньому ще одного житлового приміщення.

Між тим, відповідно до ст. 58 ЖК УРСР єдиною підставою для вселення в житлове приміщення державного або громадського житлового фонду є рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про видачу громадянинові ордеру, а згідно ст.122 цього кодексу підставою для вселення в службове приміщення є аналогічне рішення про видачу спеціального ордеру.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Як встановлено, ордер на вселення у спірну квартиру ОСОБА_1 у 2012 році не отримував, а тому у суду першої інстанції не було підстав вважати про законність підстав вселення та проживання ОСОБА_1 зі своєю сім`єю до спірного житла, оскільки таке право ним було вже використано.

Пунктом 4.3 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06.11.2007 № 792, передбачено, що якщо у співробітника після отримання ним житла для постійного проживання повторно виникли підстави для поліпшення житлових умов, додаткове житлове приміщення йому надається СБУ з урахуванням наявності житлової площі або після передачі майна СБУ раніше наданого йому житла.

Проте, у ОСОБА_1 такої підстави не виникало, спірна ж квартира,як встановлено, є майном ЗС України, а тому доводи ОСОБА_1 на те, що спірну квартиру він займає протягом 20 років та сплачує комунальні платежі є нікчемними.

Більш того, судом встановлено, що перед відповідачем ОСОБА_1 , як військовослужбовцем, держава виконала свій обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 12 Закону України Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей та забезпечила останнього житловим приміщенням для постійного проживання, під час проходження служби.

Обов`язок забезпечення іншим житловим приміщенням зберігається виключно у випадку переміщення для проходження служби в іншу місцевість і виключно на час проходження служби.

Наявність реєстрації відповідачів в спірній квартирі є адміністративним актом і будь-якого правового значення для вирішення питання щодо законності заняття спірного житла не має.

Доводи суду першої інстанції, про те, що ОСОБА_1 в рахунок сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 відступив 24.10.2013 року своє право власності на належну йому частку квартири ОСОБА_2 , уклавши договір дарування, не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року (надалі - Конвенція) не містить окремої статі щодо захисту житлових прав дітей. Однак принципові позиції відстежуються в таких її положеннях.

Відповідно до ч.1 ст.16 Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Згідно з ст.6 Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Натомість, забезпечення дотримання основоположних для дитини прав, можливе лише за наявності відповідних умов її розвитку, а саме житла та необхідного майна.

Виселенням ОСОБА_4 не є порушенням права на житло, оскільки після виселення вона може й надалі реалізовувати своє право на житло, безперешкодно та законно проживаючи в квартирі АДРЕСА_1 оскільки є її співвласником.

З огляду на встановлене, позовні вимоги ЦСК ЗСУ про виселення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є обгрунтованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги також знайшли своє підтвердження,оскільки під час апеляційного розгляду, позивач реалізував свої процесуальні права щодо наведення обґрунтованих доводів та заперечень у справі та спростував належними та допустимими доказами висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При вирішенні питання щодо судових витрат, апеляційний суд виходить з того, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За результатом апеляційного розгляду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, позивач має право на відшкодування йому відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судового збору по 1982,25 з кожного.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального спортивного клубу Збройних Сил України, подану його представником Рогожуком Сергієм Леонідовичем , задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного місту.

Позов Центрального спортивного клубу Збройних Сил України про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), на користь Центрального спортивного клубу Збройних Сил України (ЄДРПОУ 08506791, 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 10) по 1 982 (одній тисячі дев`ятсот вісімдесят дві) гривні 25 копійок судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом 30 днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 3 червня 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді: