Постанова

від 22.05.2019 по справі 906/1011/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року Справа № 906/1011/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2019р. (повний текст - 27.02.2019р.) у справі №906/1011/18 (суддя Тарлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

до Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійших вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області

про стягнення 425 962,88 грн.

за участі представників:

позивача - Якимчук О.М., довіреність №007.2-1-0119 від 02.01.2019р.;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.02.2019р. у справі №906/1011/18 відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" до Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійших вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, про стягнення 425 962,88 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№742/19 від 25.03.2019р., т.2, арк.справи 107).

В скарзі апелянт зокрема зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що оплата, тобто виконання основного зобов`язання відповідачем перед позивачем, здійснювалась 25.04.2018р., з чого в свою чергу вбачається, що відповідач не міг керуватись постановою від 11.01.2005р. №20 Кабінету Міністрів України, дія якої закінчилась 31.12.2017р., а також в призначеннях платежу (в платіжних дорученнях) відповідачем здійснено посилання саме на постанову від 04.03.2002р. №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету , а не постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20.

Стверджує, що спільні протокольні рішення не мають жодного відношення до обставин справи, так як спільні протокольні рішення - це документи, які укладаються на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, однак в матеріалах справи наявні банківські виписки, з яких вбачається, що відповідачем здійснено оплату на користь позивача саме на виконання постанови від 04.03.2002р. №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету .

Звертає увагу, що позивачем до позовної заяви було надано акт звірки розрахунків від 11.01.2018р, як один з доказів, яким обґрунтовуються позовні вимоги позивача.

Відповідач, відповідно до норм законодавства України, будь-яких коштів від споживачів не отримує, а тим більше не розподіляє.

Апелянт зазначає, що згідно п.1 Наказу Міністерства фінансів України від 19.02.2018р. №123/289 , визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. N493/688 "Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.08.2015р. за N1007/27452 (із змінами). Вказаний наказ від 19.02.2018р. №123/289 Міністерства фінансів України, набрав чинність 03.04.2018р., тобто до моменту проведення розрахунків між Сторонами за основним зобов`язанням, які в свою чергу проведені 25.04.2018р.

Позивач вважає моментом виникнення прострочення тридцятий день від дати вказаної в акті звірки розрахунків від 11.01.2018р. (початок відліку з 12.01.2018р., тобто 10.02.2018р., що є вихідним (не робочим днем), а відтак термін виконання переноситься на 12.02.2018р., що є першим робочим днем після 10.02.2018р.

Позивач наводить таблицю взаєморозрахунків між сторонами, а також нарахування 3% річних в розмірі 149 000,78 грн та інфляційних втрат у розмірі 276 962,10 грн

На підставі викладеного просить суд скасувати частково рішення господарського суду Житомирської області від 19.09.2019р. у справі №906/1011/18 в частині першого пункту резолютивної частини, згідно якого в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут відмовлено; прийняти нове рішення, яким стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут заборгованість в розмірі 425 962,88 грн, в тому числі: 149 000,78 грн - 3 % річних; 276 962,10 грн - інфляційних втрат; 6 389, 44 грн - судового збору; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 9584,16грн за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019р. відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2019р. у справі №906/1011/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 10.04.2019р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

08.04.2019р. (вх.№13304/19) на електронну адресу суду, а 09.04.2019р. (вх.№13575/19) - на поштову, від Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 152-156).

Відповідач у відзиві зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що управлінням грошові кошти у вигляді державної субвенції на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг та субсидій, які надходили на рахунок відповідача, одразу перераховувалися на розрахунковий рахунок позивача.

Підставою для фінансування ТОВ Житомиргаз збут є спільні протокольні рішення, а позивачем не надано ні спільні протокольні рішення, ні договори, які б укладались чи підписувались управлінням, які відповідно до наведених норм мали б бути підставою для сплати відповідних сум відшкодування за надання пільг та субсидій певним категоріям населення.

Сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, є Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, Департамент фінансів Житомирської обласної державної адміністрації, ТОВ Житомиргаз збут , Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та ПАТ Укртрансгаз . В зв`язку з цим, Управління праці та соціального-захисту населення Романівської райдержадміністрації не є боржником перед позивачем та стороною спільних протокольних рішень, оскільки відповідно до Порядку перераховує надавачам послуг лише отримані ним суми субвенції.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційну скаргу ТОВ Житомиргаз збут залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2019р. у справі №906/1011/18 залишити без змін.

Також просить суд апеляційну скаргу розглянути за наявними матеріалами без участі представника Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації.

09.04.2019р. (вх.№13574/19) на адресу суду від представника ГУ ДКСУ у Житомирській області надійшли пояснення по справі (т.2, арк.справи 158-161).

У поясненнях звертає увагу на положення ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, ч.ч.1, 2, 12 ст.23, ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України, п.1, п.2, абз.4 п.7, п.8 Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, підпунктів 1.3. 2.11. Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженого спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2015р. за №1007/27452, пунктів 8.1, 8.1.2, 8.1.5-8.1.7, 8.2 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012р. №1407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 січня 2013р. за N130/22662, пункту 5.3. Додатку 1 до Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію.

Зазначає, що Казначейство, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало.

На підставі вищевказаного, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.04.2019р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.05.2019р. о 10:30 год.

Відповідач та третя особа не забезпечили явку своїх представників в призначене на 22.05.2019р. судове засідання, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку (т.2, арк.справи 172-174).

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, клопотання відповідача про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, а також те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 22.05.2019р. представник позивача надав пояснення по справі, підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив суд її задоволити.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

11.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (позивач) та Управлінням праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області (відповідач) проведено звірку взаємних розрахунків.

Звіркою заборгованості по розрахункам за надані послуги ТОВ "Житомиргаз збут" по пільгах, субсидіях та компенсаціях станом на 01.01.2018р. встановлено дебетове сальдо ТОВ "Житомиргаз збут" у сумі 25178372,58грн., про що складено відповідний акт звірки, підписаний представниками обох сторін (т.1, арк.справи 20).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи Порядку проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктом 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року N256, та взаємодії учасників таких розрахунків, затверджений наказом Міністерства фінансів України №1 від 04.01.2018р.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем проведення розрахунку за надані населенню послуги з газопостачання, на які надаються субвенції, яке мало місце протягом 2017 року, позивачем було здійснено нарахування 3% річних в розмірі 149000,78грн. та інфляційних втрат у розмірі 276962,10грн., стягнення яких з відповідача і є предметом позову у даній справі. При цьому позивач, посилаючись на п.1.2 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014р. №372, вважає, що датою, коли відповідач прострочив виконання зобов`язання перед позивачем є тридцятий день від дати, вказаної в акті звірки розрахунків від 11.01.2018р., тобто, нарахування 3% річних та інфляційних проведені за період з 12.02.2018р. по 24.04.2018р. (день перерахування УПСЗН Романівської РДА субвенцій).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Відповідно до ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець послуг має право отримувати компенсацію за надані відповідно до Закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно з пп."б" п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету яким встановлено механізм фінансування видатків з місцевих бюджетів щодо надання житлових субсидій населенню на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до пункту 3 Порядку від 04.03.2002р. №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно частини 1 пункту 8 Порядку від 04.03.2002р. №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (частина 2 пункт 8 Порядку від 04.03.2002р. №256).

Зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Вищого господарського суду України від 27.07.2017р. у справі №918/1302/16, від 16.08.2017р. у справі №905/3364/16, від 07.09.2016р. у справі №910/21894/15, від 28.11.2017р. у справі №904/8852/17.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", оскільки, відповідно до п.1 Переліку Постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017р. №951 Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України , Постанова від 11.01.2005р. №20 втратила чинність з 01.01.2018р. При цьому, обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги виникли з 11.01.2018р., а безпосередньо момент виникнення зобов`язання з оплати виник з 10.02.2018р.

Оскільки оплата, тобто виконання основного зобов`язання відповідачем перед позивачем, здійснювалась 25.04.2018р., то відповідач не міг керуватись Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, дія якої закінчилась 31.12.2017р.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в призначеннях платежу (в платіжних дорученнях) відповідачем здійснено посилання саме на постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету .

Крім цього, суд першої інстанції в рішенні від 19.02.2019р. застосовує до спірних правовідносин норми Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом від 03.08.2015р. №493/688 Міністерства фінансів України.

Водночас, згідно з п.1 наказу від 19.02.2018р. №123/289 Міністерства фінансів України, визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. N493/688 "Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.08.2015р. за N1007/27452 (із змінами).

Вказаний наказ від 19.02.2018р. №123/289 Міністерства фінансів України, набрав чинність 03.04.2018р., тобто до моменту проведення розрахунків між Сторонами за основним зобов`язанням, які в свою чергу проведені 25.04.2018р.

З огляду на викладене, саме згідно положень Порядку від 04.03.2002р. №256 на відповідача покладено обов`язок щодо здійснення розрахунків, в тому числі і з постачальниками природного газу, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги.

Спільні протокольні рішення укладаються на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, однак, в матеріалах справи наявні банківські виписки, з яких вбачається, що відповідачем здійснені оплати на користь позивача на виконання постанови від 04.03.2002р. №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету .

До цього ж позивачем до позовної заяви було надано акт звірки розрахунків від 11.01.2018р., як один з доказів обґрунтування позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що у відносинах щодо розрахунків з постачальниками послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних правовідносинах.

Виходячи з положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України та ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №906/621/17).

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Також, листом від 30.06.2011р. Міністерство фінансів України роз`яснило, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право.

Колегія суддів враховує позицію Конституційного Суду України щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 17.03.2004р. №7-рп/2004, від 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.2007р. №6-рп/2007).

Неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання субсидій населенню, яке отримує пільги, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що Управління праці та соціального захисту населення Романівської державної районної адміністрації, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень ч.1 ст. 96 ЦК України має відповідати за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч.1,3 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст.202-205 Господарського кодексу України, ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема: за приписами ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та ст.617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Звіркою заборгованості по розрахункам за надані послуги ТОВ "Житомиргаз збут" по пільгах, субсидіях та компенсаціях станом на 01.01.2018р. встановлено дебетове сальдо ТОВ "Житомиргаз збут" у сумі 25178372,58грн., про що складено відповідний акт, підписаний представниками сторін.

Відповідно до п.1.2 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затверджений наказ Міністерства фінансів України від 02.04.2014р. N372, терміни, наведені в цьому Порядку, мають такі значення: прострочена кредиторська заборгованість - сума кредиторської заборгованості, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов`язкового платежу згідно з укладеними договорами або якщо дата платежу не визначена після отримання підтвердних документів за отримані товари, виконані роботи, надані послуги.

Тому, датою коли головний розпорядник коштів прострочив зобов`язання перед ТОВ Житомиргаз збут є дата коли відповідачу стало відомо про фактичні суми наданих субсидій, плюс 30 календарних днів.

Отже, момент виникнення прострочення, це тридцятий день від дати вказаної в акті звірки розрахунків від 11.01.2018р. - початок відліку з 12.01.2018р., що є першим робочим днем після 10.02.2018р.

Відповідач грошові кошти перерахував несвоєчасно, а саме: 25.04.2018р., тобто з порушенням терміну на 72 дні.

Отже, матеріалами справи підтверджений факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання природного газу населенню, а саме: оформленим сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги по пільгах, субсидіях та компенсаціях, які підписані та скріплені печатками сторін.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідач не заперечував правильність проведеного розрахунку заборгованості, будь яких зауважень щодо розбіжностей у розрахунках або невірно визначеного розміру субсидій не подавав, доказів, які б спростовували наведене матеріали справи не містять.

Перевіривши за допомогою калькулятора ЛІГА.ЗАКОН розрахунок позивача, період нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що відповідний розрахунок є арифметично правильним та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 149000,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 276962,10 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до положень ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.19р. у справі №906/1011/18 та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволити, а саме: стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут 149 000,78 грн - 3 % річних; 276 962,10 грн - інфляційних втрат; 6389,44 грн - судового збору за подання позовної заяви.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються відповідача

Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" задоволити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 19.02.2019р. у справі №906/1011/18 скасувати.

Прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області (Житомирська обл., Романівський район, селище міського типу Романів, вулиця Путиліна, будинок 47; ідентифікаційний код: 03192738) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут (Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Фещенка-Чопівського, будинок 35; ідентифікаційний код: 39577504): 149000,78 грн - 3% річних; 276962,10 грн - інфляційних втрат; 6389,44 грн - судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області (Житомирська обл., Романівський район, селище міського типу Романів, вулиця Путиліна, будинок 47; ідентифікаційний код: 03192738) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут (Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Фещенка-Чопівського, будинок 35; ідентифікаційний код: 39577504) судовий збір в розмірі 9 584,16 грн за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24.05.2019р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.