Рішення

від 27.05.2019 по справі 916/84/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/84/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №916/84/19

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 00291411)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 13915675)

про стягнення 322 776,27 грн.

Представники сторін:

від позивача - Демінська К.В., ордер № 399251, дата видачі : 22.07.18;

від відповідача - Ящук Ю.Ю., ордер № 337212, дата видачі : 25.02.19;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» про стягнення в сумі 425 759,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано фактичним користуванням відповідачем нежитловими приміщеннями після закінчення дії договору, та направлення на стягнення заборгованості нарахованої на підставі додаткової угоди № 5 від 21.09.2016р. до договору оренди №54 від 01.10.2015р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2019р. провадження по справі №916/84/19 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.03.2019р. в порядку ст. 177 ГПК України строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів.

17.04.2019р. за вх. №7663/19 позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за фактичне користування нежитловими приміщеннями в розмірі 322 776,27грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.04.2019р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач 04.03.2019р. за вх. №4354/19 надав до суду відзив на позов, згідно якого позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в порядку п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України закрити провадження по справі.

При цьому в обґрунтування відповідних посилань зазначає, що рішенням господарського суду Одеської області від 13 липня 2018 року по справі №916/458/18 (суддя Обротова О. Ю.) у задоволенні позовних вимог ПрАТ "ОЗОМ" до ТОВ "Кро кус ЛТД" про стягнення плати за фактичне користування приміщенням було відмовлено по вністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2018 року по справі №916/458/18 було встановлено, що враховуючи той факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2017у справі № 916/1962/17, яке набрало закон ної сили і яким зобов`язано відповідача звільнити орендоване нерухоме майно, було виконано лише 17.04.2018р. і відповідач не заперечував факт користування спірними приміщеннями після закінчення дії договору оренди до 17 квітня 2018р., судова колегія дійшла висновку, що орендар - ТОВ Крокус повинен сплатити неустойку за весь період їх користування по день фактичного повернення. Зазначеною постановою суду апеляційної інстанції рішення господарського суду Оде ської області було скасоване, позов задоволено частково - з ТОВ "Крокус ЛТД" на користь ПрАТ "ОЗОМ" було стягнуто 44248,86 грн. заборгованості і витрати по сплаті судового збору у в сумі 1659,32грн. в тому числі за апеляційний перегляд справи.

Господарським судом був виданий судовий наказ на стягнення з ТОВ "Крокус ЛТД" ві дповідних грошових коштів на користь ПрАТ "ОЗОМ".

Отже на думку відповідача стягнення заборгованості з ТОВ "Крокус ЛТД" за фактичне користування приміщеннями після закінчення строку дії договору оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р. що розташовані за адресою: м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5 (у буді влі за літ. "Б" згідно технічного паспорту), та належать ПрАТ "ОЗОМ" за період часу з серпня 2017 року по 17 квітня 2018 року, площею приміщень 822,3 м2. - вже було предметом су дового розгляду по справі №916/458/18, та за ним прийнято рішення, яке набрало чин ності, є підставою для закриття провадження по дійсній справи на підставі п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Дослідивши заявлене відповідачем клопотання прог закриття провадження по справі суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви позивач дійсно просить суд стягнути з відповідача заборгованість за фактичне користування приміщеннями з серпня 2017р. по 17 квітня 2018р. проте підставою стягнення заборгованості є Додаткова угода №5 від 21.09.2016р. зміст якої стосується перегляду вартості оренди приміщень та внесення змін до п. 4.1 договору оренди, яка не була предметом розгляду по справі №916/458/18.

Так, в Постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018р. по справі №916/458/19 чітко зазначено: Надана скаржником до апеляційної скарги додаткова угода № 5 до договору оренди №54 від 01.10.2015р., зміст якої стосується перегляду вартості оренди приміщень та внесення змін до п. 4.1 договору оренди, апеляційна інстанція не приймає, оскільки цей документ не був предметом розгляду в суді першої інстанції , і скаржник не навів поважних причин, з яких він не надав цей доказ суду першої інстанції. Крім того, позивач не посилався на додаткову угоду №5 ні в позовній заяві, ні в заяві про збільшення позовних вимог .

Згідно п.3 ч.1 ст.231 ГПК України суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2,4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених части ною другою статті 175 цього Кодексу.

За п.2 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, враховуючи що підставою позовних вимог по дійсній справи є Додаткова угода №5 від 21.09.2016р. яка не досліджувалась та не була предметом розгляду справи №916/458/19, суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження по справі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01 жовтня 2015р. між Приватним акціонерним товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «КРОКУС» (Орендар) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень №54, згідно якого Орендодавець зобов`язується передати за цим Договором Орендарю у користування за плату та на визначений строк, розташовані за адресою: м.Одеса, Ленінградське шосе, 5, приміщення для виробничо-господарської діяльності : літ. «А» - 263,4 кв.м для цільового використання під офіс; літ.»Б» - 1867,9 кв.м- для цільового використання під виробничі лінії; літ. «Б» - 36 кв.м для цільового використання під офіс; літ. « Б» - 104,4 кв.м для цільового використання під склад. Загальна площа приміщень 2 271,7 кв.м.

У той же день, 01.10.2015р. сторонами був складений акт приймання-передачі нежилих приміщень від Орендодавця Орендарю.

Відповідно до п. 4.1 договору сума орендної плати встановлюється за домовленістю сторін і при цьому розмір орендної плати на момент укладення договору становить:

а) приміщення в літері «А» - 5,10грн., за один квадратний метр (в тому числі і НДС);

б) приміщення в літері «Б» - 5,10 грн. за квадратний метр ( в тому числі НДС);

Всього - 11585,67грн. за один календарний місяць с НДС, що еквівалентно 544 доларам США на момент укладення договору за оренду 2271,7 кв.м.

Сторони узгодили, що на дату укладення договору курс гривні по відношенню до долару США становить 21,2956грн. та окремо дійшли згоди, що у разі зміни курсу української гривні по відношенню до долару США (згідно Національного банка України) на момент здійснення орендарем чергового платежу за оренду (орендну плату), розмір орендної плати зазначеній в п. 4.1 договору буде корегуватись пропорційно зміні курсу.

Згідно п. 4.3 договору оплата здійснюється в національній валюті України - гривні. Орендна плата здійснюється орендарем кожного місяця авансом, не пізніше 5-го числа місяця, за який вноситься орендна плата.

Відповідно до розділу V Договору, він набирає чинності з дня його підписання повноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками. Строк оренди приміщень за цим Договором становить з 01.10.2015р. по 30.09.2016р., та відраховується з дати передачі приміщень орендодавцем Орендарю у користування на підставі акту приймання-передачі приміщень. Строк оренди вважається таким , що припинився з дати дострокового розірвання цього Договору. (п.5.2). Розірвання Договору здійснюється на умовах, передбачених діючим господарським законодавством України та умовах цього Договору.

Згідно п.п.5.5.4 Договору у випадку, якщо Орендодавцю будуть необхідні для виробничих цілей орендовані Орендарем приміщення, Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір за умови попередження Орендаря за шість місяців до розірвання Договору.

Згідно умов Договору, з урахуванням додаткової угоди №5 від 21.09.2016р., сторони дійшли згоди, зокрема, продовжити строк дії Договору до 30.09.2017р.

Крім того, відповідною додатковою угодою сторони дійшли згоди викласти п.4.1 договору в наступній редакції: Сума орендної плати встановлюється за домовленістю сторін та при цьому розмір орендної плати на момент укладання договору складає: за приміщення в літерах А та Б - 61,93 грн. с ПДВ, що еквівалентно 2,40 доларів США за один квадратний метр орендної площі на момент укладання відповідної додаткової угоди. Сторони дійшли до взаємної згоди, що у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до долару США (згідно даних Національного банку України) на момент внесення орендної плати, розмір орендної плати буде коригуватись пропорційно зміні курсу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2017, ухваленим у справі № 916/1962/17, враховуючи закінчення 30.09.2017р. строку дії Договору оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р., задоволено вимогу позивача щодо виселення ТОВ «КРОКУС ЛТД» із займаних ним на момент розгляду справи нежитлових приміщень, загальною площею 820,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5 (у будівлі за літ. «Б» згідно технічного паспорту), що належать ПрАТ «ОЗОМ» та перебували у орендному користуванні ТОВ «КРОКУС ЛТД» на підставі Договору оренди нежитлових приміщень № 54 від 01.10.2015р.

01 березня 2018 року, Відповідач частково виконав Рішення Господарського суду Одеської області щодо виселення та повернув Позивачеві частину нежитлових приміщень, площею 104 м.кв.

З матеріалів справи вбачається, що фактично рішення суду від 15.05.2017 у справі № 916/1962/17 було виконано 17.04.2018р. (орендоване приміщення було передано позивачу), про що свідчить акт державного виконавця АСВП№55744532.

Враховуючи той факт, що відповідач в повному обсязі виконав рішення суду у справі № 916/1962/17 лише 17.04.2018р., то він фактично користувався поза межами дії договору оренди належними позивачу приміщеннями, внаслідок чого останній звернувся до суду із позов про стягнення грошових коштів за фактичне користування нежитловими приміщеннями.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.07.2018 р. у задоволенні позовних вимог Приватному акціонерному товариству «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» відмовлено з огляду на те, що положеннями укладеного між сторонами договору оренди № 54 від 01.10.2015р. не було встановлено обов`язку орендаря по сплаті орендної плати за весь час фактичного користування орендованим майном до його повернення орендарю, а тому правова позиція позивача з приводу можливості стягнення плати після закінчення дії договору є безпідставною.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 р. у справі № 916/458/18 Рішення Господарського суду Одеської області від 13.07.2018 року скасовано, позовні вимоги Позивача задоволено частково, вирішено стягнути з Відповідача на користь Позивача 44 248, 86 грн. заборгованості і витрати по сплаті судового збору у сумі 1 659,32 гривень, в тому числі за апеляційний перегляд справи. Вищезазначена постанова суд апеляційної інстанції прийнята на підставі лише пункту 4.1. Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року, без урахування наявної, чинної та жодною зі сторін спору не оскарженої Додаткової угоди № 5 від 21 вересня 2016 року до Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року.

Позивач вказує, з огляду на неврахування в завершених судових процесах норм чинної Додаткової угоди № 5 від 21 вересня 2016 року до Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року за відповідачем рахується заборгованість за фактичне користування приміщення, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог в розмірі 322 776,27грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» звернулось до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача суми грошових коштів в якості оплати за фактичне користування нежитловими приміщеннями, нарахованих на підставі Додаткової угоди № 5 від 21 вересня 2016 року до Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року за весь період такого користування

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Зобов`язана сторона має право виконати зобов`язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов`язання, на вимогу зобов`язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов`язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу вимог частини 1 статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України унормовано, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Неустойка, стягнення якої передбачено приписами частини другої ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення майна орендарем).

Отже, враховуючи той факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2017 у справі № 916/1962/17, яке набрало законної сили і яким зобов`язано відповідача звільнити орендоване нерухоме майно, було виконано лише 17.04.2018р. і відповідач не заперечував факт користування спірними приміщеннями після закінчення дії договору їх оренди до 17 квітня 2018р., суд дійшов висновку, що орендар - ТОВ «Крокус» повинен сплатити неустойку за весь період їх користування по день фактичного повернення.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Більш того, факт обґрунтованого та повномірного звернення до суду з позов про стягнення грошових коштів за весь період користування нежитловими приміщеннями по день фактичного повернення підтверджується Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 р. у справі № 916/458/18.

Однак, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, який зроблений на підставі Додаткової угоди № 5 від 21 вересня 2016 року до Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року, суд зазначає що він не відповідає обставинам справи, щодо площ нежитлових приміщень яким фактично користування відповідач після закінчення дії договору.

Так, згідно розрахунку позивача з серпня 2017р. по лютий 2018р. у користуванні відповідача залишилось 822,3 кв.м, а з березня по 17 квітня - 718,3 кв.м., проте згідно рішення суду по справі №916/1962/17, відповідач фактично займав нежитлові приміщення загальною площею 820,3 кв.м, а після повернення 01.03.2018р. позивачу 104кв.м., відповідач фактично користувався 716,3кв.м.

Так, здійснивши власний розрахунок, з урахуванням Додаткової угоди №5 від 21.09.2016р. зміст якої стосується перегляду вартості оренди приміщень та внесення змін до п. 4.1 договору оренди, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 321 601,99 грн.

При цьому при розрахунку судом було враховано, що позивачем при подання до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, було допущено арифметичну помилку, сума заборгованості повинна була складати 322 770,27грн. а саме: ((470002,35грн. нарахована сума заборгованості по Додатковій угода №5) - 44 248,86грн. (стягнення по постанові ПЗАГС від 13.12.2018р.)=425 753,49грн.(фактично заявлені по дійсній справі)-102 983,22грн. (зменшення) =322 770,27грн.)

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

При цьому заперечення відповідача, які загалом полягають у необхідності закриття провадження по справі, до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються наявним в матеріалах справи доказами та обставинними викладеними по тексту рішення вище.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи перерахунок підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 00291411) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 13915675) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 13915675) на користь Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» (65031, м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, код ЄДРПОУ 00291411) заборгованість за фактичне користування нежитловим приміщеннями в сумі 321 601 (триста двадцять одна тисяча шістсот одна)грн. 99коп. та судовий збір в сумі 4 824 (чотири тисячі вісімсот двадцять чотири)грн.. 03коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06 червня 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна