Постанова

від 21.11.2019 по справі 916/84/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 916/84/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець,

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019р.

у складі колегії суддів: Г. П. Разюк- головуючий, С. І. Колоколов, Я. Ф. Савицький

за позовом приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус"

про стягнення 322 776, 27 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ фірми Крокус , з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення на підставі додаткової угоди №5 від 21.09.2016р. заборгованості у розмірі 322 776,27 грн. за фактичне користування нежитловими приміщеннями після закінчення дії договору оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р.

Позов обґрунтований тим, що 01.02.2017 р. позивач повідомив ТОВ Крокус про дострокове розірвання договору оренди від 01.10.2015р. №54 та про звільнення відповідачем орендованих нежитлових приміщень з серпня 2017 року. Оскільки відповідач тривалий продовжував безпідставно користуватись належними позивачеві нежитловими приміщеннями, не сплачуючи жодних коштів за їх використання та за користування інженерними мережами позивача та не відшкодовував позивачеві використанні комунальні послуги, ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів звернулося до господарського суду з позовами про визнання договору оренди розірваним з 01.08.2017р., виселення останнього з орендованих приміщень та про стягнення 470 002,35 грн. в якості плати за фактичне користування приміщенням за періоди з серпня 2017 року по лютий 2018 року та з березня по 17 квітня 2018 року.

Позивач зазначає, що приймаючи рішення у вищевказаних судових справах, суди не врахували умов чинної додаткової угоди №5 від 21.09.2016 р. до договору оренди №54 від 01.10.2015 р., у зв`язку з чим ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів звернулось до суду із даним позовом за захистом порушеного відповідачем права власності позивача та у зв`язку із порушенням грошових зобов`язань відповідачем щодо користування нежитловими приміщеннями, належними позивачеві.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача різницю між вже стягнутою в справі в сумі 44 248,86 грн. та реальною заборгованістю відповідача за користування нежитловими приміщеннями за періоди з серпня 2017 року по лютий 2018 року та з березня по квітень 2018 року.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.05.2019р. позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Крокус на користь ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів заборгованість за фактичне користування нежитловим приміщенням в сумі 321 601,99 грн. та судовий збір в сумі 4 824, 03 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються належними доказами, проте враховуючи здійснений судом перерахунок підлягають задоволенню частково.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019р. рішення місцевого господарського суду скасовано, провадження у справі №916/84/19 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Постанова мотивована наявністю судового рішення, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів", не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги, що додаткова угода №5 хоча і є додатком до договору оренди №54, але є окремим документом, який містить волевиявлення сторін, і саме додаткова угода №5 стала підставою звернення до суду у даній справі, а не сам договір оренди.

4. Позиції інших учасників справи

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

01 жовтня 2015 року між ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів як орендодавцем та ТОВ Крокус як орендарем укладений договір оренди нежитлових приміщень №54, згідно з яким орендодавець зобов`язується передати орендарю у користування за плату та на визначений строк розташовані за адресою: м.Одеса, Ленінградське шосе, 5, приміщення для виробничо-господарської діяльності: літ. А - 263,4 кв.м для цільового використання під офіс; літ. Б - 1867,9 кв.м - для цільового використання під виробничі лінії; літ. Б - 36 кв.м для цільового використання під офіс; літ. Б - 104,4 кв.м для цільового використання під склад. Загальна площа приміщень 2 271,7 кв.м.

Згідно з п. 4.1 договору сума орендної плати встановлюється за домовленістю сторін і при цьому розмір орендної плати на момент укладення договору становить:

а) приміщення в літері А - 5,10грн., за один квадратний метр (в тому числі і НДС);

б) приміщення в літері Б - 5,10 грн. за квадратний метр ( в тому числі НДС). Всього - 11 585,67 грн. за один календарний місяць с НДС, що еквівалентно 544 доларам США на момент укладення договору за оренду 2 271,7 кв.м. Сторони узгодили, що на дату укладення договору курс гривні по відношенню до долару США становить 21,2956 грн. та окремо дійшли згоди, що у разі зміни курсу української гривні по відношенню до долару США (згідно Національного банка України) на момент здійснення орендарем чергового платежу за оренду (орендну плату), розмір орендної плати зазначеній в п.4.1 договору буде корегуватись пропорційно зміні курсу.

За п. 5.2 договору строк оренди приміщень за цим договором становить з 01.10.2015р. по 30.09.2016р., та відраховується з дати передачі приміщень орендодавцем орендарю у користування на підставі акту приймання-передачі приміщень. Строк оренди вважається таким, що припинився з дати дострокового розірвання цього договору

21 вересня 2016 між ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів як орендодавцем та ТОВ Крокус як орендарем була укладена додаткова угода №5 до договору оренди №54 від 01.10.2015р., за умовами якої сторони дійшли згоди, зокрема, продовжити строк дії договору до 30.09.2017р., а також дійшли згоди викласти п. 4.1 договору в наступній редакції: Сума орендної плати встановлюється за домовленістю сторін та при цьому розмір орендної плати на момент укладання договору складає: за приміщення в літерах А та Б - 61,93 грн. с ПДВ, що еквівалентно 2,40 доларів США за один квадратний метр орендної площі на момент укладання відповідної додаткової угоди. Сторони дійшли до взаємної згоди, що у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до долару США (згідно даних Національного банку України) на момент внесення орендної плати, розмір орендної плати буде коригуватись пропорційно зміні курсу .

26 жовтня 2017р. рішенням господарського суду Одеської області у справі №916/1962/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р., враховуючи закінчення 30.09.2017р. строку дії договору оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р., задоволено вимогу позивача щодо виселення ТОВ Крокус із займаних ним на момент розгляду справи нежитлових приміщень, що належать ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів та перебували у орендному користуванні ТОВ Крокус ЛТД на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 54 від 01.10.2015р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2018р. у справі №916/458/18 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів про стягнення з ТОВ Крокус 470 002,35 грн. плати за фактичне користування приміщенням за періоди з серпня 2017 року по лютий 2018 року та з березня по 17 квітня 2018 року.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018р. у справі №916/458/18 рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2018 р. скасовано, позовні вимоги ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів задоволено частково, вирішено стягнути з ТОВ Крокус на користь позивача 44 248, 86 грн. заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.

Зазначені рішення господарського суду Одеської області 26.10.2017 у справі №916/1962/17 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі №916/458/18 набрали законної сили, отже, в силу приписів ч. 4 ст.75 ГПК України обставини встановлені судом при розгляді цих справ не підлягають доказуванню та визнаються судовою колегією встановленими.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до змісту вказаних норм права, однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, й уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, так само як і уникнення можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Так, предметом позову у цій справі №916/84/19 є позовні вимоги ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів до ТОВ Крокус про стягнення заборгованості за фактичне користування нежитловими приміщеннями розташованими за адресою: м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5, за період з серпня 2017 року по 17 квітня 2018 року, у розмірі 322 776, 27 грн.

Як на правову підставу позову позивач посилається на те, що відповідач фактично користувався приміщеннями ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів після закінчення строку дії договору оренди №54 від 01.10.2015, у зв`язку з чим, позивач нарахував відповідачу оренду плату використовуючи ставку, яку сторони узгодили у додатковій угоді №5 від 21.09.2016р. до договору оренди №54 від 01.10.2015р.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі № 916/458/18 ПрАТ Одеський завод оздоблювальних матеріалів звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ Крокус , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення 470 002,35 грн. в якості плати за фактичне користування приміщенням, нарахованих за період з серпня 2017 року по 17 квітня 2018 року.

В якості правових підстав позову у справі №916/458/18 позивач послався на те, що відповідач вчасно не повернув приміщення, які надавались йому в оренду, відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди №54 від 01.10.2015р., продовжує ними користуватись, а тому повинен сплатити кошти за фактичне користування приміщеннями.

Задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний господарський суд у справі №916/458/18 не прийняв до уваги додаткову угоду №5 від 21.09.2016р. до договору оренди №54 від 01.10.2015р., оскільки вона не була надана позивачем до суду першої інстанції і скаржник не навів поважних причин, з яких він не надав цей доказ суду першої інстанції. Тому апеляційний суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості на підставі ставки, яку сторони узгодили в договорі оренди від №54 від 01.10.2015р.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, здійснивши порівняльний аналіз суб`єктного складу сторін, предметів та підстав позовів у цій справі та у справі №916/458/18, дійшов правильного висновку, що суб`єктний склад сторін у зазначених справах щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за користування приміщеннями за період з серпня 2017 року по 17 квітня 2018 року, нарахованої на підставі договору оренди №54 від 01.10.2015р., співпадає, а також тотожними у цих справах є предмет і підстави позовів.

Верховний Суд відхиляє посилання позивача в касаційній скарзі на те, що правовою підставою позову у цій справі є додаткова угода від 21.09.2016р. до договору оренди, яка не була підставою позову у справі №916/458/18.

Зі змісту додаткової угоди від 21.09.2016р. №5 вбачається, що ця угода за змістом є зміною умов основного договору оренди та не може існувати окремо від договору.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що фактично позов був поданий за наявності рішення суду у справі №916/458/18 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і у цій справі, що є підставою для закриття провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Вирішення судом спору у цій справі фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду у справі №916/458/18, яке набрало законної сили.

Подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких прийнято рішення у справі №916/458/18, фактично свідчить про спробу позивача здійснити нове слухання справи та нове її вирішення, оскільки при розгляді справи № 916/458/18 позивачем не було надано суду додаткової угоди до договору оренди, якою було змінено орендну ставку та на підставі якої позивачем у справі фактично було здійснено розрахунок заявленої суми.

Верховний Суд вважає висновок апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі правильним.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Посилання скаржника на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення Верховний Суд не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019р. у справі №916/84/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець