Рішення

від 27.05.2019 по справі 922/460/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/460/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", смт. Новогуйвинське, Житомирський р-н, Житомирська область до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омікрон ЕК", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК", м. Київ про визнання недійсним договору та стягнення коштів за участю представників:

позивача - Філімончука Г.М., О.В., наказ №104-ОД від 02.04.2019 року;

відповідача-1 - ОСОБА_1 , договір №18/04-19 від 18.04.2019 року;

відповідача-2 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омікрон ЕК" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (відповідач-2), в якому просить:

- визнати недійсним договір №1204-18 про відступлення права вимоги від 04.12.2018 року, укладений між ТОВ "Омікрон ЕК" (ідентифікаційний код 36626862) та ТОВ "Фірма "Омікрон ЕК" (ідентифікаційний код 40191844);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (ідентифікаційний код 36626862) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (ідентифікаційний код 07620094) неустойку у вигляді штрафу в розмірі 321387,24 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.02.2019 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2019 року було прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження на 08.04.2019 року о 11:20 годині.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва з 08.04.2019 року до 22.04.2019 року до 10:20 год.

22.04.2019 року позивач надав письмові пояснення (вх.№ 9955), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2019 року підготовче засідання відкладено на 07.05.2019 року на 11:30 год.

02.05.2019 року відповідач-1 подав відзив (вх.№ 10703), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що на час пред`явлення позову позивач письмово не заперечував проти укладення договору №1204-18 від 04 грудня 2018 року про відступлення права вимоги, а отже, на його думку, в розумінні п.10.10. договору поставки №18 від 30.01.2015 року, надав свою згоду на передачу відповідачу-1 прав вимоги за вказаним договором та визнав його новим кредитором. Відповідач-1 також зауважив, що позивачем виконано свої зобов`язання у сумі 122795,70 грн., а саме сплачено вказані грошові кошти на розрахунковий рахунок нового кредитора (відповідача-1), який набув своїх прав за вищевказаним договором. Відповідач-1 вважає, що позивач своїми діями погодився з передачею прав, що виникли за цим договором у відповідача-2 відповідачу-1 та виконав в повному обсязі свої зобов`язання перед відповідачем-1 (новим кредитором) за договором №1204-18 від 04.12.2018 року про відступлення права вимоги, внаслідок чого не має правових підстав вважати вказаний договір недійсним.

07.05.2019 року відповідач-1 подав письмові пояснення (вх.№ 11091), в яких зазначив, що позивач своїми діями погодився з передачею прав, що виникли за цим договором у відповідача-2 відповідачу-1 та виконав в повному обсязі свої зобов`язання перед відповідачем-1 (новим Кредитором) за договором №1204-18 від 04 грудня 2018 року про відступлення права вимоги, внаслідок чого позовні вимоги є необгрунтованими та неправомірними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.05.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2019 року на 10:30 год.

22.05.2019 року представник відповідача-1 надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (вх.№ 12508), який досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2019 року підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 27.05.2019 року підтримав відзив, просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 у судове засідання 27.05.2019 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд встановив наступне.

30.01.2015 року між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (відповідач-2, Постачальник) укладено договір №18, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язувався передати у власність, а Покупець - прийняти й оплатити електричне та електронне обладнання, вказане к видаткових накладних надалі - продукція, на умовах, передбачених даним договором (надалі - Договір поставки).

Окрім інших істотних умов, сторони в п. 10.10 Договору поставки визначили, що жодна із сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та обов`язки за даним договором без письмової згоди іншої сторони.

Пунктом 10.5 Договору поставки визначено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у числі гарантійних) за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгований на наступний рік з 1 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожний рік.

04.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омікрон ЕК" (відповідач-1, Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (відповідач-2, Первісний кредитор) укладено договір №1204-18 про відступлення права вимоги (надалі - Договір про відступлення права вимоги).

Пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги визначено, що Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредитору і стає кредитором по Договору №18 від 30.01.2015 року, укладеному між ТОВ "Омікрон ЕК" та ДП "Житомирський бронетанковий завод".

Відповідно до п.1.2. Договору про відступлення права вимоги, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора, вимагати від Боржника (позивача) належного виконання наступних зобов`язань, а саме погашення Боржником своїх боргових зобов`язань, які виникли у сумі - 102329,75 гривень, ПДВ (20%) - 20465,95 гривень, всього - 122795,70 гривень, шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточних рахунок Нового кредитора до ІНФОРМАЦІЯ_1 року або проведення розрахунків із застосуванням векселів.

Згідно з п.5.1 Договору про відступлення права вимоги, даний договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами.

21.12.2018 ДП "Житомирський бронетанковий завод" від ТОВ "Омікрон ЕК" отримано повідомлення №1217/22 про відступлення права вимоги від 17.12.2018 року, яким було повідомлено позивача про те, що відповідно до Договору про відступлення права вимоги №1204-18 від 04.12.2018, ТОВ "Омікрон ЕК" (Первісний кредитор) відступило ТОВ "Фірма "Омікрон ЕК" (Новий кредитор) право вимоги в сумі 122795,70 гривень, що виникло на підставі договору №18 від 30.01.2015 року, укладеного між ДП "Житомирський бронетанковий завод" та Первісним кредитором.

Позивач вважає, що враховуючи погоджену умову щодо порядку передачі прав та обов`язків за Договором поставки (п.10.10.), а також той факт, що він не надавав попередньої згоди на передачу повністю або частково прав та обов`язків за Договором поставки, договір про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами, є недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 512 Цивільного кодексу України визначає перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Оспорюваний договір про відступлення права вимоги є правочином про передачу вимог первісного кредитора новому кредиторові, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 516 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, пунктом 10.10. Договору поставки сторони встановили, що жодна зі сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та обов`язки за даним Договором без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Таким чином, пунктом 10.10. Договору поставки сторони обмежили передання іншим особам без письмової згоди іншої сторони як прав так і обов`язків за договором.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов`язання та підстави його виникнення, за якими зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина 3 статті 510 Цивільного кодексу України).

За зобов`язаннями, що виникають із договору поставки, як двостороннього правочину (статті 202, 712 Цивільного кодексу України та стаття 265 Господарського кодексу України), кожна із сторін має одночасно і права, і обов`язки, а тому вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

А відтак, зобов`язання за договором поставки в цілому включає в себе не тільки обов`язки сторін, але й права, тому й передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору має відбуватись відповідно до умов договору та закону.

Як встановлено судом, 04.12.2018 року укладаючи Договір про відступлення права вимоги, відповідач-2 відповідної письмової згоди від позивача, як сторони Договору поставки, на відступлення права вимоги боргу не отримав.

Докази отримання згоди позивача на укладення договору відступлення права вимоги матеріали справи не містять.

Враховуючи наведені вище положення цивільного законодавства та умови пункту 10.10. Договору поставки, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що вказаний спірний договір вчинений відповідачами без попередньої письмової згоди на те позивача.

Суд також враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові від 02.03.2018 року у справі № 904/9674/16 та позицію суду апеляційної інстанції викладену у постанові від 02.04.2019 року у справі № 916/2403/18.

Так, Верховний Суд у вищевказаній постанові погодився з обґрунтованими висновками Вищого господарського суду України про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що вказаний спірний договір вчинений відповідачами без попередньої письмової згоди на те позивача.

Відповідач-1 наголошує на тому, що позивач своїми діями погодився з передачею прав, що виникли за цим договором у відповідача-2 відповідачу-1 та виконав в повному обсязі свої зобов`язання перед останнім (новим Кредитором) за Договором про відступлення права вимоги, внаслідок чого позовні вимоги є необґрунтованими та неправомірними.

Проте, суд не погоджується з вказаними твердженнями відповідача-1 оскільки факт сплати заборгованості позивачем не свідчить про надання позивачем письмової згоди на передачу відповідачем-2 відповідачу-1 повністю або частково прав та обов`язків за Договором поставки, а свідчить лише про намагання позивача виконати свої зобов`язання за Договором поставки.

Крім того, письмова згода мала бути надана позивачем попередньо, тобто, до укладення Договору про відступлення права вимоги, чого в даному випадку не було.

У відповідності з вимогами частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, одним із законних і можливих способів захисту порушеного права позивача є визнання договору недійсним, що узгоджується з положеннями статей 15, 16, 203, 215 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору №1204-18 про відступлення права вимоги від 04.12.2018 року, укладений між ТОВ "Омікрон ЕК" та ТОВ "Фірма "Омікрон ЕК".

Щодо вимоги про стягнення з ТОВ "Омікрон ЕК" неустойки у вигляді штрафу в розмірі 321387,24 грн., суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.5. Договору поставки, сторони встановили, що у випадку передачі Постачальником третім особам повністю або частково своїх прав і/або обов`язків за даним договором без попередньої письмової згоди з Покупцем, Постачальник сплачує сплачує Покупцеві штраф у розмірі 50% від загальної вартості Продукції за цим договором.

Отже, зазначений пункт Договору поставки, встановлює відповідальність відповідача-2 за порушення умов договору щодо передачі прав третім особам без попередньої згоди позивача.

Пунктом 1.2 Договору поставки сторони визначили, що загальна сума договору складається із сум видаткових накладних.

За період дії Договору поставки Постачальником здійснено поставку продукції на загальну суму 642774,48 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи положення п.7.5 Договору поставки та розмір загальної вартості поставлено продукції, розмір штрафних санкцій, які підлягає стягненню з ТОВ "Омікрон ЕК" на користь ДП "Житомирський бронетанковий завод" становить 321387,24 грн. (642774,48*50%).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

На підставі ст.ст. 6, 11, 16, 203, 215, 512, 514, 516, 530, 626, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір №1204-18 про відступлення права вимоги від 04.12.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (ідентифікаційний код 36626862) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омікрон ЕК" (ідентифікаційний код 40191844).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омікрон ЕК" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, будинок 44, ідентифікаційний код 36626862) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, м. Новогуйвинське. вул. Дружби Народів, 1, ідентифікаційний код 07620094) неустойку у вигляді штрафу в розмірі 321387,24 грн. та судовий збір в сумі 3370,90 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омікрон ЕК" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська 18, ідентифікаційний код 40191844) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, м. Новогуйвинське. вул. Дружби Народів, 1, ідентифікаційний код 07620094) судовий збір в сумі 3370,90 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "04" червня 2019 р.

Суддя О.В. Смірнова