Рішення

від 27.05.2019 по справі 120/531/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 травня 2019 р. Справа № 120/531/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративний позов до апеляційного суду Вінницької області, Вінницького апеляційного суду, про скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Указом Президента України від 29.12.2017 року № 452/2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах ліквідовано апеляційний суд Вінницької області та утворено Вінницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область.

Наказом голови комісії з ліквідації апеляційного суду Вінницької області від 14.01.2019 року № 14/08-03к, у зв`язку з ліквідацією апеляційного суду Вінницької області, позивача, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу , звільнено з посади секретаря судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області.

Позивач, вказуючи на протиправність дій відповідача щодо її звільнення, та, посилаючись на те, що новоутворений Вінницький апеляційний суд є правонаступником прав та обов`язків ліквідованого апеляційного суду Вінницької області, просить поновити її на роботі на посаді секретаря судового засідання відділу забезпечення судової палати у цивільних справах новоутвореного Вінницького апеляційного суду.

У відзиві на позовну заяву, апеляційний суд Вінницької області просить відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої заперечення тим, що новоутворений Вінницький апеляційний суд не є правонаступником прав та обов`язків ліквідованого апеляційного суду Вінницької області. У зв`язку з чим ОСОБА_1 неможливо було запропонувати іншу роботу чи залишити на роботі переважно перед іншими працівниками. Відтак, відповідач вважає не можливим застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Вінницьким апеляційним судом подано відзив на позовну заяву, який кореспондується із відзивом першого відповідача.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив із запереченням позиції відповідачів щодо ліквідації апеляційного суду та не можливістю її працевлаштувати в новоствореній установі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. Додатково вказує на протиправність дій та не дотримання відповідачем порядку вивільнення працівників, оскільки їй не запропоновані вакантні посади, та не врахування переважного права на залишення на роботі.

Відповідачами подані клопотання про розгляд справи за їх відсутності, доводи щодо спору, викладені у відзивах, підтримують.

В судове засідання 13.05.2019 року позивач не з`явилася, надала заяву про відкладення засідання, у зв`язку з хворобою.

В судове засідання 27.05.2019 року позивач повторно не з`явилася, подала клопотання про відкладення засідання, у зв`язку з хворобою.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Враховуючи повторну неявку позивача, відсутні перешкоди для вирішення справи за відсутності позивача.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи попереднє рішення про можливість вирішення справи за відсутності позивача, а також клопотання відповідачів про розгляд справи без участі їх представників, розгляд і вирішення справи здійснюється судом в письмовому провадженні.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з`ясування цих обставин та правомірності дій відповідача і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку ст. 2 КАС України з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, в зв`язку з наступним.

В наказі апеляційного суду Вінницької області від 14.01.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " зазначається, що у зв`язку з ліквідацією апеляційного суду Вінницької області та відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах , наказу Державної судової адміністрації України від 20.09.2018 року Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29.12.2017 року , наказу голови ліквідаційної комісії від 12.11.2018 року Про початок роботи ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області , позивача ОСОБА_1 16.01.2019 року звільнено з посади секретаря судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу .

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (ч. 3 ст. 87 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Із штатних розписів апеляційного суду Вінницької області встановлено скорочення посад секретарів судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах з 13 штатних одиниць станом на 01.07.2018 року до 4 станом на 01.01.2019 року. При цьому у Вінницькому апеляційному суді станом на 12.11.2018 року передбачено 6 штатних одиниць секретарів судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах, а станом на 30.01.2019 року 7.

Згідно із ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України).

Матеріали справи свідчать про те, що позивача ОСОБА_1 у апеляційному судді Вінницької області працювала з 2002 року і на момент звільнення дисциплінарних стягнень не мала, навпаки, неодноразово була нагороджена грамотами за сумлінне виконання службових обов`язків та проходила курси підвищення кваліфікації.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення.

Матеріали справи свідчать, що апеляційним судом Вінницької області дотримано викладені норми трудового законодавства та не пізніше ніж за два місяці, а саме 13.11.2018 року, ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення.

Також відповідачем дотримані норми трудового законодавства щодо доведення власником або уповноваженим ним органом до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника.

Разом з тим, надані в судовому засіданні пояснення позивача та матеріали справи свідчать про не дотримання відповідачами вимог ч. ч. 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки ними не надано доказів врахування переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі, того, що не мали можливості перевести з її посади на іншу роботу, і вона не виявила бажання скористатись переважним правом на залишення на роботі (ст. 42 КЗпП України). Навпаки, як встановлено судом, позивачу відмовлено у можливості працевлаштування у зв`язку із ліквідацією.

Конституції України зобов`язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, відповідний суб`єкт владних повноважень повинен діяти згідно із законом, оскільки його повноваження вичерпно визначені у законі.

З огляду на викладене, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 , апеляційний суд Вінницької області не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до порушення права позивача на працю, оскільки наявні вакансії при її звільненні були в наявності, однак не були запропоновані для працевлаштування власником або уповноваженим ним органом, а позивач не відмовилась від переведення на іншу роботу в тій самій установі.

Згідно п. 10 науково-практичного коментарю до ст. 49-2 КЗпП України рішення суду про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнано обґрунтованим, оскільки відповідачем не виконано покладений на нього законом обов`язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу, хоч така можливість була (Право України. - 1992. - № 9. - С 92).

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що доводи позивача про незаконне звільнення обґрунтовані, відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, відтак наказ про звільнення підлягає скасуванню.

Виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку вона обіймала до звільнення, оскільки попередньо встановлено про скорочення посад в реорганізованому суді.

Слід також зазначити, що згідно п. 3 науково-практичного коментарю до ст. 235 КЗпП України не завжди визнання судом звільнення працівника незаконним пов`язане з фактичним поновленням його на роботі. У випадку, коли суд дійде належного висновку, він постановляє рішення про визнання звільнення незаконним без поновлення працівника на роботі.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом зобов`язання апеляційного суду Вінницької області з дотриманням порядку вивільнення працівників, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу яку вона може виконувати, а також зобов`язати нарахувати та виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

У статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.

З приводу заподіяння моральної шкоди, позивач в позовній заяві зазначила, що звільнення призвело до постійного нервового напруження, яке спричинило різке погіршення стану здоров`я, позивач втратила нормальні життєві зв`язки, принижено її честь та гідність, ділову репутацію.

Однак, в ході розгляду справи позивачем не надано суду будь-яких доказів в підтвердження факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Крім того, позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та її моральними стражданнями, погіршенням стану здоров`я.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до апеляційного суду Вінницької області (21050, вул. Соборна, 6, м. Вінниця, ЄДРПОУ 02890328), Вінницького апеляційного суду (21050, вул. Соборна, 6, м. Вінниця, ЄДРПОУ 42257550), задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ № 14/08-03к від 14.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судового засідання відділу забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області.

Зобов`язати апеляційний суд Вінницької області з дотриманням порядку вивільнення працівників, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України та ст. 87 Закону України "Про державну службу", запропонувати та надати ОСОБА_1 іншу роботу, яку вона може виконувати в апеляційному суді Вінницької області та/або Вінницькому апеляційному суді.

Зобов`язати апеляційний суд Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович