Постанова

від 05.06.2019 по справі 910/13153/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2019 р. Справа№ 910/13153/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Суліма В.В.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Писаренко М.О.;

від відповідача: Живиця О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019

у справі № 910/13153/18 (суддя Баранов Д. О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту"

про стягнення 202 061,52 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" про стягнення 202061,52 грн., з яких 149 000,00 грн. основного боргу, 25 807,62 грн. пені, 6 128,00 грн. 3% річних та 21 125,90 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №20/01-17 від 20.01.2017 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 149 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 25 807,62 грн. пені, 6 128,00 грн. 3% річних та 21 125,90 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №910/13153/18 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" суму основного боргу у розмірі 149 000,00 грн., пеню у розмірі 25 807,62 грн., 3% річних у розмірі 6 128,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 21 125,90 грн., судовий збір у розмірі 3 030,92 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 206,15 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором №20/01-17 від 20.01.2017, поставивши відповідачу узгоджений між сторонами у Специфікації товар, що підтверджується видатковою накладною №166 від 15.03.2017 на суму 249 000,00 грн. Також суд першої інстанції погодився з здійсненим позивачем розрахунком пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/13153/18 від 20.02.2019 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належного доказу доставки товару на адресу, вказану в договорі, а в матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує транспортування (перевезення) товару до місця, вказаного п. 4.2. договору поставки. Також апелянт зазначив, що в рішенні суду першої інстанції відсутні аргументовані висновки щодо неприйняття відзиву відповідача, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та не було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ Контрактстрой , яка є підрядником по влаштуванню щебеневої підоснови для футбольного поля. Також апелянт посилається на те, що спірний договір поставки був укладений під впливом обману.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/13153/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Сулім В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 відкрито апеляційне провадження по справі № 910/13153/18 та призначено до розгляду на 05.06.2019.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

20.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" (постачальник) укладено Договір №20/01-17, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаною у Додатку №1 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Додатком №1 до Договору №20/01-17 від 20.01.2017 (Специфікація №1) сторони погодили, що товаром, який постачається за вказаним договором, є спорт. трава Tango Turf 40 F, green white/4.10, загальною вартістю 249 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума договору складає 249 000,00 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок постачальника згідно з рахунком-фактурою. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті - українській гривні. З огляду на те, що товар по даному договору поставляється з Європи ціна на товар в гривнях може бути скорегована на день платежу по комерційному курсу.

Відповідно до п. 3.3 Договору покупець здійснює оплату за товар в строк до 01.06.2017.

Перехід права власності на товар відбувається в момент здійснення фактичного прийому товару покупцем після підписання покупцем видаткової накладної (п. 4.5 Договору №).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу узгоджений між сторонами у Специфікації товар, що підтверджується видатковою накладною №166 від 15.03.2017 на суму 249000,00 грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб позивача і відповідача.

20.06.2017 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №920 від 20.06.2017; 03.07.2017 - грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №930 від 03.07.2017; 28.08.2017 - грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №978 від 28.08.2017.

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення з боку відповідача строку оплати товару, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Заперечення відповідача що договір поставки було укладено між сторонами в результаті обману, є безпідставними, оскільки не доведено належними та допустимими доказами.

Так, доказів визнання недійсним договору поставки № 20/01-17 від 20.01.2017 відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

Колегія суддів враховує презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування відповідачем презумпції правомірності договору поставки всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з п. 3.3 Договору покупець здійснює оплату за товар в строк до 01.06.2017.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, сплативши грошові кошти у загальному розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Твердження апелянта про те, судом першої інстанції не було досліджено факту доставки товару на адресу відповідача, вказаному в пункті 4.2. договору, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 4.4., 4.5. договору приймання-передача товару за кількістю і якістю здійснюється у пункті передачі у строки, визначені цим договором, у присутності уповноважених представників сторін. Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент здійснення фактичного прийому товару покупцем після підписання покупцем видаткової накладної.

Так, позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором №20/01-17 від 20.01.2017, поставивши відповідачу узгоджений між сторонами у Специфікації товар, що підтверджується видатковою накладною №166 від 15.03.2017 на суму 249000,00 грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб позивача і відповідача.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов`язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, не зазначення особи, яка підписала видаткові накладні, за умови можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції (а саме ТОВ Алвір-Тандем та ТОВ Місто Спорту ) та можливості встановити обсяг господарської операції не є підставою для невизнання господарським судом здійсненої між сторонами господарської операції щодо передачі у власність покупця (відповідача) спірного товару.

Також, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільняли покупця від обов`язку оплатити отриманий товар у зв`язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах може бути підставою для застосування до відповідальних винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності, втім, не звільняє покупця від обов`язку оплатити товар.

До того ж, підпис особи, який міститься на накладних від імені відповідача, скріплена печаткою відповідача, що засвідчує легітимність підпису перед третіми особами.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

В той же час, колегія суддів відзначає, що відповідачем не заперечується факт отримання від позивача спірного товару, а тому посилання апелянта на неістотні недоліки первинних фінансових документів колегія суддів вважає необґрунтованими.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за договором поставки позивачем взяті на себе зобов`язання були виконані належним чином, тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 149 000,00 грн.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних за загальний період з 02.06.2017 по 12.09.2018 та інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат, погоджується з здійсненим розрахунком та вважає його вірним, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 6 128,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 21 125,90 грн.

Апелянтом наведеного позивачем та здійсненого судом першої інстанції розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних не спростовано, власного розрахунку суду апеляційної інстанції надано не було.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 6.1 договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як вбачається з розрахунку пені, який наявний в позовній заяві та з яким погодився суд першої інстанції, позивачем було вказано загальний строк нарахування пені з 02.06.2017 по 12.09.2018.

В той же час, позивачем та судом першої інстанції нараховано пеню за останні 6 місяців, тобто з 12.03.2018 по 12.09.2018, що є порушенням п. 6 ст. 231 ГК України.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням п. 6 ст. 231 ГК України, зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 22 943,23 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві просив судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 206,15 грн. покласти на відповідача.

Відповідно до ст. 126 Господарського кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем долучено до позовної заяви копію Договору про надання юридично-консультаційних послуг №003/18-LCS від 14.09.2018, укладеного між Адвокатським бюро "Максим Писаренко" та позивачем; копію Додатку №1 до вказаного договору, з якого вбачається, що вартість винагороди адвоката за надання професійної правничої допомоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" заборгованості у загальному розмірі 202061,52 грн. становить 20206,15 грн. (10%); копію виписки з банківського рахунку Адвокатського бюро, що підтверджує оплату позивачем професійної правничої допомоги за Договором про надання юридично-консультаційних послуг №003/18-LCS від 14.09.2018; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3533, видане на ім`я Писаренка М.О .; ордер на надання правової допомоги на ім`я Писаренка М.О .

З огляду на ступінь складності справи, ціну позову, надані докази, оскільки відповідачем не було подано суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи об`єм проведеної роботи при підготуванні позовної заяви та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, витрати понесені ним за надання правової допомоги підлягають задоволенню у розмірі 19 919,22 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у даній справі.

Стосовно не прийняття судом першої інстанції відзиву на позовну заяву, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі № 910/13153/18 відповідачу був встановлений строк для подачі відзиву на позовну заяву з урахуванням вимог статті 165 ГПК України, тобто 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Представник відповідача ознайомився з матеріалами справи 06.11.2018, тобто строк для надання відзиву закінчився 21.11.2018.

В той же час, відзив на позову заяву був поданий відповідачем 05.12.2018, тобто після спливу визначеного судом першої інстанції строку.

Згідно ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 вказаної статті).

В свою чергу, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем заяви про продовження строку для подання відзиву заявлено не було.

Враховуючи вищевикладене, відзив відповідача на позовну заяву було правомірно залишено судом першої інстанції без розгляду.

Крім того, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 910/504/19 з огляду на наступне.

Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 20/01-17 від 20.01.2017. Отже, предметом доказування у справі № 910/13153/18 є встановлення факту виконання/невиконання позивачем зобов`язання з поставки товару та наявності у відповідача зобов`язань з оплати такого товару.

Предметом спору у справі № 910/504/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" є визнання недійсним договору поставки № 20/01-17 від 20.01.2017. Отже, предметом доказування у справі № 910/504/19 є наявність або відсутність законодавчо визначених підстав для визнання недійсним договору поставки № 20/01-17 від 20.01.2017.

Колегія суддів зазначає, що розглядаючи вимогу про стягнення заборгованості за договором поставки № 20/01-17 від 20.01.2017, суд у будь-якому випадку зобов`язаний дослідити питання щодо належного виконання сторонами умов договору та наявності у позивача права вимоги до відповідача, тобто, встановлення таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у даній справі.

Отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, суд не позбавлений можливості досліджувати обставини та оцінювати докази у даній справі, має право та зобов`язаний надати правову оцінку наданим письмовим доказам та самостійно встановити факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги у справі № 910/13153/18, зокрема, факту виконання/невиконання позивачем зобов`язання з поставки товару та наявності, відповідно, у відповідача зобов`язань з оплати.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд справи № 910/504/19, попри її пов`язаність із даною справою, не є перешкодою для встановлення, з урахуванням вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суттєвих обставин у справі № 910/13153/18 під час її розгляду господарським судом, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 910/504/19.

Стосовно не залучення судом першої інстанції третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ Контрактстрой , колегія суддів зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, як рішення у справі про стягнення з останнього суми заборгованості за договором поставки, може вплинути на права та обов`язки ТОВ Контрактстрой .

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за договором поставки позивачем взяті на себе зобов`язання були виконані належним чином, тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 149 000,00 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується з здійсненим судом першої інстанції розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат.

В той же час, судом першої інстанції, при здійснені розрахунку пені, не були враховані приписи п. 6 ст. 231 ГК України

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту", зважаючи на її доводи та вимоги, підлягає залишенню без задоволення, однак рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/13153/18 підлягає зміні в частині нарахування пені.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам, а витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/13153/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/13153/18 змінити в частині нарахування пені, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Спорту" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, буд. 11, кв. 27; ідентифікаційний код: 38482600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алвір-Тандем" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 16; ідентифікаційний код: 34415408) суму основного боргу у розмірі 149000 грн 00 коп., пеню у розмірі 22 943 грн 23 коп., 3% річних у розмірі 6128 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 21125 грн 90 коп., судовий збір у розмірі 2 987 грн. 96 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 919 грн. 22 коп.

В іншій частині позову відмовити.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/13153/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 10.06.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

В.В. Сулім