Постанова

від 03.06.2019 по справі 910/15320/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/15320/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 03.06.2019 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 03.09.2018 суддя Чебикіна С.О., м. Київ повний текст складений 13.09.2018 за позовомпублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ до 1) приватного акціонерного товариства "Геркулес", м. Краматорськ, Донецька обл. 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, м. Київ проспонукання припинити дії

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Кредит Дніпро" (надалі-позивач/ПАТ Банк Кредит Дніпро ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Геркулес" (надалі-відповідач 1/ПрАТ Геркулес ) та товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" (надалі-відповідач 2/ ТОВ Провінція Плюс ) про спонукання відповідача 1 припинити дії, направлені на порушення прав та інтересів позивача шляхом визнання недійсним з моменту укладення договору дарування № 643 від 19.03.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. ( т. 1, а.с. 8-12).

Позов обґрунтований тим, що відповідач-1, як поручитель за договором поруки № 190613-П від 19.06.2013 року, укладеного в забезпечення виконання приватним підприємством "Український продукт" взятих на себе зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 року, ухиляється від виконання рішення суду про стягнення заборгованості шляхом укладення спірного договору дарування № 643 від 19.03.2016 року. Зазначене порушує права позивача, оскільки даний договір укладений з метою приховування майна від конфіскації за рішенням суду, уникнення відповідальності перед позивачем, тобто спірний договір не був направлений на настання реальних наслідків, що передбачені ним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 року припинено провадження у справі № 910/15320/16 ( т. 1, а.с. 135-138).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2016 року скасовано, справу № 910/15320/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва ( т. 1, а.с. 192-196).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 року справу № 910/15320/16 прийнято до провадження суддею Карабань Я.А., розгляд справи призначено на 26.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду міст Києва від 19.12.2016 року зупинено провадження у справі № 910/15320/16 у зв`язку з надходженням касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Геркулес" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/15320/16.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.01.2017 року повернуто без розгляду касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Геркулес" у справі № 910/15320/16.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.03.2017 року повернуто без розгляду касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Геркулес" у справі № 910/15320/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.04.2017 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2018 року, у зв`язку з закінченням терміну повноважень у судді Отрош І.М., справу № 910/15320/16 передано на розгляд судді Чебикіній С.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року справу №910/15320/16 прийнято до свого провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання призначити на 20.06.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене п. 5 ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, а також те, що позивачем не доведено, що відповідачами були порушенні його (позивача) права, укладеним між відповідачами договором дарування № 643 від 19.03.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.

Також суд першої інстанції зазначив, що порука, яка виникла на підставі договору поруки № 190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов`язання відповідача 1 зі сплати грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), та такою, що не пов`язана із переданням будь-якого майна (в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором дарування) у забезпечення виконання зобов`язання (на відміну від іпотечного зобов`язання).

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням місцевого господарського суду, акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (надалі-скаржник/АТ Банк Дніпро ) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме- ст. 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та норм процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі № 910/15320/16 задоволено клопотання АТ "Банк Кредит Дніпро" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16; відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 призначено на 13.03.2019; зобов`язано АК "Банк Кредит Дніпро" завчасно, а саме до 28.02.2019 надати оригінал апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 з доданими до неї додатками, яку було повернуто скаржнику ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 910/15320/16.

19.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ПрАТ Геркулес надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/641/19 від 12.03.2019 у зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/15320/16.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.03.2019 для розгляду справи № 910/15320/16 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 910/15320/16 апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Михальської Ю.Б.; розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 призначено на 27.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/15320/16 відкладено розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 на 13.05.2019.

13.05.2019 розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючої судді Разіної Т.І. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/15320/16 розгляд апеляційної скарги призначено на 03.06.2019.

Відповідачем 2 та третьою особою відзивів на апеляційну скаргу не подано. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні адвокат скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 скасувати та прияти нове про задоволення позову.

Адвокат відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін.

Відповідач 1 та третя особа в судове засідання не з`явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача 1 та третьої особи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце (рекомендовані поштові повернення), дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представника відповідача 1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 19.06.2013 року між публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк) та приватним підприємством "Український продукт" (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

В забезпечення виконання приватним підприємством "Український продукт" зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (надалі-кредитор, позивач) та приватним акціонерним товариством "Геркулес" (поручитель, відповідач 1) було укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Відповідно до п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання приватним підприємством "Український продукт" (боржником) зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Поручитель зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги ( п. .1. договору № 030611-П від 19.06.2013).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2016 року між приватним акціонерним товариством "Геркулес", як дарувальником та товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", як обдарованим було укладено договір дарування частки будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі за № 643.

Відповідно до п. 1 договору дарування частки будівель від 19.03.2016, дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного належні йому на праві приватної власності 46/50 часток будівель, що знаходяться за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135.

Будівлі складаються з: А-1 - будівля контори загальною площею 238,2 кв.м., а1 - тамбур, а1-1 - ганок, а2-1 - ганок, а3-1 - котельня, а4-1 - веранда, а5-1 - ганок, 1/25 ПД-1 - підвал, пд1-1 - навіс, Б1 - склад загальною площею 128,8 кв.м., В1 - склад загальною площею 67,7 кв.м., в1 - навіс, Г1 - автомийка спецавтотранспорту загальною площею 121,2 кв.м., г1 - оглядова яма, Д1 - навіс, №1 - огорожа, №2 - ворота, І - вимощення (п. 2 договору дарування частки будівель від 19.03.2016).

Будівлі знаходяться на земельній ділянці площею 0,5407 га, кадастровий номер: 1413200000:20:045:0364, що розташована за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135 ( п. 4. договору дарування частки будівель від 19.03.2016,

У п. 5 договору дарування частки будівель від 19.03.2016 сторони визначили, що документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчужувані 46/50 часток будівель, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Державним реєстратором Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області 05.03.2015. Право власності дарувальника на 46/50 часток будівель зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 126291014132, номер запису про право власності 8952510.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1, як поручитель за договором поруки № 190613-П від 19.06.2013 року, укладеного в забезпечення виконання приватним підприємством "Український продукт" взятих на себе зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 року, ухиляється від виконання рішення суду про стягнення заборгованості шляхом укладення спірного договору дарування № 643 від 19.03.2016 року, є порушенням прав позивача, оскільки даний договір укладений з метою приховування майна від конфіскації за рішенням суду, уникнення відповідальності перед позивачем, тобто спірний договір не був направлений на настання реальних наслідків, що передбачені ним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене п. 5 ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, а також те, що позивачем не доведено, що відповідачами були порушенні його (позивача) права, укладеним між відповідачами договором дарування № 643 від 19.03.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2016 № 3477-IV, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що орієнтовний перелік способів захисту прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право, пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК України); у разі неправомірного використання об`єкта права інтелектуальної власності (ст. ст. 424, 432 ЦК України).

Спосіб захисту - про визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину, з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215 - 236 ЦК України. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом вправі звертатися не лише самі сторони недійсного правочину, але й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх дітей, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції, що у даному випадку позивачем заявлено вимогу до приватного акціонерного товариства "Геркулес" та товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про спонукання приватного акціонерного товариства "Геркулес" та товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція плюс" припинити дії, направлені на порушення прав та інтересів публічного акціонерного товариства " Банк Кредит Дніпро", шляхом визнання недійсним з моменту вчинення договору дарування № 643 від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С.

По суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідачів до вчинення дій (визнання недійсним договору) є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком та носить декларативний характер. В разі винесення такого рішення, останнє не може бути виконане шляхом звернення до державних виконавчих органів, оскільки не може відбутись, шляхом зобов`язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі, в даному випадку по зобов`язанню визнати договір недійсним, що фактично лежить в площині її (особи) особистого волевиявлення.

Щодо посилань на те, що статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, то суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить суд саме спонукати відповідачів вчинити дії, а не припинити дію, яка порушує право позивача.

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене п. 5 ч. 1 ст.16 ЦК України.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, з огляду на те, що позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту свого права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним з моменту вчинення договору дарування № 643 від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С.

Крім того, як вірно було зазначено місцевим господарським судом, що під терміном "порука" в розумінні статті ст. 553 Цивільного кодексу України, розуміється як фінансова порука, що не пов`язана з майновою порукою (заставою), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов`язання та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 Цивільного кодексу України та Законами України "Про іпотеку" та "Про заставу".

Тобто порука, яка виникла на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов`язання відповідача - 1 зі сплати грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), та такою, що не пов`язана із переданням будь-якого майна (в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором дарування) у забезпечення виконання зобов`язання (на відміну від іпотечного зобов`язання).

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено того, що укладанням договору дарування № 643 від 19.03.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С, між відповідачами було порушено права позивача.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість позивач не довів, в чому саме полягає і чим були порушені його права оспорюваним договором.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про правомірність вимог позивача.

В ст. ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та документально не підтвердженими, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України та ст.ст. 11, 74, 129,-240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/15320/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст судового рішення складений та підписаний судом -12.06.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

Л.В. Чорна