Постанова

від 08.10.2019 по справі 910/15320/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/15320/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

відповідача 1 - адвокат Ципляк П.С.,

відповідача 2 - адвокат Скрипник П.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на постанови Північного апеляційного господарського суду

від 03.06.2019

у складі колегії суддів: Разіної Т.І. (головуючого), Михальської Ю.Б., Чорної Л.В.

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.09.2018

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 17.09.2018

у справі № 910/15320/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства "Геркулес"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича

про спонукання припинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

1. ПАТ "Банк "Кредит Дніпро" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" про спонукання відповідача 1 припинити дії, направлені на порушення прав та інтересів позивача шляхом визнання недійсним з моменту укладення договору дарування № 643 від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/15320/16 у позові відмовлено повністю.

3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 стягнуто з АТ "Банк Кредит Дніпро" на користь ПрАТ "Геркулес" 5 625 грн. 00 коп. витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

4. Не погоджуючись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

5. Постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у даній справі апеляційні скарги залишено без задоволення а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

6.1 19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк) та Приватним підприємством "Український продукт" (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15 000 000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

6.2 В забезпечення виконання Приватним підприємством "Український продукт" зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (надалі-кредитор, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (поручитель, відповідач 1) було укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

6.3 Відповідно до п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством "Український продукт" (боржником) зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

6.4 Поручитель зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги ( п. .1. договору № 030611-П від 19.06.2013).

6.5 19.03.2016 між Приватним акціонерним товариством "Геркулес", як дарувальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", як обдарованим було укладено договір дарування частки будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі за № 643.

6.6 Відповідно до п. 1 договору дарування частки будівель від 19.03.2016, дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного належні йому на праві приватної власності 46/50 часток будівель, що знаходяться за адресою м. Красноармійськ Донецької обл., вул. Артема, 135.

6.7 Будівлі складаються з: А-1 - будівля контори загальною площею 238,2 кв.м., а1 - тамбур, а1-1 - ганок, а2-1 - ганок, а3-1 - котельня, а4-1 - веранда, а5-1 - ганок, 1/25 ПД-1 - підвал, пд1-1 - навіс, Б1 - склад загальною площею 128,8 кв.м., В1 - склад загальною площею 67,7 кв.м., в1 - навіс, Г1 - автомийка спецавтотранспорту загальною площею 121,2 кв.м., г1 - оглядова яма, Д1 - навіс, №1 - огорожа, №2 - ворота, І - вимощення (п. 2 договору дарування частки будівель від 19.03.2016).

6.8 Будівлі знаходяться на земельній ділянці площею 0,5407 га, кадастровий номер: 1413200000:20:045:0364, що розташована за адресою м . Красноармійськ Донецької обл ., вул. Артема, 135 ( п. 4. договору дарування частки будівель від 19.03.2016).

6.9 У п. 5 договору дарування частки будівель від 19.03.2016 сторони визначили, що документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчужувані 46/50 часток будівель, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Державним реєстратором Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області 05.03.2015. Право власності дарувальника на 46/50 часток будівель зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 126291014132, номер запису про право власності 8952510.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

7. 01.07.2019 Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" через Північний апеляційний господарський суд звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою № 34-2941 від 01.07.2019 на постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019, на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16, підтвердженням чого є відтиск календарного штампу відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

8. 15.07.2019 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" № 34-2941 від 01.07.2019 разом зі справою № 910/15320/16 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/15320/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.07.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2019, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/15320/16 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" № 34-2941 від 01.07.2019 на постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019, на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018; призначено розгляд касаційної скарги на 01.10.2019 об 10 год. 00 хв.

11. В судовому засіданні 01.10.2019 було оголошено перерву до 09 год. 40 хв. 08.10.2019.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з прийнятими постановами, АТ "Банк Кредит Дніпро" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судами попередніх інстанцій були зроблені висновки без належної правової оцінки доказів.

13.2 Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального права, а саме статей 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

13.3 Судами попередніх інстанцій при розгляді заяви про розподіл судових витрат були зроблені висновки без належної правової оцінки доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. Відповідачами подано відзиви на касаційну скаргу в якому останні просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані постанови та рішення без змін.

15. Представники відповідачів в судових засіданнях 01.10.2019, 08.10.2019 заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.

Позиція Верховного Суду

16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників відповідачів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

19. З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2016 № 3477-IV, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

20. Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

21. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

22. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

23. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

24. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що орієнтовний перелік способів захисту прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

25. Спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право, пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - стаття 391 Цивільного кодексу України); у разі неправомірного використання об`єкта права інтелектуальної власності (статті 424, 432 Цивільного кодексу України).

26. Спосіб захисту - про визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину, з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215 - 236 Цивільного кодексу України. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом вправі звертатися не лише самі сторони недійсного правочину, але й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх дітей, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

27. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

28. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

29. Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

30. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

31. Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

32. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

33. Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

34. Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

35. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем заявлено вимогу до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про спонукання Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція плюс" припинити дії, направлені на порушення прав та інтересів публічного акціонерного товариства " Банк Кредит Дніпро", шляхом визнання недійсним з моменту вчинення договору дарування № 643 від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С.

36. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що по суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідачів до вчинення дій (визнання недійсним договору) є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком та носить декларативний характер, і в разі винесення такого рішення, останнє не може бути виконане шляхом звернення до державних виконавчих органів, оскільки не може відбутись, шляхом зобов`язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі, в даному випадку по зобов`язанню визнати договір недійсним, що фактично лежить в площині її (особи) особистого волевиявлення.

37. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, проте судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що в даному конкретному випадку позивач у позовній заяві просить суд саме спонукати відповідачів вчинити дії, а не припинити дію, яка порушує право позивача. Тобто, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

38. Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, з огляду на те, що позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту свого права, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

39. Також, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16 відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Банк "Кредит Дніпро" до ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" про визнання недійсним з моменту вчинення договору дарування від 19.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., зареєстрованим у реєстрі за № 643.

40. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункти 13.1, 13.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

41. Як вже було зазначено, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 стягнуто з акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на користь приватного акціонерного товариства "Геркулес" 5 625 грн. 00 коп. витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

42. Відповідно до вимог статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

43. Отже, додаткове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час розгляду справи відповідачем 1 було подано орієнтовний розрахунок судових витрат з правничої допомоги та зазначено, що докази, які обґрунтовують судові витрати будуть ним подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

45. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що після ухвалення рішення у даній справі, 07.09.2018 відповідач 1 подав остаточний розрахунок понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 625,00 грн., які просив стягнути з позивача.

46. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

47. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

48. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

49. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

50. Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

51. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження витрат у сумі 5 625,00 грн. представник відповідача-1 надав договір про надання правової допомоги № 02/17 від 19.01.2017, укладений між приватним акціонерним товариством "Геркулес" та адвокатом Ципляк П.С., акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 04.09.2018, виписка по рахунку 2620 про зарахування 5 625,00 грн.

52. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 1 було подано докази про покладення судових витрат на професійну допомогу у визначений абзацом 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк, а саме 07.09.2018.

54. Враховуючи наведене судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно ухвалено додаткове рішення яким стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на користь Приватного акціонерного товариства "Геркулес" 5 625 грн. 00 коп. витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

55. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 13.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

56. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

57. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

58. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

59. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

60. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

61. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

62. Оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

63. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

64. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень та постанов були дотримані.

65. Оскільки підстав для скасування постанов суду апеляційної інстанції, рішення та додаткового рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" № 34-2941 від 01.07.2019 на постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019, на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 залишити без задоволення.

2. Постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/15320/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко