Ухвала

від 11.06.2019 по справі 909/1189/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/1189/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.06.2019 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про розстрочення виконання рішення ( вх. 9215/19 від 17.05.2019) у справі:

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "Аска", вул.Перемоги,97-а, м. Запоріжжя, 69005

до відповідача: Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" вул.І.Майданського, 12, м.Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200

для листування : м.Коломия, вул.І.Мазепи, 43/8 Атаманюк В.М.

ІІІ особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_1 , м.Коломия.вул.Леонтовича, 23/42

про стягнення 782285,97грн. шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

представники сторін у судове засдання не з"явились

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ПрАТ УАСК АСКА звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПП Прикарпатський експрес про стягнення 782285,97грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що ПрАТ УАСК АСКА на виконання умов договору добровільного страхування транспортного засобу відшкодовано власнику автомобіля Mercedes-Benz - 881 775,97 грн. страхового відшкодування внаслідок конструктивної загибелі транспортного засобу при страховому випадку за мінусом залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу 326 880,0 грн. та з врахуванням 99 490,0 грн. суми страхового відшкодування в межах ліміту, відшкодованих позивачу страховою компанією АТ СГ ТАС по договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якої застрахований транспортний засіб, водій якого визнаний винуватцем дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). Винуватець ДТП - водій на момент настання страхового випадку перебував у трудових відносинах з ПП Прикарпатський експрес , та здійснював рух на орендованому відповідачем транспортному засобі. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2018 позов задоволено та стягнуто з ПП Прикарпатський експрес на користь ПрАТ УАСК АСКА- 782 285,97грн. заборгованості та 11 734,24грн. судового збору, про що видано відповідний наказ. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 рішення першої інстанції залишено без змін.

Приватне підприємство "Прикарпатський експрес" звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою б/н від 14.05.2019 (вх № 9215/19 від 17.05.2019) про розстрочення виконання рішення суду від 06.11.2018 .Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області відкладено вирішення питання щодо прийняття заяви б/н від 14.05.2019 (вх № 9215/19 від 17.05.2019) Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" про розстрочення виконання рішення суду. 29.05.2019 матеріали справи № 909/1189/18 надійшли до Господарського суду Івано-Франківської області. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2019 призначено розгляд поданої заяви на 11.06.2019.

У вищевказаній заяві заявник (відповідач) просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2019 у справі № 909/1189/17 на 6 місяців шляхом внесення на рахунок позивача щомісячних платежів у розмірі130381грн. згідно наступного графіку:

1. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 червня 2019 року;

2. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 липня 2019 року:

3. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 серпня 2019 року:

4. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 вересня 2019 року;

5. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 жовтня 2019 року;

6. часткове погашення заборгованості в сумі 130 381 грн. до 05 листопада 2019 року.

Обґрунтовуючи подану заяву заявник вказує на те, що ПП Прикарпатський експрес має намір добровільно відшкодувати завдану шкоду, яку суд вирішив стягнути, однак у зв`язку із фінансовими труднощами підприємства немає можливості оплатити таку велику суму одним платежем. Так, на рахунку підприємства є небагато коштів, які в основному витрачається на паливо та інші розрахунки з контрагентами. Зазначене підтверджується відповідною довідкою, та випискою по рахунку. Окрім того, на підприємстві працює 81 працівник, яким щомісяця виплачується заробітна плата та сплачуються податки, єдиний соціальний внесок, інші платежі. До даного клопотання додано ряд бухгалтерських та звітних документів. Так, зокрема в першому кварталі 2019 року були такі показники: нарахована заробітна плата - 954 391,99 гри. ;виплачено працівникам - 765 110,59 грн.; сплачено 18 % прибуткового податку - 169 079,68 грн.; сплачено 1,5 % військового збору - 142 86.72 грн.; сплачено аліменти - 5 915 грн.; сплачено 22 % єдиний соціальний внесок 204 378.13 грн. Оплата за кв. 2019 р. за контрактами: за дизельне паливо -січень - 1555 200 грн.; лютий 1834 088 грн.; березень- 1524 962 грн., разом 4914250грн.. Як зазначає заявник, згідно аналізу за І кв. 2019 р. і рік 2018 підприємство не володіє ані необхідними залишками коштів на рахунок в банку, ані фінансовими прибутками по балансу, ані основними засобами, тому стягнення всієї суми відповідно до судового рішення унеможливить здійснення фінансових операцій по підприємству, приведе до призупинення виплати заробідної плати, сплати податків; в свою чергу оплата постачальникам за дизельне паливо і мастильні матеріали приведе до зупинки реалізації договорів по міжнародному перевезенню пасажирів. Отже, така ситуація, на думку заявника, призведе до банкрутства ПП Прикарпатський експрес .

Отже, як вказує заявник ПП Прикарпатський експрес перебуває у складному фінансовому становищі.

Слід зазначити, що відповідно до графіка, що вказаний боржником перший платіж має бути здійснений до 05.06.2019, однак, заявник доказів часткового погашення суду не подав.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Із змісту правової позиції, яка склалась в результаті судової практики та викладена у п. 7 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.01.2012р. №9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За відсутності підстав для вчинення зазначених процесуальних дій господарський суд виносить ухвалу про відмову відповідно у відстрочці або розстрочці виконання рішення.

Згідно із статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Із змісту статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У постанові ВС від 27.06.2018 справа №813/8842/13-а зазначено, що Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб`єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

У іншому випадку (Постанова ВС від 15.03.2018 № 910/8153/17) ВС зазначає також, що складне фінансове становище суб`єкта господарювання, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Верховний Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, які помилково взяті до уваги господарськими судами, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення , а обставини, на які посилається заявник у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим.

У своїй заяві, як на підставу своїх вимог, заявник посилається на той факт, що у даному випадку у нього, як боржника, склалось складне фінансове становище, яке суттєво обтяжене коливаннями цін на дизельне паливо. Дані обставини, на думку заявника, значно утруднюють виконання рішення у даній справі.

Проте, суд не може погодитись з такою позицією заявника.

Зокрема, суд вважає, що тяжке фінансове становище, відсутність обігових коштів та майна, яке можна було б реалізувати в рахунок погашення заборгованості не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності Відповідача, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові ВС від 27.06.2018 справа №813/8842/13-а, за якою збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб`єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

Також, із змісту Постанови ВС від 15.03.2018 № 910/8153/17 складне фінансове становище суб`єкта господарювання, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Крім того, суд звертає увагу на те, що процедури виконання рішення згідно чинного законодавства, які вчиняються виконавцями примусово, передбачають, що у випадку відсутності обігових грошових коштів у боржника, необхідних для виконання рішення, яке передбачає їх стягнення, слід звертати стягнення на майно боржника, а також передбачено ряд інших заходів для примусового виконання рішення суду.

Суд вважає, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про утруднення чи неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну господарську (підприємницьку) діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається заявник у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість (припущення) настання негативних наслідків у зв`язку з цим.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Як визначено статтею 73 ГПК України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 ГПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначені судом обставини у сукупності беручи до уваги норми законодавства та судову практику, які врегульовують та тлумачать вказані правовідносини, оцінивши подані сторонами пояснення, заперечення та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви ПП "Прикарпатський експрес" про розстрочку виконання рішення у справі № 909/1189/17 слід відмовити повністю.

На підставі наведеного, керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" б/н від 14.05.2019 (вх.№ 9215/19 від 17.05.2019) про розстрочення виконання рішення суду від 06.11.2018 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями з 254 по 257, п.19.4. Перехідних положень ГПК України.

Повний текст складено 12.06.2019

Суддя Шкіндер П.А.