Постанова

від 10.06.2019 по справі 357/6777/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року м. Київ

Справа №357/6777/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/6269/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Ярмоли О.Я. 08 лютого 2019 року в м. Біла Церква повний текст рішення складений 18 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В

У червні 2018 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 06 листопада 1988 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 За час перебування в шлюбі, подружжя набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 , та автомобіль. Вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_2 Позивач також вказувала на те, що з 01 листопада 2016 року вони з відповідачем не проживають однією сім`єю, мають окремі бюджети. Позивач, після уточнень позовних вимог, просила суд встановити факт фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 з 01 листопада 2016 року; визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 , та визнати за нею право приватної (одноособової) власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, мотивуючи його тим, що з 06 листопада 1988 року по 01 березня 2018 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , шлюбні відносини було припинено саме 01 березня 2018 року. За час перебування в шлюбі подружжя набуло квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Обидві квартири були придбані за спільні кошти подружжя, а тому відповідач просить суд поділити спільне майно, визнавши за ним право власності на 1\2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . При цьому вказує, що ним визнаються первісні позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .1 а.с.119-134/.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Не погодилась із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та визнаючи за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_2 , не врахував, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Позивач зазначає, що спірна квартира була придбана нею за її особисті кошти, так її сестра ОСОБА_3 з Латвії перерахувала на її користь грошові кошти в сумі 12174, 69 доларів США. Відповідна довідка АТ КБ ПриватБанк наявна в матеріалах справи, відповідно, сестра переказала позивачу на купівлю спірної квартири 317741,10 грн, що становило 61% від загальної вартості цієї нерухомості. З огляду на цей факт та доказ визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину спірної квартири є просто неприпустимим. При цьому, вказує на те, що нею було укладено два договори позики на загальну суму 217243,00 грн, що в сукупності із грошовим переказом сестри у розмірі 317741,00 грн складає 516100,00 грн, тобто вся вартість квартири, які були перераховані позивачем за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру згідно платіжного доручення від 10 листопада 2016 року.

Також вказує на те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в частині встановлення факту припинення з 01 листопада 2016 року шлюбних відносин з відповідачем ОСОБА_2 , безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків та інші докази, які надавались позивачем.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Музиченко О.О. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.

Представник відповідача адвокат Семенюта Р.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залиши його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1988 року по 02 листопада 2018 року /т.1 а.с.8/.

Згідно з договором купівлі-продажу від 19 квітня 2001 року ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .1 а.с.9/. Ринкова вартість даної квартири за Висновком ПП Донецько-Східний Брокерський Торговий Дім від 13 червня 2018 року, складеним на замовлення позивача, становить 1026962 (один мільйон двадцять шість тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні /т.1 а.с.71-96/.

ОСОБА_1 04 листопада 2016 року був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , за умовами якого нею були набуті майнові права на кв. АДРЕСА_2 за ціною 516100 грн. Сплата грошових коштів за договором була здійснена ОСОБА_1 10 листопада 2016 року, в цей же день був підписаний акт прийому-передачі квартири та відбулась реєстрація права власності /т.1 а.с.14-24,33,34/.

З виписки ПАТ КБ ПриватБанк по рахунку належному ОСОБА_1 вбачається, що 02 листопада 2016 року відбулось зарахування SWIFT- переказу від FELDERE JELENAKALNA з призначенням фінансова підтримка для купівлі нерухомого майна в розмірі 12174,69 доларів США. Курс валют у цей день становив - 25,58 грн за долар США /т.1 а.с.25,26, 178,237,238/.

Матеріали справи також містять:

§ договір позики від 03 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , згідно з яким позивач отримала суму позики в розмірі 127790 грн, що еквівалентно 5000 доларів США строком на 12 місяців до 02 листопада 2017 року, без сплати процентів за користування ними;

§ договір позики від 04 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , згідно з яким позивач отримала суму позики в розмірі 89453 грн, що еквівалентно 3000 доларів США строком на 12 місяців до 03 листопада 2017 року, без сплати процентів за користування ними/т.1 а.с.27-32/.

Згідно зі Звітом про оцінку майна №0612-6 від 12 червня 2018 року, складеним ТОВ АТЛАНТ-УКРГРУП за замовленням позивача ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , на дату оцінки становить 574863 (п`ятсот сімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят три) гривні /т.1 а.с.35-70/.

Станом на 29 серпня 2018 року сторони у справі зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради /т.1 а.с.124/. Але, за даними ОСББ Шевченківський-103 , ОСОБА_1 проживає в кв. АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 т.1 а.с.179,180/.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , підтвердили обставини надання позивачу грошових коштів у позику, потребу у яких вона обумовлювала особистими проблемами у сім`ї. Проте також вказали, що договір позики було складено пізніше для подачі до суду.

Свідок ОСОБА_9 вказувала на те, що в 2017 році ОСОБА_1 проживала з чоловіком ОСОБА_2 , але потім вони розлучились. Свідок ОСОБА_10 стверджувала, що ще в лютому 2018 року подружжя ОСОБА_11 були разом на святкуванні ювілею ОСОБА_2 , і вели себе як подружжя. Свідок ОСОБА_12 також стверджував, що сприймав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжя, при здійснені 19 березня 2017 року огляду пошкоджень квартири АДРЕСА_1 внаслідок залиття для складання відповідного акту.

Свідок ОСОБА_13 надала пояснення про те, що організацію ремонту в АДРЕСА_2 займалась виключно ОСОБА_1 .

Згідно з податковими даними та даними Пенсійного Фонду України, сторони у справі у період 2016 - 2018 роки отримували доходи та сплачували відповідні внески /т.1 а.с.125-128,210/.

За правилом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що переглядається рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин сторін у справі з 01 листопада 2016 року та про визнання квартири АДРЕСА_2 Церква її особистою приватною власністю, оскільки в частині вирішення інших позовних вимог рішення суду не оскаржується, тобто виходить за межі доводів апеляційної скарги.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_1 , у період перебування в шлюбі з ОСОБА_2

Позивач, заперечуючи презумпцію спільності права власності подружжя на дану квартиру посилалася на те, що фінансування зазначеної квартири відбувалося за кошти її сестри, що підтверджується відповідними банківськими даними, за рахунок коштів одержаних у позику та у період фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем. Тому вона вважає, що квартира є її особистою приватною власністю.

Але факт фактичного припинення шлюбних відносин сторін у справі з 01 листопада 2016 року в ході розгляду справи не знайшов свого підтвердження. З наведених показів свідків вбачається, що жоден з них прямо не вказав на фактичне припинення шлюбних відносин сторін з 2016 року, натомість ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 свідчили про сприйняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя у 2017-2018 роках. Судом першої інстанції надана оцінка показам свідків, а тому доводи апеляційної скарги щодо їх неврахування є безпідставними.

Укладення договору купівлі-продажу майнових прав, внесення грошових коштів за ним, здійснення реєстрації права власності на ім`я позивача та її одноособова участь у ремонтних роботах не дає підстав для висновку про належність вказаної квартири до особистої власності позивача.

Надані стороною позивача договори позики складені значно пізніше, відповідно не є належними і допустимими доказами в розумінні процесуального закону, а тому вони обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. До того ж наявність боргових зобов`язань не свідчить про належність майна до особистої власності, такі боргові зобов`язання є також спільними і можуть підлягати поділу.

Посилання позивача на надану їй сестрою фінансову допомогу також не можуть бути прийняті до увагу суду. Так, призначення банківського переказу свідчить про отримання грошових коштів позивачем, проте не зазначені умови на яких гроші передаються, але визначення її як фінансової допомоги виключає її правову природу як з договору дарування, наслідком якого є визнання майна особистою приватною власністю. А отже надана позивачу фінансова допомога не свідчить про належність майна придбаного за її рахунок до особистої власності позивача.

Отже виходячи із основних принципів цивільного процесу, зокрема, змагальності і диспозитивності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_1 вимог про встановлення факту фактичного припинення шлюбних відносин сторін у справі з 01 листопада 2016 року та про визнання квартири АДРЕСА_2 особистою приватною власністю.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказах, правильно виходив із того, що квартира АДРЕСА_2 , є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між подружжям у рівних частинах.

Апеляційний суд наголошує на тому, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Проте, враховуючи заявлені сторонами позовні вимоги та визначені позивачем межі апеляційного розгляду, обсяг їх спільного майна та його вартість, здійснити його розподіл по іншому, ніж по Ѕ частці в кожному об`єкті нерухомого майна не вбачається можливим.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав жодного доказу своєї участі у придбанні спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається на того з подружжя, який її спростовує, в цьому випадку на позивача.

Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду, не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні підстави і для здійснення позивачеві понесених нею витрат при звернені до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 08 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 13 червня 2019 року.