Постанова

від 12.06.2019 по справі 309/4168/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/4168/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 червня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Готри Т.Ю.,

суддів: Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.,

з участю секретаря судових засідань: Чучки Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2018 року, постановлене суддею Довжанином М.М.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 16.10.2004 по 14.03.2016 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, в якому у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 14.03.2016 шлюб між ним і відповідачкою розірвано та визначено місце проживання їхнього сина з ОСОБА_2

Вказував, що за час спільного шлюбного проживання з відповідачкою їм рішенням 16-ої сесії 5 скликання № 2051 від 30.10.2010 Хустської міської ради була виділена земельна ділянка площею 0,0630 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку серії НОМЕР_1 видано на ім`я ОСОБА_2

Також посилався, що за час шлюбу він із відповідачкою побудували будинок по АДРЕСА_2 , однак не ввели його в експлуатацію.

За таких обставин, просив визнати земельну ділянку площею 0,630 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , по АДРЕСА_1 за № 11 зареєстровану за відповідачкою на підставі державного акту на право приватної власності серії НОМЕР_1 об`єктом спільної сумісної власності з визначенням йому Ѕ частки, та визнати незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності з визначенням за ним Ѕ частки.

Рішенням Хустського районного суду від 26 листопада 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя з визначенням Ѕ частки за ОСОБА_1 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 275,60 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Вказувала на те, що позивач не довів належними доказами факту будівництва за спільні кошти подружжя цього будинку, який розпочався будівництвом її матір`ю ще до укладення із позивачем шлюбу.

До Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_6 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка розгляду в суді апеляційної інстанції не підлягає, так як ОСОБА_6 не є учасником цієї справи і суд не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Сторони у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи, а тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд визнає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Приписами пункту 9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України установлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом установлено, що сторони з 16.10.2004 по 14.03.2016 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 14.03.2016, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано та визначено місце проживання їхнього сина з ОСОБА_2 (а.с. 7).

Відповідно до ст.60 СК України (чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Вимогами ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Правилами ч.1 ст.71 СК України установлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Задовольняючи частково позов, місцевий суд правильно виходив із того, що зазначена земельна ділянка відповідно до ч.1 ст.57 СК України, є особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_2 , яка набута нею в порядку приватизації, а тому правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання її об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання незавершеного будівництвом житлового будинку у АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя з визначенням Ѕ частки за ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що сторони за час спільного проживання у шлюбі збудували вказаний житловий будинок на земельній ділянці, що на праві власності належить матері відповідача ОСОБА_6 , а тому дійшов висновку, що цей будинок є спільною сумісною власністю сторін.

Проте з такими висновками місцевого суду, колегія суддів погодитися не може, оскільки судом не враховано, що згідно з ч.1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй земельній ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Частиною другою статті 376 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває прав власності на нього.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами не довів обставин щодо будівництва ним і відповідачкою за час перебування у шлюбі, та здійснення такого будівництва з дозволу власника землі ОСОБА_6 (матері відповідачки) на її земельній ділянці у порядку передбаченому статтею 102-1 Земельного кодексу України, згідно з якою право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає, зокрема, на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України, який позивач суду не надав, як і не надав дозвільних документів на його ім`я чи ім`я відповідачки, що б вказувало на те, що ними здійснювалося будівництво згідно з вимогами чинного законодавства, а не самочинно, на яке право власності не набувається, а також доказів, що сторонами за час перебування у шлюбі взагалі було збудовано якийсь об`єкт незавершеного будівництва (будівництво якого відповідачка заперечувала) та відсоток готовності цього об`єкта, тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання незавершеного будівництвом вказаного вище житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя із визначенням Ѕ частки за позивачем.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з одночасним ухваленням по справі нового судового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 057,20 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2018 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1 057,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рушення.

Повне судове рішення складено 13 червня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: