Постанова

від 13.06.2019 по справі 477/606/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.06.19

22-ц/812/720/19

Провадження №22-ц/812/720/19

Категорія 23

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року м. Миколаїв

справа № 477/606/18

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області ухвалене 17 січня 2019 року, під головуванням судді Глубоченка С.М. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складений 25 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що в 2012 році між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10,62 га в межах території Лиманівської сільської ради терміном на 10 років. Зазначений договір оренди землі було зареєстровано 27 вересня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 482330004002728. Дія договору закінчується 27 вересня 2022 року. В жовтні 2017 року позивачем було виявлено, що дану земельну ділянку ОСОБА_2 передала в користування ОСОБА_3 , уклавши з ним договір оренди терміном на 10 років, не розірвавши договору оренди із ФОП ОСОБА_1 . Договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 не пройшов державної реєстрації, але останній засіяв ділянку зерновими культурами. Як вказав позивач, такі дії відповідачів грубо порушують його права орендаря земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні вищевказаною земельною ділянкою протягом дії укладеного ним із ОСОБА_2 договору оренди землі, до закінчення терміну його дії, а саме до 27 вересня 2022 року, шляхом заборони відповідачам здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи.

Ухвалою суду від 13 листопада 2018 року до участі у справі було залучену третю особу, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на боці відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні позивачу земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 10,62 гектарів, шляхом заборони відповідачам до 27 вересня 2022 року, тобто протягом дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 , здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи. Стягнуто в рівних долях з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 , судові витрати в сумі 7204 грн. 80 коп., що складається з: 704 грн. 80 коп. судового збору; 6500 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянти зазначали, що суд неповно з`ясував обставини справи та не дав належної оцінки усім доказам, зокрема, не врахував, що співвласником спірної земельної ділянки є ОСОБА_4 , підпис якої на договорі оренди із позивачем відсутній, як і підпис ОСОБА_2 . Також суд не прийняв до уваги, що у цьому договорі відсутня дата його укладання, не зазначена нормативно-грошова оцінка землі. На думку апелянтів, судом необґрунтовано відмовлено у зупиненні провадження у справі до закінчення розгляду кримінального провадження щодо неправомірних дій ОСОБА_1 Також суд не врахував доводи відповідачів про шкоду, яка заподіяна внаслідок неналежної з боку позивача обробки землі та догляду за посівами.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 зазначав, що твердження в апеляційній скарзі про те, що судом не досліджені певні докази не відповідають дійсності, оскільки суд всебічно і повно дослідив всі наявні в матеріалах справи документальні докази. Укладений ним із ОСОБА_2 договір містить підпис останньої, справжність якого нею не спростована. До того ж ОСОБА_2 протягом дії договору отримує орендну плату, а доказів спричинення шкоди внаслідок неналежної обробки землі та догляду за посівами відповідачами не надано. Посилаючись на викладене просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представники відповідачів - адвокат Волкомор Т.І. і Стахнік Н.М. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача - адвокат Мірошніченко А.О. - , посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи, просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін.

Третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4 - в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи сповіщена належним чином (т. 2 а.с. 37), клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджуються матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,62 га ріллі за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка знаходиться в межах території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, який зареєстровано 27 вересня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис в книзі за №482330004002728 (а.с.7-8).

Дана земельна ділянка була передана позивачу за відповідним Актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с.9).

Умовами укладеного ФОП ОСОБА_1. і ОСОБА_2 договору оренди визначено, що його строк становить десять років.

Факт реєстрації цього договору оренди у Книзі записів державної реєстрації Державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди та строк його дії до 27 вересня 2022 року підтверджується змістом листа Вітовського відділу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.11.2017 р. № 930/109-17 (а.с. 16).

З наданих позивачем розрахунково-платіжних відомостей видачі доходів за орендовані землі за 2015-2017 роки вбачається, що ОСОБА_2 у 2015 році одержано 4305,05 грн. орендної плати, у 2016 році - 8000,00 грн., у 2017 році - 13000,00 грн. (а.с.70-72). Вказані обставини відповідачкою не спростовані.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом і не заперечується сторонами, що до осені 2017 року спірною земельною ділянкою користувався позивач. Між тим, у жовтні 2017 року вказаною земельною ділянкою з дозволу ОСОБА_2 став користуватися відповідач ОСОБА_3 , що порушує права позивача як орендаря зазначеної земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 24 цього Закону орендодавець зобов`язаний, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 2 ст. 152 ЗК України як власник земельної ділянки, так і землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці.

Дійсність укладеного позивачем із ОСОБА_2 договору оренди сторонами не спростована.

Оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами його право здійснювати виробничу сільськогосподарську діяльність на орендованій у ОСОБА_2 на підставі чинного договору оренди земельній ділянці, то суд першої інстанції вірно виходив із того, що перешкода ФОП ОСОБА_1 здійснювати таку діяльність з боку відповідачів порушують права позивача, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Такі висновки суду є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим доказам суд дав належну правову оцінку відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів відповідає передбаченому законом способу захисту (статті 386, 391 ЦК України).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом не взяті до уваги посилання відповідачів на непідписання ОСОБА_2 договору оренди з ФОП ОСОБА_1 та неврахування факту неналежного виконання позивачем умов договору оренду та спричинення у зв`язку із цим шкоди.

Так, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із позовом про визнання недійсним укладеного між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору оренди ні відповідачі, ні третя особа - ОСОБА_4 - не зверталися. Таким чином, вказаний договір є укладеним, чинним і на його підставі для сторін виникли певні права та обов`язки, у тому числі право на захист інтересів орендаря від третіх осіб.

До того ж, факт неналежного виконання позивачем обов`язків за договором оренди та відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладання такого договору із ФОП ОСОБА_1 ніякими доказами не підтверджена.

Також з огляду на встановлену законом презумпцію дійсності правочину не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на те, що договір оренди був укладений без волевиявлення ОСОБА_4 , якій приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області 28 липня 2013 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ј частку спірної земельної ділянки.

Згідно частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року № 134 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель", постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру, на час реєстрації договору оренди землі, укладеного між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , - 27 вересня 2012 року - покладалися на Державний комітет України по земельних ресурсах. Отже, вказаний договір пройшов державну реєстрацію в установленому законом порядку, відповідно до діючого на той час законодавства.

Належна реєстрація вказаного договору оренди у Книзі записів державної реєстрації Державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди підтверджується листами Вітовського відділу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.11.2017 р. та від 06.06.2019р. (т. 1 а.с. 16, т. 2 а.с. 42).

Дана реєстрація договору оренди ніким не оспорювалась, не визнавалась недійсною та не скасована.

За такого, доводи апеляційної скарги про те, що в Державному реєстрі речових прав не зареєстровано право оренди позивача на спірну земельну ділянку, не спростовують висновків суду про наявність у ФОП ОСОБА_1 такого права.

Посилання апеляційної скарги на відсутність у договорі оренди дати його укладання та нормативно-грошової оцінки землі , не є підставою для визнання договорів нікчемними або неукладеними (неіснуючими), в межах розгляду даної справи.

Посилання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції процесуального закону у зв`язку із незупиненням розгляду даної справи до прийняття рішення по кримінальному провадженню №12018150230000737 за заявою колегія суддів вважає безпідставними.

Так, пунктом 6 частини 1 ст. 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстрована заява ОСОБА_2 , згідно якої невідома особа шляхом вільного доступу таємно викрала з поля, яке розташоване в межах Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, посіви пшениці, спричинивши матеріальний збиток ОСОБА_2 Правова кваліфікація діяння визначена за частиною 1 статті 185 КК України (т. 1 а.с. 117). Даних щодо стадії кримінального провадження матеріали справи не містять.

За такого, відсутні передбачені законом підстави для зупинення провадження у справі до прийняття рішення по вищевказаному кримінальному провадженню.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Проведений судом першої інстанції розподіл судових витрат відповідає приписам статей 137, 141 ЦПК України.

З урахуванням наведеного та положень ст. 375 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області підлягає залишенню без змін, апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 18 червня 2019 року