Окрема думка

від 03.02.2021 по справі 477/606/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 477/606/18

провадження № 61-14468св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. , касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року скасував. У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою відмовив.

При цьому колегія суддів вказала, що: задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні позивачу земельної ділянки шляхом заборони відповідачам до 27 вересня 2022 року,тобто протягом дії договору оренди землі, здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами право здійснювати виробничу сільськогосподарську діяльність на орендованій у ОСОБА_3 на підставі чинного договору оренди земельній ділянці. Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду з таких підстав. […] Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачем не було доведено наявність реальної можливості порушення його права в майбутньому .

У пунктах 32 - 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що

суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач набув речове право на приміщення на підставі чинного договору оренди , а ОСОБА_4 створює перешкоди у реалізації цього права. Під час розгляду справи суди не встановили обставин, які би підтверджували нікчемність цього договору, визнання його недійсним або розірвання сторонами. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна .

Тобто Великою Палатою Верховного Суду в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19)зроблено висновок про застосування такого речового способу захисту як негаторний позов до ситуації коли між суб`єктами існують договірні, зобов`язальні правовідносини.

Не можу погодитися із висновком, зробленим в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19), з таких мотивів.

1. Право користування, яке виникає на підставі договору оренди земельної ділянки, є зобов`язальним, а не речовим правом, адже:

а) право користування виникає на підставі договору найму (оренди), який регулюється книгою 5 ЦК Зобов`язальне право . Тому це право не може бути іншим по своїй суті, - тільки аніж зобов`язальне;

б) основною направленістю договору найму (оренди) є надання наймачеві користування річчю за плату на певний строк, що підтверджують положення статті 759 ЦК України. Користування є досить нетиповим зобов`язальним правом, оскільки воно стосується не права вимоги дій до боржника (наймодавця) як зобов`язаної особи, а права на власні дії кредитора (наймача) щодо користування предметом найму. Водночас боржник (наймодавець) зобов`язаний утримуватися від дій, які перешкоджатимуть кредиторові (наймачу) користуватися річчю;

в) право користування завжди презюмується як тимчасове, строкове, тобто як право на певний час. Його строковість втілюється в таких правових засобах, як строк договору найму (стаття 763 ЦК України), право на відмову від договору найму (стаття 782 ЦК України) та його розірвання (статті 783, 784 ЦК України). Водночас, наприклад, такому речовому праву, як сервітут, властива безстроковість (або постійність) через намір суб`єкта задовольняти свої потреби в користуванні чужою річчю на тривалій і постійній основі;

г) властивість слідування іманентно характерна речовим правам на чужі речі. Натомість її закріплення щодо зобов`язальних прав є спеціальним засобом юридичної техніки, який підтверджує не зміну сутності зобов`язального права, а спробу законодавця надати суб`єктові зобов`язання додаткові можливості з метою охорони його прав. При порівнянні законодавчого втілення властивості слідування, наприклад, в конструкції найму (стаття 770 ЦК України) чи та сервітуту (частина шоста статті 403 ЦК України) стає очевидною різниця між ними.

2. Варто зауважити, що у частині першій статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Такий підхід в законодавстві укорінився ще з радянських часів. Прототипом цих положень стала стаття 170 ЦК УРСР 1922 року, в якій передбачалося, що наймач має право на судовий захист проти всякого порушника його володіння , в тому числі і проти власника (Цивільний кодекс Української РСР / Міністерство юстиції Української РСР. - К.: Держполiтвидав, 1959. - С. 36).

3. Проте і частина перша статті 27 Закону України Про оренду землі не дозволяє орендарю (не власнику земельної ділянки) вимагати застосування для відновлення порушеного права користування, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки, застосування речових способів (віндикаційного позову, негаторного позову) щодо орендодавця (власника земельної ділянки).

3.1. Тлумачення частини першої статті 27 Закону України Про оренду землі свідчить, що речові способи захисту можуть бути застосовані на вимогу орендаря (не власника земельної ділянки) до тих суб`єктів з яким в нього відсутні договірні відносини. Відповідно суперечить самій сутності речових способів захисту їх застосування до особи, яка є власником.

4. За таких обставин колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19).

Суддя В. І. Крат