Постанова

від 03.02.2021 по справі 477/606/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 477/606/18

провадження № 61-14468св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року у складі судді Глубоченка С. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.

Позивач зазначав, що в 2012 році між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 10,62 га в межах території Лиманівської сільської ради терміном на 10 років. Зазначений договір оренди землі було зареєстровано 27 вересня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 482330004002728. Дія договору закінчується 27 вересня 2022 року. В жовтні 2017 року позивачем було виявлено, що дану земельну ділянку ОСОБА_2 передала в користування ОСОБА_3 , уклавши з ним договір оренди терміном на 10 років, не розірвавши договору оренди із ФОП ОСОБА_1 . Договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 не пройшов державної реєстрації, але останній засіяв ділянку зерновими культурами. Такі дії відповідачів грубо порушують його права як орендаря земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив:

зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні вищевказаною земельною ділянкою протягом дії укладеного ним із ОСОБА_2 договору оренди землі, до закінчення терміну його дії, а саме до 27 вересня 2022 року, шляхом заборони відповідачам здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи.

Ухвалою суду від 13 листопада 2018 року до участі у справі було залучену третю особу, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на боці відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні позивачу земельною ділянкою з кадастровим номером 4823382600:04:000:0310, площею 10,62 гектарів, шляхом заборони відповідачам до 27 вересня 2022 року, тобто протягом дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 , здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7 204,80 грн, що складається з: 704,80 грн судового збору; 6 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення судів мотивовані тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами право здійснювати виробничу сільськогосподарську діяльність на орендованій у ОСОБА_2 на підставі чинного договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ніяких договірних відносин з ОСОБА_1 ОСОБА_2 не мала, ОСОБА_3 про договір було невідомо. Незрозуміло, яким чином договір пройшов реєстрацію, коли земельна ділянка має два власника, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , про що свідчать документи на право власності.

ОСОБА_2 не оскаржувала договір, тому що вона та ОСОБА_4 не були інформовані ОСОБА_1 про існування договору. ОСОБА_1 орендував земельну ділянку усною угодою з покійною матір`ю ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_3 договір оренди землі з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не укладав.

Мав усну угоду, надавши одній із сторін зразок договору без оцінки землі, акта на землю, виділення меж та інших правових документів. Договір не укладався з міркувань, що власники земельної ділянки, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мали нарікання на попереднього фермера, а саме розрахунки проводив невчасно, скаржився на неврожай, не мав нормативно-грошової оцінки земельного паю.

ОСОБА_1 без відома власників земельного паю - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 представив договір оренди земельного паю між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без підпису двох власників та належних документів, які надаються до договору оренди землі згідно статей 14, 15, 16 Закону України Про оренду землі .

Позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року ФОП ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року та рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що про чинність договору оренди земельної ділянки від 27 вересня 2012 року зареєстрованого за № 482330004002728, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 веде мову абсолютно стороння особа, тобто особа, яка жодним чином не має відношення до чинності укладення даного договору оренди та не є учасником договірних відносин. В свою чергу, власники земельних ділянок не звертаються з даного приводу до суду касаційної інстанції.

Позов стосується усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою особами, які не мали права на користування нею, жодним чином в даній справі не можуть розглядатися припущення щодо чинності договору, адже жодного доказу того, що договір не підписувався між власником земельної ділянки та позивачем, сторона відповідачів до суду не надали. Маючи в наявності договір оренди землі, який є діючим на даний момент, ФОП ОСОБА_1 має всі законодавчо визначені підстави користування вказаною земельною ділянкою.

Рух касаційної справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 477/606/18 надійшли до Верховного Суду та 05 лютого 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,62 га ріллі за кадастровим номером 4823382600:04:000:0310, яка знаходиться в межах території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, який зареєстровано 27 вересня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис в книзі за № 482330004002728.

Строк договору оренди становить десять років.

Дана земельна ділянка передана позивачу за відповідним Актом приймання-передачі земельної ділянки.

ОСОБА_2 у 2015 році одержала 4305,05 грн орендної плати, у 2016 році - 8000,00 грн, у 2017 році - 13000,00 грн.

До осені 2017 року спірною земельною ділянкою користувався позивач.

У жовтні 2017 року вказаною земельною ділянкою з дозволу ОСОБА_2 став користуватися відповідач ОСОБА_3 .

Суди встановили, що договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є укладеним, чинним і на його підставі для сторін виникли певні права та обов`язки, у тому числі право на захист інтересів орендаря від третіх осіб, оскільки з позовом про визнання недійсним укладеного між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору оренди ні відповідачі, ні третя особа - ОСОБА_4 - не зверталися.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів відповідає передбаченому законом способу захисту (статті 386, 391 ЦК України ).

Діяльність ОСОБА_3 перешкоджає ФОП ОСОБА_1 здійснювати виробничу сільськогосподарську діяльність на орендованій у ОСОБА_2 на підставі чинного договору оренди земельній ділянці порушують права позивача.

Факт неналежного виконання позивачем обов`язків за договором оренди та відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладання такого договору із ФОП ОСОБА_1 ніякими доказами не підтверджена.

Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні позивачу земельної ділянки шляхом заборони відповідачам до 27 вересня 2022 року, тобто протягом дії договору оренди землі, здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами право здійснювати виробничу сільськогосподарську діяльність на орендованій у ОСОБА_2 на підставі чинного договору оренди земельній ділянці.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом ФОП ОСОБА_1 посилався на положення частини другої статті 386 ЦК України і просив зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою протягом дії укладеного договору оренди землі, до закінчення терміну його дії, а саме до 27 вересня 2022 року, шляхом заборони відповідачам здійснювати на цій земельній ділянці будь-які сільськогосподарські роботи.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати від 14 травня 2019 року в справі № 910/16744/17 (провадження № 12-255гс18), від 11 червня 2019 року в справі № 910/15651/17 (провадження № 12-266гс18, від 25 червня 2019 року в справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19) зроблено висновок, що згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Для захисту права власності особи в порядку частини другої статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи .

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачем не було доведено наявність реальної можливості порушення його права в майбутньому.

Зазначені обставини є підставою для відмови в позові про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права .

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статями 400, 409,412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року),Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук