Ухвала

від 05.06.2019 по справі 2-1137/11

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1137/11

6/467/27/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

державного виконавця Арбузинського РВ ДВС ГТУЮ в Миколаївській області-Дерій М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка подання державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області Дерій М.А. про розшук боржника,-

ВСТАНОВИВ :

Державний виконавець внесла до суду вказане подання, умотивувавши його тим, що на виконанні в Арбузинському РВ ДВС ГТУЮ в Миколаївській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа № 2-1137, виданого 13 березня 2011 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку, починаючи з 23 грудня 2011 року.

Заявник вказує, що незважаючи на вжиті заходи щодо примусового виконання вказаного судового рішення, наразі не вдалося встановити ані наявності майна у боржника ОСОБА_1 , ані місця його перебування, у зв`язку із чим просив суд оголосити розшук останнього, позаяк, він має заборгованість із сплати аліментів на суму 14 955, 75 грн.

Представник Арбузинського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області в судовому засіданні внесене на розгляд суду подання підтримала повністю, просила його задовольнити з підстав, що викладені у ньому.

Стягувач в судове засідання не з`явилась, викликалась у нього шляхом направлення судової повістки, причин свого неприбуття не повідомила.

У свою чергу, суд, заслухавши позицію заявник, вивчивши зміст подання, перевіривши його доводи і обґрунтованість, дослідивши додані до нього документи та безпосередньо матеріали виконавчого провадження, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись законом, зробив такі висновки.

Судом установлено, що обставини стосовно примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, відображені у поданні, є дійсними.

При цьому, в ході примусового виконання цього рішення державним виконавцем здійснено ряд дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження боржника та його майна, зокрема, перевірено наявність на праві власності нерухомого майна/інших речових прав на нерухоме майно, здійснено запити до Пенсійного фонду України щодо отримання пенсії, останнього місця роботи, праці за трудовими договорами чи іншими цивільно правовими угодами, до Державної податкової служби України щодо номерів рахунків у банках, джерел отримання доходів, а також щодо наявності транспортних засобів.

Проте, наявності у боржника рухомого /нерухомого майна, транспортних засобів чи доходів встановлено не було.

Щодо вжиття державним виконавцем заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження боржника, то суд установив те, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрований в АДРЕСА_1 , однак, на даний час фактично за цією адресою не проживає і його місцеперебування невідоме.

Виклик державного виконавця боржнику не вручено з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» .

При цьому, слід звернути увагу, що будь - яких інших даних щодо адрес, за якими міг/може перебувати боржник, матеріали виконавчого провадження не містять, окрім місця реєстрації та адреси, вказаної у виконавчому листі.

Таке дає підстави вважати, що в результаті вжитих заходів не вдалося установити ані наявності у боржника майна, ані місцезнаходження самого боржника, позаяк, у державного виконавця відсутні дані щодо фактичного місця перебування ОСОБА_1 , що не дає змоги належно виконати судове рішення, за умови наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 14 955, 75 грн.

Тобто, виходячи із сукупності досліджених судом доказів та установлених на їх підставі фактичних обставин, слідує, що місце проживання/перебування боржника ОСОБА_1 на даному етапі виконавчого провадження невідоме, а вжиті заходи щодо його встановлення позитивного результату не дали.

Вказане й стало підставою звернення державного виконавця до суду із цим подання у порядку ст. 36 Закону України Про виконавче провадження .

Водночас, відповідно до ст. 438 ЦПК України розшук боржника оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

За таких умов, у ракурсі установлених фактичних обставин цього провадження, з огляду на неможливість у інший спосіб, аніж той, про застосування якого порушено питання, встановити місце проживання та перебування боржника, відсутність у нього майна і доходів, суд вважає, що це подання є обгрунтованим.

Приймаючи таке рішення, суд, крім цього, враховував, практику Європейського суду з прав людини, зокрема, втілену у його рішеннях у справах Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року та Брумареску проти Румунії від 28 листопада 1999 року, за якою виконання рішення суду є невідємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах, а судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи і законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.

Стаття ж 129 -1 Конституції України визначає, що судове рішення є обовязковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виходячи із цього, на переконання суду, невжиття заходів щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, становитиме загрозу правам іншого учасника виконавчого провадження та інтересам дитини.

Так, суд зважав на те, що відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в контексті того, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання у те чи інше право особи повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема, необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний

тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти ( рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним.

Водночас, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, регламентовані Розділом VI Цивільного процесуального кодексу України , і у даному, конкретному випадку, підлягає застосуванню норма ст. 438 цього Кодексу , на підставі якої суд вправі, з огляду на установлені ним обставини і потреби виконавчого провадження, вирішити питання розшуку боржника.

А у цій ситуації, суд установив достатні підстави для застосування такого заходу забезпечення виконання судового рішення, як розшук боржника, який, окрім цього, не становитиме надмірного тягаря для прав та інтересів особи і одночасно кореспондується з інтересами суспільства, тобто вимога дотримання справедливого балансу не є порушеною за таких обставин.

Тож, суд, з урахуванням вищевикладеного, установивши неможливість виконання у цій ситуації судового рішення без розшуку боржника, виходячи із прав та інтересів усіх учасників виконавчого провадження, а також неповнолітньої дитини, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення унесеного на його розгляд подання.

Тому, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 260 , 261 , 438 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Подання - задовольнити.

Оголосити розшук боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання : АДРЕСА_2 .

Копію ухвали направити стягувачу заявнику, стягувачу.

Ухвала може бути оскаржена учасниками справи або особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 15 (п`ятнадяцяти) днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя І.В. Явіца