Постанова

від 28.08.2019 по справі 2-1137/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1137/11

провадження № 61-11611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду, у складі судді Гордійчук С. О. від 03 травня 2019 року, про відмову у відкритті апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 23 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на майно, а саме: нежиле приміщення лазні, яке розташоване по АДРЕСА_1 , нежилу будівлю виробничо-складської бази розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з адміністративно-виробничого приміщення (позначене літерою "А2") загальною площею 691,9 м 2 , операторської з маслоскладом та паливно-роздавальними колонками (позначене літерою "Б1") загальною площею

32,7 м 2 , сторожевого павільйону з відкритою площадкою для стоянки автомобілів (позначеною літерою "В1") загальною площею 28,7 м 2 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

25 березня 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 року та просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження з посиланням на те, що в листопаді 2016 року він вже подавав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції та внаслідок тяжкого фінансового становища не міг оплатити судовий збір. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 листопада 2016 року його апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для надання оригіналу квитанції про сплату судового збору. Він не зміг виконати вимоги ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 21 листопада 2016 року, якою було зобов`язано доплатити судовий збір у розмірі 2 002 грн, оскільки розмір його доходів в 2016 році складав 900 грн на місяць, він є батьком двох неповнолітніх дітей та щомісячно сплачує аліменти. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року його апеляційну скаргу визнано неподаною і повернуто.

21 січня 2019 року він уклав договір № 21/01/19, відповідно до якого продав вироби з металу, отримав грошові кошти та зміг сплатити судовий збір в необхідному розмірі.

14 березня 2019 року ознайомився з повним текстом рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 року.

Вказані обставини в їх сукупності вважав поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без руху в зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року та запропоновано вказати інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені заявником причини пропуску строку, а саме відсутність коштів для сплати судового збору з грудня 2016 року не є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також не можуть свідчити про наявність об`єктивних перешкод чи обставин непереборної сили, які перешкоджали ОСОБА_3 своєчасно звернутися з апеляційною скаргою.

24 квітня 2019 року ОСОБА_3 подав доповнену заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження, в якій в обґрунтування інших причин для поновлення пропущеного строку, зазначив, що не заперечує того факту, що йому було відомо про існування рішення Здолбунівського районного суду Рівненської областівід 23 листопада 2011 року, але до березня 2019 року він не мав повного тексту цього рішення. Крім того районний суд не надав йому можливості ознайомитися з матеріалами справи. Вважав, що апеляційний суд повинен переглянути рішення суду першої інстанції для виправлення судової помилки.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 рокуу справі № 2-1137/11 відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зазначені скаржником причини пропуску строку, без надання суду належних доказів в порядку

ЦПК України, є неповажними.

Судом враховано, що вперше із апеляційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 року ОСОБА_3 звернувся в листопаді 2016 року, яка ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року визнана неподаною і повернута.

Скаржник, знаючи про існування оскаржуваного рішення, не був позбавлений можливості своєчасно ознайомитися з матеріалами справи та отримати повний текст оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного суду для продовження розгляду його апеляційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-1137/11 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що на день його звернення в листопаді 2016 року з апеляційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року він не мав повного його тексту та не був ознайомлений з матеріалами справи

№ 2-1137/11, а визначений судом судовий збір, через своє скрутне матеріальне становище сплатити не зміг, оскільки розмір його доходу за

2016 рік складав 900 грн на місяць, без врахування витрат на аліменти для утримання дітей.

Посилався на те, що визначені Законом України Про судовий збір ставки судового збору звужують доступ певної категорії громадян до правосуддя.

Вважав, що Рівненський апеляційний суд незаконно позбавив його права на доступ до суду чим порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За правилами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Пунктом 13 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 23 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на майно, а саме: нежиле приміщення лазні, яке розташоване по

АДРЕСА_1 , нежилу будівлю виробничо-складської бази розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з адміністративно-виробничого приміщення (позначене літерою "А2") загальною площею 691,9 м 2 , операторської з маслоскладом та паливно-роздавальними колонками (позначене літерою "Б1") загальною площею

32,7 м 2 , сторожевого павільйону з відкритою площадкою для стоянки автомобілів (позначеною літерою "В1") загальною площею 28,7 м 2 .

У березні 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 року разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий суд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.

Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Рішення ЄСПЛ у справі Пономарьов проти України ( Ponomaryov v. Ukraine ) від 03 квітня 2008 року, пункт 41).

Аналогічні висновки викладені у рішеннях ЄСПЛ у справі Науменко проти України ( Naumenko v. Ukraine ) від 09 листопада 2004 року та у справі Полтораченко проти України ( Poltorachenko v. Ukraine ) від 18 січня

2005 року.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що про існування рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2011 року та його зміст ОСОБА_3 стало відомо не пізніше лютого

2016 року, оскільки зазначене судове рішення було предметом дослідження судом апеляційної інстанції в ході розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 (провадження № 22ц/787/88/2016) на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2009 року та ухвалу того ж суду

від 02 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу укладеним.

Вперше із апеляційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Апеляційного суду Рівненської області 11 листопада 2016 року.

Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 в касаційному порядку не оскаржував та повторно подав апеляційну скаргу лише 25 березня 2019 року, тобто більш ніж через два роки після повернення першої апеляційної скарги.

Такі дії ОСОБА_3 не можна вважати добросовісною реалізацією своїх процесуальних прав.

Ухвала Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 не є предметом перегляду у даному касаційному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вказані положення ЦПК України можуть бути застосовані і до осіб, які не брали участь у справі, але вважають, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

За таких обставин апеляційний суд правильно застосував положення

статей 357, 358 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 23 листопада 2011 року у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження без поважних причин.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо неналежного дослідження судом поважності наведених заявником причин пропуску строку на апеляційне оскарження та у зв`язку з цим порушення права на оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки наведені ОСОБА_3 причини мають не об`єктивний, а суб`єктивний характер, та ОСОБА_3 протягом тривалого часу не вчиняв процесуальних дій з метою оскарження рішення суду, про існування якого йому було достовірно відомо.

Доводи касаційної скарги щодо неодержання до березня 2019 року копії рішення суду першої інстанції та не ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-1137/11 підлягають відхиленню.

Знаючи про існування рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року та його зміст, отримання копії вказаного рішення залежало виключно від волі ОСОБА_3 .

Однак із заявою про видачу копії рішення суду від 23 листопада 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Здолбунівського районного суду Рівненської області лише 27 лютого 2019 року.

Посилання ОСОБА_3 на те, що Здолбунівський районний суд Рівненської області надав йому лише копію рішення від 23 листопада 2011 року, але не надав можливості ознайомитися із матеріалами справи, є безпідставними, оскільки як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_3 про видачу судового рішення (т.1 а.с. 319) він і не просив надати матеріали справи № 2-1137/11 для ознайомлення.

Доводи касаційної скарги не вказують на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта