Постанова

від 12.06.2019 по справі 761/43075/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 761/43075/18 Номер провадження 22-ц/824/7960/2019 Головуючий у суді першої інстанції О.А.Савицький Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 12 червня 2019 року місто Київ

Номер справи 761/43075/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство ВТБ Банк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А., в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, повне рішення складене 26.03.2019.

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ ВТБ Банк про визнання застави припиненою, припинення обтяження та виключення записів про накладення заборони відчуження.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.03.2006 між АКБ Мрія , правонаступником якого є ПАТ ВТБ Банк , та ТОВ українсько-російська фірма Ю.К.А.С. було укладено кредитний договір №23ВД, відповідно до умов якого останньому була надана відзивна відновлювальна кредитна лінія з правом конвертації в інші валюти з лімітом в сумі 2400000 доларів США, з подальшими змінами та доповненнями.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищевказаним кредитним договором, між кредитором та позивачем, який діяв як майновий поручитель, 24.03.2006 було укладено договір застави №23ВД-z/7, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Курас С.О. та зареєстровано в реєстрі за №627. У відповідності до умов даного договору, із внесеними в подальшому змінами і доповненнями, позивач передав відповідачу у заставу рухоме майно - транспортні засоби, а саме автомобілі: 1) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_16 ; рік випуску - 1991: колір - зелений; тип - бортовий-с. Номер шасі НОМЕР_2 (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , видане МРЕВ м. Харкова 20 квітня 2004 року); 2) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_17 ; рік випуску - 1990; колір - сірий; ідентифікатор 19328445700 шасі № НОМЕР_4 ; тип - фургон-с (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 , видане МРЕВ м. Харкова червня 2004 року); 3) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_18; рік випуску - 1988; колір - синій; шасі № НОМЕР_6 ; тип - контейнеровоз (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_7 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); 4) марка: ПП; реєстраційний № - НОМЕР_19 ; рік випуску - не встановлений; колір - синій; ідентифікатор 18881145700; тип - н/причіп - контейнеровоз-е (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_8 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); 5) марка СЗАП модель 8355, реєстраційний № - НОМЕР_13 ; рік випуску - 1990; колір - зелений; шасі № НОМЕР_9 , тип - причіп бортовий (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_10 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); 6) марка ГКБ модель 8350, реєстраційний № - НОМЕР_14 ; рік випуску - 1987; колір - синій: шасі НОМЕР_15, тип - причіп вант. борт. тент, (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_11 , видане МРЕВ м. Харкова 14 січня 2004 року).

Оскільки, юридичну особу позичальника - ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. було ліквідовано на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 23.07.2015 та внесено державним реєстратором 04.08.2015 відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи, основне зобов`язання за кредитним договором №23ВД від 24.03.2006 в силу п.1 ч.1 ст.593 ЦК України вважаться припиненим. У зв`язку із завершенням ліквідаційної процедури особи позичальника, а також враховуючи ту обставину, що відповідач як кредитор пропустив встановлені законом строки для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставне майно, позивач вважав припиненою заставу за вищевказаним договором з підстав втрати відповідачем права на предмет застави та можливості захисту суб`єктивного права за її рахунок. Відтак, позивач з метою захисту свого права на вільне володіння майном, що було передано відповідачу в заставу, змушений був звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив визнати припиненою заставу за укладеним між сторонами договором застави №23ВД-z/7 від 31.03.2006, припинити обтяження та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідний запис про накладення заборони відчуження на заставне майно. Також, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що відповідач не пред`являв до нього позову про звернення стягнення на предмет застави як до ліквідації особи позичальника, так і після внесення відповідного запису до Реєстру про його припинення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25.03.2019 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні пред`явленого до АТ ВТБ Банк позову про визнання застави припиненою, припинення обтяження та виключення записів про накладення заборони відчуження.

Дане рішення місцевого суду мотивоване тим, що факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання ліквідованим позичальником основного зобов`язання за цим договором, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення заставодавця від відповідальності перед кредитором.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про задоволення його позовних вимог, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться, зокрема, до того, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт нереалізованого до моменту ліквідації юридичної особи позичальника ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. права заставодержателя звернути в судову порядку стягнення на заставне майно, в рахунок погашення виниклої за ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. заборгованості за кредитним договором №23ВД від 24.03.2006. Судом також було проігноровано іншу наявну підставу для задоволення позову - припинення застави, у зв`язку із закінченням терміну дії права, що складає предмет застави, а саме не враховано пропуску відповідачем строку за яким він має право звернутись до суду із відповідним позовом до заставодавця для задоволення своїх вимог як кредитора.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 05.06.2019 представник позивача - ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній. В наступне судове засідання, представник позивача не з`явилась, будь-яких клопотань щодо відкладення судового засідання від останньої не надходило.

Представник відповідача - Павликівський В.І. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував у повному обсязі, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване. Пояснив, що дійсно АТ ВТБ Банк не звертався до позивача з позовом про звернення стягнення на предмет застави, однак до моменту ліквідації юридичної особи позичальника за забезпеченим спірною заставою кредитним договором направляв ОСОБА_1 . письмові вимоги про погашення кредитної заборгованості та попереджував останнього про вчинення банком в подальшому дій по зверненню стягнення на заставне майно.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2006 між АКБ Мрія та Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. було укладено кредитний договір №23ВД, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 2400000 дол.США у вигляді відзивної відновлювальної кредитної лінії з правом конвертації в інші валюти, із встановленим строком користування по 23.03.2009 з сплатою 15% річних (а.с.5).

У відповідності до положень п.п.4.1, 4.5 даного договору, Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. зобов`язана була повернути банку отриманий кредит в повному обсязі, в строк та у порядку, що визначені договором. Також, позичальник взяв на себе обов`язок повністю повернути кредит, сплатити плату за користування та управління зобов`язанням по кредиту, незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема у випадку реорганізації або ліквідації позичальника.

Для забезпечення виконання ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. взятих на себе зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 31.03.2006 між АКБ Мрія та ОСОБА_1 було укладено договір застави від №23ВД-z/7, відповідно до умов якого останній як заставодавець передав банку в заставу рухоме майно - транспортні засоби: А) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_16 ; рік випуску - 1991: колір - зелений; тип - бортовий-с. Номер шасі НОМЕР_2 (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , видане МРЕВ м. Харкова 20 квітня 2004 року); Б) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_17 ; рік випуску - 1990; колір - сірий; ідентифікатор 19328445700 шасі № НОМЕР_4 ; тип - фургон-с (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_5 , видане МРЕВ м. Харкова червня 2004 року); В) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_18 ; рік випуску - 1988; колір - синій; шасі № НОМЕР_6 ; тип - контейнеровоз (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_7 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); Г) марка: ПП; реєстраційний № - НОМЕР_19 ; рік випуску - не встановлений; колір - синій; ідентифікатор 18881145700; тип - н/причіп - контейнеровоз-е (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_8 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); Ґ) марка СЗАП модель 8355, реєстраційний № - НОМЕР_13 ; рік випуску - 1990; колір - зелений; шасі № НОМЕР_9 , тип - причіп бортовий (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_10 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року); Д) марка ГКБ модель 8350 реєстраційний № - НОМЕР_14 ; рік випуску - 1987; колір - синій: шасі № НОМЕР_12 , тип - причіп вант. борт. тент. (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_11 , видане МРЕВ м. Харкова 14 січня 2004 року) (а.с.6).

З доданих до позовної заяви копій договорів №1 від 07.06.2007, №2 від 22.10.2007, №3 від 02.06.2008 та №4 від 28.11.2008 про внесення змін та доповнень до вищевказаного договору застави вбачається, що ОСОБА_1 та ВАТ ВТБ Банк , яке є правонаступником АКБ Мрія , неодноразово вносились зміни до зазначеного вище договору застави (а.с.7, 8, 9, 10).

Зокрема, у відповідності до договору №4 про внесення змін та доповнень до договору застави №23ВД-z/7 від 31.03.2006, сторони змінили виклад забезпеченого заставою основного зобов`язання, де вказано, що цим договором забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором №23ВД від 24.03.2006, згідно якого заставодержатель надав кредит в сумі 2500000 дол.США на строк до 29.10.2009 та з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом: в розмірі 13% річних з 19.10.2007 по 29.05.2008 включно; в розмірі 16% річних, починаючи з 30.05.2008; в розмірі 17% річних, починаючи з 01.11.2008.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.07.2015, що була постановлена судом господарської юрисдикції за результатами розгляду справи №922/3639/13 за заявою ПАТ ВТБ Банк до ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. про визнання банкрутом, затверджено звіт про здійснення та відшкодування витрат по ліквідаційній процедурі, звіти ліквідатора та ліквідаційний баланс, та відповідно ліквідовано юридичну особу - ТОВ Українсько-російську фірму Ю.К.А.С. (а.с.11-15).

Зі змісту описової частини вищевказаної ухвали вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 26.09.2013 кредитором банкрута серед інших визнано ПАТ ВТБ Банк на суму 5592986,69 грн.

04.08.2015 державним реєстратором було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення юридичної особи позичальника - ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. (а.с.16-17).

Як визначено положеннями ч.5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не вбачав правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання припиненою застави за договором застави №23ВД-z/7 від 31.03.2006, укладеним між АКБ Мрія , правонаступником якого є ПАТ ВТБ Банк , та ОСОБА_1 саме, мотивував свою позицію тим, що сам по собі факт припинення юридичної особи позичальника, виконання зобов`язань якого було забезпечено даною заставою не може слугувати підставою для припинення застави на підставі положень п.1 ч.1 ст.28 Закону України Про заставу , п.1 ч.1 ст.593, ч.1 ст.609 ЦК України, оскільки в силу вимог цивільного законодавства зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тому на переконання суду будь-які охоронні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, які забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось не виконаним.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 1 Закону України Про заставу визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами

Частина третя статті третьої даного Закону визначає, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України Про заставу відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом

Так, згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 609 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Як визначено частиною першою статтею 593 ЦК України, право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до статті 28 Закону України Про заставу застава припиняється при закінченні терміну дії права, що становить предмет застави.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене заставою зобов`язання, зіставляють з підставами для припинення права застави. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, що забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою, або право на звернення стягнення в позасудовому порядку, що в свою чергу визначається Законом України Про заставу , а також умовами договору.

Укладаючи договір застави, заставодавець приймає на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру.

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме із кредитором, то усі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язок заставодавця із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договорів іпотеки/застави, які укладено для забезпечення виконання кредитних договорів боржником.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що суттєве значення при вирішенні питання про припинення застави у зв`язку із ліквідацією юридичної особи-боржника за основним зобов`язанням має та обставина, чи реалізував кредитор своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника, чи залишилась заборгованість реально не погашеною, та чи реалізував кредитор своє право щодо заставодавця.

Як вбачається із наданої суду копії листа-вимоги від 01.02.2012, яка була направлена ПАТ ВТБ Банк на адресу позивача, останній повідомляв ОСОБА_1 про наявність порушення ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. зобов`язання за кредитним договором, що забезпечувався заставою позивача. Даною письмовою вимогою банк повідомив майнового поручителя, який також виступав у даних правовідносинах фінансовим поручителем, про ініціювання звернення стягнення на предмет застави (а.с.85, 86).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування від 03.07.2018 № 2478-VIII, який набрав чинності 04.11.2018, було доповнено частиною четвертою статтю 593 ЦК України, що передбачає окремі підстави для припинення застави, наступного змісту: "Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги ".

Згідно з п.п.1, 2 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону було визначено, що він вводиться у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04.02.2019, та застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Враховуючи той факт, що до набрання чинності зазначеною вище нормою, якою врегульоване питання щодо припинення в окремих випадках дії застави у разі нереалізованого кредитором свого права відносно заставодавця, ПАТ ВТБ Банк до ліквідації юридичної особи - боржника направив позивачу письмову вимогу про ініціювання звернення стягнення на предмет застави, у разі непогашення заборгованості за забезпеченим основним зобов`язанням, постановлення судом господарської юрисдикції ухвали про ліквідацію юридичної особи боржника - ТОВ Українська-російська фірма Ю.К.А.С. не свідчить про припинення застави за договором №23ВД-z/7 від 24.03.2006, який був укладений між сторонами.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження повного виконання забезпеченого спірною заставою основного зобов`язання за кредитним договором №23ВД від 24.03.2006, що був укладений між АКБ Мрія , правонаступником якого є відповідач, та ТОВ Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. , стороною позивача в ході розгляду справи в суді як першої так і апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що на одну з підстав для задоволення позову останній посилався на пропуск відповідачем строку позовної давності для пред`явлення до нього будь-якої вимоги по зверненню стягнення на предмет застави.

Не погоджуючись із такими доводами сторони позивача, яким суд першої інстанції у своєму рішенні не надав мотивованої оцінки, колегія суддів, відхиляючи їх при перевірці рішення місцевого суду, керується наступним.

Так, у відповідності до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 Припинення зобов`язання ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності отримує захист від застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, в ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнається. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 березня 2019 року підлягає зміні (доповненні) в частині зазначення правових підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінює (доповнює) оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду складено 18.06.2019.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна