Постанова

від 18.11.2020 по справі 761/43075/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/43075/18

провадження № 61-13253св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство ВТБ Банк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року у складі судді: Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д, Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ ВТБ Банк про визнання застави припиненою, припинення обтяження та виключення записів про накладення заборони відчуження.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Мрія (далі - АКБ Мрія ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк (далі - ПАТ ВТБ Банк ), та Українсько-російською фірмою Ю.К.А.С. - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ) було укладено кредитний договір № 23ВД, відповідно до умов якого останньому була надана відзивна відновлювальна кредитна лінія з правом конвертації в інші валюти з лімітом в сумі 2 400 000 доларів США, з подальшими змінами та доповненнями.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищевказаним кредитним договором, між кредитором та позивачем, який діяв як майновий поручитель, 24 березня 2006 року було укладено договір застави № 23ВД-z/7, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Курас С. О. та зареєстровано в реєстрі за № 627. У відповідності до умов даного договору, із внесеними в подальшому змінами і доповненнями, позивач передав відповідачу у заставу рухоме майно - транспортні засоби, а саме автомобілі:

1) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_1 ; рік випуску - 1991: колір - зелений; тип - бортовий-с. Номер шасі НОМЕР_2 (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , видане МРЕВ м. Харкова 20 квітня 2004 року);

2) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_4 ; рік випуску - 1990; колір - сірий; ідентифікатор НОМЕР_5 шасі № НОМЕР_6 ; тип - фургон-с (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_7 , видане МРЕВ м. Харкова червня 2004 року);

3) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_8 ; рік випуску - 1988; колір - синій; шасі № НОМЕР_9 ; тип - контейнеровоз (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_10 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

4) марка: ПП; реєстраційний № - НОМЕР_11 ; рік випуску - не встановлений; колір - синій; ідентифікатор НОМЕР_12 ; тип - н/причіп - контейнеровоз-е (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_13 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

5) марка СЗАП модель 8355, реєстраційний № - НОМЕР_14 ; рік випуску - 1990; колір - зелений; шасі № НОМЕР_15 , тип - причіп бортовий (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_16 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

6) марка ГКБ модель 8350, реєстраційний № - НОМЕР_17 ; рік випуску - 1987; колір - синій: шасі № НОМЕР_18 , тип - причіп вант. борт. тент, (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_19 , видане МРЕВ м. Харкова 14 січня 2004 року).

Оскільки юридичну особу позичальника Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ було ліквідовано на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 23 липня 2015 року та внесено державним реєстратором 04 серпня 2015 року відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи, основне зобов`язання за кредитним договором № 23ВД від 24 березня 2006 року в силу пункту першого частини 1 статті 593 ЦК України вважаться припиненим. У зв`язку із завершенням ліквідаційної процедури особи позичальника, а також враховуючи ту обставину, що відповідач як кредитор пропустив встановлені законом строки для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставне майно, позивач вважав припиненою заставу за вищевказаним договором з підстав втрати відповідачем права на предмет застави та можливості захисту суб`єктивного права за її рахунок. Відтак, позивач з метою захисту свого права на вільне володіння майном, що було передано відповідачу в заставу, змушений був звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив визнати припиненою заставу за укладеним між сторонами договором застави № 23ВД-z/7 від 31 березня 2006 року, припинити обтяження та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідний запис про накладення заборони відчуження на заставне майно. Також, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що відповідач не пред`являв до нього позову про звернення стягнення на предмет застави як до ліквідації особи позичальника, так і після внесення відповідного запису до Реєстру про його припинення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення мотивовано тим, що сам по собі факт припинення юридичної особи позичальника, виконання зобов`язань якого було забезпечено заставою не може слугувати підставою для припинення застави на підставі положень пункту першого частини 1 статті 28 Закону України Про заставу , пункту першого частини 1 статті 593 , частини 1 статті 609 ЦК України , оскільки в силу вимог цивільного законодавства зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тому на переконання суду будь-які охоронні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, які забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось не виконаним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції вказаної постанови.

Постанова суду мотивована тим, що факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання ліквідованим позичальником основного зобов`язання за цим договором, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення заставодавця від відповідальності перед кредитором.

Крім того зазначав, що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позичальник був ліквідований на підставі ухвали господарського суду, про що 04 серпня 2015 року до Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців було внесено запис № 14801170015019226, тому основне зобов'язання за кредитним договором № 23ВД від 24 березня 2006 року припинилось у зв'язку з ліквідацією позичальника.

З припиненням основного зобов 'язання через ліквідацію позичальника за кредитним договором припинилася і застава за договором застави на підставі пункту першого частини 1 статті 593 ЦК України та пункту першого частини 1 статті 28 Закону України Про заставу .

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/4435/18, постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов`язанням і його виключення із реєстру не припиняє забезпечувального зобов`язання, якщо кредитор до виключення боржника з цього реєстру реалізував своє право щодо заставодавця/іпотекодавця, пред`явивши до нього відповідний позов.

Кредитор не пред 'явив позову до заставодавця ні до, ні після виключення боржника з єдиного державного реєстру.

Тому, оскільки позичальник Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВбуло виключене з реєстру 04 серпня 2015 року, а ПАТ ВТБ-Банк взагалі не пред`явив позов до заставодавця ОСОБА_1 , тому забезпечувальне зобов`язання за договором застави припинилося на підставі пункту 1 частин 1, 4 статті 593 ЦК України та пункту першого частини 1 статті 28 Закону України Про заставу .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, що є підставою для скасування рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Крім того, скаржник зазначав, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором від 24 березня 2006 року закінчився 23 березня 2009 року, і відповідно до статей 257, 261 ЦК України саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності не тільки для звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, а й з позовом про звернення стягнення на заставне майно.

Первісний кредитор АКБ Мрія та його правонаступник ВАТ ВТБ Банк з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 31 березня 2006 року із відповідними змінами та доповненнями не звертався.

ПАТ ВТБ-Банк пропущена позовна давність на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставне майно, і, відповідно, ПАТ ВТБ-Банк втратив права на предмет застави та втратив можливість захисту суб'єктивного права за рахунок застави.

Отже, судами порушено пункт п 'ятий частини 1 статті 28 Закону України Про заставу , що є підставою скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового про задоволення позову.

Також зазначав, що наданий відповідачем лист-вимога від 01 лютого 2012 року не відповідає положенням Закону України Про заставу , оскільки ОСОБА_1 не є поручителем, а є заставодавцем на підставі договору застави від 31 березня 2007 року.

Законодавство не передбачає обов 'язок заставодавця погашати заборгованість за кредитним договором. Тим більше, що в даному випадку сума заборгованості набагато перевищує вартість заставленого майна. Отже, примушування заставодавця до погашення заборгованості в даному випадку є порушенням прав заставодавця.

Таким чином, вказаний лист-вимога від 01 лютого 2012 року не відповідає положенням Закону України Про заставу , тому не може розглядатись як вимога про виконання зобов'язань за договором застави.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ ВТБ Банк просило в задоволенні скарги відмовити, рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

АТ ВТБ Банк вказувало, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договорів іпотеки/застави, які укладено для забезпечення виконання кредитних договорів боржником.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на те, що АТ ВТБ Банк не пред'явив до заставодавця відповідний позов ані до, ані після виключення боржника з єдиного державного реєстру. Однак, судом апеляційної інстанції було встановлено та досліджено копію листа-вимоги від 01 лютого 2012 року, яка була направлена банком на адресу позивача, в якій повідомлялось про наявність порушення Українсько-російська фірма Ю.К.А.С -ТОВ зобов`язання за кредитним договором, що забезпечувався заставою позивача. Даною письмовою вимогою банк повідомив майнового поручителя про ініціювання звернення стягнення на предмет застави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 24 березня 2006 року між АКБ Мрія та Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ було укладено кредитний договір № 23ВД, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 2 400 000 доларів США у вигляді відзивної відновлювальної кредитної лінії з правом конвертації в інші валюти, із встановленим строком користування по 23 березня 2009 року з сплатою 15 % річних (а. с. 5).

У відповідності до положень п.п. 4.1, 4.5 даного договору, Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ зобов`язана була повернути банку отриманий кредит в повному обсязі, в строк та у порядку, що визначені договором. Також, позичальник взяв на себе обов`язок повністю повернути кредит, сплатити плату за користування та управління зобов`язанням по кредиту, незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема у випадку реорганізації або ліквідації позичальника.

Для забезпечення виконання Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ взятих на себе зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 31 березня 2006 року між АКБ Мрія та ОСОБА_1 було укладено договір застави № 23ВД- z /7, відповідно до умов якого останній як заставодавець передав банку в заставу рухоме майно - транспортні засоби:

А) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_1 ; рік випуску - 1991: колір - зелений; тип - бортовий-с. Номер шасі НОМЕР_2 (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 , видане МРЕВ м. Харкова 20 квітня 2004 року);

Б) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_4 ; рік випуску - 1990; колір - сірий; ідентифікатор НОМЕР_5 шасі № НОМЕР_6 ; тип - фургон-с (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_7 , видане МРЕВ м. Харкова червня 2004 року);

В) марка: КАМАЗ модель 53212 реєстраційний № - НОМЕР_8 ; рік випуску - 1988; колір - синій; шасі № НОМЕР_9 ; тип - контейнеровоз (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_10 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

Г) марка: ПП; реєстраційний № - НОМЕР_20 ; рік випуску - не встановлений; колір - синій; ідентифікатор НОМЕР_12 ; тип - н/причіп - контейнеровоз-е (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_13 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

Ґ) марка СЗАП модель 8355, реєстраційний № - НОМЕР_14 ; рік випуску - 1990; колір - зелений; шасі № НОМЕР_15 , тип - причіп бортовий (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_16 , видане МРЕВ м. Харкова 12 травня 2004 року);

Д) марка ГКБ модель 8350 реєстраційний № - НОМЕР_17 ; рік випуску - 1987; колір - синій: шасі № НОМЕР_18 , тип - причіп вант. борт. тент. (реєстраційний документ - свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_19 , видане МРЕВ м. Харкова 14 січня 2004 року) (а. с. 6).

З доданих до позовної заяви копій договорів № 1 від 07 червня 2007 року, № 2 від 22 жовтня 2007 року, № 3 від 02 червня 2008 року та № 4 від 28 листопада 2008 року про внесення змін та доповнень до вищевказаного договору застави вбачається, що ОСОБА_1 та ВАТ ВТБ Банк , яке є правонаступником АКБ Мрія , неодноразово вносились зміни до зазначеного вище договору застави (а. с. 7, 8, 9, 10).

Зокрема, у відповідності до договору № 4 про внесення змін та доповнень до договору застави № 23ВД-z/7 від 31 березня 2006 року, сторони змінили виклад забезпеченого заставою основного зобов`язання, де вказано, що цим договором забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором № 23ВД від 24 березня 2006 року, згідно якого заставодержатель надав кредит в сумі 2 500 000 доларів США на строк до 29 жовтня 2009 року та з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом: в розмірі 13 % річних з 19 жовтня 2007 року по 29 травня 2008 року включно; в розмірі 16 % річних, починаючи з 30 травня 2008 року; в розмірі 17 % річних, починаючи з 01 листопада 2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 травня 2015 року, що була постановлена судом господарської юрисдикції за результатами розгляду справи № 922/3639/13 за заявою ПАТ ВТБ Банк до Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ про визнання банкрутом, затверджено звіт про здійснення та відшкодування витрат по ліквідаційній процедурі, звіти ліквідатора та ліквідаційний баланс, та, відповідно, ліквідовано юридичну особу Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ (а. с. 11-15).

Зі змісту описової частини вищевказаної ухвали вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 26 вересня 2013 року кредитором банкрута серед інших визнано ПАТ ВТБ Банк на суму 5 592 986,69 грн.

04 серпня 2015 року державним реєстратором було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення юридичної особи позичальника Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ (а. с. 16-17).

Як вбачається із наданої суду копії листа-вимоги від 01 лютого 2012 року, яка була направлена ПАТ ВТБ Банк на адресу позивача, банк повідомляв ОСОБА_1 про наявність порушення Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВзобов`язання за кредитним договором, що забезпечувався заставою позивача. Даною письмовою вимогою банк повідомив майнового поручителя, який також виступав у даних правовідносинах фінансовим поручителем, про ініціювання звернення стягнення на предмет застави (а. с. 85, 86).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України Про заставу та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Підстави припинення застави визначені у статті 28 Закону України Про заставу відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (пункт 2 частина 1 статті 593 ЦК України).

Статтею 609 ЦК України також передбачено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

За змістом частини першої стаття 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави, заставодавцем якого відповідно до частини першої статті 583 ЦК України і частини другої статті 11 Закону України Про заставу може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При цьому майновий поручитель несе відповідальність перед заставодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета застави.

Таким чином, укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного Єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язку заставодавця із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що сам факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення заставодавця від відповідальності, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Згідно з частиною п`ятою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 липня 2015 року у справі № 922/3639/13 Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВяк юридичну особу ліквідовано.

04 серпня 2015 року державним реєстратором було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення юридичної особи позичальника Українсько-російської фірми Ю.К.А.С - ТОВ.

Листом-вимогою від 01 лютого 2012 року, яка була направлена ПАТ ВТБ Банк на адресу позивача, банк повідомляв ОСОБА_1 про наявність порушення Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВзобов`язання за кредитним договором, що забезпечувався заставою позивача. Даною письмовою вимогою банк повідомив майнового поручителя, який також виступав у даних правовідносинах фінансовим поручителем, про ініціювання звернення стягнення на предмет застави (а. с. 85, 86).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року, було доповнено частиною четвертою статтю 593 ЦК України, що передбачає окремі підстави для припинення застави, наступного змісту: Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги .

Згідно з п.п.1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування було визначено, що він вводиться у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04 лютого 2019 року, та застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону .

Колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що до набрання чинності зазначеною вище нормою, якою врегульоване питання щодо припинення в окремих випадках дії застави у разі нереалізованого кредитором свого права відносно заставодавця, ПАТ ВТБ Банк до ліквідації юридичної особи - боржника направив позивачу письмову вимогу про ініціювання звернення стягнення на предмет застави, у разі непогашення заборгованості за забезпеченим основним зобов`язанням, постановлення судом господарської юрисдикції ухвали про ліквідацію юридичної особи боржника Українська-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ не свідчить про припинення застави за договором № 23ВД-z/7 від 24 березня 2006 року, який був укладений між сторонами.

Позивачем не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження повного виконання забезпеченого спірною заставою основного зобов`язання за кредитним договором № 23ВД від 24 березня 2006 року, що був укладений між АКБ Мрія , правонаступником якого є відповідач, та Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ.

Також суд бере до уваги, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень (який є у відкритому доступі), встановлено, що у провадженні Вищого господарського суду України від 19 червня 2013 року перебувала касаційна скарга ПАТ КБ ВТБ Банк у справі № 5023/7512/11 за позовом ПАТ КБ ВТБ Банк до Українсько-російська фірма Ю.К.А.С. - ТОВ, ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 про стягнення коштів.

За результатами розгляду, касаційну скаргу ПАТ КБ ВТБ Банк залишено без задоволення, залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2013 року, якою рішення господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2011 року скасовано в частині солідарного стягнення коштів з поручителів: ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 . Прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення стосовно позовних вимог ПАТ КБ ВТБ Банк до Українсько-російської фірми Ю.К.А.С. - ТОВ в частині стягнення пені змінено та викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з Українсько-російської фірми Ю.К.А.С. - ТОВ на користь ПАТ КБ ВТБ Банк суму боргу, з якої: 1 571 685,89 доларів США - заборгованість по кредиту; 544 126,79 доларів США - заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 01 квітня 2010 року по 24 липня 2011 року; 23 007,74 доларів США - заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період 25 липня 2011 року по 24 серпня 2011 року; 1 469 817,44 доларів США - заборгованість по сплаті 30 % річних; 125 527,37 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів; 15 807,03 доларів США 3 % річних за весь час прострочення сплати процентів. Відмовлено в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 651 516,64 грн.

Щодо доводів позивача про пропуск відповідачем строку позовної давності для пред`явлення до нього будь-якої вимоги про звернення стягнення на предмет застави, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку з огляду на таке.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 Припинення зобов'язання ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров