Рішення

від 18.04.2019 по справі 908/2432/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2019Справа № 908/2432/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Транзит"

до Запорізької обласної державної адміністрації

про визнання рішення недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 18.04.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2018 року Приватне підприємство "Транзит" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури (далі - відповідач, Адміністрація) про:

- визнання недійсним рішення про розірвання договору № 38/13 про організацію перевезень пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньо обласних маршрутах), викладене в листі Запорізької обласної державної адміністрації від 28.09.2018 № 08-22/3344;

- відновлення становища Приватного підприємства "Транзит", яке існувало до порушення права, шляхом зобов`язання Запорізької обласної держаної адміністрації належним чином виконувати умови договору № 38/13 про організацію перевезень пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньо обласних маршрутах).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підстави, на яких відповідач здійснює розірвання спірного договору не відповідають дійсності та оформлені з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством та умовами вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2018 матеріали вказаної позовної заяви з додатками передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.01.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 908/2432/18 для здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2019, запропоновано подати відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив у встановлені судом строки, а також встановлено строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень - до 25.01.2019.

14.01.2019 та 21.01.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшли клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.01.2019 до канцелярії суду надійшли відзив відповідача на позовну заяву.

У підготовче засідання 30.01.2019 сторони представників не направили.

Позивач 28.01.2019 через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач 28.01.2019 подав через канцелярію суду клопотання про слухання справи без участі його уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 розгляд справи відкладено на 20.02.2019 та задоволено клопотання Запорізької обласної державної адміністрації Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.02.2019 продовжено підготовче провадження у справі № 908/2432/18 на 30 днів до 10.04.2019 (включно), відкладено підготовче засідання у справі на 14.03.2019 та запропоновано сторонам надати додаткові письмові пояснення.

21.02.2019 до суду надійшли клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи.

25.02.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 було задоволено клопотання Запорізької обласної державної адміністрації Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Запорізької області, судове засідання призначено на 14.03.2019 о 12:30 год.

13.03.2019 до канцелярії суду надійшли пояснення відповідача у справі.

За результатами підготовчого засідання 14.03.2019, яке було проведено в режимі відеоконференції з Господарським судом Запорізької області було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотань Приватного підприємства "Транзит" про залучення до участі у справі третьої особи та відкладення підготовчого засідання у справі на 27.03.2019

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Запорізької обласної державної адміністрації про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначити справу № 908/2432/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.04.2019 о 14:15.

01.04.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 задоволено клопотання Запорізької обласної державної адміністрації Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Запорізької області, судове засідання призначено на 18.04.2019 о 13:45.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва від Підприємства надійшло клопотання, в якому останній росив вважати вірною назву відповідача - Запорізька обласна державна адміністрація (ідентифікаційний код 00022504)

08.04.2019 до суду надійшло клопотання позивача про забезпечення позову відповідно до якого заявник просить заборонити Запорізькій обласній державній адміністрації проводити конкурс з перевезення на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області, за об`єктом № 29, маршрут Мелітополь (АС-2) - Новокостянтинівка; Мелітополь (АС-2) - Примпосад ч/з Приазовську АС; Мелітополь (АС-2) - б/в "Азов"; ч/з Новокостянтинівку; Мелітополь (АС-2) - Троїцьке до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Ухвалою суду від 10.04.2019 призначений розгляд клопотання Приватного підприємства "Транзит" про забезпечення позову в судовому засіданні 18.04.2019.

У призначеному судовому засіданні представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представники відповідача в свою чергу проти задоволення позовних вимог заперечували, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017 між Запорізькою обласною державною адміністрацією в особі директора Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури та Приватним підприємством Транзит був укладений договір № 38/13 про організацію перевезень пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньо обласних маршрутах) (далі - договір).

За вказаним договором Перевізник (позивач) надає послуги з перевезення пасажирів на міжміському та/або приміському автобусному маршруті загального користування, що не виходять за межі території Запорізької області: Мелітополь (АС-2) - Новокостянтинівка; Мелітополь (АС-2) - Примпосад ч/з Приазовську АС; Мелітополь (АС-2) - б/в Азов ч/з Новокостянтинівку; Мелітополь (АС-2) - Троїцьке.

Вказаний правочин був укладений строком з 11.10.2017 по 10.11.2022 згідно пункту 2 розділу 5 договору.

Як стверджує Підприємство у позовній заяві та не спростовано відповідачем, починаючи з 12.10.2017 Перевізник (позивач) належним чином виконував умови договору та сприяв підвищенню якості, комфортності наданих послуг.

Однак у жовтні 2018 року на електрону адресу Позивача надійшов лист від 28.09.2018 № 08-22/3344 про розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку з неодноразовим порушенням умов договору № 38/13 від 11.10.2017 без прийняття відповідного рішення.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, щодо розірвання спірного правочину, викладеного у листі від 28.09.2018, звернувся із даним позовом до суду.

Свою правову позицію Підприємство обґрунтовує наступним.

У своєму листі від 28.09.2018 Адміністрація посилається про надходження неодноразових скарг щодо незадовільної роботи перевізника ПП Транзит на автобусному маршруті сполученням Мелітополь-Приморський Посад від голів Степанівської Першої сільської ради Смоляченко В.В. (лист від 12.09.2018 № 153), Ботієвської сільської ради Чубуклієва М.С. (лист від 05.09.2018 № 01- 28 вих. 209), народного депутата України Романовського О.В. (лист від 17.07.2018 № 052).

До вказаних осіб були направлені адвокатські запити щодо перевірки дійсності скарг відносно незадовільної роботи ПП Транзит за вказаним маршрутом.

Так, відповідно до відповіді народного депутата Романовського О . В. від 29.10.2018 вих. № 077 значиться, що дійсно 17.07.2018 надійшло на адресу Запорізької обласної державної адміністрації депутатське звернення відносно колективної скарги мешканців с. Приморським посад від 07.06.2018 на неналежне обслуговування перевізником маршруту сполученням Мелітополь - Приморський Посад, однак Адмінітсрації в своєму листі зазначає про відсутність порушень вимог технічного та санітарного стану автобусів, відсутність скарг чи зауважень з боку Управління патрульної поліції в Запорізькій області, про наявність достатньої кількості транспортних засобів згідно умов договору.

Згідно відповіді Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області від 02.11.2018 № 186 значиться, що скарг від мешканців Степанівської Першої ОТГ щодо неналежного обслуговування маршруту сполученням Мелітополь-Приморський Посад не надходили та жодних скарг стосовно маршруту Мелітополь-Приморський посад не надсилалися на адресу Запорізької ОДА від імені Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області.

07.11.2018 на електрону адресу Підприємства надійшла відповідь старости Ботієвської ОТГ Приазовського району Запорізької області, за якою жодних письмових скарг щодо неналежного обслуговування позивачем на адресу Ботієвської ОТГ не надходили, а також старостою Перцовим П.А. не надсилалися листи на адресу Запорізької ОДА щодо неналежного обслуговування маршруту.

Підприємство, звертаючись із позовом до суду, вважає, що дії Запорізької ОДА суперечливі та не відповідають дійсності, оскільки в липні 2018 року, надаючи відповіді народному депутату Романовському О.В. Запорізька ОДА повідомляє про якість та належне виконання перевізником умов договору, а вже в жовтні 2018 року вказане звернення розглядається як підтвердження неналежного виконання та суворе порушення умов договору, що тягне за собою негайне розірвання договору. Водночас, наявність скарг з боку Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області та Ботієвської сільської ради Приазовського району Запорізької області взагалі є сумнівною.

Позивач наголошує на тому, що послуги надаються Підприємством з перевезення пасажирів на автобусному маршруті сполученням Мелітополь-Приморський посад належної якості, про що свідчить наявність подяк та грамот щодо належного виконання договору та якісного надання послуг.

Щодо моніторингу стану дотримання ПП Транзит умов договору при обслуговуванні приміського автобусного маршруту загального користування Мелітополь (АС-2) - Примпосад ч/з Приазовську АС , що складених актів також наявні суперечності.

Так, згідно листа про розірвання договору фахівцями Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації був проведений позаплановий моніторинг стану дотримання ПП Транзит умов договору та виявлено: - відсутність відправлення у 12:30 з автостанції № 2 м. Мелітополь автобуса ПП Транзит по маршруту, що підтверджується актом № 153 від 04.09.2018, № 155 від 10.09.2018; відсутність у водія супровідних документів, виявлено факт посадки безбілетних пасажирів , що підтверджується актом № 154 від 04.09.2018, № 158 від 10.09.2018.

Всі транспортні засоби Позивача згідно умов договору № 38/13 від 11.10.2017 обладнані наглядною інформацією про назву, номери телефонів автоперевізника та контролюючих органів, про що додатково було повідомлено листом Позивача за вих.. № 99 від 05.12.2017.

Окрім того, 04.09.2018 патрульною поліцією Запорізької області була проведена перевірка транспортних засобів БАЗ 079.14, державний номер НОМЕР_3 об 12:50 та Богдан 092, державний номер НОМЕР_4 об 14:30 та жодних протоколів складено не було, зауважень щодо відсутності супровідних документів чи інших усунень недоліків виявлено не було.

Згідно підпункту 11 пункту 4 розділу 2 Договору перевізник зобов`язаний забезпечити продаж квитків пасажирам через каси автостанції, так згідно квитанції від 04.09.2018 № 648952181634850835 водію був наданий квиток пасажиром на загальну кількість 3 особи, інші пасажири їхали по талонам на безкоштовний проїзд, видані Приазовською та Ботієвськими сільськими радами. Відповідні пояснення на вищевказані акти були надані на адресу Відповідача листом вих. № 131 від 07.09.2018.

З огляду на вказане, викладені обставини в акті № 154 від 04.09.2018 не відповідають дійсності та ґрунтуються на фактах, які спотворюють реальність та направленні на умисне створення підстав для розірвання договору з Позивачем. Відповідно до пункту 3 частини 1 розділу II договору Замовник має право у разі виявлення фактів порушень умов цього договору складати акт та вживати необхідних заходів щодо виправлення становища. У разі відмови представника Перевізника від підписання акта Замовник складає про це відповідний акт. Виходячи з наявних актів № 153 від 04.09.2018, № 154 від 04.09.2018, № 155 від 04.09.2018 та форми їх оформлення відсутнє підтвердження наявності вказаних осіб на автостанції № 2 м. Мелітополь, оскільки відсутні акти щодо відмови представника Перевізника від підписання акта Відповідача, а також відсутні відомості щодо третіх осіб, які б змогли підтвердити зрив рейсу та дійсність проведення позапланового моніторингу.

Твердження Адміністрації щодо порушення умов розділу 1 та підпункту 2 пункту 4 розділу 2 договору заміни транспортного засобу Підприємство повідомляє наступне, що згідно вимоги Відповідача за вих. № 359-Х-2 від 02.02.2018 позивачем була проведена заміна транспортного засобу на Богдан 092 та БАЗ 079.14 більшої місткості для комфортності пасажирів, про що було повідомлено листом ПП Транзит вих. № 23 від 09.02.2018, вих. № 26 від 05.03.2018, вих.. № 18 від 07.06.2018 та неодноразово ставилося питання про внесення відповідних змін до договору.

Щодо зриву рейсу за маршрутом позивач повідомляє наступне, що акт № 153 від 04.09.2018, акт № 155 від 10.09.2018 є неналежними доказами, які не в змозі достовірно підтвердити зрив рейсу Позивачем, оскільки підписані тільки працівниками Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації без залучення працівників автостанції в якій проводиться продаж квитків та без долучення інших документів.

Підсумовуючи викладене, ПП Транзит здійснювало належне виконання умов договору, суттєвих порушень чи неодноразових порушень виявлено не було, не підтвердилися звернення від населення зі скаргами на порушення Підприємством умов договору, а тому відсутні підстави для розірвання в односторонньому порядку договору № 38/13 від 11.10.2017. При цьому, позивач зазначає, що рішення про розірвання договору № 38/13 від 11.10.2017 року на перевезення пасажирів позивачем прийняте головою Запорізької обласної державної адміністрації Бриль К. від імені відповідача без розгляду даного питання на засіданні останнього є незаконним, оскільки прийняте не уповноваженим органом.

Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог фактично зводяться до того, що рішення про розірвання спірного договору приймалось на підставі направлених скарг та за наслідками проведеного моніторингу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (частина 1 стаття 910 ЦК України).

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною 1 статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" унормовано, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 188 ГК України).

Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до підпункту 2 пункту 55 Постанови КМ України від 03.12.2008 № 1081 Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування передбачено, що організатор зобов`язаний: 2) забезпечити дострокове розірвання договору (анулювання дозволу) з автомобільним перевізником - переможцем конкурсу у разі: - наявності фактів порушення ним умов договору (дозволу). Розірвання договору (анулювання дозволу) відбувається після невиконання надісланого організатором попередження такому перевізникові про недопущення порушення умов договору (дозволу). У такому разі для роботи на внутрішньообласному, внутрішньорайонному та міському автобусному маршрутах призначається автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення строку дії договору (дозволу), який було розірвано (анульовано), а в разі його відмови чи відсутності - призначається до проведення конкурсу інший автомобільний перевізник, транспортні засоби якого відповідають за параметрами, класом, категорією, комфортністю і пасажиромісткістю вимогам, передбаченим для відповідного виду перевезень, один раз на строк не більш як три місяці.

Суд відзначає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що на юридичну адресу Підприємства не надходили попередження про недопущення порушення умов договору, що суперечить умовам вищевказаної Постанови та свідчить про порушення порядку розірвання умов договору.

Окрім того, умовами договору передбачено, що розірвання умов договору здійснюється при виявлені неодноразового порушення Перевізником умов договору та нормативних актів у сфері автоперевезення. Вказані неодноразові порушення повинні бути належним чином встановленні , оформлені та відображати об`єктивні факти, в інакшому випадку це буде свідчити про упередженість та намагання вплинути на господарську діяльність позивача.

Відповідно до умов договору, в разі невиконання або неналежного виконання сторонами (однією зі сторін) умов договору, вимог Закону України Про автомобільний транспорт , Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та інших нормативний документів, виявлення фактів подання перевізником на конкурс недостовірних відомостей, сторони мають право на одностороннє дострокове розірвання договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Беручи до уваги вказане, суд дійшов висновку про те, що Адміністрацією належними та допустимим доказами не доведено наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість здійснення розірвання договору про перевезення.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .

Направлення Адміністрацією листа від 28.09.2018 № 08-22/3344 про дострокове одностороннє розірвання зазначеного договору, є дією відповідача, спрямованою на припинення цивільних прав та обов`язків за вказаним договором, а отже, є правочином.

Частинами 1-2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків . Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З системного аналізу викладеного, беручи до уваги встановлену судом відсутність підстав розірвання договору перевезення, суд дійшов висновку про те, що правочин вчинений Адміністрацією та спрямований на розірвання договору (викладений у листі від 28.09.2018) підлягає визнанню недійсним, як такий що суперечить приписам статті 651 ЦК України.

При цьому суд відзначає, що відповідач належними та допустимим доказами не спростував доводів позивача, покладених в основу позовних вимог.

Разом з тим, суд не вбачає підстав задоволення позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення права Підприємства, шляхом зобов`язання Адміністрацію належним чином виконувати умови договору. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що Підприємством вчинені всі передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на відновлення свого порушеного права та судом встановлено недійсність правочину відповідача щодо розірвання спірного договору, суд дійшов висновку, що заявлена Підприємством позовна вимога про відновлення становища шляхом зобов`язання відповідача виконати договір належним чином не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (стаття 236 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 76-80, 123-129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Транзит" до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання рішення недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права - задовольнити частково.

2. Рішення про розірвання договору № 38/13 про організацію перевезень пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньо обласних маршрутах) від 11.10.2017, оформлене листом Запорізької обласної державної адміністрації від 28.09.2018 № 08-22/3344 визнання недійсним.

3. Стягнути з є Запорізької обласної державної адміністрації (69107, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164; ідентифікаційний код 00022504). на користь Приватного підприємства "Транзит" (72318, Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Казарцева, будинок 17, квартира 101; ідентифікаційний код 31880714) 1 762,00 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) судового збору.

4. У іншій частині в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14.06.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ