Вирок

від 14.06.2019 по справі 753/11953/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ВИРОК КИЇВСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ 14 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського Апеляційного суду у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1

Суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

При секретареві ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року, яким

ОСОБА_6 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Грушне, Гомельської області, Республіки Білорусь, українець, громадянин України, з вищою освітою, працює президентом ЗАТ «КЕДР» (код ЄРДПОУ 21600112), зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України та виправданий у зв`язку з відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення.

Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційну скаргу прокурора, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Як вказано судом першої інстанції у виправдувальному вироку, відповідно до формулювання обвинувачення, ОСОБА_6 перебуваючи на посаді президента ЗАТ «КЕДР», достовірно знаючи про рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2014 року по справі № 2- 123/12, яке набрало законної сили 17 вересня 2014 року, про вселення ОСОБА_9 в квартиру АДРЕСА_2 та зобов`язання АТЗТ «КЕДР» не чинити перешкод ОСОБА_9 у користуванні цією квартирою та здійснення відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві виконавчого провадження № 44941330 на підставі вказаного рішення суду, будучи службовою особою, діючи умисно, добровільно не виконав вказане

---

Справа № 753/11953/17-к Апеляційне провадження: 11-кп/824/734/2018 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_10 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1 судове рішення та не вчинив дії, спрямовані на його виконання, хоча мав для цього реальну можливість, вчинив перешкоди щодо його виконання, шляхом встановлення перегородки з дверима в загальному коридорі перед квартирами АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , що унеможливлює користування ОСОБА_9 квартирою АДРЕСА_3 відповідно до рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2014 року, №2- 123/12.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується органом досудового слідства в умисному перешкоджанні виконанню рішення суду, що набрало законної сили, вчиненому службовою особою, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

На обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначає, що з тексту обвинувачення неможливо встановити, яким чином саме встановлення перегородки з дверима, яка існувала ще до придбання ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_3 у власність, спричинило перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою, тоді як вищезазначеним рішенням не встановлено, що існування перегородки з дверима є перешкодою у користуванні квартирою. Будь-які інші дії, які б свідчили про намагання ОСОБА_6 перешкоджати виконанню рішення суду в обвинуваченні не вказані. Зазначена обставина, на думку суду, викликає обґрунтований сумнів в доведеності обвинувачення.

Крім того, сумнів в доведеності обвинувачення викликає також та обставина, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_6 вчиняв дії, спрямовані на перешкоджання виконанню рішення суду із зазначенням конкретної дати, часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення, враховуючи, що відповідно до викладу фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті та з урахуванням показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 вчиняв такі дії неодноразово.

Враховуючи ці обставини суд прийшов до висновку, що обвинувачення, яке інкриміноване ОСОБА_6 всупереч положенням ст. 91 КПК України не містить посилання на конкретні час та місце вчинення дій, які утворюють склад злочину. Також органом досудового розслідування всупереч вимогам ст. 91 КПК України не доведені мотив і мета вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. У зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність визнання невинуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, з підстав відсутності в його діянні складу зазначеного кримінального правопорушення та про необхідність ухвалення виправдувального вироку.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначає наступне.

При винесенні вироку судом визнано неналежними у повному обсязі докази, надані прокурором у судовому засіданні на підтвердження вини ОСОБА_6 . При цьому, суд посилається на ці докази, як на підставу винесення виправдувального вироку, зокрема на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 2 квітня 2014 року (т. 2 а. с. 105-112), 16 червня 2016 року (т. 2 а. с. 28-30), 23 квітня 2015 року (т.1 а. с. 219).

Разом з тим, в оскаржуваному вироку вказаний перелік письмових доказів, наданих прокурором в обґрунтування вини обвинуваченого ОСОБА_6 , в тому числі ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 2 листопада 2017 року, якою задоволено скаргу ЗАТ «Кедр» та скасовано постанову ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про накладення штрафу на боржника ЗАТ «Кедр» в особі ОСОБА_6 , як незаконну.

Крім того прокурор вважає, що всі докази, надані суду обвинуваченим не відкривалися стороні обвинувачення відповідно до ст. 290 КПК України, а отже відомості, що містяться в них не можуть бути допустимими доказами. Проте, суд при постановленні вироку посилається на вказану ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року.

Апелянт також зазначає, що судом неповно відображені і показання свідків у судових засіданнях, виходячи з наступного.

Так, дійсно свідок ОСОБА_11 показав, що в присутності державних виконавців, інженера ЖЕКу, працівників поліції він передав ключ від загальнихдверей державному виконавцю, після чого зазначені особи піднялися на восьмий поверх та через декілька хвилин він почув, як хтось щось вибиває.

Проте свідок ОСОБА_11 також показав, що йому не відомо, чи підійшов даний ключ до дверей.

В оскаржуваному вироку не відображені показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з приводу того, що при здійсненні виконавчих дій боржник (обвинувачений) відмовлявся виконувати судове рішення та надавати ключі ОСОБА_9 , не надавав доступ до квартири, фізично перешкоджав виконанню рішенню суду, поводив себе агресивно, не виконував вимоги державних виконавців.

Крім того, не знайшли свого відображення в оскаржуваному вироку і показаннями свідка ОСОБА_15 з приводу того, що ОСОБА_6 при здійсненні виконавчих дій вчиняв дії, спрямовані на перешкоджання виконанню судового рішення, відмовлявся добровільно виконати судове рішення та погрожував усім.

Також, свідок ОСОБА_16 дав показання, згідно яких ОСОБА_6 залишав один раз ключі від загальних дверей для передачі їх ОСОБА_9 , проте даний ключ до дверей не підійшов. Даним показанням також не надано оцінки та вони не відображені у вироку.

Підсумовуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі, прокурор просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року відносно ОСОБА_6 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн., з позбавленням права обіймати посади,пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 1 рік.

Заслухавши доповідь судді, виступи прокурора на підтримку апеляційних вимог, обвинуваченого та його захисника проти їх задоволення, дослідивши докази у визначених межах, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного розгляду в сукупності з матеріалами кримінального провадження та відомостями, отриманими під час безпосереднього дослідження в апеляційному засіданні, судова колегія визнає наступне.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, крім іншого,обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Вказана процесуальна норма прямо не визначає, в яких саме формі, стилі, обсязі мають бути викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланнями на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, полишаючи вирішення цих питань на розсуд органу досудового розслідування і прокурора у кримінальному провадженні.

Втім, судовою практикою однозначно визнано, і це підтверджується положеннями ст. 91 КПК України, що обвинувальний акт має містити виклад обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення); відомості про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а саме форма вини, мотив і мета його вчинення; відомості про вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання а також інші, прямо вказані у цій процесуальній нормі обставини.

Судовою практикою також загально визнано, що обвинувальний акт має бути викладено таким способом, щоб його зміст був зрозумілий обвинуваченому і не обмежував його у здійсненні його процесуальних прав, у тому числі і права на захист.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому засіданні вправі повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

У цьому конкретному випадку суд у підготовчому засіданні 14 липня 2017 року, проведеному за участю прокурора, обвинуваченого та його захисника, заслухавши думки учасників кримінального провадження, які визнали можливим призначити обвинувальний акт до розгляду, виніс ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту( т.1, а. с. 26-27, 28-29).

Наведене вказує на те, що на період призначення судового розгляду ні у сторони захисту, в тому числі обвинуваченого, ні у сторони обвинувачення, ні у суду не виникало сумнівів у можливості проведення судового розгляду і прийняття рішення по суті кримінального провадження на підставі саме цього обвинувального акту.

Втім, як видно з виправдувального вироку, обґрунтовуючи рішення про виправдання ОСОБА_6 , суд послався перед усім саме на згадані недоліки обвинувального акту, зокрема визнавши його неконкретним в частині не зазначення у ньому дат та обставин, за яких ОСОБА_6 чинив перешкоди у виконанні судового рішення, що набрало законної сили, сумнівним в частині твердження у цьому акті, щодо незрозумілості, яким саме чином встановлення перегородки з дверми, яка відділяла квартири 38-40 від загального коридору, перешкоджало ОСОБА_9 користуватися своїм житлом.

Але висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що, в силу п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку.

Насправді, у викладі фактичних обставин кримінального провадження слідчий та прокурор з достатньою повнотою описали саме ті обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягали доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а саме відобразили належність ОСОБА_17 до спеціального суб`єкта посадової особи президента ЗАТ «Кедр», наявність судового рішення, яке зобов`язувало саме це товариство в особі його президента ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_9 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , а саме рішення Дарницького районного суду міста Києва від 2 квітня 2014 року; наявність постанови державного виконавця від 3 жовтня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 44941330 за виконавчим листом № 2-123/12 від 1 жовтня 2014 року, якою ОСОБА_6 надано термін для добровільного виконання судового рішення до 9 жовтня 2014 року; факт ухилення ОСОБА_6 від виконання цього рішення, за що постановою від 25 серпня 2015 року державним виконавцем на нього було накладено штраф; факт закінчення виконавчого провадження постановою від 26 серпня 2015 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду; факт відновлення виконавчого провадження постановою від 9 березня 2016 року за заявою ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 чинить перешкоди в користуванні нею квартирою АДРЕСА_6 від загального коридору; факт звернення державного виконавця 28 квітня 2016 року до Дарницького УП ГУ НП у місті Києві з поданням про притягнення ОСОБА_6 , як президента ЗАТ «Кедр» до кримінальної відповідальності за перешкоджання у виконанні згаданого вище рішення суду.

Всі ці обставини викладені досить детально і точно для того, що ОСОБА_6 бути зрозумілими та забезпечити можливість здійснення ним належного захисту під час судового розгляду.

В силу викладеного, та обставина, що саме обвинувачення сформульовано в обвинувальному акті у більш стислому вигляді, всупереч міркуванням суду першої інстанції, не свідчить про його неконкретність, неповноту та неправильність і не перешкоджає ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення по суті цього кримінального провадження.

Визнаючи неналежними в повному обсязі надані стороною обвинувачення докази на підтвердження обвинувачення, суд першої інстанції послався на положення ст. 85 КПК України та зазначив, що всі ці докази прямо не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та не встановлюють сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б вказували на наявність в діянні обвинуваченого складу інкримінованого кримінального правопорушення, а лише в їх сукупності підтверджують встановлення ОСОБА_6 стінової перегородки, обов`язок по демонтажу якої жодним судовим рішенням або актом уповноваженого органу не підтверджений, а тому прийшов до висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_6 умисно перешкоджав виконанню судового рішення.

Вказав суд також і на те, що судом об`єктивно встановлено, що вказана вище перегородка з дверми була встановлена на законних підставах у 2002 році, тобто до моменту придбання квартири ОСОБА_9 , законних підстав для її знесення не існувало та не існує на час ухвалення вироку, хоча ОСОБА_6 інкримінується як умисне перешкоджання виконанню рішення суду саме систематичне відновлення цієї перегородки.

На цих підставах суд визнав, що органом досудового розслідування та прокурором у суді не доведено наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України, у зв`язку з чим визнав його невинуватим з підстав відсутності в його діянні складу цього правопорушення і ухвалив виправдувальний вирок.

Аналізуючи вказані вище міркування суду першої інстанції, судова колегія має на увазі наступне.

Ч. 1 ст. 382 КК України встановлює кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Ч.2 цієї ж правової норми передбачає кримінальну відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою.

Судовою практикою загально визнано, що об`єктом злочинного посягання у цьому випадку є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.

Суб`єктом злочину,з урахуванням спеціальних вимог відповідною частиною статті, виступає: фізична особа, проти якої прийнято та винесено судове рішення та зобов`язано вчинити певні дії або утриматись від таких; юридична особа в особі посадової особи керівника, який виступає від імені та в інтересах такої (достатнім доказом чого буде запис із ЄДРПОУ).

Предметом злочинуза частинами 1-3 ст. 382 КК є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який постановлений: а) судом будь-якої юрисдикції (загальної чи спеціалізованої); б) судом будь-якої інстанції (першої, апеляційної чи касаційної); в) судом із будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних) і г) такий, що набрав законної сили.

Суб`єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Об`єктивна стороназлочину полягає в одному із таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: а) невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню.

За частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), і саме з цього моменту злочин визнається закінченим та набуває триваючого характеру.

Таким чином, приймаючи рішення по суті кримінального провадження, суд першої інстанції не врахував саме зазначені загальні положення судової практики щодо предмету, об`єкту, суб`єкту, об`єктивної та суб`єктивної сторони злочину, вийшов за межі вказаних трактувань, а тому і прийшов до помилкового висновку про неналежність наданих органом досудового розслідування та прокурором під час судового розгляду доказів, бо насправді всі надані прокурором докази є належними, оскільки підтверджують саме факт перешкоджання ОСОБА_6 , як посадовою особою, тобто президентом ЗАТ «Кедр» виконанню рішення Дарницького районного суду міста Києва від 2 квітня 2014 року, яким ЗАТ «Кедр» в особі його президента ОСОБА_6 зобов`язане не чинити перешкод ОСОБА_9 в користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_2 , при цьому - незалежно від способу такого перешкоджання.

Допитаний в апеляційному засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України не визнав, наполягав, що від виконання судового рішення не ухилявся і вживав заходи щодо його виконання та не перешкоджав ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_3 .

При цьому він також пояснив, що ОСОБА_9 насправді завжди мала ключ від дверей перегородки, мала можливість користуватися квартирою, але у зв`язку з неприязними стосунками між ними, які виникли внаслідок невиконання ним надій ОСОБА_9 на їхнє одруження, вона умисно, з метою вчинити йому неприємності, зносила перегородку з дверми та знищувала належне йому і АТЗТ «Кедр» майно.

Крім того, ОСОБА_6 наполягав, що з восьми інкримінованих йому фактів ухилення від виконання та невиконання судового рішення, виконавча служба реально тільки двічі заздалегідь повідомляла йому про час виконання, в решті випадків жодних попередніх повідомлень не було, а ОСОБА_9 , із державним виконавцем, у супроводі групи своїх родичів та інших осіб, просто самовільно знищувала перегородку з дверми, у зв`язку з чим, а також за фактами знищення і ушкодження його особистого майна та майна АТЗТ «Кедр» він двічі звертався в органи поліції, де на цей час ведуться два кримінальних провадження.

Перевіривши ці пояснення обвинуваченого, судова колегія визнає їх такими, що суперечать сукупності доказів, досліджених судом першої інстанції та перевірених в апеляційному засіданні, а тому відхиляє.

Так, свідок ОСОБА_9 не підтвердила пояснення ОСОБА_6 про будь-які наміри одружуватися з ним і виникнення між ними конфлікту саме на цьому підґрунті.

Крім того, свідок ОСОБА_9 ствердила, що ОСОБА_6 протягом з жовтня 2014 року, а фактично і до цього часу, не просто ухилявся від виконання рішення суду, яким АТЗТ «Кедр» в його особі керівника було зобов`язане не чинити їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , а й перешкоджав діям державного виконавця під час виконання цього рішення, не надаючи ключі від дверей перегородки, якою квартири №-№ 38-40 відокремлені від загального коридору, в одному випадку надав ключ, але той до замка дверей не підходив. У зв`язку зі вказаним дійсно в присутності державного виконавця силами найманих робітників перегородка зносилась і вона вселялась в квартиру, однак в подальшому ОСОБА_6 відбудовував перегородку, встановлював двері, міняв ключ, чим знову позбавляв її можливості користуватися належним їй житлом. До того ж, пояснила свідок ОСОБА_9 , вона фактично і не мала можливості користуватися квартирою, у зв`язку з тим, що вона була приведена в непридатний для проживання і користування без проведення ремонтних і відновлювальних робіт, вид.

Показання свідка ОСОБА_9 підтверджені судом першої інстанції та перевіреними в апеляційному засіданні доказами.

2 квітня 2014 року Дарницький районний суд міста Києва ухвалює рішення, яким відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_9 про зобов`язання ОСОБА_6 , АТЗТ «Кедр» усунути перешкоди ОСОБА_9 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення за власний рахунок перегородки з дверима та про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, і водночас, вирішує вселити ОСОБА_9 у вказану квартиру і зобов`язати АТЗТ «Кедр» не чинити перешкод ОСОБА_9 у користуванні вказаною квартирою (т. 1, а. с. 53-54).

1 жовтня 2014 року, на підставі цього рішення, яке набрало законної сили 17 вересня 2014 року, було виписано виконавчий лист ( т. 1, а. с. 178-179) та 15 числа того ж місяця винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (т. 1, а. с. 180).

Того ж дня старший державний виконавець ОСОБА_18 складає акт про те, що станом на цю дату рішення не виконано (т. 1, а. с. 181).

17 жовтня 2014 року до ЗАТ «Кедр» та ОСОБА_9 була направлена вимога державного виконавця ОСОБА_18 бути присутніми о 1030 годині 13 листопада 2014 року, надати двох понятих та робочу силу для проведення примусового вселення (т. 1, а. с. 182-183), з одночасним попередженням про настання відповідальності за ст. 382 КК України у разі невиконання рішення суду.

При цьому, як зауважує судова колегія, вказана вимога була направлена на дві відомі адреси ЗАТ «Кедр» завчасно, з наданням терміну, достатнього як для виконання рішення суду в добровільному порядку, так і для забезпечення участі боржника у примусовому виконанні.

Про те, що ОСОБА_6 було достеменно відомо про призначений державним виконавцем час примусового виконання судового рішення, свідчить його особисте письмове звернення до цього державного виконавця з поясненням про неможливість виконання вказаної вимоги, оскільки квартири АДРЕСА_3 не існує, а реально існує приміщення офісу АТЗТ «Кедр», утворене в результаті перепланування трьох квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , встановлення стіни, що відокремлює офіс від загального коридору, у 2001 році, ці перепланування були здійснені за згодою ОСОБА_9 , а тому робиться висновок про те, що ОСОБА_9 сама себе поставила в ситуацію покупця, який придбав товар, але користуватися цим товаром з якихось причин не може та даються рекомендації ОСОБА_9 повернути товар, продати його комусь іншому, викинути товар (т. 1., а. с. 213)

Наведені міркування ОСОБА_6 вказують на те, що у цьому конкретному випадку він відкрито відмовляється виконувати судове рішення від 2 квітня 2014 року, висловлюючи свою незгоду з цим рішенням та відкрито заявляє про свої наміри і в подальшому не виконувати вказане рішення, пропонуючи ОСОБА_9 варіанти повернути квартиру АТЗТ «Кедр», продати її чи викинути.

Однак, 13 листопада 2014 року старший державний виконавець ОСОБА_18 , в присутності ОСОБА_9 та двох понятих складає акт про те, що в ході спроби виконати судове рішення на восьмому поверсі виявив відсутність дверей квартири АДРЕСА_3 , а наявність перегородки з дверима, на яких мається лише № 40, унеможливлює виконання судового рішення та змушує його звернутися до суду за відповідним роз`ясненням способу та порядку виконання цього судового рішення (т.1, а. с. 184).

13 листопада 2014 року ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві звертається до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про роз`яснення рішення, яке підлягає виконанню та одночасно виконавче провадження було зупинено (т. 1, а. с. 216-217).

Цю заяву і постанову про зупинення виконавчого провадження Дарницьким районним судом міста Києва було в копіях направлено стягувачеві ОСОБА_9 та ЗАТ «Кедр» (т.1, а. с. 218).

25 квітня 2015 року Дарницький районний суд міста Києва своєю ухвалою заяву задовольнив і роз`яснив, що рішення від 2 квітня 2014 року належить розуміти так, що АТЗТ «Кедр» зобов`язане не чинити перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , яка (квартира), разом з квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 відокремлені перегородкою з дверима в загальному коридорі перед квартирами АДРЕСА_8 , тобто зазначені двері є прохідними для доступу (входу) до квартири АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_9 в зазначеному будинку, а також до квартир АДРЕСА_4 і АДРЕСА_7 , які належать (належали на час постановлення рішення суду) АТЗТ «Кедр» (т. 1, а. с. 219).

27 квітня 2015 року виконавче провадження було поновлене (т. 1, а. с. 220).

25 червня того ж року державний виконавець направив вимогу до АТЗТ «Кедр», ОСОБА_9 , Дарницького РУ ГУ МВС України у місті Києві, якою вказав на необхідність забезпечити участь стягувача, боржника та представника районного управління міліції для забезпечення правопорядку під час примусового виконання рішення, запланованого на 1000 годину 20 липня 2015 року (т. 1, а. с. 221).

Ця вимога була направлена адресатам 26 числа того ж місяця (т. 1, а. с. 222), як видно з копії аркушу реєстру відправлення кореспонденції.

15 липня 2015 року державний виконавець направив подібну вимогу також начальнику ЖЕК-205, запропонувавши додати поверховий план восьмого поверху будинку АДРЕСА_9 , що й було зроблено (т. 1, а. с. 224).

На переконання судової колегії, ця вимога була направлена встановленим порядком, із забезпеченням достатнього часу для можливості як добровільного виконання судового рішення боржником, так і забезпечення явки представника боржника на місце примусового виконання і в зазначений час.

Однак, у вказаний час старший державний виконавець ОСОБА_12 склала акт в присутності двох понятих, представника ЖЕК-205, інспектора патрульної поліції, але без участі представника боржника про те, що двері в перегородці, яка відокремлює квартири АДРЕСА_8 , встановлені без дозвільної документації, робочою силою стягувача вони були прибрані, чим забезпечено доступ ОСОБА_9 до квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 225).

29 липня та 12 серпня 2015 року ОСОБА_9 письмово повідомила начальнику ВДВС (т. 1, 226) з проханням направити представника ВДВС та зафіксувати факт встановлення нових прохідних дверей у перегородці перед квартирами №-№ 38, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 та подати відповідні документи в міліцію Дарницького району для порушення кримінальної справи по факту перешкоджання ОСОБА_9 (т. 1., а. с. 226, 227).

12 серпня 2015 року старший державний виконавець ОСОБА_12 склала акт про те, що боржник ЗАТ «Кедр» - ОСОБА_6 перешкоджає ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , а саме встановив двері вхідні до квартир №-№ 38, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 (т. 1, а. с. 227, зворотній бік).

25 серпня 2015 року старший державний виконавець ОСОБА_12 винесла постанову про накладення на боржника ЗАТ «Кедр» штрафу в розмірі 170 гривень (т. 1, а. с. 228, зворотній бік).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2016 року скарга АТЗТ «Кедр» в особі ОСОБА_6 на цю постанову було залишено без задоволення, але 18 квітня 2016 року колегія суддів Апеляційного суду міста Києва цю ухвалу скасувала, апеляційну скаргу задовольнила частково та питання передала до суду першої інстанції, вказавши при цьому в мотивувальній частині своєї ухвали, що боржника було неодноразово повідомлено про примусове вселення стягувача, однак в апеляційному засіданні він надав конверт, відповідно до якого повідомлення про виконання примусового стягнення 20 липня 2015 року було фактично здане до відділення зв`язку лише 21 числа того ж місяця. Крім того, апелянт послався на те, що виконуючи рішення суду, державний виконавець не мав права зносити стіну перегородку, а мав лише зламати та замінити замок до дверей у цій перегородці. Вказані обставини, акцентувала увагу судова колегія, не були досліджені судом першої інстанції (т. 1, а. с. 243-244).

Наступного дня цей же державний виконавець за повідомленням ОСОБА_9 , склала акт державного виконання і постанову про закінчення виконавчого провадження (т. 1, а. с. 229, 230, зворотній бік).

2 березня 2016 року ОСОБА_9 знову звернула до ВДВС із письмовою заявою, в якій просила про відновлення виконавчого провадження у зв`язку з невиконанням боржником рішення від 2 квітня 2014 року. (а. с. 231).

9 березня 2016 року виконавче провадження було відновлене (т. 1, а. с. 232-233).

16 березня 2016 року старший державний виконавець ОСОБА_12 направила АТЗТ «Кедр» та ОСОБА_9 вимогу про проведення примусового виконання рішення з попередженням про кримінальну відповідальність у разі його невиконання в строк до 25 березня того ж року та отримала письмове повідомлення ОСОБА_9 про невиконання судового рішення станом на 31 березня 2016 року (т. 1, а. с. 234).

При цьому ОСОБА_6 особисто чи будь-хто з інших працівників АТЗТ «Кедр» жодних повідомлень на цю вимогу не направляв, що свідчить про ухилення від виконання судового рішення.

31 березня 2016 року ця ж державний виконавець повторно направила вимогу повідомити про стан виконання судового рішення в строк до 14 квітня 2016 року.

На цю вимогу ОСОБА_9 письмово повідомила ВДВС, що станом на 15 квітня 2016 року АТЗТ «Кедр» судове рішення не виконало (т. 1, а. с. 241)

На цю ж вимогу ОСОБА_6 письмово відповів державному виконавцеві, що ОСОБА_9 привласнила майно, яке обліковується на балансі АТЗТ «Кедр», за також вкрала багато речей, які належать працівникам підприємства, по цьому, а також багатьом іншим фактам відкрита кримінальна справа, до того часу, поки не буле проведено обшуку в цій частині офісу, яку ОСОБА_9 має за свою квартиру, ОСОБА_9 туди допускати неможливо, бо вона вже позбулася частини речових доказів своєї провини, не впустила працівників підприємства в офіс, пошкодивши замок на вхідних дверях, тобто не АТЗТ «Кедр» перешкоджає ОСОБА_9 , а вона перешкоджає працівникам підприємства у вільному доступі до офісу, заважає нормально і спокійно працювати, створює умови для нескінчених конфліктів (т. 1, а. с. 235, зворотній бік).

Така позиція ОСОБА_6 прямо свідчить про його намір не виконувати судове рішення і перешкоджати його виконанню шляхом не допуску її до квартири АДРЕСА_3 , якою вона володіє на праві власності.

15 квітня 2016 року та ж державний виконавець направляє ЗАТ «Кедр», ОСОБА_9 та Дарницькому УП ГУ НП у місті Киві вимогу щодо присутності о 1400 годині 22 квітня 2016 року на місці проведення виконавчих дій з попередженням про кримінальну відповідальність у разі невиконання судового рішення за ст. 382 КК України (т. 1, а. с. 236).

22 квітня 2016 року державний виконавець складає акт про те, що двері до квартир АДРЕСА_10 , АДРЕСА_7 були відкриті, але боржник відмовився надати ключі стягувачу, з висновком про невиконання рішення суду.

Цей акт складено в присутності понятих ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , а також ОСОБА_9 , при цьому понятий ОСОБА_16 зробив застереження, що вхідні двері до квартир були відчинені і він підписується лише під цим (т. 1, а. с. 237).

На зворотній стороні вказаного акту ОСОБА_6 вчинив власноручний запис про те, що вхідні двері були відкриті, а ключі від вхідних дверей ОСОБА_9 отримає лише після проведення обшуку в частині офісу АТЗТ «Кедр», де ОСОБА_9 переховує вкрадені речі, які належать працівникам, а також є власністю цього товариства.

Наведене прямо вказує не тільки на відкриту і умисну відмову ОСОБА_6 від виконання судового рішення, а й на невизнання ним того, що квартира АДРЕСА_3 належить саме ОСОБА_9

28 квітня 2016 року старший державний виконавець ОСОБА_12 за погодженням з начальником ВДВС направляє до Дарницького УП ГУ НП у місті Києві, з копіями на адресу ОСОБА_9 та ЗАТ «Кедр» подання про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_6 як президента АТЗТ «Кедр» за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України та отримує відповідь про внесення викладених у цьому поданні відомостей до ЄРДР за № 12016100002000549, тобто саме цього кримінального провадження, яке є на цей час предметом апеляційного розгляду (т. 1, а. с. 239-240).

На зворотному боці а. с. 240 у т. 1 міститься лист президента АТЗТ «Кедр» ОСОБА_6 до старшого державного виконавця ОСОБА_12 від 21 квітня 2016 року, в якому він повідомляє про відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_9 , вказує, що вона переховує вкрадене в тій частині офісу АТЗТ «Кедр», яку вона формально має як свою квартиру та просить відкласти вселення ОСОБА_9 в офіс АТЗТ «Кедр» до проведення обшуку, інакше ОСОБА_9 сховає речові докази свого злочину.

Наведене прямо свідчить не лише про обізнаність ОСОБА_6 про час та місце примусового виконання судового рішення, а й про його прямо висловлене небажання це рішення виконувати.

16 червня 2016 року Дарницький районний суд міста Києва ухвалює рішення, яким частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_9 та зобов`язує КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_9 згаданою вище квартирою АДРЕСА_3 шляхом приведення в належний технічний стан схеми підключення електричного лічильника до квартири АДРЕСА_3 та підключення самої цієї квартири до електромережі будинку, а також звільнення від сторонніх матеріалів (меблів, книжок та іншого устаткування) площадки до квартир АДРЕСА_8 (т. 1, а. с. 57-59).

Вже саме по собі це рішення, на переконання судової колегії, вказує на ухилення ОСОБА_6 від виконання рішення суду від 2 квітня 2014 року в частині зобов`язання не чинити перешкод ОСОБА_9 в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , оскільки однією з таких перешкод є відключення квартири від електропостачання та захаращення місця спільного користування коридору до квартир №-№ 38-40 сторонніми речами.

20 липня 2015 року старший державний виконавець ВДВС ДРУЮ у місті Києві ОСОБА_12 письмово повідомляє начальника служби та ОСОБА_9 про те, що нею було примусово виконано в присутності двох понятих, представника ЖЕК-205, представника патрульної служби, дільничного уповноваженого, двох свідків рішення суду від 2 квітня 2014 року, а саме зняті прохідні двері до кварти АДРЕСА_8 , здійснено попередження президента ЗАТ «Кедр» ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_9 в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , але 25 липня того ж року ОСОБА_6 установив нові двері та продовжує чинити перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою всупереч рішенню суду та попередженню, пропонуючи направити представника ВДВС виїхати на місце і зафіксувати факт встановлення нових прохідних дверей у перегородці перед квартирами АДРЕСА_8 та подати документи в міліцію для порушення кримінальної справи за фактом перешкод ОСОБА_6 у користуванні ОСОБА_9 квартирою (т. 1, а. с. 60).

21 липня 2015 року ОСОБА_6 пише власноручну заяву на ім`я начальника Дарницького РУ ГУ МВС України у місті Києві, в якій зазначає, що напередодні працівник державної виконавчої служби, виконував рішення суду по відкриттю вхідних дверей до офісу АТЗТ «Кедр» і при цьому вхідні двері зникли, дверний проміжок лишився без дверей, внаслідок чого майно підприємства залишилось без захисту.

На переконання судової колегії, ця заява ОСОБА_6 також вже сама по собі свідчить, що він усвідомлено перешкоджав ОСОБА_9 користуватися квартирою АДРЕСА_3 шляхом встановлення вхідних дверей в перегородку, якою квартири №-№ 38-40 були відокремлені від загального коридору, а до того ж, і місце загального користування площадку перед цими квартирами використовує на власний розсуд, перешкоджаючи ОСОБА_9 , як власнику квартири АДРЕСА_3 , користуватися цією площадкою.

28 квітня 2016 року старший державний виконавець ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві ОСОБА_12 за погодженням з начальником відділу ОСОБА_20 спрямовує до Дарницького УП ГУ НП у місті Києві подання (повідомлення) про порушення кримінальної справи відносно президента ЗАТ «Кедр» ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України у зв`язку з умисним невиконанням ним судового рішення (т. 1, а. с. 176-177).

Судова колегія відзначає, що і сам ОСОБА_6 ні в ході виконання рішення суду від 2 квітня 2014 року, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному засіданні фактично не заперечував вчинення ним перешкоджання можливості ОСОБА_9 користуватися її квартирою, пояснюючи це перешкоджання своїми підозрами в тому, що вона вже незаконно заволоділа майном ЗАТ «Кедр», у зв`язку з чим він подавав до Дарницького УП ГУ НП у місті Києві повідомлення про кримінальне правопорушення, і може продовжувати такі спроби з метою помсти за відмову укласти з нею шлюб.

Сам же ОСОБА_6 не заперечував також і ті обставини, що перегородка, яка відділяє квартири №-№ 38-40 від загального коридору, була за його розпорядженням устаткована дверми із замком, внаслідок чого ОСОБА_9 позбавлялась можливості вільно пройти до своєї квартири, що після того, як за розпорядженням державного виконавця декілька разів двері вибивалися, з пошкодженням згаданої перегородки, за його ж розпорядженням ця перегородка декілька ж разів була відновлена, вставлені нові двері та замки.

Власне вже ці показання свідчать фактично про визнання ОСОБА_6 своєї провини в умисному перешкоджанні у виконанні судового рішення.

Крім цього, про саме таке перешкоджання на досудовому слідстві, в суді першої інстанції та апеляційному засіданні послідовно пояснювала і свідок ОСОБА_9 , а також в суді першої інстанції свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , показання яких суд першої інстанції детально навів у вироку, але визнав неналежними доказами та, водночас, щодо їх достовірності чи недостовірності не висловився.

Між тим, судова колегія визнає вказані докази належними, допустимими, достовірними, бо вони підтверджують факти умисного перешкоджання ОСОБА_6 як президентом ЗАТ «Кедр» у виконанні судового рішення протягом 2014-2016 років, аж до часу звернення державного виконавця до Дарницького УП ГУ НП у місті Києві з поданням про відкриття кримінального провадження по даному факту.

Ці докази є послідовними, логічними, переконливими, взаємно підтверджуються, підтверджені вони також і сукупністю наданих письмових доказів, які колегія суддів дослідила безпосередньо в апеляційному засіданні, вказані вище у цій ухвалі.

Наведені докази в їх сукупності судова колегія визнає належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про те, що ОСОБА_6 , будучи посадовою особою президентом ЗАТ «Кедр» - протягом з жовтня 2014 року умисно перешкоджає виконанню судового рішення рішення Дарницького районного суду міста Києва у справі № 2-123/12 від 2 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 17 вересня 2014 року і яким Акціонерне товариство закритого типу «Кедр» (код 21600112) в особі його президента ОСОБА_6 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_9 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом встановлення та неодноразового відновлення дверей на перегородці, яка відмежовує квартири АДРЕСА_8 від загального коридору, ненадання ОСОБА_9 ключа від цих дверей, заміни вхідного замка від них, а тому кваліфікує ці його дії за ч.2 ст. 382 КК України.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, які належить визначити ОСОБА_6 за скоєне, колегія суддів бере до уваги суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яка полягає в тому, що ОСОБА_6 протягом тривалого часу умисно перешкоджає виконанню судового рішення, чим одночасно завдає значної шкоди правам та законним інтересам ОСОБА_9 , свої дії вчиняє відкрито та усвідомлено, підриваючи тим самим авторитет судової гілки влади та державної виконавчої служби, що вказує на порівняно високу суспільну небезпечність скоєного ним, а тому він повинен нести реальне покарання за скоєне і застосування до нього положень ст. ст. 75 і 76 КК України не видається можливим.

Враховується також похилий вік обвинуваченого, наявність у нього сталих суспільних та сімейних зв`язків, позитивні характеристики, що дає підстави для висновку про те, що йому недоцільно призначати основне покарання у виді позбавлення волі, а потрібно призначити покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією правової норми, за якою його визнано винуватим.

Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю передбачене санкцією ч.2 ст. 382 КК України як безальтернативне, підстав для звільнення ОСОБА_6 від такого покарання в порядку ст. 69 КК України не вбачається, а з урахуванням того, що він вчинив кримінальне правопорушення саме з використанням свого посадового становища, судова колегія визнає, що йому належить призначити додаткове покарання на мінімальний, передбачений ч.1 ст. 55 КК України, строк у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року відносно ОСОБА_6 задовольнити повністю.

Вказаний вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок.

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України на підставі якої призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12750 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 1 (один) рік.

Вирок набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржений касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення.

Судді: