Постанова

від 05.06.2019 по справі 521/14699/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/600/19

Номер справи місцевого суду: 521/14699/16-ц

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Півнєву Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що 12.07.2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір позики на суму 8000 доларів США строком на 386 днів, відповідно строком повернення позики було 01 серпня 2014 року, що посвідчує розписка ОСОБА_1 написана власноруч. У визначений договором термін відповідач суму боргу не повернув, у зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму позики 10 312,99 доларів США, яка складається із 8000 доларів США - заборгована сума за договором позики, 1713,75 доларів США та 583,62 доларів США - відсотки за прострочення виплати за договором (т. 1, а.с.2-4).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково. Зокрема суд вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 6000,00 доларів США, що на день винесення рішення за курсом НБУ складає 156 588,00 гривень (т. 1, а.с.209-211).

Не погоджуючись з вказаним рішенням 07 липня 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також судом не повно були з`ясовані та досліджені усі фактичні обставини справи. Апелянт вказує на те, що зі спірної розписки не вбачається кому вона надавалась, хто надає грошові кошти в позику, хто буде отримувати гроші, отримані по розписці, в кого брались грошові кошт, відсутня також письмова згода дружини на взяття суми в борг тощо. Апелянт зазначає, що заява про вступ в справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 суд першої інстанції не задовольнив, не зважаючи на те, що гроші в борг відповідач брав у ОСОБА_3 , а не у ОСОБА_2 Апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив, що між позивачем та відповідачем був дійсно укладений договір позики, що був факт передання коштів тощо. Тому апелянт просить суд оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволені позовних вимог (т. 1, а.с.230-233).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Ващенко Л.Г. від 14.07.2017 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 року справу призначено до розгляду (т.2 а.с.3, 4).

11 липня 2017 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив до суду апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року. Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема апелянт звертає увагу на те, що суд не застосував норми матеріального права, зокрема ст. 534, 625, 1048 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що судом безпідставно враховано суму у 2000 доларів США, повернутих відповідачем в серпні 2016 року в частину погашення основної суми заборгованості 8000 доларів США. Так суд стягнув з відповідача 6 000 доларів США, а заборгованість за процентами на рівні облікової ставки НБУ та 3%річних судом було проігноровано. Щодо порядку розрахунку, апелянт зазначив, що повернена відповідачем в серпні 2016 року сума в 2000 доларів США пішла на покриття заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до ставки НБУ, оскільки вже в серпні 2016 року, як зазначає апелянт, заборгованість за процентами була більшою за 2000 доларів США. Тому апелянт вказує, що подальші нарахування процентів за користування сумою позики проводились із основної суми боргу 8000 доларів США, яка погашена не була. Також апелянт навів суду остаточний розрахунок загальної суми заборгованості за договором позики. В підсумку апелянт просить змінити оскаржуване рішення та стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 11743,54 дол. США, з яких 8000 дол. США - основна сума боргу, 3034,74 дол. США - проценти, 708,8 дол. США - 3 % річних (т. 2, а.с. 8-158).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Ващенко Л.Г. 29.09.2017 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.09.2017 року справу призначено до розгляду (т.2 а.с.39-40).

В судовому засіданні 06.02.2018 року представник апелянта-позивача ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві сторона апелянта-позивача зазначила, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою, а тому просили залишити її без задоволення. При цьому сторона позивача звернула увагу на те, що позиція відповідача в ході розгляду справи змінилася (спочатку відповідач визнавав свій борг та власне факт отримання грошових коштів, а потім вказані обставини заперечував), сторона відповідача зловживає своїми процесуальними правами. Окрім іншого, сторона позивача зазначає, що відповідач ОСОБА_1 вдається до штучного створення доказів шляхом подання завідомо неправдивих повідомлень до органу досудового розслідування про злочини, які насправді не вчинювались позивачем (заява ОСОБА_1 до Малиновського ВП у м. Одесі від 08.11.2017 року та від 18.01.2018 року). При цьому позивач-апелянт зазначив, що ОСОБА_2 надав пояснення органам Національної поліції та необхідні документи, та за результатами розгляду обох заяв ознак кримінального правопорушення не виявлено (т. 2, а.с. 57-78).

Крім того, також в судовому засіданні 06.02.2018 року відповідач-апелянт ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження в справі до набрання законної сили судового рішення у цивільній справі № 521/9097/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним (т. 2, а.с. 79-84).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадженні у справі було вирішено задовольнити та зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 521/9097/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним (т.2, а.с.101-103).

08 січня 2019 року до Одеського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_5 представника ОСОБА_2., в якій представник позивача просив суд поновити провадження у вказаній цивільній справі. До вказаної заяви представник додав копію ухвали Малиновського районного суду від 13 грудня 2018 року, якою було вирішено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним залишити без розгляду (т.2, а.с.114-115).

В зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою Одеського апеляційного суду справа була прийнята до провадження та ухвалою Одеського апеляційного суду 06.02.2019 року в справі було поновлено провадження.

В судове засіданні 22.05.2019 року з`явилась сторона позивача-апелянта - ОСОБА_2, та його представник ОСОБА_5. Сторона відповідача повідомлялась про розгляд справи належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 127). Судове засідання 22.05.2019 року було відкладено на 05.06.2019 року для повторного виклику (т. 2, а.с. 133-134).

В судовому засіданні 05.06.2019 року позивач-апелянт та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу. Сторона відповідача в судове засідання не з`явилась. Про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 137). При цьому, 03.06.2019 року апелянт-відповідач ОСОБА_1 засобами кур`єрської доставки направив до суду клопотання про відкладення розгляду в справі в зв`язку з тим, що в нього відсутній представник, а сам особисто він не має можливості з`явитися в судове засідання 05.06.2019 року, оскільки, як вказав відповідач, він буде перебувати в іншому місті по особистих справах, які не можуть бути відкладені на інший час, оскільки пов`язані зі станом здоров`я. Також відповідач надав копії посадочних документів (білетів) на потяг, з яких вбачається, що до іншого міста він від`їжджає 04.06.2019 року (т. 2, а.с. 138-142). Вказане клопотання було залишено без задоволення апеляційний судом, адже за ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому відповідно до положень та основних засад цивільного процесуального законодавства сторони в справі мають однаковий набір прав та обов`язків, які вони повинні добросовісно та сумлінно використовувати та дотримуватися. Кожна з сторін, зважаючи на її зацікавленість щодо розгляду справи, відстоюючи власні інтереси повинна сприяти ефективному та оперативному вирішенню спору. Так, враховуючи стадію розгляду справи, зважаючи на те, що справа перебуває в провадженні судів досить тривалий час, будь-яких інших клопотань чи пояснень, які б стосувались суті спору, сторона відповідача-апелянта до суду не заявляла та не подавала, апеляційний суд прийшов до висновку про відхилення вказаного клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з`явились, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а відповідача - залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з наданих сторонами доказів вбачається, що ОСОБА_1 отримував грошову суму за договором позики саме від ОСОБА_7 . При цьому відповідач, покладені на себе зобов`язання в повному обсязі не виконав, частково повернув суму боргу в розмірі 2000 доларів США, іншу частину позики в добровільному порядку у встановлений термін не повернув. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором позики, а саме заборгованості по процентам за користування позикою та трьом процентам річних з простроченої суми, виконаний виходячи з суми позики в розмірі 8000,00 доларів США, без урахування частково сплаченої суми. Тому суд вирішив задовольнити частково позовні вимоги.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, однак вважає за необхідне змінити рішення суду в частині стягнення грошових коштів враховуючи наступне.

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 від 12.07.2013 року про те, що він взяв в борг 8000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 01.08.2014 року (т. 1, а.с. 6).

В серпні 2016 року ОСОБА_7 склав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 2000 доларів США в якості погашення частини боргу по розписці від 12.07.2013 року, виданої ОСОБА_1 На цій же розписці ОСОБА_1 помітив, що отримав розписку та повернув 2000 доларів США (т. 1, а.с. 60).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, ? незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Системний аналіз зазначених норм цивільного законодавства України вказує на те, що договір позики є двостороннім правочином, реальним, одностороннім договором (оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права). Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13. Вказаної позиції дотримується також Верховний Суд в своїх постановах.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що Верховний Суд в своїй постанові від 21.02.2019 року в справі № 219/5005/16-ц аналізуючи зміст положень діючого національного законодавства, яке регулює правовідносини позики, дійшов висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку та одночасно погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 дійсно був укладений договір позики. ОСОБА_1 отримав саме від ОСОБА_7 грошові кошти сумі 8000 доларів США. в борг. Вказані обставини підтверджувались стороною відповідача, в тому числі, в судових засіданнях в суді першої інстанції, зокрема 31.01.2017 року, на якому відповідач ОСОБА_1 пояснив, що виходив на зв`язок з позивачем ОСОБА_7 та з його представником щодо того, щоб сторони разом з адвокатами обговорили ситуацію, яка склалася та дійшли мирової угоди. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що брав грошові кошти, але брав для людей, а не для себе, проте останнє посилання правового значення не має, оскільки мета позики не впливає в цьому випадку на кваліфікацію спірних правовідносин. Тому апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги відповідача.

Щодо інших доводів відповідача, в тому числі щодо відмови в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи. По-перше, як вище зазначав апеляційний суд відповідач в судовому засіданні в процесі розгляду справи в суді першої інстанції зазначав про те, що він брав грошові кошти в борг в позивача.

По-друге, за положеннями діючого матеріального права, в тому випадку, якщо сторона оспорює форму, зміст правочину, наявність волі на укладення договору того, вона має право звернутися до суду з відповідним позовом до визнання укладеного договору недійсним. Так, як вбачається з матеріалів справи та на що звертав увагу сам відповідач-апелянт 12.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання договору позики недійсним, справа № 521/9097/17. З наведеного вбачається, що сторона відповідача скористалася наданими їй процесуальними правами та звернулася у встановленому законом порядку до суду з відповідним позовом, внаслідок чого отримала можливість оспорити договір позики, в тому числі шляхом подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в справі, оскільки навіть предмет позовних вимог (недійсність правочину) сам по собі передбачає дослідження форми правочину. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за договором позики. Разом з тим, як свідчить інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.12.2018 року було вирішено задовольнити заяву позивача ОСОБА_1 та залишити без розгляду позовну заяву про визнання договору недійсним. Вказана ухвала набрала законної сили та не оскаржувалася до суду вищої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи вище наведене в сукупності, оскільки спірний договір позики не був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_8 . Як було вище зазначено суд першої інстанції вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 6000 доларів США. Разом з тим, необхідно зазначити, що за положеннями ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, оскільки як було встановлено вище позичальник не виконав належим чином умови за договором позики та не повернув у домовлений сторонами термін грошові кошти, він вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, а отже позикодавець отримав право на стягнення процентів з позичальника. Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу позивача та змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості і з врахуванням повернутих відповідачем позивачу грошових кошті за договором позики в сумі 6000 дол. США стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 9743,54 дол. США, з яких заборгованість за договором - 6000 дол. США, проценти - 2034,74 дол. США, 3% річних - 608,8 дол. США.

При цьому суд, розраховуючи суму заборгованості враховує, що відповідачем на користь позивача в рахунок погашення боргу було сплачено 2000 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою. Тому проценти та 3% річних обраховуються на 8000 доларів США з 02.08.2014 року по 01.08.2016 року, та на 6000 доларів США з 02.08.2016 року по 01.06.2017 року (дата уточнення позовних вимог, яку, в тому числі, враховував сам апелянт-позивач при обчисленні розрахунків).

Так 3 % річних на суму 8000 доларів США - 480,8 дол. США, на суму 6000 дол. США - 128 дол. США, що в сумі складає 608,8 дол. США.

Проценти в розмірі облікової ставки НБУ відповідно до ст. 1048 ЦК України на 8000 доларів США за період з 02.08.2014 року по 01.08.2016 року складають 3134,74 дол. США, та на 6000 доларів США за період з 02.08.2016 року по 01.06.2017 року складає 708,39 дол. США.

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України змінює рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року - змінити в частині стягнення.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), заборгованість за договором позики - в сумі 9 743,54 доларів США, проценти - в сумі 2034,74 та 1100 доларів США (період з 02.08.2014 року по 01.08.2016 року), 3% річних - в сумі 608,8 доларів США.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 21 червня 2019 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк