Постанова

від 19.06.2019 по справі 344/2483/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/2483/18

Провадження № 22-ц/4808/710/19

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої Пнівчук О.В.

суддів : Томин О.О., Ясеновенко Л.В.

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2019 року, в складі судді Шамотайла О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТзОВ Алекс- ІФ про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року частково задоволено його позов та визнано недійсним договір купівлі-продажу поставки автомобіля та додаток (специфікація) від 23.02.2015 року, укладений між ним ТОВ Алекс-ІФ , стягнуто з ТОВ Алекс-ІФ на його користь сплачений попередній платіж в сумі 255000 грн.

Позивач, посилаючись на те, що правочин визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його укладення, не створив жодних юридичних прав та обов`язків, а тому отримані відповідачем кошти на виконання умов вказаного договору у сумі 255000 грн. набуті ним без достатньої правої підстави та створює обов`язок їх повернути.

03 березня 2015 року позивач звернувся до відповідача про повернення сплачених коштів в розмірі 255000 грн, однак останній відмовив у поверненні вказаних коштів.

Змінюючи предмет позову, позивач, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача ТзОВ Алекс- ІФ 117379,01 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 146854,50 грн - суму інфляційних втрат, 17291,10 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ на користь ОСОБА_1 281 524,61 грн, з яких 117 379,01 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами, 146 854,50 грн - сума інфляційних втрат, 17291,10 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ , на користь ОСОБА_1 2824,4 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТзОВ Альянс-ІФ подало апеляційну скаргу, в якій посилається на його необгрунтованість та порушення норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що суд визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, застосував двосторонню реституцію, на виконання якої ТОВ Алекс-ІФ було зобов`язано повернути ОСОБА_1 його майно, а саме грошові кошти в сумі 255 000 грн.

Зобов`язання щодо повернення майна ОСОБА_1 , яке виникло в ТОВ Алекс-ІФ на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року про повернення коштів в сумі 255 000 грн., виконано повністю як тільки ТОВ Алекс-ІФ дізналось про те, що підстава, на якій було отримано майно ОСОБА_2 відпала.

Апелянт вважає, що за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Ухвалюючи рішення на користь позивача, суд першої інстанції застосував норми статті 1048 ЦК України, як аналогію Закону, однак застосування до спірних правовідносин аналогії закону є порушенням норм матеріального права.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх врегульовані законодавством. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення сум інфляційних втрат, оскільки зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а не з рішення суду, яке підтверджує наявність чи відсутність правовідносин та вносить в них ясність та визначеність.

ТОВ Алекс-ІФ не прострочив виконання грошового зобов`язання, а виконав зобов`язання повністю сплативши 255000 грн. після того як дізнався з рішення суду про наявність такого.

Часом коли набувач, ТОВ Алекс-ІФ дізнався чи повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження коштів є Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 року якою договір купівлі-продажу № 915930 від 23.02.2015 року визнано недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ Алекс-ІФ процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 117379,01 грн та стягнення інфляційних втрат в розмірі 146854,50 грн та вирішити питання розподілу понесених апелянтом судових витрат.

На подану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просить апеляційну скаргу ТОВ Алекс-ІФ залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2019 року без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ТОВ Алекс-ІФ Стецик А.С. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечив вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Постановляючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив із того, що з моменту передання грошей у сумі 255000 грн за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля позивач був позбавлений права користуватися належними йому грошовими коштами і не отримав з незалежних від нього обставин товар за договором, а відповідач отримавши кошти продовжував користуватися ними і повернув їх лише 07.06.2017 року, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 281524,61грн, що включають проценти за користування чужими грошовими коштами, суми інфляційних втрат та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання є обгрунтованими.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі ОСОБА_1 та ТзОВ Алекс-ІФ ( тепер ТзОВ Альянс-ІФ ) 23 лютого 2015 року було укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля №915930 з додатками, за умовами якого ТзОВ позивач сплатив відповідачу попередній платіж у сумі 255 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.10.2015 року задоволено частково позов ОСОБА_1 - визнано недійсним договір №915930 купівлі-продажу/поставки автомобіля від 23.02.2015 року укладений між ТОВ Алекс-ІФ та ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ Алекс-ІФ стягнуто в користь ОСОБА_1 сплачений попередній платіж в сумі 255000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.11.2015 року рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу /поставки автомобіля № 915930 від 23.02.2015 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення - визнано недійсним п.5.6 вказаного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27.04.2016 року рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.09.2016 року скасовано рішення суду першої інстанції від 15.10.2015 року скасовано та постановлено нове рішення яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , однак вказане рішення апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 29.03.2017 року та залишено в силі рішення суду першої інстанції від 15.10.2015 року.

Так, згідно ухвали касаційного суду суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про підставність й доведеність заявлених позивачем вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу/поставки автомобіля, оскільки умови договору, які надають право продавцю не повертати кошти внесені в рахунок оплати автомобіля, у разі відмови споживача від подальшого виконання договору купівлі-продажу/поставки автомобіля, є несправедливими та суперечать положенням п.4 ч.3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів . Виходячи із цього є підставними вимоги позивача щодо повернення відповідачем сплачених ним коштів у сумі 255 000 грн.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236ЦК України).

Недійсний правочин, згідно ч.ч.1,2 ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач ОСОБА_1 обрав спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу/поставки автомобіля із застосуванням наслідків недійсності правочину - повернення коштів внесених на виконання вказаного договору.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15.10.2015 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору №915930 купівлі-продажу/поставки автомобіля від 23.02.2015 року укладеного між ТОВ Алекс-ІФ та ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ Алекс-ІФ в користь ОСОБА_1 сплаченого попереднього платежу в сумі 255000 грн відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України набрало законної сили 29 березня 2017 року.

Таким чином, саме з 29 березня 2017 року у відповідача виник обов`язок по поверненню ОСОБА_1 отриманих коштів у сумі 255000 грн за договором купівлі-продажу/поставки який визнаний судом недійсним.

Відповідно до платіжного доручення №163 від 07.06.2017 року ТзОВ Алекс -ІФ повернуто ОСОБА_1 кошти у сумі 255000 грн.

Отже, відповідач з часу набрання судовим рішенням законної сили неправомірно утримував у себе кошти в сумі 255000 грн (тобто дані кошти перебували у його користуванні) та прострочив виконання вказаного грошового зобов`язання (яке виникло у зв`язку з визнанням договору купівлі-продажу/поставки автомобіля недійсним) а тому наявні підстави для стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами, сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За користування чужими грошовими коштами, згідно ст. 536 ЦК України, боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи із аналізу вказаних норм права, слід дійти висновку, що законодавець, передбачаючи можливість нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей, не визначив у законі або іншому акті законодавства його розмір. Разом з тим, в частині першій статті 1048 ЦК України, регулюючи проценти за договором позики (грошовим зобов`язанням), законодавець закріпив, якщо цим договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБ України.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України, частини першої статті 317 і частини першої статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З урахуванням указаних норм міжнародного та національного права, виходячи з принципу верховенства права, закріпленого в частині першій Конституції України та пункті 1 частини третьої статті 2 ЦПК України, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, закріплених у статтях 3 та 8 ЦК України, слід нараховувати розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей на рівні облікової ставки Національного банку України.

У зв`язку з наведеним не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що вимоги позивача про стягнення з нього процентів за користування грошовими коштами є необгрунтованими.

Апеляційний суд приходить також до висновку, що відповідач відповідно до положень ст. 625 ЦК України несе відповідальність за порушення грошового зобов`язання, оскільки своєчасно не виконав свій обов`язок по поверненню грошових коштів отриманих за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля який визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами, суму інфляційних втрат та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 29.03.2017 року по 07.06.2017 року, а не за період з 06.03.2015 року по 07.06.2017 року, виходячи з наступного.

03.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 255000 грн, а 05.03.2015 року ТОВ Алекс-ІФ відмовлено йому у поверненні коштів.

Станом на час звернення із зазначеною вимогою кошти у сумі 255000 грн. були перечислені позивачем на рахунок відповідача на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу/поставки автомобіля від 23.02.2015 року, який був чинним. Обов`язок відповідача по поверненню зазначених коштів виник у відповідача у зв`язку із визнанням за позовом ОСОБА_1 вказаного договору купівлі-продажу/поставки автомобіля недійсним, тобто з часу набрання судовим рішенням законної сили 29.03.2017 року.

Так, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами слід визначити на рівні облікової ставки НБУ, за період з 29.03.2017 року по 07.06.2017 року (за період з 29.03.2017 по 13.04.2017 - 14%, з 14.04.2017 по 25.05.2017 - 13%, з 26.05.2017 по 07.06є.2017 - 12,5%) становить 6427,40 грн; три відсотки річних із суми боргу 255 000 грн. за період з 29.03.2017 по 07.06.2017 становить 1467,00 грн; втрати від інфляції суми боргу (виходячи із індексу інфляції, що у березні 2017 року становив -101,8%, квітень 2017 - 100,9%, травень 2017 - 101,3% ) становлять 10331,35 грн.

Оскільки вищезазначеним обставинам суд першої інстанції не дав належної правової оцінки, то постановлене рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ на користь ОСОБА_1 18225,75 грн, з яких 6427,40 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 10331,35 грн - сума інфляційних втрат, 1467,00 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання..

Питання судових витрат суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України, відповідно до вимог якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 704,80 грн. витрат по оплаті ним судового збору.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2019 року - скасувати та постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ , ідентифікаційний код юридичної особи: 32360637, місцезнаходження: 76018, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Надрічна, буд.7 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 18225,75 грн. (вісімнадцять тисяч двісті двадцять п`ять гривень сімдесят п`ять копіійок), з яких 6427,40 грн. (шість тисяч чотириста двадцять сім гривень сорок копійок ) - процентів за користування чужими грошовими коштами, 10331,35 грн ( десять тисяч триста тридцять одна гривна тридцять п`ять копійок) - сума інфляційних втрат, 1467,00 грн (одна тисяча чотириста шістдесят сім гривень) - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ , ідентифікаційний код юридичної особи: 32360637, місцезнаходження: 76018, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Надрічна, буд.7 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 704,80 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 червня 2019 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: О.О. Томин

Л.В. Ясеновенко