Постанова

від 11.08.2021 по справі 344/2483/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 344/2483/18

провадження № 61-14496св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крат В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Алекс-ІФ , яке змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс-ІФ (далі - ТОВ Альянс-ІФ ) та просив стягнути з відповідача на свою користь 117 379,01 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 146 854,50 грн суму інфляційних втрат, 17 291,10 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, частково задоволено його позов та визнано недійсним договір купівлі-продажу поставки автомобіля та додаток (специфікація) від 23 лютого 2015 року, укладений між ним та ТОВ Алекс-ІФ , стягнуто з ТОВ Алекс-ІФ на його користь сплачений попередній платіж в сумі 255 000 грн.

Оскільки вищевказаний правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення, не створив для його сторін жодних прав та обов`язків, отримані відповідачем кошти на виконання умов вказаного договору у сумі 255 000 грн набуті ним без достатньої правої підстави.

03 березня 2015 року він звернувся до відповідача про повернення сплачених коштів в розмірі 255 000 грн, однак 05 березня 2015 року товариство відмовилося повертати йому грошові кошти, тому з 06 березня 2015 року у відповідача виникло зобов`язання повернути йому вказані кошти, які були повернуті лише 07 червня 2017 року.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦК України). Проценти, визначені статтею 536 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Окрім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України ТОВ Альянс-ІФ зобов`язане сплатити на його користь суму інфляційних втрат та три проценти річних внаслідок прострочення виконання ним зобов`язання з повернення грошових коштів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ Альянс-ІФ на користь ОСОБА_1 281 524,61 грн, з яких 117 379,01 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами, 146 854,50 грн - сума інфляційних втрат, 17 291,10 грн- три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з моменту передання грошей в сумі 255 000,00 грн за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 позивач був позбавлений права користуватися належними йому грошовими коштами і не отримав з незалежних від нього обставин товар за договором, а відповідач отримавши ці кошти від позивача і реалізувавши в подальшому товар, який був предметом договору купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 іншій особі, про що вже було відомо на момент постановлення рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930, продовжував користуватися належними позивачу коштами і повернув їх лише 07 червня 2017 року, тому позов підлягає задоволенню.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Альянс-ІФ задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 22 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТОВ Альянс-ІФ на користь ОСОБА_1 18 225,75 грн, з яких 6 427,40 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами, 10 331,35 грн - сума інфляційних втрат, 1 467,00 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами, суму інфляційних втрат та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 29 березня 2017 року по 07 червня 2017 року, а не за період з 06 березня 2015 року по 07 червня 2017 року, виходячи з наступного. 03 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 255 000 грн, а 05 березня 2015 року ТОВ Алекс-ІФ відмовлено йому у поверненні коштів. Станом на час звернення із зазначеною вимогою кошти у сумі 255 000 грн були перераховані позивачем на рахунок відповідача на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу/поставки автомобіля від 23 лютого 2015 року, який був чинним. Обов`язок відповідача по поверненню зазначених коштів виник у відповідача у зв`язку з визнанням вказаного договору недійсним, тобто з часу набрання судовим рішенням законної сили 29 березня 2017 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже, договір купівлі-продажу/поставки автомобіля вважається недійсним з моменту його вчинення (23 лютого 2015 року), а не з моменту прийняття остаточного судового рішення про визнання його недійсним. Відтак висновок Івано-Франківського апеляційного суду в оскаржуваній постанові про виникнення зобов`язання з повернення коштів з 29 березня 2017 року (дати набрання рішенням про визнання договору недійсним законної сили) є хибним.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

29 серпня 2019 року справа № 344/2483/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 23 лютого 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ Алекс-ІФ ( яке змінило назву на ТОВ Альянс-ІФ ) уклали договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 з додатками, за умовами якого позивач сплатив відповідачу попередній платіж у сумі 255 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2015 року визнано недійсним договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 від 23 лютого 2015 року, укладений між ТОВ Алекс-ІФ та ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ Алекс-ІФ на користь ОСОБА_1 сплачений попередній платіж в сумі 255 000 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 29 березня 2017 року залишено в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2015 року.

Відповідно до платіжного доручення № 163 від 07 червня 2017 року ТОВ Алекс - ІФ повернуло ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 255 000 грн.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або вражати договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ .

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним . Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України .

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що з ТОВ Альянс-ІФ підлягають стягненню на його користь проценти за користування чужими грошовими коштами, а також інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми за період з моменту його вчинення (23 лютого 2015 року) до моменту його повернення, оскільки договір вважається недійсним з моменту його вчинення, а не з моменту ухвалення судом рішення про визнання його недійсним;

при відмові в задоволенні позовних вимог стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року апеляційний суд вважав, що обов`язок відповідача з повернення позивачу грошових коштів виник з часу набрання судовим рішенням про визнання недійсним договору купівлі-продажу/поставки автомобіля законної сили;

з урахуванням того, що договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 від 23 травня 2015 року був правомірним до моменту визнання його судом недійсним, у ТОВ Альянс-ІФ виник обов`язок з повернення коштів ОСОБА_1 з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період до 29 березня 2017 року

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Відтак, відсутні підстави для застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону для визначення розміру процентів. Проте апеляційний суд відмовив з інших мотивів в задоволенні цієї позовної вимоги, а тому судове рішення в мотивувальній частині слід змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з частково з порушенням норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період до 29 березня 2017 року змінити в мотивувальній частині; в іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами до 29 березня 2017 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови .

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов