Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/2713/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/2713/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ"

про стягнення грошових коштів

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ"

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від ТОВ "РАДАФАРМ": Шкеред М.О.

від ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ": Бершадський О.О.

вільний слухач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2018 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

18.03.2019 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову. З урахування усунених недоліків позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 2 563 849,95 грн., з яких: 1606094,16 грн. - основний борг, 522 514,97 грн. - пеня, 301 934,98 грн. - штраф, 109 214,40 грн. - інфляційна складова боргу, 24 091,44 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2713/19, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.04.2019.

10.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним з моменту укладення договору №ПГ1802 купівлі-продажу від 03.07.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" про визнання недійсним договору, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

16.04.2019 через відділ діловодства суду позивачем за первісним позовом подано клопотання про повернення зустрічної позовної заяви.

В судовому засіданні 16.04.2019 представник позивача за первісним позовом просив суд задовольнити клопотання про повернення зустрічного позову.

Клопотання про повернення зустрічного позову мотивоване тим, що зустрічний позов підписаний не уповноваженою особою, оскільки зі змісту довіреності від 04.04.2019 не вбачається, що повноваження з представництва позивача за зустрічним позовом надано Бершадському Олегу Олександровичу як адвокату.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною 4 ст. 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлюють, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом.

Зазначені вимоги відсутні в Господарському процесуальному кодексі України, а також в Цивільному кодексі України, яким врегульовано питання представництва за довіреністю.

При цьому, у розумінні вище наведених норм, важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Водночас, довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" про те, що зустрічний позов підписаний не уповноваженою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 по справі №911/739/15, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №908/1101/17.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" про повернення зустрічного позову. Окрім того, судом було встановлено, що зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" відповідає вимогам статей 162, 164, 172, 173 ГПК України та прийнято зустрічний позов до розгляду.

В судовому засіданні 16.04.2019 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.05.2019.

26.04.2019 через відділ діловодства суду Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" подано відзив на зустрічний позов, в якому проти зустрічного позову заперечив, посилаючись на те, право директора ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" на укладення договору не обмежено та до виключної компетенції загальних зборів учасників належать питання не укладення договорів, а їх затвердження, а тому лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним. Також відповідачем за зустрічним позовом зазначено, що обома сторонами були вчинені юридично значимі дії, спрямовані на схвалення оспорюваного правочину, отже сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені договором купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, що виключає можливість визнання такого правочину недійсним.

16.05.2019 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 16.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/2713/19 до судового розгляду по суті на 11.06.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2019 надав пояснення по суті первісних позовних вимог, проти зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача надав пояснення по суті своїх заперечень на первісний позов та надав пояснення по суті зустрічного позову.

В судовому засіданні 11.06.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" (покупець, позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" (постачальник, відповідач за первісним позовом) укладений договір купівлі-продажу №ПГ1802 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність (поставити) покупцю: екстракти рослинного походження; сполуки гетероциклічного походження лише з гетероатомом азоту; сполуки, що містять функціональну імінну групу, похідна імінну, субстанції для виробництва харчових добавок; гетероциклічні сполуки, що не містять у структурі неконденсований тіазоловий, бензотіазоловий та фенотіазиновий цикли, субстанції для виробництва харчових добавок (далі - товар), а покупець зобов`язується у порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і сплатити такий товар.

У відповідності до п. 1.2. договору, найменування, кількість, товару визначаються у Специфікації (далі - Специфікація) до цього договору (додаток №1), що у згоджена та підписана сторонами і становить у такому вигляді невід`ємну частину договору.

У відповідності до Специфікації (додатку №1) сторони погодили найменування, кількість та вартість (ціна) товару.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що поставка відбувається протягом 30 (календарних) днів з моменту підписання цього договору та додатку №1 до даного договору (Специфікації).

Згідно із п. 3.1. договору та Специфікації, загальна вартість (ціна) товару становить 3 400 000,00 грн.

Покупець залишає за собою право на те щоб остаточний розрахунок по даному договору провести протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами Акту приймання передачі товару (п. 3.4 договору).

Згідно із п. 4.1. договору, постачальник зобов`язується забезпечити комплектність та відповідність товару тим, що зазначені у Специфікації №1 до цього договору. Кількість товару, переданого постачальником покупцю, визначається також у Акті приймання-передачі товару, який є невід`ємною частиною цього договору.

У відповідності до п. 5.3. договору, у разі порушення постачальником строків поставки товару, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару за кожен день прострочення.

В пункті 5.5. договору сторони погодили, що у разі прострочення поставки товару більш ніж на 20 (двадцять) календарних днів, покупець вправі відмовитися від поставки товару та вимагати повернення сплачених за товар коштів. У разі прострочення поставки товару більш ніж на 50 (п`ятдесят) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості сплачених за товар коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" згідно рахунку на оплату №810 від 20.07.2018 перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" грошові кошти у розмірі 3 019 349,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №52 від 20.07.2018 на суму 1 500 000,00 грн. та №53 від 20.07.2018 на суму 1 519 349,80 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" на виконання умов договору було частково поставлено товар на суму 1 413 255,64 грн. згідно із видатковою накладною №783 від 09.11.2018.

Таким чином вартість недопоставленого відповідачем позивачу товару становить 1 986 744,36 грн. (3 400 000,00 грн. - 1 413 255,64 грн.).

При цьому, сума попередньої оплати, що була сплачена позивачем відповідачу, на яку відповідач не здійснив поставки товару становить 1606094,16 грн. (3 019 349,80 грн. - 1 413 255,64 грн.).

У зв`язку із тим, що відповідач у строк встановлені договором не поставив відповідачу товару на сплачену суму попередньої оплати, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 606 094,16 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем на підставі п. 5.3. договору нарахована пеня у сумі 522 514,97 грн. та на підставі п. 5.5 штраф у розмірі 301 934,98 грн.

Також, позивачем заявлені до стягнення інфляційна складова боргу у сумі 109 214,40 грн. та 3% річних у сумі 24 091,44 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" заявлено зустрічний позов про визнання недійсним з моменту укладення договору №ПГ1802 купівлі-продажу від 03.07.2018.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" посилається на те, що директор Товариства - Єгоров Руслан Валентинович, не мав повноважень для укладення договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, а Загальні збори Учасників ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" не затверджували зазначений договір, що є підставою для визнання договору недійсним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом вище, між сторонами укладений договір купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку позивачу товару протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання оплати від позивача.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору на підставі виставленого відповідачем за первісним позовом рахунку на оплату товару №810 від 20.07.2018, згідно із платіжними дорученнями №52 від 20.07.2018 та №53 від 20.07.2018 ТОВ "РАДАФАРМ" згідно рахунку на оплату №810 від 20.07.2018 перерахувало на користь ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" грошові кошти у розмірі 3 019 349,80 грн.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В пункті 2.1. договору сторони погодили, що поставка відбувається протягом 30 (календарних) днів з моменту підписання цього договору та додатку №1 до даного договору (Специфікації).

Таким чином, відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару у строк до 02.08.2018 включно.

В підтвердження часткової поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" товару на суму 1 413 255,64 грн. позивачем надано видаткову накладну №783 від 09.11.2018.

Окрім того, у відповідності до п. 4.1. договору, кількість товару, переданого постачальником покупцю, визначається також у Акті приймання-передачі товару, який є невід`ємною частиною цього договору.

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі устаткування від 09.11.2018 згідно із яким Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" прийнято товару на суму 1413 255,64 грн.

Відповідач за первісним позовом, в заперечення позовних вимог посилається на те, що видаткова накладна №783 від 09.11.2018, Акт приймання-передачі устаткування від 09.11.2018, складалися та підписувалися сторонами не на виконання договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, а в межах виконання іншого договору, а саме договору комісії №ПГ1803 від 03.07.2018.

Судом встановлено, що видаткова накладна №783 від 09.11.2018 та Акт приймання-передачі від 09.11.2018 містять посилання на договір купівлі-продажу №ПГ1803 від 03.07.2018 .

Позивач за первісним позовом проти вказаних посилань відповідача заперечив, вказуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" допущено описку у первинних документах.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, у відповідності до Специфікації (додатку №1) сторони погодили найменування, кількість та вартість (ціна) товару.

На підставі договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018 ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" виставлено рахунок на оплату №810 від 20.07.2018 на суму 3 400 000,00 грн., що була погоджена у договорі.

За змістом видаткової накладної №783 від 09.11.2018 та Акту приймання-передачі від 09.11.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" передано відповідачу частину товару, погодженого сторонами в додатку №1 (Специфікації) до договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018.

У відповідності до п. 4.1. договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018 Акт приймання-передачі товару є невід`ємною частиною договору.

В Акті приймання-передачі від 09.11.2018 зазначено що акт є додатком № 2 до договору купівлі-продажу.

При цьому, умовами договору комісії №ПГ1803 від 03.07.2018 не передбачено необхідності складати акт приймання-передачі. Відповідні додатки, в тому числі № 1, до договору комісії в матеріалах справи відсутні та відповідачем за первісним позовом не надані.

Також, в акті визначені сторони якими є покупець та постачальник як у договорі купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, а не комісіонер та комітент як у договорі комісії №ПГ1803 від 03.07.2018.

Більш того, за змістом договору комісії №ПГ1803 від 03.07.2018 вбачається, що ціна товару визначається в доларах США, в той час вартість товару поставленого згідно видаткової накладної №783 від 09.11.2018 та Акту приймання-передачі від 09.11.2018 здійснена у гривні як було погоджено умовами договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018.

З огляду на вище встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що видаткова накладна №783 від 09.11.2018 та Акт приймання-передачі від 09.11.2018 підтверджують поставку Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" позивачу за первісним позовом товару на суму 1 413 255,64 грн. саме на виконання договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018. Доводи відповідача за первісним позовом, що видаткова накладна №783 від 09.11.2018 та Акт приймання-передачі устаткування від 09.11.2018, складалися та підписувалися сторонами на виконання договору комісії №ПГ1803 від 03.07.2018 не підтверджені належними та достатніми доказами.

Отже, вартість недопоставленого відповідачем позивачу товару за договором купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018 становить 1 986 744,36 грн. (3 400 000,00 грн. - 1 413 255,64 грн.).

Сума попередньої оплати, що була сплачена позивачем відповідачу, на яку відповідач не здійснив поставки товару становить 1 606 094,16 грн. (3 019 349,80 грн. - 1 413 255,64 грн.).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи наведене, оскільки ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" поставку оплаченого ТОВ "РАДАФАРМ" товару на суму 1 606 094,16 грн. у строки встановлені договором не здійснив, належні та достатні докази поставки ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" товару в матеріалах справи відсутні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача за первісним позовом про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 1 606 094,16 грн., у зв`язку із чим первісні позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також ТОВ "РАДАФАРМ" нараховані та заявлені до стягнення, пеня у сумі 522 514,97 грн. нарахована на підставі п. 5.3. договору (за період 03.08.2018 по 09.11.2018 на суму 3400000,00 грн. та за період 10.11.2018 по 21.02.2018 на суму 1 986 744,36 грн.) та нарахований на підставі п. 5.5 договору штраф у розмірі 10%, що становить суму 301 934,98 грн.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п. 5.3., п. 5.5. договору сторони погодили, що у разі порушення постачальником строків поставки товару, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару за кожен день прострочення та сплачує покупцю штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості сплачених за товар коштів.

Нарахування пені здійснено позивачем за первісним позовом за період 03.08.2018 по 09.11.2018 на суму 3400000,00 грн. та за період 10.11.2018 по 21.02.2018 на суму 1 986 744,36 грн.

Однак, оскільки часткова поставка товару здійснена 09.11.2018, то нарахування пені повинно здійснюватись за період 03.08.2018 по 08.11.2018 на суму 3400000,00 грн. та за період 09.11.2018 по 21.02.2018 на суму 1 986 744,36 грн.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що сума пені є більшою, ніж заявлено позивачем за первісним позовом, проте, з огляду на те, що згідно із приписів ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, з ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" на користь ТОВ "РАДАФАРМ" підлягає стягненню пеня у сумі 522514,97 грн., а тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Нарахування штрафу у сумі 301 934,98 грн. здійснено позивачем за первісним позовом з розрахунку 10% від суми 3 019 349,80 грн. (всієї суми попередньої оплати, сплаченої ТОВ "РАДАФАРМ").

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом здійснено часткову поставку товару, докази на підтвердження понесених покупцем (ТОВ "РАДАФАРМ") збитків чи додаткових витрат через прострочення поставки товару в матеріалах справи відсутні. Будь-яких вимог щодо здійснення поставки у період прострочення покупцем постачальнику пред`явлено не було.

З урахуванням наведеного, суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі 916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18.

Тому користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, оскільки, сплачена позивачем за первісним позовом відповідачу сума попередньої оплати, на яку відповідачем не було здійснено поставки товару, становить 1 606 094,16 грн., суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу до 160 609,41 грн.

Таким чином, з відповідача за первісним позовом на користь позивача підлягають стягненню штраф у розмірі 160 609,41 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 24 091,44 грн. та інфляційних втрат у сумі 109 214,40 грн., то суд зазначає на наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов`язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за ненадані послуги.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За таких обставин застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 33800,00 грн., що становить суму попередньої оплати, перерахованої за договором про надання послуг № 27/04-18 від 27.04.2018, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 жовтня 2018 року по справі №923/1151/17.

За таких обставин, суд вважає заявлені позивачем за первісним позовом вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 24 091,44 грн. та інфляційної складової боргу у сумі 109 214,40 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, то судом встановлено наступне.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що директор ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ"- Єгоров Руслан Валентинович, не мав повноважень для укладення договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, а Загальні збори Учасників ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" не затверджували зазначений договір, що є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що за змістом ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України)

У відповідності до 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

Згідно із п.19.1., п.19.2. Статуту ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ", протокол №3 від 11.12.2017, виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства в межах своїх повноважень, визначених Статутом.

У відповідності до п. 19.5. Статуту, директор уповноважений приймати рішення з усіх питань діяльності товариства за виключенням питань, вирішення яких віднесено Статутом до компетенції інших органів Товариства.

Згідно із п. 18.9. Статуту, Загальні збори Учасників уповноважені приймати рішення з будь-яких питань діяльності Товариства.

Разом з цим, відповідно до підпункту 18.9.5.Статуту до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належать зокрема такі питання як: відчуження нерухомого майна Товариства; затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 500 000,00 грн. ; прийняття рішень про отримання довгострокових кредитів.

Підпунктом 19.7.1. Статуту визначено, що директор має право укладати від імені Товариства контракти, угоди та забезпечувати їх виконання , враховуючи обмеження встановлені пунктом 18.9.5. цього Статуту.

Також, за змістом Статуту, директор має право діяти без доручення від імені Товариства, представляти Товариство в державних, судових та інших органах.

Проаналізувавши положення Статуту, судом встановлено, що вказані умови статуту не передбачають жодних обмежень повноважень директора Товариства щодо представництва юридичної особи та на укладення договорів.

Отже, оскільки Статутом ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" право директора на укладення договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, сума якого становила 3 400 000,00 грн., було не обмежено, то директор Товариства, Єгоров Руслан Валентинович , уклав договір без порушення наданих йому повноважень.

Умовами Статуту передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 500 000,00 грн.

Однак, наведеними положеннями Статуту передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. В той же час, сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеною у постанові від 23.01.2019 по справі №924/273/18.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки як з`ясовано судом Статутом ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, то суд прийшов до висновку, що то директор Товариства, Єгоров Руслан Валентинович , уклав договір без порушення наданих йому повноважень.

Окрім того, частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Як встановлено судом вище, ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" здійснено часткове виконання договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018, а саме виставлено рахунок на оплату, прийнято суму попередньо оплати, здійснено часткову поставку товару, що свідчить про належне схвалення ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" оспорюваного правочину, та відповідно відсутності підстав для визнання такого правочину недійсним.

З огляду на вище викладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу №ПГ1802 від 03.07.2018 недійсним та необґрунтованість заявлених ТОВ "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" вимог, у зв`язку із чим, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, суд задовольняє частково первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" та відмовляє у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ".

Позивачем за первісним позовом заявлено про стягнення з відповідача за первісним 28000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В позовній заяві згідно попереднього розрахунку витрат позивачем заявлено до стягнення 28000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: договір про надання правової допомоги підприємству №2019-02-08 від 08.02.2019, протокол доручення №1 від 08.02.2019, платіжне доручення №99 від 22.02.2019.

Судом встановлено, що в призначенні платежу платіжного доручення №99 від 22.02.2019 зазначено, що оплата у сумі 28000,00 грн. здійснена "згідно договору про надання правової допомоги підприємству №2019-02-08 від 08.02.2019 та доручення №2".

Однак, матеріали справи не містять "доручення №2", на підставі якого було здійснено оплату правничої допомоги.

Водночас, зі змісту наявного в матеріалах справи протоколу доручення №1 від 08.02.2019 не вбачається, що вказаним протоколом визначені повноваження для надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ".

Умовами договору про надання правової допомоги підприємству №2019-02-08 від 08.02.2019 (п. 4.1.) передбачено, що здача-прийняття виконаних доручень здійснюється шляхом підписання сторонами акту виконаних доручень.

Проте, матеріали справи не містять відповідних актів виконаних адвокатом доручень.

Більш того, всупереч приписам частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України позивачем за первісним позовом не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З урахуванням викладеного вище, суд прийшов до висновку, що позивачем за первісним позовом не підтверджено, що витрати на правничу допомогу у сумі 28000,00 грн. пов`язані ці витрати з розглядом справи та понесені позивачем для оплати правової допомоги, наданої під час розгляду даного спору.

За таких обставин, розмір витрат позивача за первісним позовом на правову допомогу у сумі 28000,00 грн. не підлягає відшкодуванню за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" (відповідача за первісним позовом).

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за первісним позовом покладається на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених вимог та судовий збір за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК-ФОРКЛІФТ" (02088, м. Київ, ВУЛИЦЯ ДЯЧЕНКА, будинок 12, офіс 40; ідентифікаційний код 40034590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДАФАРМ" (01034, м. Київ, вулиця ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 13/2Б, офіс 3; ідентифікаційний код 41297257) основний борг у розмірі 1 606 094,16 грн., пеню у сумі 522 514,97 грн., штраф у розмірі 160 609,41 грн., судовий збір у розмірі 34338,27 грн.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 24.06.2019 .

Суддя О.В. Гулевець