Рішення

від 14.06.2019 по справі 921/278/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 червня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/278/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Крутіна Ю.С. ,

розглянувши матеріали справи

за позовом : Селянського (фермерського) господарства «Галичина» , с. Озеряни, Борщівський район, Тернопільська область, 48711

до : Озерянська сільська рада, вул. Центральна, 120, с. Озеряни, Борщівський район, Тернопільська область, 48711

про визнання незаконним та скасування рішень Озерянської сільської ради від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838, визнання за позивачем поновленим право постійного користування земельною ділянкою.

За участі представників сторін:

позивача: Кметик Ярослав Степанович, посвідчення № 407 від 02.12.2005 р., ордер ТР № 052064 від 25.04.2019р.

відповідача: ОСОБА_1 , свідоцтво серія НОМЕР_1 № 843 від 25.02.2014 р., ордер ТР № 013812 від 23.05.2019р.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) "Акорд". Експертний висновок № 765 від 20.10.2017 до 20.10.2020. Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N101VF27D8185426C2.

Суть справи:

02.05.2019 Селянське (фермерське) господарство Галичина звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Озерянської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішень Озерянської сільської ради від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838, поновлення права постійного користування земельною ділянкою площею 21,2 га для ведення селянського фермерського господарства у відповідності до Акту на право постійного користування землею від 25.09.1992.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення Озерянської сільської ради є незаконними, порушують право СФГ «Галичина» на постійне користування земельною ділянкою площею 21.2 га, оскільки внаслідок їх прийняття визнано недійсним Державний акт на право постійного користування цією земельною ділянкою від 25.09.1992 , припинено право постійного користування землею ОСОБА_2 , якому і було видано названий Державний акт, у зв`язку із його смертю, а також надано дозвіл на розробку проекту землеустрою шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки комунальної власності із ведення фермерського господарства на товарне сільськогосподарське виробництво площею 20,4813 га за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700 в с.Озеряни, чим фактично позбавлено позивача права на її (земельної ділянки) використання в господарській діяльності.

Ухвалою від 03.05.2019 позовна заява була залишена судом без руху та встановлено позивачу спосіб і строк усунення недоліків позовної заяви (протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху) шляхом подання суду доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

10.05.2019 через канцелярію суду позивачем на виконання вимог ухвали суду від 03.05.2019 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви від 10.05.2019 до якої долучено оригінал квитанції №0.0.1347898697.1 від 10.05.2019 про сплату 3842 грн судового збору. У зв`язку із усуненням виявлених судом недоліків, ухвалою від 13.05.2019 відкрито провадження у даній справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.06.2019.

02.05.2019 одночасно з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду з заявою №б/н від 26.04.2019 про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Озерянської сільської ради № 825 від 21 серпня 2018 року та № 838 від 02 жовтня 2018 року та заборонити Озерянській сільській раді вчиняти будь-які дії щодо передачі, відчуженні, прийнятті рішень та оформлення будь-яких документів на земельну ділянку площею 20,4813 га., кадастровий номер НОМЕР_2 :01:001:0700, яка знаходиться на території Озерянської сільської ради Борщівського району Тернопільської області та перебувала в постійному користуванні СФГ «Галичина» , за результатами розгляду якої судом постановлено ухвалу від 03.05.2019 про відмову у задоволенні вказаної заяви з підстав, зазначених у цій ухвалі.

30.05.2019 відповідачем в порядку ст. 165 ГПК України було подано відзив на позовну заяву б/н від 28.05.2019, у якому просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства Галичина у зв`язку з їх незаконністю та необґрунтованістю, посилаючись в якості своїх заперечень на те, що:

-25.09.1992 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства на ім`я фізичної особи ОСОБА_2 , як засновника позивача, водночас будь-яких доказів того, що саме ФГ Галичина , як юридична особа, набуло у постійне користування вказану вище земельну ділянку, як і не надано доказів того, що саме на ім`я позивача, як юридичної особи, видавався державний акт на право постійного користування на вказану вище земельну ділянку. При цьому відповідач вказує, що видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою повинно передувати відповідне рішення власника цієї земельною ділянки про надання її певній особі в постійне користування, проте таке рішення позивачем суду також не надано, як і доказів наявності у нього будь-якого правовстановлюючого документу на вказану вище земельну ділянку;

- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - Позивача, індексний № 168134482 від 27.05.2019 за позивачем не зареєстровано право власності чи користування будь-якою земельною ділянкою, в тому числі й не зареєстровано право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою;

- відповідач вважає, що хоча спірна земельна ділянка і була передана у постійне користування засновнику позивача, Стокіпному В.О., однак ця земельна ділянка не вибувала із державної власності, та власником цієї земельної ділянки до 05.07.2018 була держава Україна. Після передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність Озерянської сільської ради, остання на виконання п. 2 вказаного вище наказу головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 19-1776/14-18-СГ від 05.06.2018, здійснила державну реєстрацію права комунальної власності за собою на земельні ділянки вказані у цьому наказі (в тому числі й на земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2 ). І, як вбачається із наказу головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність № 19-1776/14-18-СГ від 05.06.2018, кадастровий номер цій земельній ділянці вже було присвоєно її попереднім власником - державою. З огляду на викладене вважає безпідставними твердження позивача про те, що Озерянська сільська рада 03.07.2018 незаконно виготовила кадастровий номер вказаній вище земельній ділянці без відповідного звернення про вчинення таких дій постійного користувача цієї землі;

- крім того, відповідач посилається на приписи ст. 92 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001, якою визначено, що право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи (п. а ч.2), а отже позивач, як юридична особа приватної форми власності, з 01.01.2002 та станом на сьогодні не може набувати у постійне користування земельні ділянки. Крім того, оскільки за життя засновник позивача- ОСОБА_2 , не переоформив своє право постійного користування на право власності чи право оренди землі, то його право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою припинилося саме у зв`язку з його смертю, тобто, юридичною підставою припинення права постійного користування вказаною вище земельною діяльною ОСОБА_2 , є саме факт смерті останнього, який мав місце 31.07.2018. Свою позицію щодо припинення права постійного користування фізичної особи у зв`язку з її смертю, у разі не переоформлення такого права на право власності чи право оренди землею, відповідач підтверджує також постановами Верховного Суду, долученими до відзиву;

- враховуючи викладене, відповідач вважає, що оскільки оскаржувані рішення Озерянської сільської ради не є юридичною підставою припинення права постійного користування Стокіпного В.О. спірною земельною ділянкою, а такою підставою є саме факт смерті останнього (який мав місце 31.07.2018), тому не можна вважати порушеними жодні права позивача, як юридичної особи, чи фізичних осіб - членів фермерського господарства;

- крім цього, відповідач вказує нате, що позивачем не надано суду жодних доказів передачі ОСОБА_2 , як засновником позивача, до складеного капіталу ФГ свого права постійного користування вказаною вище земельною ділянкою, як не містить їх і Статут ФГ ;

- також відповідач зазначає, що ні Земельним кодексом України № 561 -XII від 18.12.1990, ні Законом України Про селянське (фермерське ) господарство № 2009-ХІІ від 20.12.1991 (у редакції чинній на момент державної реєстрації позивача як юридичної особи) не було передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою від фізичної особи, засновника фермерського господарства, до самого фермерського господарства, як юридичної особи. Відповідно, є незаконними та безпідставними твердження позивача про те, що з моменту реєстрації ФГ Галичина , як юридичної особи, до нього перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою. А саме лише посилання у позовній заяві на те, що згідно п. 5 п.п. 5.1 Статуту позивача до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду, жодним чином не свідчить про те, що саме позивач, як юридична особа, набув право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою. При цьому відповідач покликається на приписи ч. 1 ст. 13 Закону України Про селянське (фермерське ) господарство .

Крім того, відповідачем заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом судом цієї справи і становить 9 000 грн, що складається з витрат на професійну правничу допомогу, однак доказів понесення таких витрат до відзиву не долучив.

05.06.2019 позивачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив б/н від 31.05.2019, у якому із запереченнями відповідача, викладених у його відзиві, не погоджується з наступних підстав:

- Озерянська сільська рада вважає, що юридичною підставою припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою ОСОБА_2 є саме факт його смерті, а не оскаржувані рішення, та стверджує, що до позивача не перейшло право постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства, а відтак його (позивача) права оскаржуваними рішенням сільської ради не порушені, з чим не згідний позивач, оскільки саме фермерське господарство на даний час є землекористувачем спірної ділянки, в податковому обліку зазначено саме СФГ "Галичина" яке і сплачує за неї (земельну ділянку) податки, про що свідчить долучена до справи податкова звітність. Крім того оформлення правовстановлюючого документа на землю саме за фермерським господарством було неможливим, оскільки саме отримання державного акта його засновником ОСОБА_2 було необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Серед іншого, відповідачем по справі не надано суду доказів того, що СФГ "Галичина" після смерті свого засновника відмовлялося від права користування спірною земельною ділянкою чи його фактичне право користування було припинено за рішенням органу місцевої влади згідно правових підстав, передбачених нормами ЗК України.

- також, на думку позивача, ОСОБА_2 як засновник СФГ "Галичина" був лише суб`єктом речового права, а всі обов`язки, що випливають із землекористування, покладаються на СФГ згідно законодавства. При цьому саме СФГ є вигодонабувачем на доходи від діяльності Фермерського господарства;

- крім того, оскільки спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 в постійне користування згідно рішення Озерянської сільської ради від 15 серпня 1992 року саме для ведення фермерського господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 25 вересня 1992 року і фактично передана ним у користування його ж СФГ Галичина , про що свідчить податкова звітність господарства та сплата відповідних податків та зборів саме СФГ Галичина , а відтак позивач вважає, що відбулась зміна землекористувача земельної ділянки: права та обов`язки права постійного користування землею перейшли до фермерського господарства. Враховуючи наведене, СФГ Галичина вважає, що саме прийняттям Озерянською сільською радою незаконних рішень від 21 серпня 2018 року № 825 та від 02 жовтня 2018 року рішенням № 838 порушено законні права та свободи СФГ Галичина на вільне та безперешкодне користування та розпорядження земельною ділянкою з метою отримання відповідного прибутку від підприємницької діяльності останнього.

06.06.2019 відповідачем в порядку ст. 167 ГПК України було надано суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 06.06.2019, у яких в свою чергу заперечує проти доводів та тверджень позивача, зокрема, з таких підстав:

- з 31.07.2018, тобто з дати смерті ОСОБА_2 і по сьогодні, позивач користується спірною земельною ділянкою без жодної законної на те підстави, що на думку відповідача, унеможливлює задоволення позовних вимог у даній справі, в тому числі щодо поновлення за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, яка ніколи не перебувала у постійному користуванні позивача, як юридичної особи, оскільки є неможливим поновити те право, яке ніколи не належало останньому;

- вважає хибними твердження позивача про те, що саме СФГ Галичина , як юридична особа, з моменту його державної реєстрації є фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки, посилаючись при цьому на приписи Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-ХІІ від 20.12.1991.

Протокольною ухвалою від 06.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/278/19 до судового розгляду по суті на 14.06.2019, про що зазначено у протоколі судового засідання від 06.06.2019.

14.06.2019 відповідачем через канцелярію суду було подано заяву про приєднання доказів до матеріалів справи в порядку ст. 80 ГПК України, у якій просить суд приєднати до матеріалів справи письмові докази на підтвердження понесення Озерянською сільською радою витрат на професійну правничу допомогу на суму 7 522 грн, а саме: копію акту №3/1 від 12.06.2019, копію рахунку-фактури №3/1 від 12.06.2019, копію платіжного доручення №188 від 12.06.2019, а також докази надіслання копій цих документів позивачу. Однак, враховуючи відсутність відповідного клопотання представника відповідача про можливість надання таких доказів в подальшому при з`ясуванні судом розміру судових витрат під час закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду даної справи по суті у відповідності до приписів п. 16 ч. 2 ст. 182 ГПК України, а тому суд не приймає його та залишає без розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні по розгляду спору по суті підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив б/н від 31.05.2019 та усних поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Представник відповідача щодо позовних вимог заперечив з огляду на обставини, зазначені ним у відзиві на позовну заяву б/н від 28.05.2019, відповідь на відзив б/н від 31.05.2019 та наданих усних поясненнях, а тому просив відмовити у задоволенні позову.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, повно та об`єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

З метою створення фермерського господарства ОСОБА_3 Володимир Олександрович звернувся до Озерянської сільської ради із заявою про надання йому земельної ділянки, за результатами розгляду якої рішенням Озерянської сільської ради від 13 вересня 1992 року задоволено вказану заяву.

На підставі означеного рішення ОСОБА_2 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 21,2 га. для ведення селянського фермерського господарства на території Озерянської сільської ради Борщівського району Тернопільської області, про що йому видано Державний акт на право постійного користування землею від 25 вересня 1992 року.

21.02.1994 Борщівською районною радою народних депутатів за результатами розгляду заяви голови СФГ Галичина Стокіпного В.О. від 17.02.1994 та згідно ст. 9 ЗУ Про селянське /фермерське/ господарство , видано розпорядження за №24/1-6 , яким надано дозвіл на реєстрацію Статуту СФГ Галичина , с. Озеряни, Борщівський район, Тернопільська область.

21.02.1994 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано створення СФГ "Галичина", керівником якого став ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 22-242 виданою станом на 28.02.2001.

Факт реєстрації селянського (фермерського) господарства Галичина підтверджується також Свідоцтвом про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи , виданого управлінням економіки Борщівської РДА 02 лютого 2001 року та зареєстровано в журналі обліку реєстраційних справ № 0405830900010153, яке в подальшому було замінено на Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 159213, місце проведення державної реєстрації Борщівська РДА Тернопільської області , дата реєстрації 02 лютого 2001 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 636 120 0000 000066.

Згідно п. 1.2. Статуту селянського (фермерського) господарства в новій редакції від 2004 року, затвердженого засновником СФГ Галичина Стокіпним В.О. згідно наказу №1 від 18.10.2004 та зареєстрованого Борщівською РДА 18.10.2004 за №16361050001000066, засновником та керівником господарства є Стокіпний Володимир Олександрович, членами господарства: Стокіпна В.М., Роздольська У.В., Волощук Т.В., Гарбуз С.В., Стокіпна Н.В., Волощук М.В. та Роздольський І.Л.

31 липня 2018 року керівник селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 помер, що підтверджується долученим до матеріалів справи свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданим Озерянською сільською радою Борщівського району 01 серпня 2018 року.

Після смерті керівника господарства Стокіпного Володимира Олександровича, його дружина - ОСОБА_4 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 НОМЕР_5 виданим Озерянською сільською радою Борщівського району 15 січня 1965 року), яка також є і членом фермерського господарства, звернулась у визначений законом термін до приватного нотаріуса Пікуль Г.М. для оформлення спадщини на усе спадкове майно, в тому числі на спадкове майно господарства та права спадкодавця Стокіпного ОСОБА_5 Олександровича, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11.09.2018 року номер витягу 53250417.

12 вересня 2018 року Протоколом засідання загальних зборів учасників (засновників) селянського (фермерського) господарства Галичина було вирішено обрати на посаду особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені селянського (фермерського) господарства Галичина ОСОБА_4 . Водночас, як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідні зміни у графу Відомості про органи управління юридичної особи про зміну керівника Господарства станом на час розгляду даної справи не внесено (витяг сформовано на запит суду 15.05.2019).

05 червня 2018 року головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області видано наказ № 19-1776/14-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність , яким наказано передати Озерянській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 275,7726 га. та оформити право власності на вказані у додатку земельні ділянки відповідно до ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п.п. 2.3. Наказу).

05 червня 2018 року, на виконання вказаного вище наказу, між головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області та Озерянською сільською радою було підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого у комунальну власність Озерянської сільської ради було передано, у тому числі земельну ділянку за кадастровим номером - 6120885500:01:001:0700, загальною площею 20,4813 га, яка перебувала у постійному користуванні Стокіпного В.О.

На виконання п. 2 Наказу головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 19-1776/14-18-СГ від 05.06.2018, Озерянська сільська рада здійснила державну реєстрацію права комунальної власності за земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні Стокіпного В.О, кадастровий номер 6120885500:01:001:0700, загальною площею 20,4813 га, що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 129987954 від 06.07.2018.

21 серпня 2018 рішенням Озерянської сільської ради №825 Про припинення права користування земельною ділянкою комунальної власності та про визнання державного акту на право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 недійсним у зв`язку із його смертю , у зв`язку із смертю гр. ОСОБА_2 припинено право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності площею 20,4813га за кадастровим номером НОМЕР_6 для ведення селянського фермерського господарства (п. 1 рішення); визнано Державний Акт на право постійного користування землею площею 21.2 га за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700, що виданий гр. ОСОБА_2 для ведення селянського фермерського господарства (п. 2 рішення), а також вирішено перевести земельну ділянку площею 20,481 га за кадастровим номером НОМЕР_6 для ведення селянського фермерського господарства в землі запасу сільськогосподарські землі (рілля) для ведення селянського фермерського господарства.

В подальшому рішенням Озерянської сільської ради №838 від 02.10.2018 Про зміну цільового призначення земельної ділянки із ведення фермерського господарства на товарне сільськогосподарське виробництво надано дозвіл на розробку проекту землеустрою шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки із ведення фермерського господарства на товарне сільськогосподарське виробництво площею 20,481 га за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700 в с. Озеряни за рахунок земель запасу сільськогосподарські землі (ріллі) та зобов`язано сільського голову укласти договір із суб`єктом СПД на виконання землевпорядних робіт.

Позивач стверджує, що Озерянська сільська рада в незаконний спосіб, шляхом прийняття оскаржуваних рішень від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838, втрутилася в господарську діяльність позивача та фактично припинила її (діяльність), чим порушила законні права та свободи, як самого позивача так і членів Позивача, які в свою чергу не припиняли діяльності в цьому господарстві та мають бажання в подальшому працювати, а відтак вказані рішення слід визнати незаконними та скасувати, а припинене право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності площею 20,4813 га за кадастровим номером НОМЕР_6 для ведення селянського фермерського господарства - поновити.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, зокрема, посилається на те, що хоча державний акт на право користування земельною ділянкою був виданий фізичній особі-засновнику фермерського господарства, сама земельна ділянка мала тісний зв`язок з конкретним фермерським господарством, для створення якого вона надавалась, в подальшому використовувалась саме фермерським господарством, як юридичною особою з покладенням на нього усіх прав та обов`язків землекористувача, обліковувалась податковим органом саме за юридичною особою. Оформлення правовстановлюючого документа на Фермерське господарство було неможливим, оскільки саме отримання державного акта його засновником було необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Проте після створення, державної реєстрації фермерського господарства саме воно є фактичним землекористувачем земельної ділянки. Крім того, виключно за добровільною відмовою Селянського (фермерського) господарства Галичина могло б бути припинене належне йому право постійного користування земельною ділянкою, проте воно такої відмови не висловлювало, припиняти право користування не бажало та не бажає.

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з огляду на таке.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі гр. Стокіпному В.О. державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання гр. ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування на підставі відповідного рішення від 15.08.1992) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Матеріали справи свідчать, що 25.09.1992 на виконання приписів чинного на час виникнення відповідних правовідносин громадянину Стокіпному В ОСОБА_6 на підставі рішення Озерянської сільської ради від 13 вересня 1992 року було надано в постійне користування земельну ділянку площею 21,2 га. для ведення селянського фермерського господарства на території Озерянської сільської ради Борщівського району Тернопільської області, про що йому видано Державний акт на право постійного користування землею від 25 вересня 1992 року.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_2 фермерського господарства 02.02.2001) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Як встановлено судом, 21.02.1994 громадянином Стокіпним ОСОБА_7 було створено та зареєстровано у встановленому законом порядку Селянське (фермерське) господарство Галичина , засновником та керівником якого виступив ОСОБА_8 Олександрович, членами господарства: Стокіпна В.М., Роздольська У.В., Волощук Т.В., ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Волощук М.В. та Роздольський І.Л. (п. 1.2. Статуту селянського (фермерського) господарства в новій редакції від 2004 року, затвердженого засновником СФГ Галичина Стокіпним В.О. згідно наказу №1 від 18.10.2004 та зареєстрованого Борщівською РДА 18.10.2004 за №16361050001000066).

Виходячи з викладених норм як загального, так і спеціального законодавства, право отримати у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства було надано виключно фізичній особі - громадянину України, на ім`я якого і видавався відповідний акт.

Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 02.05.2019) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

Отже, відповідно до діючого законодавством України фізичні особи - громадяни України, у тому числі і засновники фермерських господарств, не наділені правом отримувати у постійне користування земельні ділянки.

Згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Таким чином, як за чинним на час створення Селянського (фермерського) господарства Галичина законодавством України, так і за діючим законодавством України станом на день розгляду даної справи, набуття позивачем, як юридичною особою приватної форми на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину Стокіпному В.О. у 1992 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю, не передбачено (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові № 922/3312/17 від 18.03.2019).

Водночас, пунктом 6 Розділу X Перехідних положень Закону від 25.10.2001 № 2768-ІІІ закріплено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Положення наведеного пункту щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди було визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Також у даному Рішенні Конституційного Суду (від 22.09.2005 № 5-рп/2005) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 ЗК).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Також Верховний Суд України у своїй постанові від 26.09.2011 р. у справі № 6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, у якій, серед іншого, зазначено, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Наведене свідчить, що постійним користувачем земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт і видавався - громадянин Стокіпний ОСОБА_11 .О.

За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Проте, зібрані у справі докази свідчать, що за СФГ "Галичина" права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було, про що свідчать відомості, зазначені у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №129987954 від 06.07.2018, долученому до матеріалів справи.

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Отже, враховуючи, що за життя засновник СФГ Галичина - Стокіпний В.О., не переоформив своє право постійного користування на право власності чи право оренди землі, а відтак слід вважати, що його право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою, як засновника фермерського господарства, припинилося саме у зв`язку з його смертю 31.07.2018.

Аналогічну правову позицію про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, викладено у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року у справі №6-3113цс-16,а а також Постановами Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 525/1385/16-ц, від 21.03.2019 у справі №185/1677/17, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1764/16, від 31.10.2018 у справі № 577/3006 16-ц.

Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

В процесі розгляду спору у даній справі СФГ "Галичина" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність права постійного користування земельною ділянкою площею 21,2 га. для ведення селянського фермерського господарства на території Озерянської сільської ради Борщівського району Тернопільської області громадянину ОСОБА_2 , підтверджено Державним акт на право постійного користування землею від 25 вересня 1992 року.

Також судом у даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення позивачем необхідних дій, спрямованих на оформлення свого права користування земельною ділянкою, зокрема доказів того, що господарство зверталося до уповноваженого державного органу з приводу оформлення або переоформлення Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою. Доказів зворотного позивачем не подано, а судом не здобуто.

При цьому суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на п. 19 Постанови Верховного Суду , ухваленої у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду за результатами системного аналізу Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" від 07.03.2018 у справі № 911/436/17, у якому вказано, що (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України; через що дійшов висновку, що отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів є порушенням закону, а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті спірних правовідносин є неправильним.

Таким чином позивач не позбавлений права в установленому чинним законодавством порядку та спосіб звернутись до визначеного державою органу з метою набуття у власність чи користування спірної земельної ділянки для ведення своєї господарської діяльності після припинення щодо ОСОБА_2 . права постійного користування щодо цієї земельної ділянки, про що зазначав також в судових засіданнях та у відзиві на позов б/н від 28.05.2019 представник відповідача.

Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка автоматично не переходила в постійне користування селянського (фермерського) господарства, як про це помилково зазначає позивач, хоча господарство і отримувало право використовувати ту земельну ділянку, яка була передана її засновнику, на весь час поки він залишався членом селянського (фермерського) господарства та мав право постійного користування цією земельною ділянкою, що у свою чергу свідчить про безпідставність доводів Селянського (фермерського) господарства Галичина про те, що з моменту свого створення саме воно є постійним користувачем земельної ділянки визначеної в державному акті від 25.09.1992, а не фізична особа ОСОБА_2 , що створила це господарство та отримала вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Зазначена правова позиція підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, викладеною , зокрема , у наступних постановах Верховного Суду:

- так у постанові від 29.03.2018 у справі № 926/590/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що передання засновнику позивача фізичній особі ОСОБА_12 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з Державним актом на право постійного користування від 12.07.1996 у постійне користування земельної ділянки виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем, як за юридичною особою, права постійного користування вказаною земельною ділянкою.;

- 18.03.2019 року Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі №922/3312/17, в якій зазначено про правильність висновків місцевого господарського суду про те, що постійним користувачем земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт і видавався. З моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка автоматично не переходила в постійне користування селянського (фермерського) господарства, як про це помилково зазначає позивач, хоча господарство і отримувало право використовувати ту земельну ділянку, яка була передана її засновнику на весь час поки він залишався членом селянського (фермерського) господарства та мав право постійного користування цією земельною ділянкою.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність можливості приналежності СФГ на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування фізичній особі на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону).

Як унормовано ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання ж позивача на правову позицію, викладену в Постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 317/2520/15-ц від 20 червня 2018 року про те, що за змістом статей 1,5,7,8,12 Закону України Про фермерське господарство після отримання у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась , суд вважає безпідставними, оскільки ці справи є відмінними за фактичними обставинами та підставами позову, адже висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються саме орендних правовідносин між власником земельної ділянки та фермерським господарством, а не права постійного користування землею, як зазначив позивач.

Щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав - поновлення права постійного користування земельною ділянкою площею 21,2 га для ведення селянського фермерського господарства у відповідності до Акту на право постійного користування землею від 25.09.1992, суд виходить з таких міркувань.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

В силу положень статті 152 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (зі змінами та доповненнями) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права , а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Так підставою для позову у даній справі в частині поновлення права постійного користування земельною ділянкою позивач вказав те, що орган місцевого самоврядування шляхом прийняття оскаржуваних рішень від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838 втрутився в господарську діяльність позивача та фактично припинив її (діяльність), чим порушив законні права та свободи, як самого позивача так і членів господарства, які в свою чергу не припиняли діяльності в цьому господарстві та мають бажання в подальшому працювати, а відтак припинене право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності площею 20,4813га за кадастровим номером НОМЕР_2 : НОМЕР_7 001 НОМЕР_8 для ведення селянського фермерського господарства слід поновити в судовому порядку.

Разом з тим, із встановлених судом обставин справи не вбачається, що відповідач оспорює саме право позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою (яке, як досліджено судом, йому передане не було, а також не набуте ним автоматично після створення СФГ Галичина ), оскільки його дії , як власника цієї земельної ділянки, зводяться виключно до врегулювання питань землекористування, що виникли внаслідок смерті фізичної особи, у постійне користування якої вона була надана.

При цьому суд зазначає, що у спірних правовідносинах задоволення позову призведе того, що судове рішення підмінятиме встановлений Законом порядок набуття права користування земельною ділянкою, що стосується процедури оформлення землі і набуття особою відповідного права який дотриманий позивачем не був.

Вказані обставини виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем, як за юридичною особою, поновленим право постійного користування земельною ділянкою, якого у СФГ Галичина не існувало та зареєстровано за ним не було, а тому у позові в цій частині належить відмовити.

Також суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як поновлення права постійного користування земельною ділянкою, також не є належним способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки не призведе до реального відновлення прав позивача, з огляду на встановлену судом відсутність у нього такого права.

Щодо решти позову про визнання незаконним та скасування рішень Озерянської сільської ради від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838 суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 26, 59, 74 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 24.10.2011р. (із наступними змінами та доповненнями), а також судової практики, що склалася, розгляд заявлених позивачем вимог щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, підвідомчі господарському суду так як, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб`єктами підприємницької діяльності. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізується волевиявлення держави або територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин, і з якими виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Згідно до ст.14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством що перебуває під особливою охороною держави.

У статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 19 Конституції України, ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, Законами України, актами Президента України, а також іншими нормативно-правовими актами. Рішення (акти) органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні відповідати переліченому законодавству.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Таким чином, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року , від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України.

Здійснивши правовий аналіз правовідносин сторін з приводу визнання недійсними рішень Озерянської сільської ради 21 серпня 2018 за №825 та №838 від 02.10.2018, суд вважає, що за своєю правовою природою це є ненормативні акти, прийняті органом місцевого самоврядування в процесі реалізації наданих йому законом повноважень.

Конституційним Судом України у рішенні по справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) у справі за № 1-9/2009 від 16.04.2009р. зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Закону). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Таким чином ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права та інтереси (ст.21 ЦК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється серед іншого і шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як свідчать матеріали справи, 05 червня 2018 року, на виконання вказаного вище наказу, між головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області та Озерянською сільською радою підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого у комунальну власність Озерянської сільської ради було передано земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку за кадастровим номером - НОМЕР_2 :01:001:0700, загальною площею 20,4813 га, яка перебувала у постійному користуванні Стокіпного ОСОБА_13 .,у зв`язку із чим та на виконання п. 2 Наказу головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 19-1776/14-18-СГ від 05.06.2018, сільською радою проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 129987954 від 06.07.2018 .

Наведене свідчить, що Озерянська сільська рада Борщівського району Тернопільської області є органом, який відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України (в діючій редакції) уповноважений здійснювати правомочності власника стосовно земельної ділянки комунальної форми власності за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 п. 34 статті 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Матеріали справи свідчать, що оспорюване рішення Озерянської сільської ради від 21 серпня 2018 за №825 Про припинення права користування земельною ділянкою комунальної власності та про визнання державного акту на право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 недійсним у зв`язку із його смертю , яким припинено право постійного користування на земельну ділянку комунальної власності площею 20,4813га за кадастровим номером НОМЕР_6 для ведення селянського фермерського господарства (п. 1 рішення) гр. ОСОБА_14 .; визнано Державний Акт на право постійного користування землею площею 21.2 га за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700, що виданий гр. ОСОБА_2 для ведення селянського фермерського господарства (п. 2 рішення), а також вирішено перевести земельну ділянку площею 20,481 га за кадастровим номером НОМЕР_6 для ведення селянського фермерського господарства в землі запасу сільськогосподарські землі (рілля) для ведення селянського фермерського господарства, було прийняте у зв`язку із смертю гр. ОСОБА_2 .

Водночас, рішенням Озерянської сільської ради №838 від 02.10.2018 Про зміну цільового призначення земельної ділянки із ведення фермерського господарства на товарне сільськогосподарське виробництво надано дозвіл на розробку проекту землеустрою шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки із ведення фермерського господарства на товарне сільськогосподарське виробництво площею 20,481 га за кадастровим номером 6120885500:01:001:0700 в с. Озеряни за рахунок земель запасу сільськогосподарські землі (ріллі) та зобов`язано сільського голову укласти договір із суб`єктом СПД на виконання землевпорядних робіт.

Як було зазначено вище, право постійного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 21,2 га, наданою для ведення селянського фермерського господарства на території Озерянської сільської ради Борщівського району Тернопільської області, підтверджено Державним актом на право постійного користування землею від 25 вересня 1992 року та припинилося саме у зв`язку з його смертю 31.07.2018 в силу закону. Селянське (фермерське) господарство Галичина не є постійним користувачем земельної ділянки визначеної державному акті.

Відтак суд дійшов висновку про те, що оскаржувані позивачем рішення від 21 серпня 2018 за №825 та №838 від 02.10.2018 прийняті відповідачем з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і спосіб, передбачений чинним законодавством, не порушує прав та інтересів СФГ Галичина в особі його членів, оскільки, як встановлено судом, жодних прав на спірну земельну ділянку набутих та оформлених у визначеному законом порядку та спосіб позивач, як юридична особа, не має. Доказів зворотного матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконними та скасування рішень Озерянської сільської ради від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, зважаючи на встановлені судом в процесі розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки вважає, що орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення від 21.08.2018 за №825 та від 02.10.2018 за №838, діяв у спосіб та у межах повноважень, наданих відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельного кодексу України, Закону України Про фермерське господарство , а також з огляду на недоведеність позивачем обставин набуття ним права постійного користування на спірну земельну ділянку.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 26.06.2019

Суддя Н.М. Бурда