Рішення

від 17.05.2019 по справі 160/1444/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2019 року Справа № 160/1444/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської області, Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської області (далі - відповідач-1), Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач-3), в якій з урахуванням уточнень від 04.03.2019 року, просив:

- визнати бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської державної адміністрації, стосовно відмови ОСОБА_1 , виплати грошової компенсації на самостійне санаторно-курортне лікування - протиправною;

- визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, стосовно відмови ОСОБА_1 , виплати грошової компенсації на самостійне санаторно-курортне лікування - протиправною;

- зобов`язати Дніпропетровський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити грошову компенсацію на самостійне санаторно-курортне лікування в розмірі 13 224,00 грн.;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача витрати в сумі 7 000 грн., пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Синельниковської районної державної адміністрації та має право на пільги і компенсації встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", про що свідчать посвідчення. Відповідачами - Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської області, Управлінням праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації протиправно було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації на самостійне санаторно-курортне лікування, у зв`язку з чим є необхідність зобов`язати Дніпропетровський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на самостійне санаторно-курортне лікування в розмірі 13 224,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/1444/19. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за явними у справі матеріалами (письмове провадження, згідно ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмових відзивів на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

11 квітня 2019 року директором комунального закладу Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради Ситником М.П. надано лист від 04.04.2019 року № 01/498-01-01, яким повідомлено, що за розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 30.11.2018 року № Р-759/0/3-18 припинено діяльність Дніпропетровського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних витрат шляхом ліквідації. Крім того, зазначено, що суб`єктом надання послуги у вигляді виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування відповідно до Закону України Про реабілітації інвалідів в Україні є органи соціального захисту населення районних, міських та районних у містах державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад. Комунальний заклад не є органом соціального захисту населення.

22 квітня 2019 року від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації не мав підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за самостійно санаторно-курортне лікування, оскільки така виплата не передбачена чинним законодавством для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

24 квітня 2019 року від представника відповідача-2 надійшов письмовий відгук на адміністративний позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації з 14.02.2017 року, згідно наданої заяви, як громадянин постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії для забезпечення санаторно-курортним лікуванням по профілю серцево-судинного захворювання, згідно постанови КМУ від 23.11.2016 р. № 854 "Про деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач звернувся до управління з заявою про виплату матеріальної компенсації для санаторно-курортного лікування, але не надав заяву про відмову від санаторно-курортного лікування, копії посвідчення із вкладкою, копію паспорта та оновлену медичну довідку форми 070/о. Управлінням направлено на адресу позивача лист роз`яснення. Однак не було надано позивачем повного пакету документів. Позивач перебуває на обліку в управлінні, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, лише як особа, яка має право на пільги, передбачені п.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", однак на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, ОСОБА_1 в управлінні не перебуває. Позивач перебував на санаторно-курортному лікуванні як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, а не як громадянин постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, хоча він не мав права на оздоровлення, як особа з інвалідністю внаслідок війни. Таким чином, позивач не перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в управлінні соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, то позивач не має права на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в сумі 13 224,00 грн.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідками від 15.09.2015 року № 1251000465, та від 11.04.2017 року № 00001739992.

ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 С (категорії 1) виданого 12.10.2009 року.

Посвідчення серії ААБ № 037176 видане 12.07.2013 року ОСОБА_1 засвідчує право на пільги і компенсації, встановлені Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , та Законом України Про жертви нацистських переслідувань .

01 червня 2016 року складено довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 496015, якою визнано ОСОБА_1 інвалідом третьої групи (безстроково), причиною інвалідності стало захворювання пов`язане з виконанням обов`язків служби по ЛНА на ЧАЕС.

31 серпня 2017 року директором філії ПрАТ Приазовкурорт Клінічний санаторій Бердянськ ОСОБА_2 було надано довідку гр. ОСОБА_1 про проходження санаторно-курортного лікування у філії ПрАТ Приазоакурорт Клінічний санаторій Бердянськ в період з 15.08.2017 року по 07.09.2017 року.

Також, до матеріалів справи позивачем долучено копію квитанції, в якій зазначено вартість проходження самостійного санаторно-курортного лікування на суму 13 224 грн. 00 коп., та копію зворотного талону до путівки № 1001689.

26 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про виплату грошової компенсації за проходження санаторно-курортного лікування у філії ПрАТ Приазоакурорт Клінічний санаторій Бердянськ з 15.08.2017 року по 07.09.2017 року, як інвалід війни ІІІ групи.

28 вересня 2017 року відповідач-2 своїм листом № 2785 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за бажанням громадянина, віднесеного до категорії 1, у разі відмови від отримання санаторно-курортного лікування виплачується грошова компенсація у розмірі середньої вартості путівки в Україні, що встановлюється Кабінетом Міністрів України щороку та набирає чинності з 1 січня 2018 року, у зв`язку з чим, грошова компенсація за самостійне санаторно-курортне лікування у 2017 році не виплачується.

09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Начальника управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Лаптєвої Г.М., в якій просив розглянути його заяву належним чином та усунути допущені порушення прав ОСОБА_1 , які полягали у розгляді його первісної заяви від 26.09.2017 року без урахування його статусу як інваліда війни третьої групи.

Начальник управління соціального захисту населення Лаптєва Г.М. листом від 17.11.2017 року № 3418 про надання відповіді, зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на обліку управління соціального захисту населення, як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), інвалід 3 групи та прирівняний до інвалідів війни. Однак, компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування непередбачена для інвалідів війни. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 не перебував на обліку на забезпечення санаторно-курортною путівкою, як інвалід війни.

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою від 22 грудня 2017 року до Міністерства соціальної політики щодо неправомірних дій посадових осіб управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації.

Заступник директора департаменту соціального захисту Дніпровської обласної державної адміністрації Сливною В.О. листом від 12.01.2018 року № Ш-543 повідомив про розгляд звернення, та зазначив, що за інформацією управління соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації позивач з вересня 2015 року зареєстрований в Дніпропетровській області, як особа переміщена з тимчасово окупованої території, районів проведення антитерористичної операції на населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (довідка від 15.09.2015 року № 12511000465) та внесені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, як постраждалий в наслідок Чорнобильської катастрофи, віднесений до категорії 1 та інвалід війни. Крім того, відповідно до Закону України про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту постраждалим в наслідок Чорнобильської катастрофи віднесених до категорії 1 та інвалідам війни не передбачено виплату компенсації за самостійне санаторно-курортне лікування, та в подальшому рекомендовано звернутися до районного управління та скористатися своїм правом на санаторно-курортне лікування.

Директор фінансово-економічного департаменту Міністерства соціальної політики України листом від 18.01.2018 року № 7/0/47-18 повідомив ОСОБА_1 про розгляд звернення щодо виплати компенсації замість санаторно-курортного лікування та незадовільної роботи працівників управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, в якому зазначив, що питання санаторно-курортного лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Порядком затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи . Відповідно до Порядку норма щодо виплати постраждалим громадянам компенсації замість санаторно-курортного лікування набирає чинності з 01.01.2018 року. В зв`язку з чим у 2017 році зазначена компенсація не виплачувалась. У листі зазначено, що позивач з 14.02.2017 року перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації, як особа, постраждала в наслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, за інформацією управління позивач не перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, як особа з інвалідністю в наслідок війни. Водночас позивача проінформовано, що він одночасно має право на пільги та компенсації, передбачені Законом України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи та Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , які надаються за вибором відповідно до одного із законів України.

06 березня 2018 року відповідач-1 своїм листом № Ш-86 про розгляд звернення ОСОБА_1 , повідомив, що за інформацією управління соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації відповідно до заяви ОСОБА_1 з 14.02.2017 року перебуває на обліку для забезпечення путівкою, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, зазначено, що листом департаменту від 12.01.2018 року № Ш-543 надано роз`яснення, що Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , не передбачено виплату компенсації за самостійне санаторно-курортне лікування особам з інвалідністю внаслідок війни чи постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1.

26 квітня 2018 року відповідачем-2 розглянуто заяву ОСОБА_1 від 19.04.2018 року щодо виплати грошової компенсації для санаторно-курортного лікування та повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за бажанням громадянина, віднесеного до категорії 1, у разі відмови від отримання санаторно-курортного лікування виплачується грошова компенсація у розмірі середньої вартості путівки в Україні, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, зазначено, що для виплати грошової компенсації замість путівки необхідно до заяви та копії посвідчення із вкладкою додати копію паспорту, та оновлену медичну довідку форми 070/о, також необхідно надати заяву про відмову від санаторно-курортного лікування.

15 березня 2018 року Міністерство соціальної політики листом №16/0/117-18/158 повідомило, зокрема, що питання санаторно-курортного лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Порядком затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи . Відповідно до Порядку норма щодо виплати постраждалим громадянам компенсації замість санаторно-курортного лікування набрала чинності з 01.01.2018 року. В зв`язку з чим у 2017 році зазначена компенсація не виплачувалась. Згідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (зі змінами) особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на забезпечення безоплатним санаторно-курортним лікуванням або на виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою КМУ від 17.06.2004 № 785. За інформацією управління позивач, як особа з інвалідністю не перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням. Позивачу необхідно визначитись за яким із законів України буде забезпечуватись санаторно-курортними послугами.

Не погоджуючись з відмовами відповідачів виплатити грошову компенсацію на самостійне санаторно-курортне лікування, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

У преамбулі до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) закріплено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надається безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

За бажанням інвалідів замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни I-II груп у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни III групи у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187 (далі - Порядок № 187).

Відповідно до п.2 Порядку №187 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських рад забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно-курортних закладів: інвалідів усіх категорій за рахунок коштів, передбачених Мінсоцполітики; ветеранів війни, осіб, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", за рахунок коштів місцевих бюджетів; ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", та інвалідів у санаторіях, що належать до сфери управління Мінсоцполітики. Зазначені категорії осіб мають право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю лікування, безплатними путівками до якого вони забезпечуються.

Згідно з п.3 Порядку №187, особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, повинні за зареєстрованим місцем проживання перебувати на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органах міських рад для санаторно-курортного лікування.

Особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, які є громадянами України, що переселилися з тимчасово окупованої території чи районів проведення антитерористичної операції, повинні за фактичним місцем проживання перебувати на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах міських рад для санаторно-курортного лікування.

У п. 19 цього Порядку № 187 передбачено, що грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки для інвалідів війни та інвалідів, зазначених у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та особам, зазначеним у статтях 6-1, 6-3 і 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", виплачується в порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785 затверджено Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян (далі - Порядок № 785). Цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (п. 1 цього Порядку).

Із наведеного видно, що законодавством передбачено два види грошової компенсації інвалідам війни: 1) компенсацію замість санаторно-курортної путівки; 2) компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Згідно із п. 2 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується інвалідам війни та інвалідам, зазначеним у статті 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань. Грошова компенсація виплачується у таких розмірах: інвалідам I і II групи 100 відсотків середньої вартості путівки; інвалідам III групи 75 відсотків середньої вартості путівки.

Пункт 4 Порядку №785 визначає, що компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Пунктом 5 Порядку №785 встановлено, що підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи: заява про виплату компенсації; про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки, про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування або зворотний талон санаторно-курортної путівки строком санаторно-курортного лікування не менш як 18 днів; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 6 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки (абз. 1).

Право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки (з урахуванням року проходження самостійного санаторно-курортного лікування) (абз. 3 п. 6 Порядку № 785).

У разі зміни статусу особи період перебування її на обліку для одержання грошової компенсації обчислюється з дня набуття нового статусу (абз. 4 п. 6 Порядку № 785).

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що грошова компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам війни один раз на два роки.

Право на отримання компенсації вартості санаторно-курортної путівки настає через два роки після звернення із заявою про виділення путівки за умови, якщо особа протягом цих двох років не одержувала безоплатних санаторно-курортних путівок.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 17 квітня 2018 року справа №308/11674/16-а (провадження №К/9901/5494/17; № К/9901/5488/17).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не подавалася заява про забезпечення його санаторно-курортною путівкою до лікувального закладу на 2017 рік. Така заява в матеріалах справи відсутня, а позивачем такої суду не надано.

Натомість, міститься лише копія заяви до управління соціального захисту населення про оплату санаторно-курортного лікування від 26.09.2017 року.

Таким чином, рішенням суду може бути встановлено обов`язок для відповідача здійснити виплату компенсації на майбутнє. Встановлення будь-яких виплат на майбутнє не узгоджується з існуючими способами захисту, оскільки прийняття рішення під умовою неможливо.

При цьому, Закон передбачає компенсацію у разі ненадання безоплатної санаторно-курортної путівки.

Приймаючи рішення про зобов`язання виплатити компенсацію суд може припустити, що путівка не буде надана, що виходить за межі встановленого порядку захисту порушених прав.

Також, згідно п.12 Порядку №785, у разі коли особа має право на одержання двох і більше видів компенсацій згідно з кількома законами, їй надається право вибору в одержанні компенсації за одним із цих законів.

З урахуванням викладених приписів законодавства, суд вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_1 за заявою від 14.02.2017 року взято на облік в Управлінні соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації, як громадянин постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії для забезпечення санаторно-санаторно-курортним лікуванням по профілю серцево-судинного захворювання (а.с 61).

При цьому, слід зазначити, що ст. 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають одночасно право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України, надаються за їх вибором пільги та компенсації відповідно до одного із законів України.

Також слід зауважити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 Про деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи , затверджено порядок надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 Про деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи , якщо особа відмовляється від забезпечення путівкою шляхом надання грошової допомоги, орган соціального захисту населення складає акт відмови від путівки за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

11.05.2018 року начальником відділу соціальних гарантій Терук Л.Г. та головний спеціаліст відділу соціальних гарантій Бобриченко Л.М. управління соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації було складено акт про відмову від санаторно-курортного лікування (путівки)/надання згоди на санаторно-курортне лікування (путівку) № 1 (а.с. 60).

В акті від 11.05.2018 року № 1 зазначено, що 26.04.2018 року управлінням соціального захисту населення Синельниківською райдержадміністрацією розглянуто заяву ОСОБА_1 , та було надано письмову відповідь про те, що для виплати грошової компенсації замість путівки необхідно до заяви та копії посвідчення із вкладкою додати копію паспорту, та оновлену медичну довідку форми 070/о, також необхідно надати заяву про відмову від санаторно-курортного лікування. Проте, станом на час складання акту ОСОБА_1 до управління соціального захисту не прибув, заяву про відмову санітарно-курортного лікування, та необхідні документи для отримання грошової компенсації замість путівки не надав, до суду такі документи не надавались.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 854, у разі коли громадяни, віднесені до категорії 1, та діти з інвалідністю мають право на санаторно-курортне лікування за двома або більше законами, їм надається право вибору взяття на облік для забезпечення путівкою за одним із них.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що Дніпропетровський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (відповідач-3) відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є ліквідованим, а перебуває в стані припинення з 07.12.2018 року, а отже лист КЗ Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради від 04.04.2019 року № 01/498-01-01 стосовно припинення діяльності Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не приймається судом до уваги, з огляду на його безпідставність.

Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської області, Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко