Рішення

від 21.06.2019 по справі 260/545/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 червня 2019 рокум. Ужгород№ 260/545/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання - Кустрьо В.М.

за участю:

представника позивача - Брензович В.П.,

представника відповідача -Олійник Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНХУСТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 червня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 26 червня 2019 року.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, ЗОВ ФСЗІ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНХУСТ" (далі - відповідач, ТОВ "БОНХУСТ" ), якою просить: стягнути з ТОВ "БОНХУСТ" 168969,44 грн. адміністративно-господарських санкцій та 304,14 грн. пені за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2018 році у розмірі 168969,44 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарський санкцій у розмірі 304,14 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що підприємство вжило усі належні заходи для недопущення господарського правопорушення, зокрема: штатним розписом було передбачено посади для осіб з особливими потребами; відповідач регулярно подавав звіти до Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості; відповідач приймає участь у масових заходах для незайнятого населення, що проводить центр зайнятості. Відтак, відповідач вважає, що товариство створило необхідну кількість робочих місць і вжило усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 21 лютого 2019 року ТОВ "БОНХУСТ" подало до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 72 особу. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить - 3 особа. Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 особу.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з ТОВ "БОНХУСТ" , становить 168969,44 грн. та пеня 304,14 грн.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875 ) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закон № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 1 Закону № 875особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч. 3 ст. 18 1 Закону № 875).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону № 875 виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", N5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок № 316).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п. 3 Порядку № 316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 Порядку № 316).

Суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено періодичність подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Судом встановлено, що відповідач з березня 2018 року щомісяця надає Хустській міськрайонній філії Закарпатського обласного центру зайнятості звіти 3 - ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з вакантними посадами для осіб з інвалідністю, однак направлень осіб з інвалідністю - безробітних на ці вакансії не було, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами 3-ПН та листом Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 29 травня 2019 року № 280- 03.

Крім того, згідно з наказом ТОВ "БОНХУСТ" № 8-а від 05 березня 2018 року затверджено штатний розпис підприємства. Як вбачається із вказаного штатного розпису, відповідачем для працевлаштування особі з особливими потребами було передбачено посади "швачка" у кількості - 1 штатна одиниця та "обробник деталей взуття" - 1 штатна одиниця.

Відповідачем у 2018 році при внесенні змін до штатного розпису передбачалися посади для працевлаштування осіб з особливими потребами, що підтверджується копіями наказів про внесення змін до штатного розпису.

Змінами внесеними до штатного розпису наказом від 19 листопада 2018 року № 307 відповідачем для працевлаштування осіб з особливими потребами було передбачено посади "економіст" - 1 штатна одиниця та "обробник деталей взуття" - 1 штатна одиниця.

Також, судом встановлено та підтверджується листом Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 29 травня 2019 року № 280-03, що у травні 2018 року відповідачем на посаду обробника виробів був працевлаштований безробітний ОСОБА_1 . (3 група інвалідності) та, що ТОВ "БОНХУСТ" з дня початку роботи постійно приймає участь у масових заходах для незайнятого та зайнятого населення, зокрема приймав участь в Ярмарку професій в Хустському професійному ліцеї та Ярмарку кар`єри з робітничих професій.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що робочі місця у ТОВ "Бонхуст" залишилися вакантними у зв`язку з тим, що центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто не з вини підприємства.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2018 рік не встановлено.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: у відповідності до норм чинного законодавства створив робочі місця для інвалідів та надав інформацію до місцевого центру зайнятості, приймав участь у масових заходах для незайнятого та зайнятого населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз вищезазначених норм Закону № 875 дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 825/695/17 (№К/9901/15376/18).

В той же час, судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Враховуючи досліджені докази та встановлені судом обставини, суд приходить висновку, що відповідачем створено, відповідно до встановленого законодавством нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році, вжито належним чином необхідні заходи спрямовані на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з їх вини. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

31 травня 2019 року представник відповідача надав суду клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між відповідачем та адвокатським об`єднанням "Греца і партнери" 07 травня 2019 року укладений договір про надання правової допомоги.

Також, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідача подано Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27 травня 2019 року. Відповідно до вказаного акту вартість послуг виконавця (адвокатського об`єднання) у межах адміністративної справи № 260/544/19 складає 9000, 00 грн.

Сплата відповідачем вказаної суми за надання правничої допомоги підтверджується копією рахунку від 27 травня 2019 року та платіжним дорученням № 744 від 30 травня 2019 року на суму 9000,00 грн.

Таким чином, судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. документально підтверджені належно оформленими документами, наявними в матеріалах справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення з Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНХУСТ" понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 132, 134, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі буд. 14, код ЄДРПОУ 13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНХУСТ" (Закарпатська область, м. Хуст, вул. Керамічна, буд. 129, код ЄДРПОУ 41791626) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені -відмовити.

2. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНХУСТ" (Закарпатська область, м. Хуст, вул. Керамічна, буд. 129, код ЄДРПОУ 41791626) за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі буд. 14, код ЄДРПОУ 13592841) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000, 00 грн. (дев`ять тисяч гривень).

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя Н.Д. Маєцька