Постанова

від 22.10.2019 по справі 260/545/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7951/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року в справі №260/545/19 (суддя Маєцька Н.Д., м. Ужгород, повний текст рішення складений 26 червня 2019 року) за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю БОН ХУСТ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, ЗОВ ФСЗІ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БОН ХУСТ (далі - відповідач, ТзОВ БОН ХУСТ ), в якому просило стягнути з ТзОВ БОН ХУСТ 168969,44 грн адміністративно-господарських санкцій та 304,14 грн пені за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішенням від 21 червня 2019 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд приділив увагу, як основному доказу забезпечення виконання нормативу тільки тому, що відповідачем протягом звітного періоду вибірково подавались звіти про наявність вакансій до міськрайонного центру зайнятості, і як наслідок, відповідачем вжито всіх необхідних та передбачених чинним законодавством належних заходів для працевлаштування інвалідів, таким чином в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не застосовуються адміністративно-господарські санкції. Судом так і не встановлено, у відповідності до якого законодавства відповідачем подано звіти форми 3 - ПН.

Також у рішенні відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів покладається на органи влади. Але ж до компетенції служби зайнятості, у відповідності до чинного ЗУ Про зайнятість населення не входять обов`язки щодо пошуку працівників на вимогу роботодавця, у рішенні суд не зміг послатись на правову норму яка б зобов`язувала центр зайнятості здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вимогу роботодавця.

Апелянт звертає увагу також на те, що звіти №3-ПН, які подавались відповідачем, є старої форми, тобто не враховано зміни, які було внесені наказом №1476 від 05.12.2016 Про внесення змін до наказу Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 . Тому вважає, що звіти подавались не у відповідності до інструкції з їх заповнення та містять недостовірні дані, а тому є неналежними у справі доказами.

Підсумовуючи доводи апеляційної скарги, позивач вказує на те, що чинне законодавство чітко встановлює обов`язок підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, із створення відповідної кількості робочих місць для інвалідів, а також обов`язок сплачувати відповідні санкції за робочі місця для інвалідів, створені у меншій кількості, і за вакантні робочі місця. При цьому розмір адміністративно-господарських санкцій залежить, по-перше, від того, чи створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, а по-друге, чи зайняті вони інвалідами.

Таким чином, наявність вакантних місць, не зайнятих інвалідами, є підставою для сплати підприємством, установою, організацією, адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

ТзОВ БОН ХУСТ подало відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ТзОВ БОН ХУСТ подало до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 72 особи. Згідно з рядком 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 3 особи. Відповідно до рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 1 особу.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

На підставі викладеного, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з ТзОВ БОН ХУСТ , становить 168 969,44 грн та пеня 304,14 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, що передбачена статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна (ч.1).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, за змістом наведеної статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно покладає відповідальність за невиконання нормативу робочих місць на органи влади. Адже Закону України Про зайнятість населення не передбачає обов`язку служби зайнятості шукати працівників на вимогу роботодавця.

Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта, що служба зайнятості не шукає працівників на вимогу роботодавця, проте вказує на те, що служба зайнятості зобов`язана підшукати роботу на вимогу інваліда, який зареєструвався у службі зайнятості, а підприємство зобов`язане створити робочі місця для інвалідів.

Натомість вказаний вище обов`язок підприємства не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.05.2019 у справі №820/2287/17.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Питання періодичності подання звітів 3-ПН врегульоване Порядком подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з березня 2018 року щомісяця надає Хустській міськрайонній філії Закарпатського обласного центру зайнятості звіти 3 - ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з вакантними посадами для осіб з інвалідністю, однак направлень осіб з інвалідністю - безробітних на ці вакансії не було, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами 3-ПН та листом Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 29 травня 2019 року № 280- 03.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на подання відповідачем звітів неналежної форми, оскільки на титульному аркуші кожного звіту, що містяться в матеріалах справи чітко зазначена форма звіту, а саме - затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України 05.12.2016 №1476).

Не обґрунтовано апелянтом також і недостовірність даних, які містяться у вказаних вище звітах, що, на переконання апелянта, вказує на неможливість врахування звітів як належних доказів виконання відповідачем свого обов`язку щодо інформування про наявні для інвалідів вакансії.

Судами також встановлено, що згідно з наказом ТзОВ БОН ХУСТ № 8-а від 05 березня 2018 року затверджено штатний розпис підприємства. Як вбачається із вказаного штатного розпису, відповідачем для працевлаштування осіб з особливими потребами було передбачено посади швачка у кількості - 1 штатна одиниця та обробник деталей взуття - 1 штатна одиниця.

Відповідачем у 2018 році при внесенні змін до штатного розпису передбачалися посади для працевлаштування осіб з особливими потребами, що підтверджується копіями наказів про внесення змін до штатного розпису.

Змінами, внесеними до штатного розпису наказом від 19 листопада 2018 року № 307, відповідачем для працевлаштування осіб з особливими потребами було передбачено посади економіст - 1 штатна одиниця та обробник деталей взуття - 1 штатна одиниця.

Також судами встановлено та підтверджується листом Хустської міськрайонної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 29 травня 2019 року № 280-03, що у травні 2018 року відповідачем на посаду обробника виробів був працевлаштований безробітний ОСОБА_1 (3 група інвалідності).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що робочі місця у ТзОВ БОН ХУСТ залишилися вакантними у зв`язку з тим, що центром зайнятості інваліди до відповідача не скеровувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися особи - інваліди. Тобто в даному випадку відсутня вина відповідача.

Поряд з цим, в матеріалах справи також відсутні докази відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів у 2018 році.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, зокрема, систематично повідомляв центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, інформував позивача про вказані дії та надавав копії звітів про попит на робочу силу, що виключає застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені.

Відтак, позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю БОН ХУСТ про стягнення 168969,44 грн адміністративно-господарських санкцій та 304,14 грн пені за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року в справі №260/545/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим М. А. Пліш Повне судове рішення складено 01.11.2019.