Постанова

від 25.06.2019 по справі 727/4282/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року м. Чернівці

Справа № 727/4282/19

Провадження №22-ц/822/593/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,

секретар - Скрипка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмежень, головуючий у І-й інстанції - Мамчин П.І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у квітні 2019 року звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмежень.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2019 року у відкритті провадження відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з грубим порушенням норм процесуального закону.

Зазначає, що за змістом позову відповідач надав містобудівні умови та обмеження, які суперечать містобудівній документації на місцевому рівні, у них відсутні вимоги дотримання норм, що охоплюють безпеку прилеглої забудови і території об`єкта, що будується, безпечність виробничого процесу з виконання будівельно-монтажних робіт. Тобто, оскаржені містобудівні умови та обмеження порушують цивільні права позивача. Позивач в цих правовідносинах виступає третьою особою, яка може зазнати шкоди внаслідок втрати своєї власності, а тому прагне захистити своє право власності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень стосуються здійснення Чернівецькою міською радою владних управлінських функцій з контролю у сфері містобудування (невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні), а тому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам ухала суду першої інстанції не відповідає.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.

За логікою законодавця, адміністративне судочинство за своєю сутністю покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси, з урахуванням того, що протилежна сторона є суб`єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на положення статей 4, 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Отже, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Така правова позиція міститься в постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року у цивільній справі № 725/5630/15.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За вимогами пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У даній справі позивач посилається на те, що орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які реалізує відповідач ОСОБА_3 , яка здійснюючи роботи за вищезазначеними містобудівними умовами, вирила котлован під фундамент будинку, яким зайняла майже всю земельну ділянку, не узгодивши це з позивачем

Тобто, як рішення органу місцевого самоврядування, так і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов`язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права, отже, вона захищає приватноправовий інтерес.

Враховуючи наведене, положення діючого цивільного процесуального законодавства, апеляційний суд прийшов до висновку, що на підставі статті 379 ЦПК України, апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: О.О. Одинак

І.Б. Перепелюк