Рішення

від 30.05.2019 по справі 607/3833/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.05.2019 Справа №607/3833/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Зубко О.Я., представника позивача Королюк Л.С., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Островської О.Н., представника третьої особи Митник У.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя в особі Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя з участю третьої особи Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку та виселення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (надалі-ТК ТНТУ ім.. І. Пулюя) в особі ТНТУ ім.. І.Пулюязвернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , третя особа- ТНТУ ім. І.Пулюяу якому просить стягнути з відповідача заборгованість за проживання в гуртожитку, яка утворилася станом на 01.03.2017 року в сумі 15975,62 грн., виселити ОСОБА_1 із займаного житлового приміщення у гуртожитку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстраційного обліку. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач проживає в гуртожитку АДРЕСА_1 , що знаходиться у повному господарському віданні та балансоутримувачем якого виступає ТНТУ ім.. І. Пулюя згідно свідоцтва про власності на будівлю гуртожитку від 11.06.2003 року №1560. Згідно п.5 наказу ТНТУ №4/7-612 Про передачу будівель та споруд на баланс юридичної особи-ТНТУ від 07.09.2015 року частину гуртожитку по АДРЕСА_1 загальною площею 4779,05 кв.м. залишено в користуванні ТК ТНТУ ім.І.Пулюя для забезпечення здійснення його діяльності відповідно до Положення про ТК ТНТУ. ОСОБА_1 користувалася і продовжує користуватися житлово-комунальними послугами, що забезпечуються ТК ТНТУ ім.І.Пулюя і станом на 01.03.2017 року сума заборгованості відповідача за проживання у гуртожитку складає 15975,62грн., яку остання у добровільному порядку не погашає, чим порушує право позивача на одержання плати за надані послуги в установлений законодавством строк, а тому вказана заборгованість підлягає стягненню з нею в судовому порядку. Окрім цього, позивач вказав, що ОСОБА_1 була поселена в гуртожиток навчального закладу разом з чоловіком, який певний час працював у ТК ТНТУ ім.. І. Пуля на посаді сантехніка, однак в подальшому розлучився з дружиною, звільнився з роботи за власним бажанням та виселився з гуртожитку. Натомість, ОСОБА_1 продовжує займати жилу площу в гуртожитку навчального закладу. Відповідач ніколи в коледжі не працювала та проживає в гуртожитку без законних на те підстав за відсутності ордеру на вселення та відповідно укладеного договору найму жилого приміщення у гуртожитку та договору про надання житлово-комунальних послуг. Незважаючи на неодноразові попередження про необхідність звільнити жиле приміщення в гуртожитку навчального закладу, відповідачка не виселилась з займаного нею жилого приміщення, тим самим створюючи перешкоди позивачу у користуванні належним йому майном. Так, у відповідності до наказу ТНТУ від 29.09.2016 року №4/7-665 Про передачу в тимчасове користування та обслуговування ТК ТНТУ приміщень гуртожитку, що по АДРЕСА_1 коледж зобов`язано звільнити і передати університету приміщення згідно Додатку №2 до наказу, в якому передбачено графік поетапного звільнення приміщень, переданих коледжу в тимчасове користування університетом. Зважаючи на те, що закріплені в ст. 125 та ч.3 ст. 132 ЖК України гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах, позивач просить виселити ОСОБА_1 із займаного житлового приміщення у гуртожитку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстраційного обліку. Із врахуванням вищенаведеного просить позов задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на позов, в яких остання вказала, що визнає заявлені позовні вимоги лише в частині стягнення з неї заборгованості за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 28.02.2017 року в сумі 3426,92 грн. за виключенням вартості додаткових послуг в сумі 1244,43 грн., у задоволенні решти позовних вимог просить відмовити. Вказала, що вона разом зі своїм сином ОСОБА_2 та чоловіком ОСОБА_3 стали проживати у гуртожитку по АДРЕСА_1 з березня 1994 року, оскільки її чоловік працював у ТК ТНТУ ім.. І. Пулюя. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_3 у вересні 1999 року вони із сином залишились проживати у гуртожитку та проживають там і на даний час. Згідно довідки від 09.03.2016 року №1368 УДМС в Тернопільській області вона зареєстрована у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 з 16 квітня 2002 року. Її син ОСОБА_2 також був зареєстрований за вказаною адресою, однак 21.07.2010 року виписаний згідно форми №16. На даний час будь-якого іншого житла у них із сином немає, що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 16.06.2017 року №1309, 1310, Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна №89775021 від 16.06.2017 року, №89776882 від 16.06.2017 року. За весь час проживання у гуртожитку вона неодноразово зверталася до керівника ТНТУ ім.І.Пулюя із заявами про продовження терміну проживання у гуртожитку і кожного разу їй із сином продовжували термін проживання у вказаному гуртожитку (заяви від 21.06.2004 року, 10.07.2005 року, 12.02.2007 року).Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04.09.2015 року у справі №607/6342/15-ц за позовом ТНТУ ім..І. Пулюя в особі ТК ТНТУ ім.І.Пулюя про стягнення з неї заборгованості за проживання в гуртожитку, встановлено, що вона є мешканцем гуртожитку АДРЕСА_1 в силу закону, а не на підставі договору найму житла, а тому на неї поширюються гарантії, встановлені законодавством, зокрема Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків . Таким чином, вона проживає у спірному гуртожитку вже більше 23 років та зареєстрована у ньому на постійній основі з 16.04.2002 року, тобто понад 15 років. Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (п. З Прикінцевих положень) запроваджено мораторій на виселення з гуртожитків мешканців та зобов`язано органи місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п`яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин. Отже, вимоги позивача про її виселення з гуртожитку є безпідставними. Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку зазначила, що у вказану у позові в суму заборгованості у розмірі 15975,62 грн. позивач також включив суму боргу в розмірі 11304, 27 грн., нараховану за період з 31.01.2012 року по 28.02.2015 року, яка була предметом дослідження під час розгляду судом справи №607/6342/15-ц. Рішенням суду від 04.09.2015 року з неї стягнуто на користь позивача 7436, 84 грн. заборгованості за проживання в гуртожитку, а у стягненні плати за додаткові послуги в сумі 3877,43 грн. відмовлено. Вказаний борг нею повністю виплачено, а тому вважає, що провадження в частині стягнення з неї заборгованості за проживання в гуртожитку за період з 31.01.2012 року по 28.02.2015 року в сумі 11304,27 грн. підлягає закриттю. Щодо стягнення з неї заборгованості за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 28.02.2017 року в сумі 4671,35 грн. зазначила, що відповідно до п.7 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №84 від 27.04.2015 року розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму житлового приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженому власником гуртожитку на підставі встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги. Відповідно до п.27 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 року Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово -комунальні послуги , вартість додаткових послуг, що не пов`язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій і надаються у гуртожитках для проживання сімей, визначається понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених відповідними надавачами послуг з наймачами та (або) власниками житлових приміщень в гуртожитках. Порядком надання інших платних послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженим спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України № 736/902/758 від 23.07.2010 року(п. 1. 6), передбачено, що платні послуги надаються на підставі письмової заяви - для фізичної особи, договору (контракту) - для фізичної або юридичної особи або за фактом оплати надання платної послуги у порядку, визначеному законодавством. Із врахуванням наведеного, відповідач вважає, що оскільки за весь період її проживання в гуртожитку з нею жодного разу позивачем не укладалося ніяких договорів щодо плати за проживання та договорів щодо надання додаткових послуг і будь-яких додаткових послуг вона у позивача не замовляла і позивач не надав суду належних і допустимих доказів надання їй додаткових послуг в сумі 1244,43 грн., а тому з неї підлягає до стягнення лише заборгованість за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 28.02.2017 року в сумі 3426,92 грн. за виключенням вартості додаткових послуг. У задоволенні решти позовних вимог просить відмовити.

30.01.2018 року відповідач подала заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказала, що вона проживає у гуртожитку АДРЕСА_1 з березня 1994 року, а зареєстрована за вказаною адресою з 16.04.2002 року. Позивач звернувся до суду із позовом в березні 2017 року. Таким чином строк позовної давності щодо заявленої вимоги про її виселення з гуртожитку сплив у березні 1997 року, а щодо вимоги про зняття її з реєстраційного обліку -у квітні 2005 року. За даних обставин просить у задоволенні вказаних вимог відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

22.03.2018 року відповідач подала заяву про визнання частини позовних вимог в якій вказала, що розрахунок фактичного боргу по оплаті за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 31.03.2017 року становить: 15975,62-11304,27(борг, який був предметом розгляду у справі№607/6342/15-ц)-480,51(різниця по калькуляції від 18.03.2016 року відповідно до листа від 28.07.2016 року №2/35-2347)=4190,84 грн. Зазначила, що із даної суми боргу у розмірі 4190,84 грн. вона не визнає суму додаткових послуг у розмірі 1171,04 грн., як вона не отримувала від позивача. Таким чином, сума боргу по оплаті за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 31.03.2017 року, яку визнає відповідач становить 3019,80 грн.(4190,84-1171,04=3019,80).

Від позивача 22.03.2018 року надійшли письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності у яких зазначено, що особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв`язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку. Згідно листа коледжу від 04.02.2016року №2/19-69 відповідачці було надіслано для підписання проекти договору про надання житлово-комунальних послуг та договору найму житлового приміщення, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства України, проте ОСОБА_1 їх повернуто на адресу коледжу без підпису. Згодом проекти договорів надано було під розпис відповідачці, але вже із внесеними змінами до раніше запропонованих коледжем проектів договорів про надання житлово-комунальних послуг та найму жилого приміщення в гуртожитку закладу освіти з врахуванням побажань мешканців гуртожитку, однак ОСОБА_1 вони теж не були підписані, мотивуючи тим, що дані проекти договорів не відповідають чинному законодавству. Враховуючи наведене, така поведінка відповідачки свідчить про небажання укласти відповідні договори та умисне затягування процедури їх погодження. Право на проживання в житлі підтверджується такими документами: ордером, свідоцтвом про право власності, договором найму (піднайму, оренди), рішенням суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або іншими документами відповідно до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016 року №207. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника, проте прохання надання згоди адміністрацією коледжу на продовження тимчасової реєстрації (прописки) ОСОБА_1 було письмово нею подано 20.02.2002 року. Дозвіл відповідачу було надано на 1 рік. Вищенаведене підтверджується штампом у паспорті відповідачки відповідно до якого її реєстрацію продовжено з 16.04.2002 року до 26.02.2003 року; даними реєстраційної картки форми №16; та відомостями з відділу адресно-довідкової роботи УДМС України в Тернопільській області. Отже, штамп у паспорті відповідачки з відміткою зареєстрована з 16.04.2002 року до 26.02.2003року свідчить про закінчення 26.02.2003 року тимчасової реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в гуртожитку освітнього закладу, оскільки надалі згода на проживання і продовження реєстрації коледжем не надавалось. У відповідь на лист ТК ТНТУ від 05.03.2016р №2/19-270 на адресу відділу адресно-довідкової роботи УДМС України в Тернопільській області щодо надання відомостей, які містяться в картотеці реєстраційного обліку стосовно реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , отримано відповідь що відповідач зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_1 а 16.04.2002 року, а в паспорті проставлено штамп з відміткою про реєстрацію до 26.02.2003 року. Таким чином, на момент звернення позивача до суду у відповідача відсутня дійсна реєстрація місця проживання, а наявність штампа у паспорті з відміткою про реєстрацію від 13.04.2004 року є незаконною так як не підтверджується відомостями із відділу адресно-довідковою роботи УДМС України в Тернопільській області та відсутністю відповідного запису в реєстраційній картці коледжу ф.№16. Отже, підсумовуючи зазначене вище, позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_1 безпідставно і незаконно проживає в житловому приміщенні закладу освіти за адресою АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 в коледжі не працювала і не працює по сьогоднішній день; відсутні ордер на її вселення та відповідно укладений договір найму жилого приміщення у гуртожитку; договір про надання житлово-комунальних послуг та дійсна реєстрація місця проживання. Тому вимоги ст.257 ЦК України про наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивача про виселення та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 не підлягають до застосування.

Відповідач ОСОБА_1 у своїх письмових запереченнях від 04.06.2018 року вказала, що у своїх запереченнях на заяву про застосування строку позовної давності від 21.03.2018 року позивач зазначив, що йому було відомо про закінчення 26.02.2003 року тимчасової реєстрації місця проживання відповідача в гуртожитку. Крім цього, ТКТНТУ ім.. І. Пулюя 28.02.2012 року видав їй довідку №145 про склад сім`ї, в якій зазначено, що вона прописана за адресою АДРЕСА_1 . Тобто, позивачу на той час було відомо про її реєстрацію у спірному гуртожитку. Проте, позов з вимогою про виселення та зняття з державної реєстрації подано до суду лише в березні 2017 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності. Вказала, що вона не має жодних зобов`язань за договором про надання послуг, укладеним 01.11.2012 року між ректором ТНТУ ім.І.Пулюя (Виконавець) та директором ТК ТНТУ ім.І.Пулюя (Замовник), оскільки зазначений договір із нею не укладався. 25.04.2017 року вона отримала з ТНТУ ім.І.Пулюя копії калькуляцій витрат на додаткові послуги, що не пов`язані з утриманням будинків та споруд в гуртожитку №3 для жильців технічного коледжу згідно договору про надання послуг від 01.11.2012 року за період проживання з 01.03.2015 року по 31.08.2016 року. Із вказаних калькуляцій вбачається, що додаткова послуга включає в себе оплату праці працівників гуртожитку №3, виплату їм матеріальної допомоги на оздоровлення, утримання та оплату праці відомчої охорони. Однак позивачем не надано жодних доказів надання додаткових послуг у гуртожитку АДРЕСА_1 , на площі яку вона займає.

04.06.2018 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Тернопільський національний технічний університет ім.. І. Пулюя.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.05.2019 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за проживання в гуртожитку за період з 31.01.2012 року по 01.03.2015 року в сумі 7270,06 грн. закрито на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів, наведених у позовній заяві та письмових запереченнях та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Островська О.Н. у судовому засіданні вказали, що відповідач визнає заявлені позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку за період з 01.03.2015 року по 31.03.2017 року, у сумі 3019,80 грн., у задоволенні решти позовних вимог просять відмовити у зв`язку із їх необґрунтованістю та неправомірністю, а також у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Представник третьої особи ТНТУ ім. І. Пулюя у судовому засіданні позов підтримала та просить його задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до довідки серії АА №817006 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 31.05.2013 року Технічний коледж ТНТУ ім. Пулюя зареєстрований як відокремлений підрозділ юридичної особи- ТНТУ ім.. І. Пулюя, який створено 07.12.1993 року, код ЄДРПОУ 02549121, керівник -Калушка В.П.

У відповідності до свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 11.06.2003 року будівля гуртожитку загальною площею 7972,10 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 належить на праві державної власності державі в особі Верховного ради України та перебуває у повному господарському віданні Тернопільського державного технічного університету ім.. І. Пулюя-на даний час-ТНТУ ім.. І. Пулюя.

Згідно п.5 наказу ТНТУ ім. І. Пулюя №4/7-612 від 07.09.2015 року Про передачу будівель та споруд на баланс юридичної особи-ТНТУ частину гуртожитку по АДРЕСА_1 загальною площею 4779,05 кв.м залишено у користуванні ТК ТНТУ ім. І. Пулюя для забезпечення здійснення його діяльності.

Наказом ТНТУ ім. І. Пулюя №4/7-665 від 29.09.2016 року Про передачу в тимчасове користування та обслуговування ТК ТНТУ приміщень гуртожитку по АДРЕСА_1 з 01.09.20016 року окремі приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 , які використовуються для проживання сторонніх осіб згідно з Додатком №1, зокрема кімнату №1 блок №15, площею 17,2 кв.м. з кількістю мешканців 2 особи передано у тимчасове користування та обслуговування ТК ТНТУ ім.. І. Пулюя.

У відповідності до вказаного наказу директора ТК ТНТУ ім.І. Пулюя Калушку В.П. зобов`язано до 31.03.2017 року укласти договори на проживання мешканців у переданих приміщеннях; звільнити та передати університету надані у тимчасове користування приміщення згідно з графіком(Додаток№2).

Згідно графіку поетапного звільнення приміщень, переданих у тимчасове користування, викладеного у Додатку №2 до наказу №4/7-665 від 29.09.2016 року приміщення кімнати АДРЕСА_1 а підлягає звільненню в строк до 31.05.2017 року.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 та разом із чоловіком, який працював сантехніком у Технічному коледжі ТНТУ ім..І. Пулюя, та сином ОСОБА_2 у 1994 року поселилась у кімнаті АДРЕСА_1 , що була надана її чоловікові.

Даний факт сторонами у справі визнається та не заперечується.

22.09.1999 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради.

У відповідності до довідки про реєстрацію місця проживання/перебування особи №1368, виданої УДМС України в Тернопільській області 09.03.2016 року ОСОБА_1 з 16.04.2002 року зареєстрована у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до записів у формі №16 відповідач ОСОБА_1 з 02.03.2000 року прописана у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . 22.03.2001 року термін прописки продовжено до 01.03.2002 року, а 16.04.2002 року відповідач зареєстрована за вказаною адресою до 26.02.2003 року. Син відповідача ОСОБА_2 виписаний за даною адресою з 21.07.2010 року.

З долучених до матеріалів справи заяв відповідача від 20.02.2002 року, 21.06.2004 року, 10.07.2005 року, 12.02.2007 року вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до керівництва ТНТУ ім. І. Пулюя із заявами про надання дозволу на продовження терміну проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 , які щоразу отримували відповідне погодження на продовження терміну проживання у гуртожитку.

З довідки ТК ТНТУ ім. І. Пулюя № 25 від 20.06.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає у гуртожитку по АДРЕСА_1 і займає площу 29,07 кв.м.. За вищевказаною адресою також проживає без реєстрації син відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається із виданих ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації 16.06.2017 року довідок №1309,1310 згідно обліку технічної інвентаризації в м. Тернополі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають зареєстрованого на праві власності житла у м. Тернополі, що також підтверджується Інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №89775021, 89776882 від 16.06.2017 року.

Як встановлено судом, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19.11.2015 року, та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26.05.2016 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТК ТНТУ ім. І Пулюя заборгованість за проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 за період з 31.01.2012 року по 28.02.2015 року у сумі 7426,84 грн. У задоволенні вимог про стягнення заборгованості по оплаті додаткових послуг у сумі 3877,43 грн. відмовлено.

Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 є мешканцем гуртожитку АДРЕСА_1 в силу закону, а не на підставі договору житла, а тому на неї поширюються гарантії, встановлені законом, зокрема Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208, Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , Законом України Про житлово-комунальні послуги .

У відповідності до ч.4 ст.81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, не підлягає доказуванню той факт, що відповідач ОСОБА_1 вселилась у гуртожиток АДРЕСА_1 за наявності відповідних на те правових підстав і на неї поширюються встановлені законом гарантії прав мешканців гуртожитків.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 ст.8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Відповідно до положень ст.310 ЦК фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

Водночас положення п.4 ст.31 ЦК гарантують, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини щодо користування житловою площею в гуртожитках врегульовані гл.4 розділом ІІІ Житлового кодексу.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР, п.2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Частинами 2,3 ст.132 ЖК Української РСР передбачено, що працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст.125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Отже, за змістом наведеного ст.125, ч.3 ст.132 ЖК Української РСР застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб`єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в ст.125 та ч.3 ст.132 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Вказані висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові №6-71цс11 від 19.11.2011 року.

Пунктом 17 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім`ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадянина, які проживають разом з ним.

Право користування жилим приміщенням у гуртожитку такого члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають.

Частиною першою Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Пунктом 3 Розділу VIII Прикінцеві положення Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків встановлено, що з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього Закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем та означає насамперед місце де особа є вдома , незалежно від облаштування приміщення відповідно до національного закону(див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Прокопович проти Росії заява № 58255/00, п. 36; рішення ЄСПЛ у справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, п. 63). Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло ( рішення від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, п. 50).

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.

Таким чином, у справі Прокопович проти Росії ЄСПЛ встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 вселилася у гуртожиток АДРЕСА_1 а у 1994 році на правах члена сім`ї ОСОБА_3 , що перебував у трудових відносинах із ТК ТНТУ ім. І. Пулюя, тобто в установленому порядку. ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТК ТНПУ ім.. І. Пулюя не перебувала, однак після розлучення та звільнення її колишнього чоловіка з роботи залишилася та продовжує проживати у вказаному гуртожитку за наявності відповідної згоди керівництва ТНТУ ім.. І. Пулюя на продовження терміну проживання відповідача у гуртожитку. Починаючи з 16.04.2002 року відповідач постійно зареєстрована за вказаною адресою, не скористалась своїм правом на безоплатну приватизацію державного житлового фонду та не має будь-якого іншого зареєстрованого на праві власності житла, а тому приміщення у гуртожитку, яке займає ОСОБА_1 , є її єдиним житлом в розумінні ст. 8 Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 вселилася у спірний гуртожиток з підстав, що не суперечили п. 17 чинного на той час Примірного положення про гуртожитки, тривалий час користується цим житлом - на протязі останніх 25 років, не має іншого належного на праві власності житла, суд приходить до переконання, що право користування відповідача вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та вважає, що виселення ОСОБА_1 із спірної житлової кімнати без надання іншого житлового приміщення становитиме невиправдане втручання у її право на повагу до житла, не є пропорційним переслідуваній легітимній меті та не передбачає забезпечення дотримання справедливої рівноваги між забезпеченням інтересів позивача та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини, зокрема права ОСОБА_1 на житло, яке гарантоване їй ст. 47 Конституції України

Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.01.2018 року у справі № 521/10070/14(провадження № 61-78св17).

Виходячи з наведеного суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ТК ТНТУ ім.. І. Пулюя про виселення ОСОБА_1 з кімнати 1 блок 15 гуртожитку АДРЕСА_1 слід відмовити за безпідставністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку, суд зазначає, що згідно ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Відповідно до ст. 11 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та зняття особи з реєстрації місця проживання/перебування у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється відповідними органами реєстрації.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за проживання в гуртожитку у сумі 15975,62 грн., яка згідно наданого ТК ТНТУ ім. І. Пулюя розрахунку нарахована за період з 31.01.2012 року по 28.02.2017 року.

За визначенням, наданим у ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги № 1875-IV від 24 червня 2004 року житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст.1, ч.2 ст.3, ст.19 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Цим Законом також передбачено, що встановлення тарифів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належить до повноважень органів місцевого самоврядування. Розмір тарифів на житлово-комунальні послуги встановлюються на рівні економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) таких послуг.

Відповідно до пунктів 16,18 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Примірного положення про гуртожитки робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами та зобов`язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до п.38 цього Примірного положення.

Так, згідно з п.38 Примірного положення плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08.10.1992 року власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.27 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 року Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово -комунальні послуги , вартість додаткових послуг, що не пов`язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій і надаються у гуртожитках для проживання сімей, визначається понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених відповідними надавачами послуг з наймачами та (або) власниками житлових приміщень в гуртожитках.

01.11.2012 року між ректором Тернопільського національного технічного університету ім.І.Пулюя (Виконавець) та директором Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету ім.І.Пулюя (Замовник) укладено договір про надання послуг, пунктом 2.4.2. якого передбачено, що Замовник зобов`язаний використовувати передані у тимчасове користування приміщення відповідно до їх призначення та до 28 числа поточного місяця вносити плату за надані послуги з водопостачання та водовідведення, електропостачання, теплопостачання, що надаються згідно займаних площ та кількості мешканців, вказаних Замовником у Додатку 1 до цього договору, а також витрати на послуги з утримання будівлі, згідно представлених Виконавцем рахунків та витрати на додаткові послуги, згідно калькуляції, встановленої Виконавцем.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30 червня 2013 року, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

Угодами про зміну істотних умов Договору від 01 липня 2013 року та від 14 серпня 2014 року у вказаний вище пункт 4.1. Договору вносилися зміни, зокрема термін його дії продовжувався на строк 1 рік 2 місяці - з 01 липня 2013 року по 31 серпня 2014 року, та з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Таким чином, в силу правовідносин, що склалися між сторонами відповідач, проживаючи у гуртожитку АДРЕСА_1 у м . Тернополі, що переданий ТНТУ ім.. І. Пулюя у тимчасове користування та обслуговування ТК ТНТУ ім.. І. Пулюя зобов`язана оплачувати послуги за проживання у гуртожитку, котрі надає позивач.

Як зазначено вище, рішенням Тернопільського міськарйонного суду Тернопільської області від 04.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19.11.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26.05.2016 року з ОСОБА_1 стягнуто в користь позивача заборгованість за проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 за період з 31.01.2012 року по 28.02.2015 року у сумі 7426,84 грн.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року провадження в частині зазначених позовних вимог закрито.

Згідно розрахунку сум нарахування ТК ТНТУ ім. І. Пулюя відповідно до Договору про надання послуг від 01.11.2012 року за проживання 2 осіб у кімнаті 1 блоку 15 гуртожитку АДРЕСА_1 до складу витрат за проживання у гуртожитку включені: квартплата, оплата за електроенергію, послуги з водопостачання та водовідведення, тепло та додаткові послуги.

З наданих ТНТУ ім.. І. Пулюя калькуляцій витрат на додаткові послуги, що не пов`язані з утриманням будинків та споруд в гуртожитку №3 ТНТУ для мешканців Технічного коледжу згідно Договору про надання послуг від 01.11.20012 року за період з 01.03.2015 року по 31.08.2015 року, з 01.05.2015 року по 31.08.2015 року, з 01.09.2015 року по 31.12.2015 року та з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року вбачається, що до складу вказаних послуг входять оплата праці працівників гуртожитку №3 та оплата праці співробітників відомчої охорони.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за проживання у гуртожитку за період, що не охоплений попереднім рішенням суду, тобто з 02.03.2015 року до 28.02.2017 року у сумі 8705,56 гривень, що включає у себе витрати на додаткові послуги, що не пов`язані з утриманням будинків та споруд в гуртожитку №3 ТНТУ ім.. І . Пулюя, факт надання яких відповідачу, як мешканцю гуртожитку АДРЕСА_1 , належно підтверджена позивачем.

При цьому суд враховує те, що відсутність укладеного між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг в кімнаті гуртожитку, якою користується відповідач, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки обов`язок ОСОБА_1 щодо сплати вартості послуг за проживання у гуртожитку випливає із закону, а не тільки з договору.

Відповідно до ст..11 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Враховуючи те, що відповідачем, яка на постійній основі проживає у гуртожитку АДРЕСА_1 споживаються послуги, які надаються позивачем, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 несе обов`язок щодо їх оплати.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст.82, ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях-ч.6 ст.81 ЦПК України.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що в ході судового розгляду позивачем не представлено належних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 з гуртожитку АДРЕСА_1, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити за безпідставністю у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_1 . Позовні вимоги ТК ТНТУ ім. І.Пулюя в частині стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТК ТНТУ ім.І. Пулюя заборгованість за проживання у гуртожитку за період із 02.03.2015 року до 28.02.2017 року у сумі 8705,56 гривень.

У відповідності до ст.141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 в користь позивача 1600 грн. сплаченого судового збору.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) в користь Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7, розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в ГУ ДКСУ в Тернопільській області МФО 838012, ідентифікаційний код 02549121) 8705,56 гривень заборгованості за проживання у гуртожитку за період із 02 березня 2015 року до 28 лютого 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) в користь Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7, розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в ГУ ДКСУ в Тернопільській області МФО 838012, ідентифікаційний код 02549121) 1600 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич