Постанова

від 03.07.2019 по справі 153/257/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 153/257/19

Провадження № 22-ц/801/1374/2019

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 рокуСправа № 153/257/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №153/257/19 за позовом заступника керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення збитків заподіяних кримінальним правопорушенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року, яке ухвалене суддею Гаврилюк Т.В. в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області, повний текст складено 27 березня 2019 року,

в с т а н о в и в :

В лютому 2019 року заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків заподіяних кримінальним правопорушенням, мотивуючи його тим, що вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2018 року (справа №153/174/18), який набрав законної сили 03 січня 2019 року, відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.240 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн. Судом встановлено, що відповідач у невстановлений досудовим розслідуванням період часу, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи відсутність у нього, як фізичної особи, відповідного спеціального дозволу та гірничого відводу на користування надрами на території недіючого кар`єру, що розташований на території земель запасу Дзигівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, незаконно за допомогою перфоратора, який працює на стислому повітрі від компресора, в масиві пісковику пробурив отвори, які в подальшому засипав не вибухову руйнівну речовину. З вказаного масиву відколов 6 блоків каменю пісковику, загальним об`ємом 10,942 метрів кубічних, який відповідно до Переліків корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 грудня 1994 року №827 та відомостей Держгеонадр України є корисною копалиною загальнодержавного значення.

Умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.240 КК України, тобто незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення. Внаслідок незаконих дій, завдано збитки державі від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами (видобуванні бутового каменю - пісковику). Загальний розмір збитків, заподіяних державі від порушень законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами, становить 32236,64 грн. Просив стягнути дану суму з відповідача.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, тому просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог. Крім того, зазначив, що заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури не мав повноваження на ведення справи від імені Державної екологічної інспекції у Вінницькій області при зверненні до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури Грималюк В.В. вважає, що апеляційна скарга безпідставна, необґрунтована, оскільки прокуратурою дотримано вимоги ст.23 Закону України Про прокуратуру , просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна екологічна інспекція у Вінницькій області просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначивши, що прокуратурою дотримано вимоги ст.23 Закону України Про прокуратуру щодо права звернення до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, оскільки на момент подання прокуратурою позову в Інспекції були відсутні кошти на сплату судового збору.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2018 року (справа №153/174/18) відповідача визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.240 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн. Відповідач незаконно видобував корисні копалини загальнодержавного значення, внаслідок чого завдав державі збитків на загальну суму 32236,64 грн.

Згідно повідомлення Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 06 лютого 2019 року вбачається, що інспекція не зверталася до суду про стягнення з відповідача збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 32236,64 грн. та не заперечує щодо можливості здійснення Могилів-Подільською місцевою прокуратурою представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області з метою стягнення з відповідача 32236,64 грн. за незаконне надрокористування (а.с.14).

З довідки виконавчого комітету Дзигівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області №02-09-221 від 18 березня 2019 року вбачається, що Дзигівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області, яка була потерпілим у кримінальному провадженні про обвинувачення відповідача, ніяких претензій до ОСОБА_1 немає (а.с.38).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокуратурою правомірно, із дотриманням вимог чинного законодавства, пред`явлено позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України Про прокуратуру .

У ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу у розмірі 32236,64 грн. Із змісту позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду було те, що Державна екологічна інспекція у Вінницькій області не зверталась до суду з позовом про стягнення збитків заподіяних державі, при цьому шкода відповідачем не відшкодована, що порушує інтереси держави.

Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу Державна екологічна інспекція у Вінницькій області зазначила, що на момент подання прокуратурою позову в Інспекції були відсутні кошти на сплату судового збору.

Однак, в правових позиціях Верховного Суду, які викладені постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 у справі № 910/18770/17, зазначено, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У правовому висновку, викладеному в Постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 зазначено, що лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Вказані заступником керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури підстави альтернативного звернення до суду із позовною заявою, не відповідають положенням ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 56 ЦПК України, судовій практиці із зазначеного питання, а також практиці ЄСПЛ, якою керувався суд першої при прийнятті рішення.

Крім того, неможливість сплати судового збору не може слугувати підставою для не здійснення Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області своїх повноважень по відшкодуванні збитків заподіяних навколишньому природному середовищу.

Разом з тим, відсутність коштів для сплати судового збору може бути підставою для відстрочення чи розстрочення його сплати в порядку передбаченому ст. 136 ЦПК України, та не може слугувати підставою для відмови державного органу у вчиненні дій направлених на захист інтересів держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що прокурор не навів чіткого і законного обґрунтування підстав здійснення представництва інтересів Державної екологічної інспекції у Вінницькій області в суді, а через те і не мав повноважень на ведення справи, проте, помилково вирішив спір по суті, тоді як в силу положень п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, мав залишити позов без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав , передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з залишенням даного позову без розгляду та розподілом судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 257, 367-369, п.4 ч.1 ст.374, ст. ст.377, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року скасувати.

Позов заступника керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення збитків заподіяних кримінальним правопорушенням залишити без розгляду.

Стягнути з Могилів-Подільської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03 липня 2019 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Голота Л.О.

Медвецький С.К.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.