Постанова

від 24.12.2019 по справі 153/257/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 153/257/19

Провадження № 22-ц/801/2688/2019

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 рокуСправа № 153/257/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Денишенко Т.О., Оніщука В.В.,

розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення збитків заподіяних кримінальним правопорушенням, -

в с т а н о в и в:

В лютому 2019 року заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області Грималюк В.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків заподіяних кримінальним правопорушенням, в якому просив: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, збитки в сумі 32236,64 грн. в рахунок відшкодування збитків, заподіяних державі від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами на рахунок для зарахування коштів, що розподіляються між державним та місцевим бюджетами: УК у Ямпільському районі с. Дзигівка, 24062100, код ЄДРПОУ 37840876, Казначейство України (ЕАП) 899998, р/р НОМЕР_1 .

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вироком Томашпільського районного суду Вінницької області №153/174/18 від 04.12.2018 року, який набрав законної сили 03.01.2019 року, відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.240 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн. Судом встановлено, що відповідач у невстановлений досудовим розслідуванням період часу, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи відсутність у нього, як фізичної особи, відповідного спеціального дозволу та гірничого відводу на користування надрами на території недіючого кар`єру, що розташований на території земель запасу Дзигівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, незаконно за допомогою перфоратора, який працює на стислому повітрі від компресора в масиві пісковику пробурив отвори, які в подальшому засипав не вибуховою руйнівною речовиною та з вказаного масиву відколов 6 блоків каменю пісковику, загальним об`ємом 10,942 метрів кубічних, який відповідно до Переліків корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.12.1994 року №827 та відомостей Держгеонадр України є корисною копалиною загальнодержавного значення. Умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.240 КК України, тобто незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення. Внаслідок вказаний дій, розраховано збитки державі від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами (видобуванні бутового каменю - пісковику), а саме: загальний розмір збитків, заподіяних державі від порушень законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами, становить 32236,64 грн. Таким чином, з вини ОСОБА_1 державі завдано збитків, які на момент пред`явлення позову не відшкодовано.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця село Добрянка Ямпільського району Вінницької області, проживаючого у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, збитки в сумі 32236,64 (тридцять дві тисячі двісті тридцять шість) гривень 64 копійки в рахунок відшкодування збитків, заподіяних державі від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами на рахунок для зарахування коштів, що розподіляються між державним та місцевим бюджетами: УК у Ямпільському районі с. Дзигівка, 24062100, код ЄДРПОУ 37840876, Казначейство України (ЕАП) 899998, р/р НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця село Добрянка Ямпільського району Вінницької області, проживаючого у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір на користь держави у сумі 768 гривень 40 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам

Судом встановлено, що згідно з копією вироку Томашпільського районного суду Вінницької області №153/174/18 від 04.12.2018 (а.с.9-10) та розрахунку збитків від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами (а.с.11) відповідача визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн. Тобто, судом встановлено, що відповідач незаконно видобував корисні копалини загальнодержавного значення, внаслідок чого завдав державі збитків на загальну суму 32236,64 грн.

Із повідомлення Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 06.02.2019 (а.с.14) вбачається, що інспекція не зверталася до суду про стягнення з відповідача збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 32236,64 грн. та не заперечує щодо можливості здійснення Могилів-Подільською місцевою прокуратурою представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області з метою стягнення з відповідача 32236,64 грн. за незаконне надрокористування.

Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Дзигівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області № 02-09-221 від 18.03.2019, яка надана відповідачем разом із відзивом на позовну заяву судом встановлено, що Дзигівська сільська рада Ямпільського району Вінницької області, яка була потерпілим у кримінальному провадженні про обвинувачення відповідача, ніяких претензій до останнього немає.

Задовольняючи позовні вимоги заступника керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідача у завданні шкоди підтверджена належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Стаття 13 Конституції України передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Державній охороні і регулюванню використання на території України у відповідності до ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

У ст. 56 Кодексу України про надра зазначено, що однією із основних вимог в галузі охорони надр є додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами.

Відповідно до ст. 66 Конституції України - кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно ч. 4 ст. 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища громадяни України зобов`язані берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів, а також компенсувати шкоду, заподіяну негативним впливом на природне середовище.

Згідно ст. 47 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, перераховуються на рахунок місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища за місцем заподіяння екологічної шкоди.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що вина ОСОБА_1 у незаконному видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення була встановлена вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 04.12.2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн.

Встановлено, що ОСОБА_1 завдану шкоду в результаті видобування корисних копалин державі не відшкодував.

Доводи апелянта про відсутність в його діях шкоди у зв`язку із зберіганням вилученого у нього каменю-пісковику в кімнаті зберігання речових доказів відділення поліції, є безпідставними, оскільки його протиправними діями завдана шкода навколишньому природному середовищу, яка є невідворотною.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про недоведеність пред`явлених позовних вимог та безпідставне задоволення позову, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Т.О. Денишенко

В.В. Оніщук