Рішення

від 25.06.2019 по справі 160/582/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Справа № 160/582/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

21 січня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) призначити та нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 10.10.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в позові позивач зазначив, що працює в органах прокуратури з 12 травня 1998 року та має безперервний стаж роботи на слідчо-прокурорських посадах 20 років 4 місяці та 29 днів, що підтверджується трудовою книжкою. 10 жовтня 2018 року позивач звернувся до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в реакції законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 р. №2663-ІІІ). Проте, відповідач відмовив у призначенні пенсії, зазначаючи про відсутність необхідного стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років, не зважаючи на той факт, що загальний трудовий стаж позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років становить 21 рік 7 місяців, у тому числі на посадах прокурорів - 10 років 11 місяців 8 днів. Позивач вважає, що виходячи з висловленого Конституційним Судом України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів. На момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури діяв Закон №1789-ХІІ, який передбачав, що прокурори і слідчі зі стажем не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років не залежно від віку. Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку. На теперішній час діє Закон №1697-VІІ, частиною 1 статті 86 якого встановлено, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року мають стаж 24 роки, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. За таких обставин, статтею 86 Закону №1697-VІІ фактично збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у порівнянні із статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, з 20 до 24 років, що є звуженням прав у розумінні Конституції України. Крім того, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувались на ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ. Просить відновити порушене право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/582/19 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

20 лютого 2019 року відповідач надав відзив на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Згідно з ч. 1 ст. 86 Закону України Про прокуратуру (№1697- VІІ від 14.10.2014р.) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року мають стаж 24 роки, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. З наданих документів стаж роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 7 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 10 років 11 місяців 8 днів, що не достатньо для призначення пенсії за вислугу років на день звернення. У зв`язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими, у Головного управління немає законних підстав для призначення позивачу пенсії вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру за відсутністю необхідного стажу роботи, як загального, так і за вислугу років.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1994 року по 2000 року навчався у вищому навчальному закладі - Одеській державній юридичній академії за спеціальністю правознавство (диплом МВ Н Х №003402).

Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 20.01.1997 р. по 28.04.1998 р. працював на посаді секретаря судових засідань; з 12 травня 1998 року по теперішній час працює в органах прокуратури України:

-з 12.05.1998 р. по 14.04.1999 р. - слідчим-стажистом прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська;

-з 15.04.1999 р. по 25.06.2000 р. - помічником прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська;

-з 26.06.2000 р. по 19.08.2002 р. - слідчим прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська;

- з 20.08.2002 р. по 18.08.2004 р. - старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління прокуратури області;

- з 19.08.2004 р. по 16.05.2010 р. - слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу слідчого управління прокуратури області;

- з 17.05.2010 р. по 10.08.2010 р. - старшим прокурором відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- з 11.08.2010 р. по 31.03.2011 р. - прокурором відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури слідчого управління прокуратури області;

- з 01.04.2011 р. по 01.04.2014 р. - заступником начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- з 02.04.2014 р. по 04.12.2014 р. - заступником прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська;

- 05.12.2014 р. по 30.01.2015 р. - прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- 31.01.2015 р. по 08.02.2015 р. - слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- 09.02.2015 р. по 11.02.2015 р. - виконуючим обов`язки заступника начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- 12.02.2015 р. по 28.01.2016 р. - заступником начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- з 29.01.2016 р. по 18.02.2018 р. - заступником начальника першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області;

- з 19.02.2018 р. по теперішній час - начальником першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області.

10 жовтня 2018 року позивач звернувся до Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Законів України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Листом від 28 грудня 2018 року за № 434/03.6-13 відповідач відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на положення Закону Про прокуратуру № 1697-VІІ, відповідно до якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. При цьому, відповідачем зазначено, що згідно з наданих документів стаж роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 7 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 10 років 11 місяців 8 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).

Так, частиною 1 ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру (в редакції від 05.11.1991 р., що діяла до 01.10.2011 р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Відповідно до частини 5 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Відповідно до ст. 28 Закону України Про вищу освіту академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Отже, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" зараховується, зокрема, половина строку навчання у вищому навчальному закладі.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина , що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи (лист Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 грудня 2018 року за № 434/03.6-13), стаж роботи позивача на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 7 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 10 років 11 місяців 8 днів.

Таким чином, враховуючи наведені норми права, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Посилання ж відповідача у листі від 28 грудня 2018 року за № 434/03.6-13 на положення Закону №1697-ІІ в якості обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за вислугу років суд вважає таким, що не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Закон України Про прокуратуру №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) прийнятий 14 жовтня 2014 року та набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

Отже, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинної на момент призначення позивача на посаду в органи прокуратури), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами першою - третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинної на момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури), які в подальшому були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинної на момент призначення позивача на службу в органи прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відтак, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, що викладена у листі від 28 грудня 2018 року за № 434/03.6-13, протиправна, не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За таких обставин, суд вважає необхідним вирішити спір на підставі норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинної на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України), та захистити порушене право позивача на пенсійне забезпечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції № 0.0.1236896229.1 від 14.01.2019 р.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, Код ЄДРПОУ 21910427) призначити та нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакціях Законів України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 10.10.2018 року, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції № 0.0.1236896229.1 від 14.01.2019 р.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський