Постанова

від 04.07.2019 по справі 240/91/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 240/91/19 Номер провадження 22-ц/804/1681/19

Доповідач Санікова О.С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №240/91/19

за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, до Приватного акціонерного товариства Олександрівський Райагрохім про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року

(суддя Шинкаренко А.І., рішення ухвалено в смт. Олександрівка, повне судове рішення складено 11 квітня 2019 року),-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2019 року представник позивача - адвокат Сакун В.А. звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,79 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області. Вказану земельну ділянку вона передала в оренду відповідачу, уклавши з ним 20 грудня 2009 року договір оренди землі № 337, строком на 12 років, який був зареєстрований у Олександрівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 17 грудня 2010 року.

Гора О.О., ознайомившись з текстом даного договору, вважає, що зазначений договір не містить істотних умов договору оренди, а саме: відсутній кадастровий номер, що унеможливлює визначити точне місце розташування земельної ділянки; відсутній конкретний розмір орендної плати у гривневому еквіваленті, не вказано порядок проведення індексації, порядок внесення орендної плати, підстави та порядок її перегляду та конкретна відповідальність за її несплату; відсутні існуючі обмеження щодо використання земельної ділянки; не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; не визначено, чи передбачено передача об`єкта оренди у заставу, та за наявності умови передачі у заставу; договір не містить його невід`ємні частини, передбаченої ч. 4 ст. 15 Закону України Про оренду землі : кадастровий план земельної ділянки, яка передається в оренду; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); проект відведення земельної ділянки. Крім того, за інформацією Державного земельного кадастру, на зазначену земельну ділянку відсутні записи про реєстрацію права оренди. Але, Головне управління Держгеокадасту надало інформацію по зазначеній земельній ділянці щодо існування договору оренди №041016500091 від 17.12.2010 року, якого не існує.

Просив визнати недійсними договори оренди земельної ділянки № 337 від 20 грудня 2009 року та № 041016500091 від 17.12.2010 року, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Олександрівський Райагрохім".

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Олександрівський Райагрохім про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Олександрівський Райагрохім витрати на отримання правничої допомоги у розмірі 5000.00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, визнати недійсними договори оренди землі, стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи і, зокрема на те, що постанова Верховного Суду України від 21.09.2016 року у справі №6-1512цс16 не містить правової позиції, на яку послався суд; суд не з`ясував як слід (повно та достовірно) чи дійсно оспорюваний договір не містить умов, які є обов`язковими за ст. 15 Закону України Про оренду землі , а як наслідок не з`ясував, чим саме відсутність цих умов порушує право позивачки; ці обставини, на які наголошувала позивачка залишились поза увагою суду та їм не надано жодної оцінки у судовому рішенні, про що зазначено в правовій позиції Верховного Суду України у справах №6-94цс 13 та №6-78цс13; суд першої інстанції в порушення правового висновку Верховного Суду України у справі №6-104цс11 (постанова від 06.02.2012 року) не звернув уваги та не надав належної оцінки низці порушень щодо відсутності істотних умов у договорі оренди; крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не вірно визначив розмір витрат на правничу допомогу: апелянт вважає, що з урахуванням складності справи, досвіду адвоката Кириченко О.О., який представляє інтереси відповідача, та обсягу наданих адвокатом послуг можна прийти до висновку, що консультування може тривати не більше 0,5 годин, крім того, саме за клопотанням представника відповідача було зроблено перерву у судовому засіданні 28.03.2019 року та перенесено подальший розгляд справи на 04.04.2019 року, на якому представник відповідача не був присутнім, а тому суд не мав права враховувати це судове засідання.

У відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ Олександрівський Райагрохім не погоджується з доводами апеляційної скарги з причин їх необґрунтованості та безпідставності; вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, встановивши дійсні обставини справи та надавши належну оцінку доказам, які були подані стороною на їх обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень; звертає увагу на те,що за змістом апеляційна скарга повторює положення позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду першої інстанції через свого представника, що вказує на намагання переоцінки доказів; під час розгляду справи судом першої інстанції сторона відповідач зазначала, що саме за договором оренди, укладеним 20 грудня 2009 року і зареєстрованим у встановленому законодавством порядку 17 грудня 2010 року (а не будь-яким іншим) майже 10 років поспіль! ПрАТ Олександрівський Райагрохім на цілком законних підставах використовує спірну земельну ділянку за її цільовим призначенням з метою провадження господарської діяльності, саме за цим договором оренди землі (а не будь-яким іншим) майже 10 років поспіль! Позивач своєчасно та в повному обсязі отримує орендну плату за землю від ПрАТ; сторона відповідача зазначає, що спірний договір оренди землі, навіть за умови його невідповідності вимогам закону щодо деяких наявних в його положеннях суттєвих умов (в контексті ст. 15 Закону України Про оренду землі в редакції на час виникнення спірних правовідносин), за жодних обставин не суперечить вимогам чинного законодавства України, а також моральним засадам суспільства в контексті ст. 203 ЦК України; у власному позові позивач по справі не зазначила, яким саме чином невідповідність основних положень договору оренди землі вимогам чинного законодавства України в частині визначення необхідного переліку істотних умов договору призвела до порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, що узгоджується з висновками, які зробив Верховний Суд України у постанові від 04.02.2015 року (справа №6-233цс14); відповідно до положень ст. 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, але з часу укладення договору оренди землі і дотепер від позивача не надходило жодної пропозиції щодо зміни умов договору; стосовно доводів апеляційної скарги щодо, нібито, безпідставності стягнення витрат на правничу допомогу, ПрАТ Олександрівський Райагрохім стверджує, що відзив на позовну заяву направлявся саме позиву, як то передбачено ч.4 ст. 178 ЦПК України, а не його представнику; крім того, обов`язок доведення не співмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат (частина 6 статті 137), але такого клопотання у суді першої інстанції заявлено не було.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Позивачка й її представник у судове засідання апеляційного суду не з`явились; про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (повісток).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходив з того, що обставини, якими обґрунтовані заявлені позовні вимоги, не є доведеними; позивач не довела, у чому полягає реальне порушення її законних прав на отримання орендної плати в розмірах, визначених договором, послалася на припущення щодо зловживань з боку відповідача, як орендаря, який на власний розсуд визначає розмір орендної плати, порядок внесення та індексацію орендної плати; такі припущення суд вважав безпідставними, оскільки фактичне виконання договору свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов та не порушує жодних прав чи інтересів позивача; дослідивши перелік наданих послуг та робіт, виконаних в межах договору про надання правничої допомоги, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для сторін, суд з посиланням на практику Європейського суду з прав людини вважав, з урахуванням вимог розумності та справедливості, доведеними позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.;при цьому судом зазначено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Такі висновки суду є правильними.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої на території Олександрівської селищної ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,79 га, на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого головою Олександрівської районної державної адміністрації 14.03.2006 року, зареєстрованого за № 371 від 21.11.2005 року, кадастровий номер НОМЕР_2 .

20 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ВАТ "Олександрівський Райагрохім" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,79 га, що розташована на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області. 17 грудня 2010 року вказаний договір був зареєстрований у Олександрівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис № 041016500091.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, статуту Приватного акціонерного товариства Олександрівський Райагрохім , Приватне акціонерне товариство Олександрівький Райагрохім є правонаступником Відкритого акціонерного товариства Олександрівський Райагрохім .

Звертаючись до суду, заявлені вимоги позивач обґрунтувала тими обставинами, що спірний договір оренди не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема: відсутній кадастровий номер, що не уможливлює визначити точне місце розташування земельної ділянки; відсутній конкретний розмір орендної плати у гривневому еквіваленті, не вказано порядок проведення індексації, порядок внесення орендної плати, підстави та порядок її перегляду та конкретна відповідальність за її несплату; відсутні існуючі обмеження щодо використання земельної ділянки; не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; не визначено чи передбачено передача об`єкта оренди у заставу, та за наявності умови передачі у заставу.

Крім того, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , просив визнати недійсними договори оренди землі №337 від 20 грудня 2009 року та №041016500091 від 17.12.2010 року, укладені між ПрАТ Олександрівський Райагрохім та позивачем на підставі ст.ст. 203, 207, 215 і 225, 371, 638, 792 ЦК України, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що у разі відсутності в договорі оренди землі хоча б однієї з істотних його умов, такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі .

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що правовідносини між сторонами регулюються Законом України Про оренду землі .

Поняття істотні умови договору оренди передбачені в частині першій ст. 15 вказаного Закону. Як визначається в Законі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Аналізуючи доводи позивачки, заперечення відповідача, а також зібрані по справі докази суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на час укладення договору оренди та отримання орендної плати позивачка не заперечувала проти існування договору оренди, розміру орендної плати, строків, порядку її внесення, якості отриманої продукції, тобто обставин, які вона вважає такими, що мають істотне значення у цій частині.

Договором оренди від 20 грудня 2009 року передбачені й умови використання земельної ділянки , умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, умови повернення земельної ділянки, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, відповідальність сторін. Умови договору сторонами виконано і сторона позивача визнала, що відповідач у відповідності з договором оренди з 2009 року користувався земельної ділянкою, за що сплачував орендну плату.

Таким чином, при дослідженні договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2009 року суд дійшов обгрунтованого висновку, що у спірному договорі наявні всі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України Про оренду землі та підписані сторонами, а також при укладенні спірного договору додержані вимоги ст.ст. 6, 17, 19 зазначеного закону. Істотні умови сторонами договору обумовлені та виконуються з 2009 року, що дало суду першої інстанції підстави вважати даний договір дійсним.

Факт використання відповідачем земельної ділянки, належної позивачу, на підставі договору оренди від 20 грудня 2009 року, а також факт отримання позивачем орендної плати за умовами укладеного договору у суду першої інстанції не викликав жодних сумнівів в тому, що даний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що робить неспроможними доводи позивача щодо зворотнього.

Крім того, позивачкою не надано доказів недійсності договору оренди на підставі ст. 225 ЦК України, якою передбачено правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керуватися ними, на яку посилалась позивач в позовній заяві.

Інші умови, зазначені у позовній заяві (відсутність кадастрового номеру тощо), а також невід`ємні частини договору оренди не є істотними умовами з огляду на положення ст. 15 Закону України Про оренду землі і тому не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачкою не доведено у чому полягає реальне порушення її законних прав укладенням договору оренди землі. Не доведено порушення прав позивачки і доводами апеляційної скарги.

Однією з позовних вимог представника позивача є визнання недійсним договору оренди землі №041016500091 від 17.12.2010 року. Проте такий договір між ПрАТ Олександрівський Райагрохім та ОСОБА_1 не укладався, а номер це номер запису у Державному реєстрі земель і дата реєстрації.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди недійсним.

Доводи апеляційної скарги щодо витрат на правничу допомогу також є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вони підтверджені належними та допустимими доказами і ґрунтуються на положеннях ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та ст. 137 ЦПК України. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Проте таких обставин не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зробленої судом першої інстанції, на які посилається позивач і які були досліджені судом першої інстанції.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складений 04.07.2019 року.

Суддя-доповідач О.С.Санікова