Постанова

від 03.07.2019 по справі 752/11541/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 752/11541/16-ц

провадження № 61-31854св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у складі судді Новак А. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, посилаючись на те, що 09 вересня 2013 року відповідач отримала від нього в борг грошові кошти в сумі 1 265 000 російських рублів (далі - руб.) на строк до 20 грудня 2013 року, про що власноруч написала розписку. ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за розпискою в розмірі 1 265 000 руб. та три проценти річних від простроченої суми за період з 21 грудня 2013 року по 22 липня 2016 року - 98 254,10 руб., а всього - 1 363 254,10 руб.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 363 254,10 руб., що за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення становить 638 875,35 грн, та 5 307,83 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачем не виконані, тому стягненню підлягає сума боргу та три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року змінено, викладено резолютивну частину в новій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 592 829,60 грн заборгованості за договором позики, 23 832,52 грн -трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання та 5 307,83 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 859,62 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність підстав для стягнення суми боргу за договором позики та трьох процентів річних від простроченої суми є правильними. Поряд з цим суд не звернув уваги на те, що позивач є фізичною особою та не має відповідного дозволу на проведення операцій з іноземною валютою, а тому стягнення заборгованості у російських рублях суперечить положенням частини першої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки сторони при передачі грошових коштів визначили їх розмір у російських рублях, стягненню підлягають кошти у національній валюті України - гривні, визначеній за офіційним курсом валюти на день платежу. Крім того, позивачем сплачено судовий збір не в повному обсязі, тому недоплачена сума в розмірі 859,62 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що місцевий суд ухвалив оскаржуване рішення за її відсутності, хоча в цей час вона перебувала в приміщенні суду та очікувала на виклик в судове засідання. Такими діями суддя позбавив сторону відповідача права надати пояснення щодо предмета спору, заявити клопотання про долучення доказів у справі, про виклик свідків та про застосування позовної давності. Апеляційний суд не поновив у повному обсязі її порушені процесуальні права, оскільки безпідставно відмовив у виклику свідків, які мали підтвердити факт часткового повернення позикодавцю грошових коштів. Суди не виявили справжню правову природу укладеного договору та не взяли до уваги те, що позику фактично отримало Товариство з обмеженою відповідальністю Віче Консалтинг Груп (далі - ТОВ Віче Консалтинг Груп ), а ОСОБА_2 як директор товариства лише представляла його інтереси, у зв`язку з чим вона є неналежним відповідачем у справі. При цьому вказане товариство повернуло позивачу частину грошових коштів у сумі 248 000 руб. (57 813 грн). Спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 як професійним бізнес-тренером та ТОВ Віче Консалтинг Груп як юридичною особою, тобто у сфері професійної підприємницької діяльності. Надана позивачем розписка не може слугувати підтвердженням виникнення між сторонами позикових зобов`язань, оскільки вона не містить всіх необхідних умов договору позики.

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, які стосувалися спірних правовідносин. Відповідачемне надано доказів на підтвердження того, що вона або належним чином уповноважена нею особа здійснили погашення заборгованості саме за договором позики від 09 вересня 2013 року .

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу № 752/11541/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Пийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що 09 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 в борг 1 265 000 руб. на строк до 20 грудня 2013 року.

Факт написання вказаної розписки відповідачем не заперечувався.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що розписка від 09 вересня 2013 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, яке відповідач не виконала. Тому відповідно до статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу та три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на вищенаведені обставини не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили наявність між сторонами правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики.

При цьому текст вищевказаної розписки спростовує доводи касаційної скарги про те, що грошові кошти передавалися ТОВ Віче Консалтинг Груп як фінансова допомога, оскільки позичальником у ній вказана ОСОБА_2 як фізична особа.Розписка не містить реквізитів ТОВ Віче Консалтинг Груп та посилання щодо цілей, на які передаються кошти в позику.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на те, що місцевий суд ухвалив оскаржуване рішення за її відсутності, хоча в цей час вона перебувала в приміщенні суду та очікувала на виклик в судове засідання, є неспроможними, оскільки не підтвердженні будь-якими доказами. Крім того, під час апеляційного перегляду справи представник відповідача реалізувала своє право на подання додаткових (нових) доказів, заявлення клопотання про виклик свідків та застосування позовної давності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 57, частиною першою статті 58, частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як зазначалося вище, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що надані відповідачем договір позики, укладений між ТОВ Віче Консалтинг Груп та ОСОБА_5 , видаткові касові ордери, квитанції та заяви на відправку переказів не підтверджують часткове погашення боргу, оскільки в цих документах не зазначено, що грошові кошти сплачуються на погашення позики, отриманої ОСОБА_2 за розпискою від 09 вересня 2013 року. Крім того, у копіях заяв ОСОБА_5 на відправку позивачу переказів на загальну суму 248 000 руб. у графі призначення переказу вказано - допомога родичам. Отримання юридичною особою фінансової допомоги за законом оформляється бухгалтерськими та фінансовими документами, яких суду не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про виклик свідків для підтвердження зазначених обставин.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення трьох процентів річних, оскільки згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків та не взято до уваги пояснення відповідача і докази, які підтверджують факт часткового повернення боргу, не заслуговують на увагу, так як відповідно до положень частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Передбачені законом підстави для скасування оскаржуваних рішень судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов