Постанова

від 02.07.2019 по справі 916/363/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/363/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів секретар судового засідання Представники сторін: від ОСОБА_1 від ОСОБА_7.Богатиря К.В. Бєляновського В.В., Мишкіної М.А. ОСОБА_26. адвокат Кешкентій Д.В., посвідчення КВ № 1736, дата видачі: 27.12.16; адвокат Черкес В.О., посвідчення № 1513, дата видачі: 28.11.08; ордер ОД № 408218 від 27.06.19; розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від на ухвалу господарського суду від 29.03.2019року (суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.; час і місце оголошення рішення: 29.03.2019 о 10:21, м. Одеса, пр. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, зал судового засідання № 15) Одеської області 02.04.2019року про скасування заходів забезпечення позову (суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.; час і місце винесення ухвали: 02.04.2019, м. Одеса, пр. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області) у справі за позовом до відповідача за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: про№ 916/363/18 ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 1) ОСОБА_6 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_7, визнання права власності на нерухоме майно ВСТАНОВИВ:

26.02.2018 за вх. №393/18 до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 про визнання за позивачем права власності на 1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , 65088 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (код ЄДРПОУ 36436620, вул. Каманіна, буд. 2/1, м. Одеса, 65062), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) про визнання права власності на нерухоме майно.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виключно товариство з моменту внесення до статутного капіталу певного майна, може приймати будь-які рішення щодо нього, оскільки являється єдиним власником такого майна. Таким чином, згода товариства як власника майна на передання останнього в натурі є обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 :

1.Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2018 по справі № 916/362/18.

2.Скасовано арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), а саме: 1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620) на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009 року;

3.Скасовано заборону державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, власника, обтяження тощо) стосовно предмета спору (1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620) на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009 року) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що стосуються предмета спору, в тому числі зміни на підставі рішень ЗЗУ ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), директора ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), які прямо стосуються вказаного нерухомого майна;

4.Скасовано заборону державним реєстраторам (нотаріусам) приймати рішення про державну реєстрацію змін, здійснювати державну реєстрацію змін та вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань відповідні записи, що стосуються зміни розміру статутного капіталу, зміни складу Учасників ( Засновників ) Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), зміни керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), змін до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), які не пов`язані із змінами відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, проте впливають на предмет спору (зміна компетенції ЗЗУ Товариства та виконавчого органу Товариства, зміна порядку виходу Учасників із Товариства).

Вказану ухвалу суду першої інстанції мотивоване тим, що 29.03.2019 судом першої інстанції ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , а тому суд, керуючись ст. 145 ГПК України, дійшов висновку щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду від 27.02.2018 по справі №916/362/18, вжитих до подання позову, розглянутого в межах справи № 916/363/18.

16.04.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року , в якій апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року по справі № 916/363/18; зупинити дію ухвали Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року по справі № 916/363/18 до закінчення розгляду справи у апеляційній інстанції.

Як на підставу викладених у скарзі вимог, апелянт зазначає, що на даний момент рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, оскільки повний текст рішення було складено 08.04.2019.

Крім того, апелянт з посиланням на ч. 9 ст. 145 ГПК України зазначив, що суд всупереч приписам закону, не виконав вимоги закону про зазначення щодо скасування заходів забезпечення позову у відповідному судовому рішенні.

Як гарантію забезпечення прав заявника, законодавець вказав, що при умові, яка зазначена у п. 9 ст. 145 ГПК України, заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Апелянт також наголошує, що заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року у справі № 916/363/18; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 16.05.2019; роз`яснено учасникам справи про їх право до 16.05.2019 подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, а також надати заперечення на заяви та клопотання інших осіб із доказами направлення копій таких заяв або заперечень іншим учасникам справи; призначено справу № 916/363/18 до розгляду на 21 травня 2019 о 10:00.

Розпорядженням керівника апарату суду № 242 від 13.05.2019 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/363/18, у зв`язку з перебуванням судді Бєляновського В.В. у відпустці.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Поліщук Л.В., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року у справі № 916/363/18 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Савицького Я.Ф. з призначеним розглядом на 21 травня 2019 о 10:00.

У судовому засіданні 21.05.2019 членом колегії суддею Савицьким Я.Ф. заявлено самовідвід в порядку статті 35 ГПК України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 заяву члена колегії судді Савицького Я.Ф. про самовідвід у справі № 916/363/18 щодо розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 у справі № 916/363/18 задоволено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2019 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Мишкіна М.А., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року по справі № 916/363/18 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Мишкіної М.А., Поліщук Л.В., та призначено справу № 916/363/18 до розгляду на 13 червня 2019 року о 14:00 год.

07.05.2019року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року , в якій апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року по справі № 916/363/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Як на підставу викладених у скарзі вимог, апелянт зазначає, що перебуваючи учасником Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 мала намір реалізувати своє право, передбачене ст. 148 ЦК України (в редакції, чинній на момент подання позову) , п. 11.4. Статуту ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , а саме вийти із складу учасників зазначеного товариства.

Як зазначає апелянт, відповідно до ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Відповідно до п. 11.5. Статуту ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 при виході учасника з Товариства майно, передане Учасником Товариства, як внесок да Статутного Капіталу , повертається йому в натуральній формі в строк до 12 місяців з дня виходу Учасника із Товариства.

Апелянт зазначає, що з метою реалізації свого права, а також керуючись вимогами Статуту ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 позивач адресував заяву про вихід із складу учасників із зазначенням вимоги про повернення вкладу в натуральній формі 19.01.2018 директору підприємства.

На думку апелянта, наслідком отримання такої заяви, згідно із статутом ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 є скликання Загальних Зборів Учасників, які мають прийняти рішення або про задоволення заяви учасника про вихід із Товариства та виплати йому вартості частини майна Товариства, пропорційно його частці у Статутному капіталі Товариства, або про вихід учасника із Товариства та повернення йому вкладу в натуральній формі.

Як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, загальні збори учасників Товариства не відбулися, відсутність рішення загальних зборів учасників Товариства, що стосується питань, які пов`язані з процедурою виходу учасника робить неможливим вчинення будь-яких дій щодо майна, яке належить Позивачу, а тому є порушенням права власності Позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що нею до суду першої інстанції було подано клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи, однак судом було відмовлено в її призначенні, що на думку апелянта свідчить про вчинення судом дій, які не спрямовані на встановлення об`єктивних обставин справи.

Апелянт наголошує, що можливість повернення внеску до статутного капіталу в натуральній формі передбачена ст. 54 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент подачі позову), статутом ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року у справі № 916/363/18; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 31.05.2019; роз`яснено учасникам справи про їх право до 31.05.2019 подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, а також надати заперечення на заяви та клопотання інших осіб із доказами направлення копій таких заяв або заперечень іншим учасникам справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року у справі № 916/363/18 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Мишкіної М.А., Поліщук Л.В.; призначено справу № 916/363/18 до сумісного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року на 13 червня 2019 року о 14:00 год.

13.06.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом було складено акт про те, що 13 червня 2019 року у зв`язку з надзвичайними обставинами, а саме повідомленням про мінування адміністративної будівлі суду та терміновою евакуацією усіх співробітників та відвідувачів суду для проведення слідчих дій, робота Південно-західного апеляційного господарського суду з 14-00 до 14-50 була призупинена, що унеможливлювало Південно-західному апеляційному господарському суду здійснювати правосуддя у визначеному місці та у визначений час.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 призначено апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року у справі № 916/363/18 до розгляду у судовому засіданні у розумний строк на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - 02 липня 2019 о 14:00.

Розпорядженням керівника апарату суду № 347 від 01.07.2019 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/363/18, у зв`язку з перебуванням судді Поліщук Л.В. у відпустці.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 прийнято апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 у справі № 916/363/18 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А. з призначеним розглядом на 02 липня 2019 о 14:00.

У судове засідання 02.07.2019 з`явилися лише представники позивача (апелянта) та третьої особи ОСОБА_7., інші представники сторін у судове засідання не з`явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать штамп канцелярії Південно-західного апеляційного господарського суду на зворотній стороні ухвали від 13.06.2019, а також реєстр поштових відправлень Південно-західного апеляційного господарського суду та роздруківки з сайту Укрпошти.

Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне:

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019, якою було призначено справу № 916/363/18 до розгляду на 02 липня 2019 о 14:00, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 20.06.2019. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Апелянт направив апеляційну скаргу до господарського суду та в копії - іншим сторонам по справі. Отримавши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка була надіслана усім сторонам по справі, сторони не були позбавлені можливості дізнатися в суді апеляційної інстанції про подальший перебіг питання щодо зазначеної апеляційної скарги та своєчасно ознайомлюватися з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Сторони у розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України .)

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 02.07.2019рік, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу по суті, до суду не повідомлялося.

Таким чином, на думку колегії суддів, в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, не дивлячись на відсутність представників сторін, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників сторін у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Що стосується вимоги, викладеній в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року, в якій апелянт просить зупинити дію ухвали Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року по справі № 916/363/18 до закінчення розгляду справи в апеляційній інстанції, то вказана вимога була залишена судом без задоволення ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 про відкриття апеляційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 включено до складу учасників Товариства ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 згідно протоколу № 03/06/2016 Загальних зборів учасників Товариства від 03.06.2016 на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Даним рішенням Загальних Зборів було погоджено рішення учасника ОСОБА_12 відступити належну йому частку у розмірі 20%, що становить 1 020 000,00 грн. в статутному капіталі Товариства шляхом укладення договору купівлі-продажу громадянці ОСОБА_1 (п. 3 порядку денного); прийнято до складу учасників Товариства ОСОБА_1 (п. 4 порядку денного); вирішено у зв`язку зі зміною складу учасників Товариства внести відповідні зміни до Статуту, викласти його в новій редакції та провести державну реєстрацію Статуту Товариства (п. 5 порядку денного).

Підставою для внесення змін до статуту, крім вищевказаного протоколу був також Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.06.2016, укладений між Продавцями: ОСОБА_7 ОСОБА_27, від імені якого діяла ОСОБА_28., з однієї сторони, та Покупцями: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_29., 03.06.2016 року за номером 3095. За цим договором ОСОБА_1 . купила частку у розмірі 20%, що становить 1 020 000,00 грн.

Крім того, між ОСОБА_1. та ОСОБА_27., від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_17 , було підписано акт прийому-передачі частки у статутному капіталі від 03.06.2016, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв частку у розмірі 20% у статутному капіталі ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , вартість якої складає 1 020 000,00 грн.

Відповідно до положень Договору купівлі-продажу від 03.06.2016 року, право власності на вказану частку Статутного капіталу Товариства у покупців виникає з моменту нотаріального посвідчення цього Договору (п. 13).

Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, позивач стала власником частки статутного капіталу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 у розмірі 20% , що становить 1 020 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , для забезпечення діяльності Товариства створено Статутний капітал у розмірі 5 100 000,00 грн. за рахунок внеску до Статутного капіталу Товариства нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Державна реєстрація змін до установчих документів відбулась 07.06.2016, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19.01.2018 позивач реалізувала своє право виходу зі складу учасників Товариства шляхом подання відповідної заяви, підпис на якій засвідчено Ярош О.М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 113.

Відповідно до пункту 11.4. Статуту Товариства, учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших Учасників шляхом подання заяви за один місяць до виходу.

Згідно з ч. 1 ст. 148 ЦК України (у редакції на час підписання відповідної заяви) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом . Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.

Заява про вихід зі складу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , справжність підпису позивача на якій нотаріально засвідчена, була вручена під розписку директору ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 19.01.2018 року Кирницькому Сергію Володимировичу .

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, порядок повідомлення про вихід із складу учасників Товариства, передбачений статтею 148 Цивільного кодексу України та пунктом 11.4. Статуту ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , позивачем дотримано.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів при вирішенні спорів, пов`язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства.

Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Аналогічні положення також викладені у Постанові Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин (п.4.12). Встановлюючи момент виходу учасника з товариства, господарським судам слід враховувати, що таким моментом є дата спливу строку, передбаченого частиною першою статті 148 ЦК України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України.

Датою виходу позивача зі складу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 є 20.02.2018 року.

Як зазначає позивач, наслідком виходу позивача зі складу учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 є повернення йому майна, переданого ним, як внесок до статутного капіталу, в натуральній формі, а 19.02.2018р. на обумовлену у повідомленні годину на позачергові Загальні збори учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 прибули лише учасники, (представники) учасників, що у сукупності володіють лише 40% голосів від загальної кількості (ОСОБА_1, представник ОСОБА_30.), тобто позачергові ЗЗУ Товариства були неправомочні за відсутності кворуму. Присутніми було складено та підписано протокол №19/02/2018 від 19.02.2018 року про непроведення позачергових ЗЗУ Товариства

Отже, як стверджує позивач, станом на 20.02.2018 року позачергові загальні Збори учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 не відбулись (з вини ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ), відповідно не було прийнято рішення про передачу майна позивачу, що вийшов, відповідно не було підписано Акту приймання-передачі майна (вкладу), відповідно позивачу не було повернуто в натуральній формі вклад (майно), що, на думку Позивача, є порушенням його права власності, за захистом якого позивач звертається із даною позовною заявою до господарського суду Одеської області.

За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною 1 ст. 113 Цивільного кодексу України врегульовано, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

При цьому, згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 117 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства зобов`язані, зокрема, додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів, виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 144 Цивільного кодексу України, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вартості вкладів його учасників. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

Згідно з ч.2 статті 148 ЦК України, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна , пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі . Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України Про господарські товариства учасник Товариства з обмеженою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов`язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі .

Згідно з ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

У відповідності до ст. 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб`єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб`єктів з іншими суб`єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб`єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна суб`єктів господарювання є цінні папери.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вихід (виключення) учасника з товариства має наслідком припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством, і з моменту виходу учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством. Натомість правовим наслідком виходу (виключення) учасника з товариства є виникнення у нього майнових прав на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, виплата якої проводиться в порядку і в строки, встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України Про господарські товариства (була чинною на момент подання заяви про вихід), при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі .

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами суду першої інстанції, що законодавством передбачено обов`язковість згоди товариства на повернення вкладу учасника в натурі при його виході .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство було зареєстроване 21.04.2009, а статутний капітал товариства відповідно до положень статуту та ст. 144 ЦК України повинен був бути сформований до 21.04.2010, тобто до того, як ОСОБА_1 купила частку в розмірі 20% у статутному капіталі.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (довідка 110529291 від 13.01.2018), Товариство з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 набуло права власності на нежитлову будівлю клубу-їдальні за адресою: АДРЕСА_6, 28.09.2009 на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 11.06.2009 НОМЕР_1.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, отримала не нерухомість, а частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 у розмірі 20%, що становить 1 020 000,00грн., тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про те, що будь-якого нерухомого майна, яке належало б позивачу на праві власності до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 ним не передавалось, що унеможливлює задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог саме про визнання за нею права власності на частину об`єкта нерухомості.

Позивач посилається на п.11.5 Статуту Товариства, яким передбачено, що при виході Учасника з Товариства майно, передане Учасником Товариству як внесок до Статутного капіталу, повертається йому в натуральній формі в строк до 12 місяців з дня виходу Учасника із Товариства. При наявності згоди учасника, що виходить з Товариства, йому може бути виплачена вартість частини майна Товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, визначається у порядку, передбаченому рішенням Загальних зборів учасників на одну із звітних дат протягом 12 місяців із дня прийняття рішення про вихід цього учасника.

У даному випадку п. 11.5. Статуту Товариства не може вважатися таким, що встановлює обов`язковість повернення майна, переданого до статутного капіталу, в натуральній формі навіть без згоди товариства, оскільки це суперечить законодавству.

При цьому позивач вважає даний пункт статуту пріоритетним перед вимогами законодавства лише у частині, що стосується повернення у натуральній формі вкладу учасника, але вимоги даного пункту щодо повернення вкладу у строк до 12 місяців з дня виходу учасника із Товариства, вважає такою, що суперечить законодавству, оскільки такий строк передбачено, на думку позивача, для здійснення виплати частини вартості майна товариства, пропорційній частці учасника у статутному капіталі.

Ч. 4 ст. 57 Господарського кодексу України визначено, що статут суб`єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб`єкта господарювання, а також інші відомості, пов`язані з особливостями організаційної форми суб`єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

У будь-якому випадку застосовується пряма вказівка законодавства, якщо диспозитивний вибір не передбачений відповідними нормативно-правовими актами.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, положеннями статуту товариства не може бути змінено порядок прийняття рішення щодо повернення вкладу, який встановлений ст. 54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України, оскільки вказані норми не передбачають можливість встановлення у Статутах обов`язку товариства повернути майно в натурі.

Що стосується посилання на відсутність встановленого законодавством 12-місячного строку повернення майна в натурі, то закон у даному випадку надає можливість учасникам товариства погодити такі строки самостійно, оскільки відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 148 ЦК України передбачено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до п. 10.5. Статуту Товариства, до кола питань, які є виключною компетенцією Загальних Зборів Учасників належать, зокрема, прийняття рішення щодо будь-яких дій стосовно майна, переданого Товариству Учасниками у власність як вклад до Статутного капітану; виключення учасника із товариства; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу.

Згідно з п. 10.6. Статуту Товариства, питання, віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу Товариства.

Положеннями статті 61 Закону України Про господарські товариства передбачено, що позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

Відповідно до положень пункту 10.7. Статуту Товариства, загальні збори скликаються Головою Товариства за необхідністю, але не рідше одного разу на рік. Будь-хто з Учасників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Зборах Учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку Зборів.

Положеннями п. 10.9. Статуту Товариства визначено, що позачергові Загальні Збори Учасників скликаються Головою Товариства у випадках виходу Учасника (Учасників) з Товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси Товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення Статутного капіталу або у разі неплатоспроможності Товариства.

Отже, питання виходу Учасника із Товариства пов`язане із діями щодо майна Товариства (передання частини нерухомого майна у власність Учаснику, що виходить), із зміною складу Учасників Товариства, із зміною (зменшенням) розміру Статутного капіталу, із необхідністю внесення у зв`язку із цим змін до Статуту та відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, та здійснення їх державної реєстрації, а прийняття рішень із вище перелічених питань відноситься, згідно із Статутом Товариства, до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що господарські суди не можуть приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів (п. 2.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ГК України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про господарські товариства (чинна на час виникнення відповідних правовідносин) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Згідно ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

На підставі зазначеної норми відповідач набув права власності на передане позивачем до статутного фонду майно, яке не підлягає поверненню в натуральній формі без згоди на це товариства та його учасників.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, в тому числі, визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, зокрема й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов`язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги (постанова Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №6-1044цс16 та Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України, здійснений Верховним судом України).

Оскільки правова природа вимог про визнання права власності є вимогами про визнання права, до предмету доказування у справі входять обставини щодо невизнання чи оспорення відповідачем такого факту.

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ст. 325 Цивільного кодексу України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Положеннями ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Системний аналіз вказаних норм дає змогу зробити висновок, що виключно товариство з моменту внесення до статутного капіталу певного майна, може приймати будь-які рішення щодо нього, оскільки являється єдиним власником такого майна. Таким чином, згода товариства як власника майна на передання останнього в натурі є обов`язковою.

Однією з підстав для звернення ОСОБА_1 . з позовом є те, що на загальних зборах, скликаних Головою Товариства ОСОБА_31 - не було вирішено питання про виплату належної їй частки у статутному капіталі Товариства з вини двох його учасників - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які не з`явились на вказані збори, що не дало змогу сформувати кворум, втім, матеріали справи містять (т.1 а.с. 119-122) докази скликання загальних зборів учасників іншим головою Товариства.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що означені доводи ОСОБА_1 . не підтверджують факту того, що відповідачем не визнається чи оспорюється існування у позивача права власності на вказане нерухоме майно, а отже позивачем не доведено існування на даний час спору щодо визнання права власності на спірне майно.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

26.02.2018 до господарського суду Одеської області ОСОБА_1 було подано заяву (вх. № 4-20/18) про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2018 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено частково:

- накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), а саме: 1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620) на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009 року;

- заборонено державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, власника, обтяження тощо) стосовно предмета спору (1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620) на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009 року) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що стосуються предмета спору, в тому числі зміни на підставі рішень ЗЗУ ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), директора ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), які прямо стосуються вказаного нерухомого майна;

- заборонено державним реєстраторам (нотаріусам) приймати рішення про державну реєстрацію змін, здійснювати державну реєстрацію змін та вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань відповідні записи, що стосуються зміни розміру статутного капіталу, зміни складу Учасників ( Засновників ) Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), зміни керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), підписантів Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), змін до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 (ІКЮО 36436620), які не пов`язані із змінами відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, проте впливають на предмет спору (зміна компетенції ЗЗУ Товариства та виконавчого органу Товариства, зміна порядку виходу Учасників із Товариства).

У вжитті решти заходів забезпечення позову - відмовлено.

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою (від 26.02.2018р. за вх. №393/18) до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 за участю третіх осіб - ОСОБА_6. та ОСОБА_3. про визнання права власності на 1/5 частину нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та належить ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 на праві власності.

Ухвалою суду від 03.03.2018 було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , про визнання права власності на 1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.06.2009р.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Ухвала господарського суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.

Положеннями п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26 грудня 2011 року № 16 встановлено, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Питання про скасування заходів до забезпечення позову може бути розглянуто господарським судом без виклику сторін та інших учасників судового процесу.

Згідно з ч.ч. 9-11 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Як зазначив суд першої інстанції, по справі № 916/363/18 29.03.2019 було винесено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , таким чином, суд, керуючись ст. 145 ГПК України, дійшов висновку щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду від 27.02.2018 по справі № 916/362/18, вжитих до подання позову, розглянутого в межах справи № 916/363/18.

Посилання апелянта на ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду до уваги не приймає, оскільки процесуальним законодавством не передбачено заборони щодо постановлення судом ухвали як процесуального документа про скасування заходів забезпечення позову. Під поняттям судове рішення мається на увазі не тільки рішення суду, а й ухвали. Крім того, ч. 4 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, постановляється ухвала. Тобто, винесення в даному випадку ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову жодним чином не суперечить чинному законодавству України.

Щодо тверджень апелянта в частині не набрання чинності рішенням суду законної сили, та винесення судом оскаржуваної ухвали в порушення вимог ч. 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 9 та ч. 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Як вбачається з означених норм Господарського процесуального кодексу України, заборони або будь-яких обмежень, чи застережень з приводу неможливості винесення судового рішення про скасування заходів забезпечення позову у зв`язку з не набранням чинності рішенням суду, процесуальний закон не містить. При цьому ст. 145 Господарського процесуального кодексу України дозволяє суду з власної ініціативи винести ухвалу про скасування заходів забезпечення позову у тому числі у разі ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову.

В даному випадку господарським судом Одеської області 29.03.2019 року винесено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому колегія суддів апеляційного господарського суду вважає ухвалу господарського суду Одеської області від 02.04.2019 обґрунтованою, та не вбачає підстав для її скасування.

Висновки апеляційного господарського суду:

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 того ж Кодексу встановлює обов`язок доказування і подання доказів для сторін справи у господарському судочинстві. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стаття 86 ГПК України встановлює правові норми для господарського суду щодо оцінки доказів. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року та ухвалі Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 у справі № 916/363/18.

Будь-яких інших доводів, що могли б бути підставою для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення та ухвали в порядку статей 277 - 279 ГПК України, апелянтом не наведено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 у справі № 916/363/18 без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269-271, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019року по справі № 916/363/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2019року по справі № 916/363/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019року про скасування заходів забезпечення позову по справі № 916/363/18 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2019року про скасування заходів забезпечення позову по справі № 916/363/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 05.07.2019.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: В.В. Бєляновський

М.А. Мишкіна