Ухвала

від 02.07.2019 по справі 753/21911/16-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Київський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

2 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12016100020007948 щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця зернового радгоспу Іскра Жовтневого району

Тургайської області, Республіка Казахстан, українця,

громадянина України, працюючого водієм у ТОВ Союз-Авто,

що зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 19.03.2019 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керуванти транспортними засобами на строк 2 роки.

Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 до ТОВ Союз-Авто, треті

Справа № 11-кп/824/1713/2019

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_10

Доповідач: ОСОБА_1

особи ОСОБА_8 , ПрАТ Страхова компанія Нова, і стягнуто з ТОВ Союз-Авто на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 221537 гривень 89 копійок та моральну шкоду в сумі 200000 гривень.

Судом прийнято рішення щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.

В апеляційній скарзі, поданій в інтересах обвинуваченого, захисник ОСОБА_7 просить вирок змінити та звільнити ОСОБА_8 від відбуття покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Захисник не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, однак вважає, що призначене покарання є надто суворим. Під час судового провадження в суді першої інстанції ОСОБА_8 вину у вчиненні злочину не визнавав, що пов`язано з його некомпетентністю в питаннях, пов`язаних з дорожньо-транспортними пригодами. Але після дослідження всіх доказів та проголошення вироку змінив своє ставлення до скоєного, наразі вину визнає повністю, розуміючи, що перед наїздом на пішохода невірно сприйняв дорожню обстановку, відповідно, прийняв неправильне рішення та несвоєчасно відреагував, у чому щиро кається. Звертає захисник увагу і на те, що ОСОБА_8 не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, після ДТП з місця пригоди не зник, дочекався швидку допомогу та працівників поліції, і обставини, які обтяжують відповідальність, відсутні. А тому виправлення його підзахисного можливе без відбування покарання.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи обвинуваченого на підтримку позиції захисника; доводи потерпілої та прокурора, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_8 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, за наступних обставин.

16 липня 2016 близько 19 годин 30 хвилин, ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автобусом Богдан А-091 д/н НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Харківське шосе від вул. Російської в напрямку вул. Тростянецької в м. Києві, порушив вимоги п.п.8.7.3 е, 8.10 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), які регламентують, що: червоний сигнал світлофора, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух; у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 Місце зупинки, якщо їх немає не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Порушення ОСОБА_8 вказаних вимог ПДР виразилось у тому, що він, рухаючись у правій смузі проїзної частини та наближаючись до регульованого пішохідного переходу, проявив неуважність та необачність, здійснив рух на червоний сигнал світлофора і виїхав на пішохідний перехід, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який розпочав рух по пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора і переходив проїзну частину справа наліво відносно руху автобуса Богдан А-091 д/н НОМЕР_1 . Внаслідок наїзду ОСОБА_9 було спричинено тілесні ушкодження у виді: закритої черепно-мозкової травми забою головного мозку з формуванням субдуральної гематоми над правою гемісферою, геморагічними забоями лівої лобно-скронево-базальної ділянки, субарахноїдального крововиливу, вдавленого уламкового перелому правої тім`яно-скроневої ділянки з явищами компресійно-дислокаційного синдрому, гематом м`яких тканин потиличної тім`яної та правої параорбітальної ділянок, саден лобної ділянки; закритої травми грудної клітки переломів 5 і 6 ребер зліва; саден обох колінних суглобів, правої кисті, комплекс яких призвів до розвитку небезпечних для життя явищ (порушення рівня свідомості по типу кома) та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю наявних у ньому доказів, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, є вірною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли потягти зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.

Також у вироку суд навів докладні мотиви прийнятого рішення за наслідками розгляду цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 , стягнувши на користь останнього матеріальну та моральну шкоду.

Що стосується доводів в апеляційній скарзі про суворість призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який судимостей не має, позитивно характеризується, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Вірно суд послався у вироку на суспільно небезпечні наслідки злочину у виді спричинення ОСОБА_9 тяжких травм голови, які призвели до того, що через свій фізичний стан потерпілий постійно потребує стороннього догляду, у нього порушено рівень свідомості і відсутні об`єктивні прогнози стосовно його видужання. Також взяв до уваги поведінку ОСОБА_8 , якій протягом майже трьох років не вжив ніяких заходів з метою відшкодування завданих збитків, враховуючи те, що сім`я потерпілого постійно несе витрати, і не цікавився його здоров`ям, думку потерпілої ОСОБА_6 , яка наполягала на призначенні суворого покарання.

А тому суд правильно призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі і належним чином обґрунтував свої висновки про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи захисника про те, що обвинувачений повністю визнає вину у скоєному та щиро кається, що слід врахувати як обставину, що пом`якшує покарання, не відповідають дійсності.

Щире каяття насамперед полягає у критичній оцінці винною особою своїх протиправних дій, щирому осуді такої поведінки, визнанням провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанні виправити ситуацію або зменшити негативні наслідки. Між тим, в суді першої інстанції ОСОБА_8 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, а в суді апеляційної інстанції, стверджуючи про те, що визнає вину, продовжував наполягати на тому, що здійснював рух на зелений сигнал світлофора і наїзд стався, оскільки потерпілий вискочив на проїзну частину, хоча вказана версія спростовується викладеними у вироку доказами. При цьому посилання захисника на те, що обвинувачений некомпетентний у питаннях, пов`язаних з дорожньо-транспортними пригодами, не можуть бути враховані, оскільки ОСОБА_8 працює водієм, перевозить пасажирів, а тому достовірно знає, що рух на червоний сигнал світлофора заборонено. Незважаючи на те, що від вчинення кримінального правопорушення минув тривалий проміжок часу, обвинувачений не вчинив жодних дій, які б давали підстави вважати, що він щиро розкаявся, не цікавився станом здоров`я потерпілого та не надав його родині ніякої допомоги, цілком поклавшись на роботодавця ТОВ Союз-Авто, що свідчить про абсолютно байдуже ставлення до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Що ж стосується поведінки обвинуваченого безпосередньо після ДТП, яка виразилася у тому, що він дочекався прибуття швидкої медичної допомоги та працівників поліції, то вчинення таких дій не може характеризувати його з позитивного боку, оскільки є обов`язком водія у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів вважає, що покарання у виді позбавлення волі як за видом, так і за розміром є справедливим, і сприятиме досягненню його мети, тобто буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Тому підстави для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України і, відповідно, зміни вироку, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі захисника, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3