Рішення

від 01.07.2019 по справі 638/16022/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/16022/18

Провадження № 2/638/1888/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Кириллової К.С.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів Пенкіної Н.І., Машталір В.М.,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради , треті особи Головне управління ДФС Харківської області, директор Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради Пенкіна Неля Іванівна про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, визнання строкового трудового договору в частині недійсним, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, сплачення єдиного внеску та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 30.10.2018 року звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, з урахуванням уточнень, до Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради , в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ по школі №108-ОС про припинення трудового договору від 27.08.2018 року, наказ Департаменту науки і освіти від 20.08.2018 року №318-к Про звільнення ОСОБА_1 ; визнати строковий трудовий договір недійсним у частині визначення строку та таким, що укладений на невизначений строк; поновити її на посаді керівника гуртка КЗ Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів з 01.09.2018 року з навчальним навантаженням 18 годин на тиждень; стягнути з Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради на її користь за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2018 року по день поновлення на посаді в сумі 24 426,90 грн. з утриманням з нарахованої суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору, а також утримати та перерахувати Чугуївській міськрайонній філії Харківського обласного центру зайнятості суму сплачених на її користь виплат допомоги по безробіттю; зобов`язати Комунальний заклад Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22 відсотки від нарахованої суми за час вимушеного прогулу з 01.09.2018 року по день поновлення на роботі, згідно рішення суду, у Чугуївську об`єднану державну податкову інспекцію Харківського управління ГУДФС у Харківській області на користь позивача; стягнути з Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала керівником гуртка у комунальному закладі Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради з 27 серпня 2015 року та звільнена 31.08.2018 року відповідно до наказу Департаменту науки і освіти ХОДА №318-к від 20.08.2018 року та наказу по школі №108-ОС від 27.08.2018 року. У вказаному закладі працювала 13 років на педагогічних посадах, у 2016 році позивачу було присвоєно педагогічне звання керівник гуртка-методист . З 2015 року три роки поспіль щорічно писала Заяву на ім`я директора Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації про продовження строку трудового договору керівника гуртка на один рік. Та на підставі відповідних наказів з позивачем продовжувались трудові відносини на посаді керівника гуртка протягом трьох років. У 2017 році вони були продовжені з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року, а отже трудовий договір переукладався декілька разів, а тому вважається таким, що укладений на невизначений строк відповідно до ст.39-1 КЗпП. Зазначає, що директор навчального закладу надавала їй неповне навантаження на посаді керівника гуртка протягом трьох років без її на це згоди, пояснюючи це відсутністю годин керівника гуртка, однак вважає, що директор могла задовольнити її прохання щодо повного навантаження, оскільки у кінці навчального року сумісники були звільнені та години керівника гуртка були вільні і надати їй навчальне навантаження 18 годин на тиждень відповідно до ЗУ Про позашкільну освіту п.1 ст.22 директор мала можливість, однак позивачу надавали лише 12 годин на тиждень, а 12 годин залишались на вакансії. Наказ про попереднє педагогічне навантаження 12 годин на тиждень позивач не підписувала. 12.06.2018 року позивач звернулась до директора інтернату Пенкіної Н.І. з двома письмовими заявами: із заявою про переведення її на постійну роботу з 12.06.2018 року та щодо надання їй у попередній тарифікації неповного навчального навантаження лише 12 годин на тиждень. Директор школи ознайомила позивача з наказом від 08.06.2018 року, де вона відмінила попередню тарифікацію відносно неї, мотивуючи це тим, що строк трудових відносин закінчується 31.08.2018 року. Також позивача було ознайомлено з попередженням від 08.06.2018 року про те, що строк трудових відносин з нею закінчується 31.08.2018 року і адміністрація закладу не планує продовжити з нею трудових відносин з 01.09.2018 року, однак причину не пояснила. Позивач вказує, що була звільнена по закінченню строкового договору та у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 26 ЗУ Про освіту керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень призначає на посаду та звільнює з посади працівників. 27.08.2018 року позивач написала заяву з проханням прийняти її на посаду керівника гуртка з 01.09.2018 року, однак заява директором не була задоволена. Вказує, що ставка керівника не була скорочена і директор не мала права не прийняти її на роботу. Зазначає, що має високі результати у роботі: вихованці займають І, ІІ, ІІІ місця у обласних та Всеукраїнських етапах різних конкурсів, неодноразово виносились подяки директором школи. Вказує, що звільнення її та не прийняття на посаду керівника гуртка порушують її авторські права на апробацію авторських навчальних програм, розроблених позивачем, оскільки вона не може працювати за ними у іншому навчальному закладі. Позивач зазначає, що на момент ознайомлення її з наказом про попередню тарифікацію, наказом про відміну попередньої тарифікації відносно неї та попередження не були погоджені головою профспілки відповідно до Колективного договору закладу. Також в обґрунтування позовних вимог зазначає, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, тому вважає, що трудовий договір, який був з нею укладений не є строковим трудовим договором та не є контрактом, а відповідно до ст. 23 та ст 39-1 КЗпП є безстроковим трудовим договором, укладеним на невизначений строк, а тому вважає, що відсутні підстави для її звільнення відповідно до п.2 ст.36 КЗпП. При цьому вказує, що підстави, передбачені ст. 40 КЗпП, не можуть бути застосовані як підстава для розірвання трудового договору, укладеного нею з директором школи. Вказує, що в порушення ст. 43 КЗпП її було звільнено без звернення до профспілкового органу. Зазначає, що має перевагу в залишенні на роботі, оскільки має вищу освіту, високу кваліфікацію та продуктивність праці. В порушення положень ст. 49-2 КЗпП директор школи не пропонувала їй іншу роботу та порушила її переважне право на залишення на роботі. Також позивач просить поновити строки звернення до суду через поважність причин пропуску. На підставі викладеного вважає, що наказ про звільнення підлягає скасуванню, що тягне поновлення позивача на роботі та вирішення питання щодо відшкодування середньомісячного заробітку.

Ухвалою судді від 03.12.2018 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

В подальшому в судовому засіданні 27.07.2019 року ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, замінено третю особу Чугуївську об`єднану державну податкову інспекцію Харківського управління ГУДФС Харківської області на Головне управління ДФС у Харківській області.

Відповідач в особі Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що 14.08.2017 року позивачем на ім`я заступника директора Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації було подано письмову заяву, в якій ОСОБА_1 просила укласти з нею строковий договір, строком дії з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року. На підставі вказаної заяви 17.08.2017 року було видано наказ №382-к, яким продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 за строковим трудовим договором з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року, з яким позивач ознайомлена під підпис. Вказує, що свою волю на укладення строкового трудового договору позивач виявила, коли зверталась із заявою про укладення строкового договору, тому вважає звільнення законним та таким, що проведено з урахуванням норм діючого законодавства України, а наказ Департаменту освіти і науки ХОДА від 20.08.2018 року №318-к правомірним і таким, що не підлягає скасуванню. Також зазначає, що відповідно до ч.2 ст.26 ЗУ Про загальну середню освіту , який діяв на момент видачі наказу №382-к, яким продовжено трудові відносини з позивачем за строковим трудовим договором з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників загальноосвітнього навчального закладу здійснювалося відповідним органом управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього загального закладу. З 28.09.2017 року вступив в дію ЗУ Про світу , яким до ч.2 ст.26 вказаного Закону внесені зміни, згідно з якими педагогічних працівників закладу загальної середньої освіти призначає та звільняє з посади керівник цього закладу. Тобто призначення позивача на посаду або продовження з нею трудових відносин більше не відноситься до повноважень Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації. До повноважень Департаменту належить повноваження звільнення педагогічних працівників, які були призначені на ці посади вказаним Департаментом. На виконання зазначених норм закону Департамент продовжив трудові відносини з позивачем на підставі її заяви на строк, про який вона просила, та звільнив її після закінчення зазначеного строку. Повноважень про продовження з позивачем трудових відносин Департамент на даний час не має. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що працевлаштування педагогічних працівників по строковому трудовому договору на рік у навчальному закладі з 2015 року було систематичним. Свій підпис під договором ставила не тому, що так хотіла, а тому, що це було необхідним, укладення строкового трудового договору і його переукладання не було у її інтересах, зазначені заяви писала під тиском директора. Вважає, що договір укладений на невизначений строк відповідно до ст. 39-1 КЗпП. Строковий трудовий договір не підписувала та не була з ним ознайомлена. Вказує, що звільнювати її було неможна, оскільки це порушує її авторські права на апробацію навчальних програм, оскільки вона не може працювати за ними у іншому начальному закладі. Вказує, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Третя особа - Головне управління ДФС у Харківській області надало до суду письмові пояснення, в яких вказує, що є правонаступником Чугуївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС та вказує, що згідно з чинним законодавством із заробітної плати працівника здійснюються відрахування податків і зборів, зокрема, єдиний внесок, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, порядок обчислення і сплати єдиного внеску регулюється приписами ЗУ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , порядок обчислення і сплати податку на доходи фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України, положеннями п.16-1 підрозділу 10 податкового кодексу України визначено порядок обчислення і сплати військового збору.

Відповідач в особі Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради надав до суду відзив на позовну заяву (заперечення), згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що трудовий договір з позивачем було укладено в усній формі і позивач надала заяву, зазначивши в ній посаду, на якій бажає працювати, дату виходу на роботу, особливості трудового договору - за строковим договором. Пільги, зазначені у позовній, заяві стосуються вивільнених працівників при скороченні чисельності штату працівників і не застосовуються при звільненні за строковим договором. Так само на звільнення за строковим договором не вимагається згода профспілкового комітету. Крім того, зазначає, що позивачу більш ніж за 2 місяці було надане попередження про рішення адміністрації не продовжувати з нею трудових відносин з 01.09.2018 року. Вказує, що школа не могла гарантувати ОСОБА_1 постійну потребу наперед на гурток образотворчого мистецтва чи аналога через зміну інтересів дітей та їх уподобань у швидкоплинному світі, ранню професійну орієнтацію, на якій наполягають батьки, тому адміністрація не була зацікавлена і не пропонувала позивачу постійну роботу як безстрокову, так і за строковим договором. При цьому зазначає, що підставою для укладання строкового трудового договору з позивачем були її особисті заяви, це був особистий, виважений і продуманий вибір позивача. Позивач особисто кожного року відвозила свої заяви до Департаменту та привозила до закладу відповідні накази про прийняття на роботу чи продовження трудових відносин. Також зазначив, що при умовному навантаженні позивача як керівника гуртку 18 годинами на тиждень, вона не має можливості відпрацьовувати цей час, оскільки заклад є санаторною школою-інтернат для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання, оздоровчо-щадний режим включає в себе, крім навчальних занять, отримання дітьми специфічної не медикаментозної, медикаментозної та фізіотерапевтичної терапії, кліматотерапії, лікувальної фізкультури, денний сон та інше. Зазначає, що юридично позивач не мала ніякого відношення до попереднього навантаження, щорічно її строковий договір закінчувався 31 серпня без будь-яких гарантій на продовження, а попередня тарифікація розрахована на період з 01 вересня.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, в своїх поясненнях посилались на обставини, викладені у позові, відповіді на відзив та в уточненій позовній заяві.

Уповноважений представник відповідача Департаменту науки і освіти ХОДА проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Уповноважений представник відповідача КЗ Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа директор комунального закладу Пенкіна ОСОБА_4 І. в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Представник третьої особи ГУДФС у Харківській області в судове засідання не з`явився, просив справу розглянути без участі представника Управління.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши вступне слово представників сторін, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, у їх сукупності та взаємозв`язку , встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України , загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України . Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України , відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Положеннями ст.233 КЗпП України встановлено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач надала до суду клопотання про поновлення строку звернення з даним позовом до суду, посилаючись на ту обставину, що строк нею був пропущений через хворобу, в підтвердження чого надала копії медичної документації - виписку з медичної карти стаціонарного хворого №5586, висновок лікарсько-консультативної комісії №3156 від 05.09.2018 року, довідку КЗОЗ Чугуївська центральна районна лікарня ім.Кононенка від 18.10.2018 року, копію медичної картки амбулаторного хворого.

Враховуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду.

Судом встановлено, що 18.05.2015 року ОСОБА_1 на ім`я директора Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації подано заяву з проханням призначити її на посаду керівника гуртків Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради з 27.08.2015 року по 31.08.2016 року.

Наказом директора Департаменту науки і освіти ХОДА від 18.08.2015 року №382-к позивача призначено на посаду керівника гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради за строковим трудовим договором з 27 серпня 2015 року по 31 серпня 2016 року. Підстава: заява ОСОБА_1 , подання директора навчального закладу ОСОБА_3

16.08.2016 року позивачем на ім`я директора Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації було подано письмову заяву, в якій остання просила продовжити строк трудового договору на посаді керівника гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради з 01.09.2016 року по 31.08.2017 року.

Наказом директора Департаменту науки і освіти ХОДА від 18.08.2016 року №364-к продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 , керівником гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради за строковим трудовим договором з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року. Підстава: заява ОСОБА_1 , подання директора навчального закладу ОСОБА_3 ..

Наказом директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради від 18.08.2016 року №81-ОС продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 , керівником гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради за строковим трудовим договором з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року.

В подальшому 14.08.2017 року позивачем на ім`я заступника директора Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації було подано письмову заяву, в якій остання просила продовжити строк трудового договору на посаді керівника гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року.

Наказом директора Департаменту науки і освіти ХОДА від 17.08.2017 року №382-к продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 , керівником гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради за строковим трудовим договором з 01 вересня 2017 року по 31 серпня 2018 року. Підстава: заява ОСОБА_1 , подання директора навчального закладу Пенкіної ОСОБА_5 .

Наказом директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради від 21.08.2017 року №95-ОС продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 , керівником гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради за строковим трудовим договором з 01 вересня 2017 року по 31 серпня 2018 року.

08.06.2018 року ОСОБА_1 винесено попередження про те, що адміністрація Комунального закладу не планує продовження з нею трудових відносин з 01.09.2018 року.

Заявою від 16.08.2018 року, поданої на ім`я директора Департаменту науки і освіти ХОДА та керівника навчального закладу, ОСОБА_1 просила вважати її строковий договір безстроковим, оскільки він продовжувався декілька разів і відповідно до ст.39-1 КЗпП став безстроковим.

20.08.2018 року директором Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації на підставі подання в.о.директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради видано наказ №318-к Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України.

Наказом директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради від 31.08.2018 року №108-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади, з яким позивача ознайомлено 31.08.2018 року, про що свідчить підпис останньої.

У трудову книжку позивача внесено запис №69 від 31 серпня 2018 року про звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України.

Крім того, згідно довідки голови профспілки КЗ Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради від 22.12.2018 року №02-04/893, ОСОБА_1 за період роботи з 27.08.2015 року по 01.06.2018 року не була членом профспілкової організації закладу.

27.08.2018 року ОСОБА_1 подала до директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради заяву з проханням прийняти її на посаду керівника гуртка з 01.09.2018 року.

Листом директора навчального закладу Пенкіної ОСОБА_6 від 29.08.2018 року №02-04/608 позивача повідомлено про відсутність в закладі вакансії на посаду керівника гуртка.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним наказів та їх скасування суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З наказом про укладення з нею строкового трудового договору (продовження трудових відносин) до 31.08.2018 року позивач була ознайомлена, правом на його оскарження не скористалась.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на незаконність та безпідставність її звільнення, оскільки сам трудовий договір раніше неодноразово переукладався, а тому вважає його таким, що продовжений на невизначений строк та є безстроковим.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Абзацами другим-четвертим п.7 цієї постанови Пленуму № 9 передбачено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Позивач вважає, що трудовий договір, укладений з ним та навчальним після його переукладення набув статусу безстрокового.

Разом з тим, суд вважає, що таке посилання не ґрунтується на законі.

За змістом ст.39-1 КЗпП України не всі строкові трудові договори при переукладанні набувають безстроковий характер. Це правило не поширюється на випадки визначені ч.2 ст.23 КЗпП України, а саме коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч.2 ст.23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов`язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на те, що трудовий договір, укладений після його продовження набув статусу безстрокового, є безпідставними.

Позивач за власним волевиявленням уклала з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору, написавши про це відповідну заяву від 14.08.2017 року, в якій просила визначити строк закінчення трудового договору по 31.08.2018 року.

Вбачається, що строк дії трудового договору обмежувався чітко визначеною датою а саме до 31 серпня 2018 року. Така дія договору була тимчасовою. Трудові правовідносини між сторонами тривали до певної дати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч.2 ст.26 ЗУ Про загальну середню освіту , який діяв на момент видачі наказу №382-к, яким продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 за строковим трудовим договором з 01.09.2017 року по 31.08.2018 року, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників загальноосвітнього навчального закладу здійснювалося відповідним органом управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього навчального закладу.

20.08.2018 року директором Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації на підставі подання в.о.директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради видано наказ №318-к Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України.

Наказом директора Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради від 31.08.2018 року №108-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, про припинення трудових відносин із навчальним закладом у зв`язку із закінченням дії трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України) позивач була обізнана завчасно та з наказом про звільнення вона була належно ознайомлена.

На підставі наведеного, суд приходить до переконання про те, що оскаржувані накази видані у відповідності із чинним законодавством про працю та не порушують прав позивача.

Оскільки накази про звільнення ОСОБА_1 №318-к від 20.08.2018 року та наказ про припинення трудового договору №108-ОС від 31.08.2018 року є законними, саме звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії трудового договору проведено у відповідності із вимогами чинного законодавства, а тому підстав для їх визнання незаконними у суду немає.

Суд вважає, що в такому випадку відсутні й підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Суд також вважає, що при звільненні позивача ОСОБА_1 з посади керівника гуртка Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради було дотримано вимоги ст.ст.23, 36 КЗпП України, які передбачають підстави припинення трудового договору. Докази, які б свідчили про те, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача в цій частині відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позивач усвідомлювала наслідки закінчення строкового трудового договору, не скористалась своїм правом на оскарження наказу, яким встановлювався строк трудового договору і, крім того, такий строковий договір був укладений за її заявою, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідачем не була врахована її попередня робота, суд вважає необґрунтованим з тих підстав, що ця обставина не може бути безумовною підставою при вирішенні питання про поновлення на роботі без урахування всіх обставин звільнення.

Встановивши відсутність підстав для визнання незаконним звільнення та відсутність протиправних дій відповідача щодо цього, суд не вбачає підстав для застосування положень ст.235 КЗпП України щодо стягнення з Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому в цій частині в задоволенні позову також слід відмовити за безпідставністю. Також не підлягають задоволенню вимоги позивача в іншій частині, оскільки вони є похідними від основної вимоги.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до абз. 2 п.5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, то відсутня така підстава завдання моральної шкоди як протиправність діяння заподіювача такої шкоди, а також причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, та оскільки позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від первинних позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, у задоволенні яких відмовлено, а тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, суд дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги, що позивач на виконання свого процесуального обов`язку не надала належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов`язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для визнання незаконними та скасування оскаржуваних наказів та поновлення її на роботі. Оскільки судом не встановлено порушень законодавства при звільненні позивача з роботи, не підлягають задоволенню і похідні вимоги позову. Інші доводи позивача цих висновків не спростовують. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивачем заявлено позовні вимоги як майнового так і немайнового характеру, за кожну з яких передбачено сплату судового збору. Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 24, 36, 39-1, 235, 237-1 КЗпП України та керуючись ст.ст.3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради , треті особи Головне управління ДФС Харківської області, директор Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради Пенкіна Неля Іванівна про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, визнання строкового трудового договору в частині недійсним, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, сплачення єдиного внеску та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 05.07.2019 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідачі - Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ 02146446, м.Харків, м-н Свободи, буд.5 Держпром, 9 під., 4 пов.;

Комунальний заклад Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради ОСОБА_3 , ЄДРПОУ 22647400, Харківська область, Чугуївський район, смт.Кочеток, вул.Радужна, буд.41;

треті особи: Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, ЄДРПОУ 39599198, м.Харків, вул.Пушкінська буд.46;

директор Комунального закладу Кочетоцька загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Харківської обласної ради Пенкіна Н.І., Харківська область, Чугуївський район, смт.Кочеток, вул.Радужна, буд.41.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк