Рішення

від 20.05.2019 по справі 910/1103/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2019Справа № 910/1103/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд"

до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо"

відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Грін Банк"

про визнання договору недійсним,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 20.05.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №280116-1 від 28.01.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс", в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" права вимоги за Кредитним договором №2/1061/2014 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 31.07.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, в тому числі статті 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду відкрито провадження у справі № 910/1103/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 20.02.2019.

20.02.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового розгляду, а також відповідачем 2 подано відзив на позов та клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 для надання можливості сторонам подати всі необхідні докази та пояснення було відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 14.03.2019.

За результатами підготовчого засідання 14.03.2019 було залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Грін Банк" та відкладено підготовче засідання у справі на 03.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 06.05.2019 включно, витребувано у відповідачів додаткові докази, підготовче судове засідання відкладено на 24.04.2019.

05.04.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 03.04.2019.

За наслідками судового засідання 24.04.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.05.2019.

20.05.2019 до початку розгляду справи через автоматизований відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У призначеному судовому засіданні судом розглянуте клопотання позивача про перенесення розгляду справи та відхилено вказане клопотання з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Положеннями статті 202 ГПК України унормовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відкладення розгляду справи може бути вчинено судом лише у межах строків встановлених ГПК України.

У той же час, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 ГПК України).

Згідно статті 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Початком розгляду справи № 910/1103/19 по суті є 24.04.2019 (ухвала від 24.04.2019), а тому останній день розгляду припадає на 24.05.2019. Межі строку з 20.05.2019-24.05.2019 (5 календарних днів) є недостатніми для відкладення розгляду справи та повідомлення сторони в спосіб, передбачений процесуальним законом.

Відповідно до частини 1 статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини 1, 2 статті 114 ГПК України).

Судом також враховано, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Водночас, за приписами частини 2 статті 216 ГПК України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Беручи до уваги, обмеженість строку розгляду даного спору, а також той факт, що відсутні обставини неможливості здійснення розгляду справи в судовому засіданні 20.05.2018 за відсутності представника позивача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача.

У судове засідання 20.05.2019 з`явився представник відповідача 2 та надав свої пояснення по суті заявлених позовних вимог, у задоволенні яких просив відмовити.

Відповідач 1 та третя особа не направили своїх представників для участі в судовому засіданні, причини неявки суду не повідомили.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач 1 був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 07.05.2019 за № 0103050076559.

Щодо повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи суд зазначає наступне:

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частиною 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, ухвали від Господарського суду міста Києва по справі № 910/1103/19 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04107, місто Київ, Шевченківських район, вулиця Багговутівська, будинок 17-21.

Проте, поштові конверти з ухвалами Господарського суду міста Києва було повернуто до суду з відмітками відділення поштового зв`язку "вибули".

Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення третій особі відповідної ухвали суду.

Крім того, у даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа мала право та дійсну можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва справі № 910/1103/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Будь-яких інших заяв чи клопотань учасниками процесу не заявлено.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 2/1061/2014, відповідно до умов якого відкриває позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію і надає йому кредити (транши), ліміт заборгованості за якими в сумі не перевищує 1 500 000 грн на поповнення обігових коштів із сплатою 27 % річних та кінцевим строком повернення не пізніше 28.07.2017.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2015 у справі № 921/304/15-г/16 встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" перед Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" заборгованості за договір про відкриття кредитної лінії № 2/1061/2014 від 31.07.2014, та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" на користь Публічного акціонерного товариства "Грін Банк" стягнуто 1 406 466 грн 54 коп. заборгованості по кредиту, 116 213 грн 36 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом; 1 257 грн 53 коп. пені на суму боргу по кредиту; 3 301 грн 17 коп. пені на суму боргу зі сплати процентів.

28.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" (покупець/набувач за договором) укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами №16/Е01-06/04-09 відповідно до умов якого право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 2/1061/2014 від 31.07.2014, укладеним між ПАТ "Грін Банк" та ТОВ "Еліна ЛТД", відступлено та передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо".

13.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс", як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги № 130116-1, відповідно до умов якого на виконання попереднього договору про відступлення права вимоги № 05/01/2016-2 від 05.01.2016 кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за кредитними договорами, перелік яких зазначений в акті прийому передачі справ.

У подальшому рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 921/551/16-г/8 від 19.12.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд" задоволені та визнано недійсними договір відступлення права вимоги № 130116-1 від 13.01.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД".

Нормативно правовим обґрунтуванням позовних вимог у межах справи № 921/551/16-г/8 було те, що договір про відступлення права вимоги № 130116-1 від 13.01.2016 в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 2/1061/2014 від 31.07.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" є недійсним, оскільки на момент підписання оспорюваного договору у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" було відсутнє право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" за договором про відкриття кредитної лінії № 2/1061/2014 від 31.07.2014.

Водночас, 28.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Пропріо , як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю Спецоптальянс , як новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги № 280116-1, відповідно до умов якого на виконання попереднього договору про відступлення права вимоги № 05/01/2016-2 від 05.01.2016 кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за кредитними договорами, перелік яких зазначений в акті прийому передачі справ.

Згідно з пунктом 1.2. договору № 280116-1 від 28.01.2016 право вимоги за Кредитними договорами відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за кредитними договорами; право вимоги суми нарахованих процентів за кредитними договорами, строк платежу яких настав на дату укладання цього договору; право вимоги неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань та 3 % річних за кредитними договорами; усі інші права вимоги кредитора до боржників, включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Кредитору, щодо виплати суми боргу.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає про недійсність вказаного правочину з огляду на таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами №16/Е01-06-06/04-09 від 28.01.2016, який був укладений між ПАТ "ГРІН БАНК" (продавцем) та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПРОПРІО" (покупцем), Покупець купив право вимоги за кредитами та зобов`язався сплатити ціну купівлі. (Ціна Купівлі Кредитів становить - 4 600 858,19 грн).

Згідно пункту 3.1. оскаржуваного договору від 28.01.2016 визначено, що ціна відступлення права вимоги становить 30 163 438, 28 грн. При цьому, станом на день укладення оскаржуваного правочину новим кредитором було сплачено 2 986 517,87 грн. авансу, про що зазначено у пункті 3.2. Порядку сплатити залишок ціни купівлі умови укладеного договору від 28.01.2016 не містять. Сторонами до матеріалів справи не було надано відповідних доказів щодо сплати загальної суми ціни купівлі, як то платіжні доручення, банківські виписки про рух грошових коштів по рахунку тощо.

Так, позивач, посилаючись на приписи чинного законодавства зазначає, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина 1 статті 1084 ЦК України).

Аналогічні положення закріплено і у пунктах оскаржуваного Договору, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від Боржників в якості погашення заборгованості за виконання зобов`язань за Кредитними договорами. Кредитор не відповідає перед новим кредитором у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором.

При цьому плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається, що і має місце у оскаржуваному Договорі.

Крім того, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ, у той час як ТОВ СПЕЦОПТАЛЬЯНС не є фінансовою установою у розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг , яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Таким чином, ТОВ Еліна Лтд зазначає, що частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У свою чергу, ТОВ СПЕЦОПТАЛЬЯНС не визнає, заявлених до нього позовних вимог та зазначає наступне: законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов`язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. За твердженнями відповідача 2 наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 10.07.2015 у справі 6-301цс15 та позицією нового Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).

Таким чином ТОВ СПЕЦОПТАЛЬЯНС зазначає, оскільки умовами укладеного договору від 28.01.2016 сторонами погоджено оплатність відступлення права вимоги на користь Кредитора, сплату винагороди на користь Кредитора, а також те, що Новий кредитор не здійснює фінансування діяльності Кредитора, даний правочин не є договором факторингу в розумінні статті 1077 ЦК України, а отже позовні вимоги позивача є безпідставними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Входячи зі змісту предмету договору про відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" є новим кредитором відносно позивача щодо виконання зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом на підставі договору про відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо", як кредитор відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс", як новому кредитору, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014.

Проте, ТОВ Фінансова компанія Пропріо та ТОВ Спецопотальянс станом на день підписання оспорюваного правочину не доведено факт наявності у відповідача 1 права вимоги в обсязі і на умовах, яке було передано за договором про відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016 відповідачу-2.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що ТОВ Фінансова компанія Пропріо належними та допустимими доказами не доведено суду факту переходу до нього права вимоги на підставі договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 16/Е01-06/04-09 між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо". Зокрема, не надано належних доказів у підтвердження повної сплати ціни купівлі - 4 600 858,19 грн згідно договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 16/Е01-06/04-09 від 28.01.2016.

Разом з тим, суд погоджується із твердженнями відповідача щодо правової природи спірного правочину та зазначає наступне.

Правова природа договору, щодо якого виник спір, є іншою, а саме: він не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а є договором купівлі-продажу вимоги. Цей висновок випливає з наступного.

Відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у частині 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (частина 3 статті 656 ЦК України).

Спірний договір про відступлення права вимоги від 28.01.2016 вочевидь містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги. Отже, спірний договір про відступлення права вимоги (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги.

Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.

За змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

Звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи. Вказане спростовує доводи позивача щодо невідповідності суб`єктного складу спірного правочину.

Разом з тим, за приписами статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Беручи до уваги вказане, враховуючи, що відповідачами не є доведеним факт переходу до ТОВ ФК Пропріо права вимоги на підставі № 16/Е01-06/04-09 між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо", суд дійшов висновку про відсутність у ТОВ ФК Пропріо станом на 28.01.2016 здійснювати подальше відчуження права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД" за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами статті 5 Господарського процесуального кодексу України слідує, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що договір відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016 вчинений ТОВ ФК ПРОПРІО всупереч статті 514 та 658 Цивільного кодексу України, за відсутності в останнього права вимоги до позивача, в обсязі і на умовах, яке було передано за оспорюваним правочином ТОВ СПЕЦОПТАЛЬЯНС , суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним, на підставі частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, договору про відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016 в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД".

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідачів. При цьому, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7.

Керуючись статями 74, 76-80, 123-129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Грін Банк" про визнання договору недійсним - задовольнити повністю .

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 280116-1 від 28.01.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 2//1061/2014 від 31.07.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Грін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліна ЛТД".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Пропріо" (08141, Київська область, Києво-Святошинський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 1, офіс 11; ідентифікаційний код 38836923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд" (46008, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Подільська, будинок 37А; ідентифікаційний код 14056286) 960,50 грн (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок)судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецоптальянс" (04119, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Зоологічна, будинок 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 39868296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліна Лтд" (46008, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Подільська, будинок 37А; ідентифікаційний код 14056286) 960,50 грн (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок)судового збору.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.07.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ