Рішення

від 06.06.2019 по справі 487/10119/14-ц

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/10119/14-ц

Провадження № 2/487/17/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді -Щербини С.В., за участю секретаря судового засідання Ободенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу №487/10119/14 за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державний акт на право власності на землю, -

за участю:

представника позивача Цвікілевич Н.В.

третьої особи ОСОБА_2

представника третьоїоосби ОСОБА_3 ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

16.10.2014 року Миколаївський міжрайонного прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої оосби Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання незаконними і скасування рішення міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 , визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , визнання недійсним Державний аки серії ЯИ№140154 на право власнсоті ОСОБА_2 (1/5 частка) та ОСОБА_3 (4/5 частки) на земельну длянку та скасувати його державну реєстрацію, повернути земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026) грошовою оцінкою 206797,82 грн. до комунальної власності.

Ухвалою суддя Кузьменка В.В. від 20.10.2014 року відкрите провадження у справі.

13.11.2014 року відповідач ОСОБА_3 надав заперчення на позов до суду, просив в задоволенні позову відмовити.

19.11.2014 року відповідач ОСОБА_1 надала заперчення на позов до суду, просила в задоволенні позову відмовити, застосувавши до спірних правідносин строк позовної давності.

Представник відповідача Миколаївської міської ради надав заперечення на позов до суду, просив в задоволенні позову відмовити, застосувавши до спірних правідносин строк позовної давності.

08.12.2014року представник відповідача ОСОБА_3 надав до суду додаткові заперчення на позов.

29.01.2015 року представник відповідача Миколаївської міської ради надав до суду заяву про визнання позову в межах пред`явлених до міської вимог, просив розглянути справу за відсутності їхнього представника.

26.06.2015 року прокурор подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 26.06.2015 року забезпечено позов.

03.07.2015 року представник відповідача Миколаївської міської ради надав до суду заяву, зазначивши, що позовні вимоги не визнають, просив розглянути справу за відсутності їхнього представника.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.07.2015 року позовні вимоги задовлені в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17.11.2015 року, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.07.2015 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2012 року, скасування державної реєстрації державного акту серії ЯИ №140154 від 23.10.2009 року та повернення до комунальної ділянки земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026) скасовано та в цей частині у задоволенні позову прокурора Миколаївської області відмовлено, рішення в частині визнання недійсним Державного акту серії ЯИ №140154, виданого 23.10.2009 року, змінити, виклавши у редації визнати недійсним Державний акт серії ЯИ №140154, ивданий 23.10.2009 року на імя ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1000 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 , з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 у розмірі 1/5 частки та ОСОБА_3 у розмірі 4/5 частки. В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгялду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.07.2015 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 17.11.2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Агєєвої Л.І. від 03.06.2016 року позов прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

16.06.2016 року Миколаївський міжрайонний прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, позові пред`явив до відповідачів Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив визнати незаконними і скасування п. 54, 54.1 рішення міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , визнання недійсним Державний акт серії ЯИ№140154 від 23.10.2009 року на право власності на землю за кадастровим номером 4810136300:12:001:0026, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі 29.10.2009 року за №010949702103.

Обґрунтовуючи вимоги зазначив, що проверкою прокуратури у березні 2013 року були виявлені порушення прав територіальної громади м. Миколаєва на землю, розташовану в прибрежно-захисній смузі Бузького лиману, яка згідно з генеральним планом м. Миколаєва перебуває у зеленій зоні загального користування та відноситься до перспективної ланшафтно-рекреціонної зони загальноміського значення. Рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року п. 54, 54.1 затверджено проекти землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 , за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140154 від 23.10.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011. Вважають, що вищевказане рішення Миколаївської міської ради принято з порушенням вимог ст. 1 Закону України «Про будівельні норми», ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», ст. 48 Закону України «Про охорону земель», стс.т. 4,87, 88 ВК України, стст. 58, 59,60,83 ЗК УКраїеи, Прави використовування та забудови території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №15/41 від 17.10.2003 року. При цьому, ОСОБА_1 не є особою, яка в розумнні ч.1 ст. 317 ЦКУКраїни уповноважена виступати продавцем земельної ділялнки, оскільки рішення Миколаївської міської ради є протиправним з моменту його прийняття, а державний акт на землю недійсним з моменту його видачі. Тому земельна ділянка площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 , вибувала із власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_5 з порушенням закону. В подальшому ОСОБА_5 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі чого у державному акті про право власності на земельну ділянку була зроблена відповідна відмітка. Отже, Миколаївська мсіька рада, діючи від імені теритоіальної громади м. Миколаєва, приймаючи рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної громади, тому земельна ділянка вібула з володіння власника не з його волі, а іншим шляхом.

24.10.2016року прокурорнадав досуду заявупро залишеннябез розгляду позовноївимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та про повернення земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0026) грошовою оцінкою 206797,82 грн. до комунальної власності.

24.10.2016 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду заперечення на позов, просила в задоволенні позову відмовити, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності. Також зазначила що п. 53, 53.1 рішення Миколаївської міської ради № 35/51 від 19.06.2009 року ТОВ «Миколаївбудпроект» було надано в оренду земельну ділянку площею 39542 кв.м. для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2 з віднесенням її до земель комерційного призначення за затвердженим проектом із землеустрою, вказані пункти рішення не скасовані та є законними. Стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_2 за рахунок якої було надано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_6 , не приймалось рішення про її віднесення до земель водного фонду, тим більше до прибережної захисної смуги. ТОВ «Миколаївбудпроект» надало згоду на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею до 1000 кв.м. для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_3 . З часу передачі спірної земельної ділянки у користування ТОВ «Миколаївбудпроект», передачі у подальшому у власність ОСОБА_1 рішень про віднесення її до земель рекраційного призначення не приймалось та землевпорядної документації не розроблялось . Статтею 45 ЦПК України визначені підстави звернення прокурора до суду, звернувшись з даним позовом прокурор самостійно визначив предмет і підстави позову, зазначивши, що уповноваженою державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Державна інспекція сільського господарства України, проте спеціально уповноваженим органом державної влади з питань земельних ресурсів, Указом Президента України від 14.08.2000 року №970/2000, був Державний коміитет України по земельних ресурсах. Отже, позивачем не було доведено факту порушення прав та інтресів саме Державної інспекції сільського господарства України, що є підставою для відмови у задоволенні вимог. Крім того, позов подано з порушенням строків позовної давності, оскільки прокуратура була обізнаною при прийняте Миколаївською міською радою рішення, перевірок, як це передбачене п. 10 Наказу Генерального прокурора України «Про організацію прокуроського нагляду за додержанням та застосуванням законів» від 18.10.2010 року №3гн, щодо зобов`язання органів прокуратури здійснювати перевірку законності правових актів органів місцевого самоврядування не рідше одного разу на місяць, не проводила до 2013 року. Тому просили застосувати строк позовної давності, відповідно до ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України та відмовити в позові. Крім того, прокурор втручається у право мирного володіння майном добросовісних покупців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які придбали земельну ділянку у законній спосіб та з належною обачністю, визнання судом незаконним рішення органу місцевого самоврядування буде означати покладення на цих відповідачів індивідуального та непропорційного тягаря, що є порушенням ст. 1 протоколу 1 Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод та є неприпустимим.

24.11.2016 року представник відповідача ОСОБА_3 надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності з урахуванням раніше наданих заперечень на позов.

28.11.2016 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду письмові пояснення до заяви про застосування строку позовної давності та відмови у задоволенні позову, посилаючись на те, що прокуратура мала об`єктивну можливість довідаться та фактично довідалась у 2009 роі про рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 року, в частині надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки на сесії міської ради був присутнім помічник прокурора міста Терещенко В.Ю. та Миколаївською міською радою було надіслано прокурору копії рішень прийнятих на засіданні ради 04.09.2009 року та опублікане вказане рішення на сайті Миколаївської міської ради у вільному доступі.

22.02.2017року прокурор подав досуду позовну заяву до відповідачів Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив визнати незаконними і скасування п. 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , визнання недійсним Державний акт серії ЯИ№140154 від 23.10.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.10.2009 року за №010949702103.

Ухвалою суду від 22.02.2017 року позовніивимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки до комунальної власностіі залишено без розгляду.

11.05.2017року представниквідповідача Миколаївської міської ради надав до суду заяву про застосування строку позовної давності відповідно до вимог ст.ст. 256-261 ЦК України та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, на сесії міської ради був присутнім помічник прокурора міста Терещенко В.Ю., тому органам прокуратури про прийняття рішення було відомо з моменту його прийняття 04.09.2009 року, а з позовом звернулися лише у квітні 2014 року, посилання на те, що про порушення дізналися лише під час перевірки у березні 2013 року не ґрунтуються на вимогах закону.

13.06.2017 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати незаконними і скасування п. 54, 54.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , визнання недійсним Державний акт серії ЯИ№140154 від 23.10.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0011, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.10.2009 року за №010949702103. В позові зазначив, що відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009 року, спірна земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення. Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №15/41 від 17.10.2003 року спірна земельна ділянка належить до зони ландшафтно-реакраційної загальноміського значення та туристично-реакраційного комплексу. Зазначив, що про порушення вимог законодавства під час відведення спірної земельної ділянки прокурор дізнався лише із повідомлень ЗМІ, на підставі постанови від 11.03.2013 року проведено перевірку та виялені факти грубого порушення щодо незаконного надання в оренду та у приватну власність фізичним та юридичним особам земель на узбережжі Бузького лиману. За результатами перевірки до суду подано 19 позовних заяв та зареєстроване кримінальне провадження за ознаками ч.2 ст. 367 КК України. Дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всій землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування ділянки на місцевості, із залученнм спецалістів, отримання від них додаткових відомостей тощо. Тому при звернення до суду з даним позовом прокурор не пропустив позовну давність, згідно ст. 257 ЦК України.

Ухвалою від 16.02.2018 року цивільну справу прийнято до провадження судді Щербини С.В.

25.03.2019 року третя особа ОСОБА_2 надала до суду пояснення, просила відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні прокурор прокуратури Миколаївської області Цвікілевич Н.В. уточнені вимоги позову підтримала повністю, наполягаючи на його задоволенні з підстав, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судве засідання не з`явився, про датку, час та місце розгялду спрви був повідомлений, причини неявки суду не повідомив.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилась, про датку, час та місце розгялду спрви була повідомлена, причини неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи ОСОБА_7 - Кірюхін О.М. в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив про відмову в їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила про відмову в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступного:

Судом встановлено, рішенням Миколаївської міської ради «Про відведення (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, громадянам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва» №18/14 від 20 жовтня 1993 року КЕЧ Миколаївського району та військовій частині № НОМЕР_1 було надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_4 , площею 559 400 кв. м., для розташування військового містечка № НОМЕР_2 .

Рішенням Миколаївської міської ради «Про розподіл території військового містечка № НОМЕР_2 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» №43/50 від 24.02.2006 року було затверджено схему розподілу земель на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Із схеми військового містечка № НОМЕР_2 вбачається, що територія вздовж Бузького лиману була забудована будівлями та спорудами військового містечка.

Рішенням Миколаївської міської ради №35/51 від 19.06.2009 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв.м, у тому числі 55 кв.м під капітальною забудовою, 99 кв.м під спорудами, 1766 кв.м під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв.м під зеленими насадженнями за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_4 та передано вказану земельну ділянку площею 22156 кв.м товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївбудпроект в оренду строком на десять років.

Відповідно до заяви від 10.08.2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. та зареєстрованої в реєстрі за №2542, ТОВ «Миколаївбудпроект» надало згоду на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею до 1000 кв. м. для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_3 .

Рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв.м, за рахунок земель ТОВ Миколаївбудпроект, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 , в тому числі відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4810136300:12:001:0011 серії ЯИ №140154 від 23.10.2009 року для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівельі споруд. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на праов власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29.10.2009 року за №010949702103.

01.06.2012 року між ОСОБА_1 (продавцем) і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (покупцями) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, згідно якого у спільну часткову власність покупців перейшла земельна ділянка з часткою 4/5 у ОСОБА_3 і 1/5 у ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_8 на підставі договору від 01 червня 2012 року придбав у ОСОБА_9 Ѕ частку земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 499 кв.м., після чого обєднав вищевказані земельні ділянки в одну нову земельну ділянку площею 1299 кв.м. та рішенням виконавчого комтіету Миколаївської міської ради №1115 від 26.10.2012 року була надана нова адреса: АДРЕСА_1 . та ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1299 кв.м. по АДРЕСА_1 серії ЯО№304103 кадастровий номер 4810136300:12:001:0023.

ОСОБА_2 на підставі договору від 01 червня 2012 року придбала ще 4/5 частини земельної ділянки № НОМЕР_3 по пов. Авіаційному площею 798 кв. м., після чого об`єднала придбані нею частки в одну нову земельну ділянку та об`єднаній земельній ділянці площею АДРЕСА_5 , рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1115 від 26 жовтня 2012 року була надана нова адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 60 ЗК України (в редакції закону від 25.06.2009 року) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 88 Водного кодексу (в редакції закону від 03.06.2008 року) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Пунктом 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08 травня 1996 року встановлено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Відповідно до пункту 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженому наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №434 від 05 листопада 2004 року у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 року "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Системний аналіз зазначених правових норм, надає підстави зробити висновок, що законодавством передбачені особливості визначення та встановлення розмірів та меж в межах населених пунктів, а саме необхідно враховувати конкретні умови, які склались в межах конкретного населеного пункту.

Суд критично відноситься до позиції про автоматичне встановлення двокілометрової зони від урізу води Бузького лиману в місті Миколаєві, оскільки закон прямо визначає виключення із загального правила. При цьому, значна частина земель міста Миколаєва історично перебуває у двокілометровій зоні від урізу води Бузького лиману.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 за рахунок земельної ділянки за адресою АДРЕСА_4 , переданої в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект» для обслуговування придбаного нерухомого майна. Земельна ділянка за вказаною адресою перебувала у постійному користуванні для розміщення військового містечка № НОМЕР_2 з 1993 року.

При виділенні спірної земельної ділянки ОСОБА_1 в межах населеного пункту існували конкретні умови забудови, що виключає в умовах, які склалися, порушення Миколаївською міською радою вимог ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Прокурор зазначив, що Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, спірна земельна ділянка перебувала у зеленій зоні загального користування та відноситься до перспективної ланшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Отже, спірна земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення належала до земель рекреаційного призначення (п. ґ) ч. 1 ст. 19, ст. 51 ЗК України).

Позивачем не враховано, що до затвердження Генерального плану міста, на земельній ділянці по АДРЕСА_2 були розміщені об`єкти нежитлової нерухомості. Частина будівель належала ТОВ «Миколаївбудпроект» на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2005 року, посвідченого Ставничою І.О. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №171.

За проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект», розробленого ТОВ «Земельна справа», згідно вихідної земельно-кадастрової інформації цільове використання землі визначено як «землі резерву», а після затвердження проекту як землі «іншої комерційної діяльності». Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 цільове використання землі було змінено на «індивідуальне житлове будівництво».

Згідно частини 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Затверджений Генеральний план м. Миколаєва не віднесений законом до актів, яким змінюється категорія земель, він не є підставою припинення права власності на нерухоме майно на земельній ділянці, не позбавляє власників права на передачу у власність або в користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно та яка необхідна для його обслуговування.

За таких умов, висновки про порушення Миколаївською міською радою містобудівного законодавства при прийнятті рішення від 04.09.2009 року є передчасними.

Крім того,прокурор простьсуд визнатинезаконними іскасування п.54,54.1рішення Миколаївськоїміської ради№36/61від 04.09.2009року,яким затвердженопроект землеустроюта переданоу власність ОСОБА_1 земельну ділянкуплощею 1000кв.м.по АДРЕСА_1 .При цьомуслід зазначити,що вказаназемельна ділянкана теперішінйчас продана ОСОБА_5 третім особаму справі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , якіпридбали земельнуділянку узаконній спосібта зналежною обачністю,тобто єдобросовісними набувачами,об`єднали вказуділянку ізіншими,придбаними нимиземельними ділянкамита їмприєсвоєно новіадреси, томуна теперішнійчас самевони понесутьіндивідуальний танепропорційний тягар,у зв`язкуіз втручанняму правовласності,без дотриманнясправедливого балансу щодо наданняобґрунтованої компенсаціїчи іншоговиду належноговідшкодування узв`язкуз позбавленнямправа намайно,що є порушенням ст. 1 Протоколу 1 Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод. ( рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 121 ч.2 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Тобто ст. 15 ЦК України та ст. 4 ЦПК України обов`язковою передумовою для звернення до суду має бути порушення прав та законних інтересів.

Відповідно до закону Державна сільськогосподарська інспекція України не віднесена до органів влади, яка наділена повноваженнями щодо набуття та реалізації права комунальної власності на землю. Відповідно до ст. 12 ЗК України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження землями комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних та міських рад.

Отже, прокурор не довів факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державної інспекції сільського господарства України (її компетенції, повноважень), з урахуванням того, що власником спірної земельної ділянки була Миколаївська міська рада. За таких умов, наявна самостійна підстава для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також судом встановлено, що у 2014 році з даним позовом звернувся Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 05.12.2014 року №151ш, із шатного розпису прокуратури Миколаївської області було ліквідановано Миколаївську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Листом від 01.04.2019 року представник позивача зазначив, що ліквідація первісного позивача, який входив до складу прокуратури Миколаївської області, не впливає на права та обов`язки щодо забезпечення участі у справі та подання документів представником прокуратури Миколаївської області.

Проте, відповідно до ст. 55 ЦПК України у разі припинення юридичної особи, зокрема ліквідації, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якої стадії судового процесу.

Отже, суд приходить до висновку, що не залучення до участі у справі правонаступника ліквідованої особи позивача, є також підставою для відмови в позові.

Крім того, в своїх письмових заперечення та заявах відповідач ОСОБА_1 , представник відповідча Миколаївської міської ради, треті особи просили про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред`явлених вимог.

Вирішуючи дане питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1ст.261ЦК України передбачено,що перебігпозовної давностіпочинається віддня,коли особадізналася абомогла дізнатисяпро порушеннясвого праваабо особу,яка йогопорушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року наголошує, що позовна давність це законне право порушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Тобто, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідач мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом встановлено, що під час прийняття спірного рішення Миколаївською міською радою №36/61 від 04.09.2009 року на сесії був присутнім помічник прокурора м. Миколаєва Терещенко та копію вищевказаного рішення була направлена прокурору м. Миколаєва, тобто о принятом рішенні №36/61 органам прокуратури було достоменно відомо в день його прийняття 04.09.2009 року.

Згідно п. 2.4 Регламенту Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 01.06.2006 року №1/12, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, рішення Миколаївської міської ради було оприлюдненно на офіційному сайті Миколаївської міської ради та прокурор також мав реальну можливість ознайомитись з текстом спірного рішення на офіційному сайті.

Крім того, згідно п. 9 розділу XV Конституції України, ст.. 19 Закону України «Про прокуратуру», 1991 року, прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі за відповідністю актів, які видаються всіма органами, положенням Конституції та законів України.

Відповідно до ст.ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру», чинний на час виникнення спірних правовідносин, прокурор був наділений правом вимагати будь-які рішення для перевірки, витруювати документи, отримувати довідки, проводити перевірки, вносити подання або протест на рішення місцевих рад, звертатися до суду тощо.

Отже, враховуючи положення Закону України «Про прокуратуру» та обізнаність прокурора про прийняте Миколаївською міською радою рішення, прокурор мав можливість здійснити перевірку правомірності прийнятого рішення з власної ініціативи та звернутися до суду з відповідним позовом в межах позовної давності.

Крім того, згідно п.п.2, 4 наказу Генерального прокурора України від 19.05.2005 року №3гн, на всіх нижчестоящих прокурорів було покладено обов`язок забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім і органах державної влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів, одним з напрямків зосередження зусилля на додержання законів було визначено захист економічних інтересів держави від неправомірних посягань щодо земельних ресурсів та природного середовища.

У подальшому п. 10 наказу Генерального прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» від 18.10.2010 року №3гн органи прокуратури були зобов`язані здійснювати перевірку законності правових актів органів місцевого самоврядування не рідше одного разу на місяць

Вище вказані накази були обов`язкові для виконання для всіх органів прокуратури, згідно п. 7 ст.1 Закону України «Про прокуратуру».

Завданням Генеральної прокуратури України на прокурора Миколаївської області, міських, районних, міжрайонних та прирівняним до них прокурорів було покладено зобов`язання щодо забезпечення належного нагляду за додержанням земельного законодавства, своєчасність і повноту реагування на виявлення порушення, представницьку діяльність у цій сфері на виконання Рішення розширеного засідання колегії Генеральної прокуратури України від 24.09.2010 року з порядком денним: «Про стан додержання вимог земельного законодавства та прокурорського нагляду у цій сфері». За прокурорами закріплювався обов`язок щодо безпосереднього нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності Миколаївської міської ради та її виконавчого комітету, щодо безпосереднього нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо охорони земельних ресурсів та природного середовища.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, суд ставиться критично до заперечень прокурора щодо не порушенням строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, посилаючись на те, що дізналися про порушення під час перевірки у березні 2013 року.

Так, з огляду на положення статті 261 ЦК України, з урахуванням тієї обставини, що прокурор звернувся з даним позовом за захистом порушених прав Державної інспекції сільського господарства України, суд приходить до висновку, що прокурорм не доведено та в матераілах справи відсутні будь-які відомості, з якого саме моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, оскільки не доведено коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення та не здобуто цих відомостей під час судового розгляду.

Таким чином, на підставі викладеного суд приходить до переконання, що прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Державної інспекції сільського господарства України та не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 76, 80, 81 , 263-265 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , третьої особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державний акт на право власності на землю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через тридцять днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя: С.В. Щербина

Повний текст рішення складено 19.06.2019 року.