Постанова

від 11.07.2019 по справі 180/955/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6680/19 Справа № 180/955/18 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року м.Кривий Ріг

Справа № 180/955/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" та його представника адвоката Бєліка Андрія Сергійовича на рішення Нікопольського міськрайонного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2019 року, яке ухвалено суддею Рибаковою В.В. у м. Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 квітня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" (надалі - ТОВ ВКФ Агро-Хліб ) про відшкодування збитків.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , на підставі Державного акта серії НОМЕР_1 від 25.10.2006 року, є власником земельної ділянки, площею 2,000 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області.

06.11.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ Агро-Хліб був укладений договір оренди землі №163 на вказану земельну ділянку строком на 10 років, тобто термін дії договору припинено 06.11.2016 року.

Позивач вважав, що ТОВ ВКФ Агро-Хліб більше не використовує земельну ділянку і мав намір самостійно обробляти її та отримувати дохід, у зв`язку з чим 22.03.2017 року він подав заяву до Державного земельного кадастру на виготовлення технічної документації і встановлення меж на місцевості, на підставі чого 31.03.2017 року представники Держгеокадастру встановили межі земельної ділянки та закріпили земельну ділянку межовими знаками.

29.05.2017 року комісією у складі представника Нікопольського міського виробничого відділу ДРФ ДП центра ДЗК геодезиста Левчика В.В., представника Дмитрівської сільської ради інспектора ВОС Данілової В.Ю., ученого агронома Гави В.В., власника земельної ділянки ОСОБА_1 , було оглянуто вказану земельну ділянку та виявлено, що вона засіяна соняшником по всій площі масиву сівалкою, ширина рядків 0,7 м через всі ділянки поля, рослини знаходились у фазі розвитку і формування настояних листочків. Земельну ділянку продовжує використовувати відповідач, а межові знаки знищені.

02.03.2018 року комісією Нікопольської районної державної адміністрації з визначення та відшкодування збитків визначено розмір збитків у вигляді неотриманого доходу, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, загальною площею 2,000 га, за 2017 рік в сумі 43680,00 грн., про що складено відповідний акт.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ТОВ ВКФ Агро-Хліб на його користь збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 43680 грн. 00 коп. та понесені ним судові витрати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ТОВ ВКФ Агро-Хліб на користь ОСОБА_1 збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 43680 грн. 00 коп.

Стягнуто з ТОВ ВКФ Агро-Хліб на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі ТОВ ВКФ Агро-Хліб , в особі директора ОСОБА_2 , та його представник адвокат Бєлік А.С. просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неврахування постанови Дніпровського апеляційного суду, як суду вищої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , які є ідентичними з предметом та підставами позову у даній цивільній справі, що є порушенням п. 4 ч. 4 ст. 17, ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів .

Порушенням норм процесуального права, на думку відповідача, виявилося у незаконній відмові суду першої інстанції в розгляді даної цивільної справи у загальному позовному провадженні та у витребуванні доказів по справі, що призвело до необ`єктивного судового розгляду та позбавило відповідача надати докази на підтвердження своїх доводів.

Також, на думку відповідача, судом було невірно застосовано приписи ст. 22 ЦК України та п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, та не взято до уваги, що відшкодуванню підлягають реально завдані збитки, якщо вони обґрунтовані, тоді як позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність таких збитків,

Крім того, вказує й на те, що суд неправомірно прийняв як беззаперечні докази у справі Акт обстеження земельної ділянки, Акт визначення збитків та розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації, з тих підстав, що вони не були оскаржені відповідачем, а тому підлягають виконанню. Оскільки, така позиція суду першої інстанції суперечить правовому висновку Великої палати Верховного Суду, викладеному у постанові №917/902/18 від 27.03.2019 року, згідно якого рішення Виконкому про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, не є рішенням суб`єкта власних повноважень у розумінні статті 19 КАС України і не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків.

ТОВ ВКФ Агро-Хліб просить всі витрати по справі стягнути з позивача та, у порядку ст. 134 ЦПК України, заявив про заплановані витрати на правову допомогу в розмірі 16 500,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ ВКФ Агро-Хліб неправомірно використовувало у 2017 році земельну ділянку, площею 2,000 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області та належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , чим порушило право останнього на отримання доходів від користування земельною ділянкою. При цьому, суд дійшов висновку, що розмір недоотриманого доходу становить 43 680,00 грн., який визначено у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; підстава виникнення права власності: копія державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_1 , виданий 25.10.2006 року, видавник: Нікопольська райдержадміністрація Дніпропетровської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.4).

Згідно з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданої 14.08.2017 року (а.с.30,30), дата державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Агро-Хліб 22.10.2001 року, основним видом економічної діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

06.11.2006 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ ВКФ Агро-Хліб (орендар) був укладений Договір оренди земельної ділянки № 163, за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в оренду земельну ділянку, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, що належить орендодавцю згідно Державного акту на право власності на землю Серії НОМЕР_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 , загальна площа земельної ділянки складає 2,0 га. Межі земельної ділянки визначені на плані (схемі), який є невід`ємною частиною цього Договору (а.с.5-6).

Згідно з умовами Договору оренди земельна ділянка надається в оренду з метою сільськогосподарського використання, а саме для виробництва товарної сільськогосподарської продукції (вирощування сільськогосподарських культур). Земельна ділянка надається в оренду починаючи з 06 листопада 2006 року по 06 листопада 2006 року. Договір оренди припиняється у разі: закінчення його строку; поєднання в одній особі власника земельної ділянки і орендаря; примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки у разі суспільної необхідності; неможливість використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від орендаря або орендодавця; у разі смерті орендаря відмови його спадкоємців від виконання умов цього договору або при відсутності таких спадкоємців, засудження орендаря до позбавлення волі і відмову членів сім`ї від виконання умов договору; у разі ліквідації юридичної особи - орендаря. Після припинення дії Договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Договір оренди земельної ділянки № 163 від 06.11.2006 року зареєстрований в Нікопольському відділі ДРФ центру РЗИ, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040612502003 від 20.12.2006 року (а.с.6).

Згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки по договору оренди від 06.11.2006 року (а.с.7), передачу та прийом земельної ділянки, яка знаходиться у приватній власності громадянина України ОСОБА_1 , здійснено на підставі Договору оренди земельної ділянки від 06.11.2006 року. Згідно Акта орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку, площею 2,0 га ріллі, в тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років до 06.11.2016 року.

Сторони не заперечують, що зазначена в Договорі оренди від 06.11.2006 року дата припинення Договору оренди - 06.11.2006 року є опискою та фактично датою припинення Договору оренди є 06.11.2016 року, та колегія суддів вважає встановленим факт припинення договору саме 06.11.2016 року, оскільки обставини, які визнаються учасниками спарави, не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Спір між сторонами виник з приводу відшкодування збитків (недоотриманого доходу), завданих позивачу ОСОБА_1 , як власнику земельної ділянки, площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, у зв`язку з її безпідставним та неправомірним використанням ТОВ ВКФ Агро-Хліб у 2017 році, тобто після припинення Договору оренди земельної ділянки № 163 від 06.11.2006 року.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України , згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.

Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій, та факт вчинення відповідачем дій, які потягли за собою порушення його прав.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України ).

За положеннями ч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України ).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України .

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог позивачем ОСОБА_1 надано суду Акт обстеження від 29.05.2017 року земельної ділянки, площею 2 га, ІКН: НОМЕР_2 , яка знаходиться в приватній власності ОСОБА_1 , згідно якого комісією у складі представника Нікопольського міського виробничого відділу ДРФ ДП центра ДЗК геодезиста Левчик В.В., представника Дмитрівської сільради інспектора ВОС Данілової В.Ю., ученого агронома Гава В.В., власника земельної ділянки ОСОБА_1 при огляді земельної ділянки виявлено, що межові знаки, які були встановлені ДЗК 31.03.2017 року, знищені, земельна ділянка засіяна соняшником по всій площі масиву сівалкою, ширина рядків 0,7 м через всі ділянки поля; на даній ділянці проведений посів соняшника зерновою (стерньовою) сівалкою з установленими міжряддям 0,7 м, рослини соняшника знаходяться в фазі розвитку і формування настояних листочків; масив рослин соняшника виповнений по густоті і розвитку впродовж всіх рядків і на всіх ділянках поля (а.с.8,9).

Згідно Акта визначення збитків (у вигляді недоотриманого доходу), завданих ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 2,000 га, кадастровий № НОМЕР_3 , на території Дмитрівської сільської ради від 02.03.2018 року, затвердженого розпорядженням голови Нікопольської райдержадміністрації №АГ-9/о/239-18 від 07.03.2018 року (а.с.10,11), загальна сума збитків (у вигляді недоотриманого доходу) за період 2017 року становить 43680,00 грн.

10.04.2019 року, у зв`язку з опискою кадастрового номеру у акті визначення збитків від 02.03.2018 року (у вигляді недоотриманого доходу), виданих ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 2,000 га, на території Дмитрівської сільської ради, Нікопольською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області надано новий екземпляр акту з виправленим кадастровим номером, який затверджено розпорядженням Голови Нікопольської районної державної адімністарції №АГ-15/0/239-19 від 08.04.2019 року (а.с.87,88,89).

Згідно зазначеного акту загальна сума збитків за період 2017 року становить 43680,00 гривень, яка розрахована шляхом множення середньої урожайності на земельній ділянці, згідно статистичної звітності за 2017 рік, на середню ринкову вартість соняшника.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року , (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Разом з тим, в порушення п.2 Порядку, представник відповідача ТОВ ВКФ Агро-Хліб не включався до складу комісії, у зв`язку з чим, зазначений Акт не можна прийняти як належний та допустимий доказ у справі.

При розгляді справи позивачем не надано належних та допустимих доказів у визначенні суми неотриманих збитків.

Так, із наданих позивачем доказів: Акту обстеження земельної ділянки від 29 травня 2017 року та Акту визначення збитків від 02 березня 2018 року вбачається, що при розрахунку розміру упущеної вигоди використовували інформацію Придніпровської товарної біржі про вартість соняшника врожаю 2017 року та Відділу статистики у Нікопольському районі Головного управління статистики у Дніпропетровській області, станом на 01 грудня 2016-2017 років, щодо середньої урожайності сільськогосподарських культур по Нікопольському районі (соняшника), та виходили із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути завдані позивачеві діями відповідача.

Водночас, доказів фактичного використання спірної земельної ділянки саме відповідачем ТОВ ВКФ Агро-Хліб та реальної можливості отримати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення.

Таким чином, колегією суддів встановлена відсутність достовірних доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем прав позивача і доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом першої інстанції постанови Дніпровського апеляційного суду, як суду вищої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , які є ідентичними з предметом та підставами позову у даній цивільній справі, що є порушенням п. 4 ч. 4 ст. 17, ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , не знайшли свого підтвердження в ході перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 263 ЦПК України), а не суду апеляційної інстанції, як помилково вважає представник відповідача.

Не обґрунтованими є доводи відповідача й щодо незаконної відмови суду першої інстанції в розгляді даної цивільної справи у загальному позовному провадженні, оскільки даний спір є малозначним у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому його розгляд у порядку спрощеного позовного провадження визначено п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Крім того, предмет даного спору не входить в перелік визначених ч. 4 ст. 274 ЦПК України справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ТОВ ВКФ Агро-Хліб підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн. (а.с. 115), що відповідає розміру, встановленому Законом України Про судовий збір .

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" та його представника адвоката Бєліка Андрія Сергійовича - задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду м. Кривого Рогу від 19 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" про відшкодування збитків - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" судові витрати по справі у розмірі 1 057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: