Постанова

від 05.07.2019 по справі 194/1138/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2928/19 Справа № 194/1138/18 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 59

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними і незаконними та зобов`язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради

на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року ,-

В С Т А Н О В И В:

31.07.2018 року представник КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про визнання дій неправомірними та незаконними, та зобов`язання вчинити певні дії та просила суд визнати дії ОСОБА_1 неправомірними та незаконними, та зобов`язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_5 до КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР протягом 3 днів у разі задоволення позову. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. З 17 липня 2012 року в інтернаті була зареєстрована та проживала ОСОБА_4 на повному державному забезпеченні, отримує пенсію по інвалідності та державну соціальну допомогу. В 1978 році ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжку черепно-мозкову травму. Згідно довідки МСЕК Д-70 № 729230 від 31 березня 1981 року ОСОБА_6 було встановлено І групу інвалідності з дитинства безстроково та зазначено, що вона потребує догляду. Відповідно до акту №9 від 05 квітня 2012 року у ОСОБА_7 виявлено ознаки хронічного стійкого психічного захворювання у формі вираженого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз), також встановлено, що за своїм психічним станом на теперішній час остання не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року ОСОБА_5 визнано недієздатною та призначено їй опікуна її сестру ОСОБА_2 04 травня 2012 року лікарсько-консультативною комісією КЗ "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня ДОР" було надано висновок №1464 відносно ОСОБА_7 , в якому зазначено, що остання страждає на виражений розлад особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку внаслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз. Соціальна дезадаптація внаслідок обмеження життєдіяльності. Потребує постійного стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Рекомендоване подальше перебування в будинку-інтернаті для психохроників. На підставі заяви опікуна ОСОБА_2 від 15 травня 2012 року, направлення УПСЗН в м. Тернівка Дніпропетровської області, Головним УПСЗН Дніпропетровської обласної державної адміністрації було видано путівку № 888 від 11 липня 2012 року про направлення ОСОБА_7 на державне забезпечення до КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР . Зазначає, що на підставі заяви ОСОБА_7 та її знайомої ОСОБА_1 від 10 лютого 2017 року ОСОБА_6 було надано відпустку терміном з 11 лютого 2017 року по 11 березня 2017 року з проживанням у ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З вказаної відпустки ОСОБА_1 не повернула ОСОБА_5 до інтернату. На неодноразові вимоги повернути підопічну до інтернату ОСОБА_1 відмовлялась, посилаючись на те, що ОСОБА_4 сама не хоче повертатися до інтернату. Ухвалою суду ОСОБА_5 було примусово направлено до клінічної психіатричної лікарні, вимоги суду не виконані. Інтернат неодноразово приїжджав до м. Тернівки, але ОСОБА_1 здійснювала супротив і заперечувала проти направлення ОСОБА_7 до експертної установи. До експертної установи неодноразово приїжджала сестра ОСОБА_8 , яка занепокоєна здоров`ям сестри. За словами сестри стан здоров`я та зовнішній вигляд останньої погіршився. Також зазначає, що рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року ОСОБА_5 визнано недієздатною та призначено опікуном її сестру ОСОБА_2 (а.с.2-5).

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.132-139).

В апеляційній скарзі КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просило рішення суду 1-ї інстанції скасувати, визнати дії ОСОБА_1 неправомірними та незаконними та зобов`язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_9 янову ОСОБА_10 до психоневрологічного інтернату протягом трьох днів (а.с.154-188).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом першої групи з дитинства безстроково та потребує догляду. Дані обставини підтверджуються копією довідки ВТЕК серії Д-70 №729230 (а.с.7). Згідно довідки № 1905 від 13 листопада 2009 року, наданої ЦМЛ м. Тернівка Дніпропетровської області, ОСОБА_4 перебуває на Д - обліку у лікаря невропатолога, перебуває на лікування у лікаря невропатолога та психіатра, самостійно не пересувається (а.с.8).Відповідно до акту № 9 від 05 квітня 2011 року, наданого відділом судово-психіатричної експертизи КЗ Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня ДОР , у ОСОБА_7 наявні ознаки стійкого психічного розладу в формі вираженого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідки тяжкої травми головного мозку, церебросклероз), вона не може розуміти свої дії та керувати ними (а.с.9-11). Відповідно до висновку КЗ Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня ДОР від 04 травня 2012 року № 1464 ОСОБА_6 рекомендовано подальше перебування в будинку-інтернаті для психохроніків (а.с.13). Згідно путівки № 888 від 11 липня 2012 року, виданої Головним УПСЗН Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 направлена на державне забезпечення до Володимирівського будинку-інтернату за адресою: Томаківський АДРЕСА_2 (а.с.14). Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровскої області від 12 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 23 квітня 2012 року, ОСОБА_5 визнано недієздатною, призначено ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_11 . Однак, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року скасовано рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року та відмовлено ОСОБА_2 у задоволені заяви про визнання особи недієздатною та призначення опікуном. Дані обставини підтверджуються копіями рішень Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року та Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року (а.с. 12, 84-85). Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року скасовано та визнано неправомірним поміщення на утримання ОСОБА_12 в КЗ Володимирського психоневрологічного інтернату Дніпропетровської обласної ради з 2012 року до 10 лютого 2017 року. Визнано відмову щодо відрахування ОСОБА_12 із КЗ Володимирського психоневрологічного інтернату Дніпропетровської обласної ради неправомірною та зобов`язати КЗ Володимирського психоневрологічного інтернату Дніпропетровської обласної ради відрахувати ОСОБА_5 із інтернату. 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 зверталася до директора КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР з заявою про надання відпустки ОСОБА_6 терміном з 11 лютого 2017 року по 11 березня 2017 року. ОСОБА_4 10 лютого 2017 року зверталася до директора КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР з заявою про надання їй відпустки терміном з 11 лютого 2017 року по 11 березня 2017 року. На зазначеній заяві стоїть резолюція лікаря: за станом здоров`я може перебувати у відпустці . Дані обставини підтверджуються копіями заяв від 10.02.2017 року (а.с.15,16). Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року було призначено примусову стаціонарну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_13 . Згідно акту від 04 липня 2017 року, складеного комісією в складі заступника директора КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР Лаєвської Л.М., ст. медичної сестри ОСОБА_14 , фельдшера ОСОБА_15 , молодших санітарів ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , та понятих ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , Звегинцевої, ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року ОСОБА_1 , яка брала у відпустку ОСОБА_5 , категорично відмовилася виконувати (а.с.30). Директор КЗ Володимирівський психоневрологічний інтернат ДОР неодноразово звертався до органів поліції з питанням щодо сприяння у виконанні ухвали Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року та до самої ОСОБА_1 з проханням надати допомогу ОСОБА_6 прибути в установу (а.с.31-45). Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 206 від 05 грудня 2017 року ОСОБА_4 виявляє ознаки органічного ураження головного мозку травматично-судинного ґенезу із психоорганічним синдромом ; наявний у ОСОБА_7 психічний розлад істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; в 2011, 2012, 2014 році у ОСОБА_7 , згідно з аналізом наданої на дослідження медичної документації, були наявні ознаки хронічного стійкого психічного розладу; згідно з аналізом наданої на теперішнє дослідження медичної документації, виявлені психіатрами у ОСОБА_7 психічні розлади в 2011-2012 роках позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в 2014 році істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.22-29).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_4 не є недієздатною особою, а тому має право на свободу. У тому числі на вільний вибір місця проживання і свободу пересування.

Із вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а рішення суду в оскарженій частині є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 26 ЦК України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Частиною 1 статті 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Відповідно до ч.1 ст. 39 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Частиною 1 ст. 40 ЦК України передбачено, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Оскільки стаття 29 Конституції України кореспондується зі статтею 5 Конвенції, то застосування вказаної статті Конвенції Європейським судом з прав людини має враховуватися при розгляді цієї категорії справ.

Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що "стаття 5 Конвенції, разом із статтями 2, З та 4, посідає провідне місце серед основоположних прав, що гарантують фізичну безпеку особи, і тому її важливість є надзвичайною. Її основною метою є запобігання свавільного чи невиправданого позбавлення свободи" (рішення у справі "МакКей проти Сполученого Королівства" від З жовтня 2006 року).

У пункті 1 статті 5 Конвенції закріплено підстави для правомірного позбавлення особи свободи відповідно до процедури, встановленої законом, до яких належить і законне затримання психічно хворої особи, а в пункті 4 цієї статті передбачено перевірку законності такого затримання у судовому порядку.

Європейський суд з прав людини визначив вимоги, яких необхідно дотримуватися під час законного затримання психічнохворих осіб відповідно до підпункту (е)пункту 1 статті 5 Конвенції, а саме: за винятком випадків крайньої необхідності, людина не має позбавлятися свободи до тих пір, поки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є психічно хворою . Сама сутність того, в чому слід переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об`єктивної медичної експертизи; психічний розлад має бути такого характеру або ступеня, які виправдовували б обов`язкове позбавлення свободи; обґрунтованість позбавлення свободи залежить від стійкості такого розладу (пункт 39 рішення у справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року).

Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування.

Отже, фізична особа має право на свободу, у тому числі на вільний вибір місця проживання і свободу пересування та забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_20 наразі не являється недієздатною особою, зокрема матеріалами справи не підтверджено зворотнє, її поміщення на утримання в КЗ Володимирського психоневрологічного інтернату Дніпропетровської обласної ради з 2012 року до 10 лютого 2017 року рішенням суду визнано неправомірним, рішення суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про, те що ОСОБА_4 є недієздатною. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_21 рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11.07.2018 року визнано недієздатною та призначено опікуном сестру ОСОБА_2 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказане рішення не набрало законної сили, як того вимагає ст. 40 ЦК України, а тому визнавати дії ОСОБА_1 неправомірними та протиправними та зобов`язувати останню повернути ОСОБА_5 КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» не вбачається за можливе.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-383 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: