Рішення

від 08.07.2019 по справі 913/224/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 року Справа № 913/224/19

Провадження №13/913/224/19

Суддя Господарського суду Луганської області Яресько Б.В. , розглянувши позовну заяву керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області

до відповідача-1 Рубіжанської міської ради Луганської області , м. Рубіжне Луганської області;

відповідача-2 Управління освіти Рубіжанської міської ради Луганської області , м. Рубіжне Луганської області;

відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ ПРАЙД» , м. Рубіжне Луганської області,

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку

Секретар судового засідання - Рвачов О.О.

За участю:

Від позивача - Полякова ОСОБА_1 прокурор відділу прокуратури Харківської області, службове посвідчення № 048615 від 10.11.2017 р.

Від відповідачів - представники не прибули.

Суть спору : Керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Рубіжанської міської ради Луганської області, Управління освіти Рубіжанської міської ради Луганської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ ПРАЙД» про визнання незаконним рішення Рубіжанської міської ради Луганської області від 17.07.2018 р. №57/7 «Про надання згоди управлінню освіти Рубіжанської міської ради на укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту з ТОВ «ПКФ ПРАЙД» ; визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту, укладеного 01.10.2018 р. між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради Луганської області і ТОВ «ПКФ ПРАЙД» , зареєстрований за №1657267544125 від 01.10.2018 р.; зобов`язання ТОВ «ПКФ ПРАЙД» повернути Управлінню освіти Рубіжанської міської ради Луганської області земельну ділянку загальною площею 0,0200 га, вартістю 58484 грн 51 коп., розташовану за адресою: вул. Миру, 20, м.Рубіжне, Луганська область.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.04.2019 р. суд підтвердив підстави представництва керівником Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області інтересів держави із заявленими позовними вимогами, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рубіжанська міська рада (Відповідач-1) проти задоволення позову заперечує в повному обсязі. Рубіжанською міською радою наданий суду відзив № 001-111/1989 від 16.05.2019 р.

Управління освіти Рубіжанської міської ради Луганської області (Відповідач 2) відзивом на позовну заяву № 769 від 06.06.2019 р просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

ТОВ ПКФ ПРАЙД , яке належним чином було повідомлено про розгляд справи, у встановленому порядку відзиву на позовну заяву суду не надало.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, оцінивши надані ним докази, суд встановив наступне.

21.06.2018 р. ТОВ ПКФ ПРАЙД для розміщення тимчасової споруди котельні та складу палива звернулося до землекористувача Управління освіти Рубіжанської міської ради з клопотанням про укладення договору особистого строкового сервітуту на частину земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Управління освіти Рубіжанської міської ради відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2010 р. серія ЯЯ НОМЕР_1 .

17.07.2018 р. Рубіжанською міською радою було прийнято рішення № 57/7 Про надання згоди управлінню освіти Рубіжанської міської ради на укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту з ТОВ ПКФ ПРАЙД .

Відповідно до зазначеного рішення Рубіжанська міська рада надала згоду управлінню освіти Рубіжанської міської ради на укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту з ТОВ ПКФ ПРАЙД на частину земельної ділянки, що належить управлінню освіти Рубіжанської міської ради на праві постійного користування, орієнтовною площею 0,0200 га (кадастровий номер НОМЕР_2 01117), розташовану за адресою АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації стаціонарної тимчасової споруди - модульна котельня на твердому паливі та склад палива терміном на 5 (п`ять) років з можливим подальшим продовженням.

01.10.2018 р. Управлінням освіти Рубіжанської міської ради Луганської області та ТОВ ПКФ ПРАЙД був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту (земельний сервітут) відповідно до якого був встановлений особистий строковий сервітут (земельний сервітут) площею 0,0200 га для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) згідно ст. 99 Земельного кодексу України строком на 5 років.

Плата за договором встановлена у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням встановленого коефіцієнту, що є земельним податком.

Право земельного сервітуту ТОВ ПКФ ПРАЙД було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.10.2018 р. номер запису про інше речове право - 28186893.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області звернулося до Голови Рубіжанської міської ради з клопотанням з питань дотримання вимог земельного законодавства від 09.10.2018 р. № 254-ДК/0011/КВ/06/01/-18 в якому зазначило про порушення Рубіжанською міською радою діючого законодавства при ухвалені рішення № 57/7 Про надання згоди управлінню освіти Рубіжанської міської ради на укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту з ТОВ ПКФ ПРАЙД , а саме зазначивши, що оскільки згідно паспорту модульної котельні, вона встановлюється на стрічково-переривчастий фундамент з фундаментних блоків або монолітного бетону, тобто не може бути віднесена до малих архітектурних форм, розміщення яких передбачено ст. 99 Земельного Кодексу України.

Рубіжанська міська рада листом від 14.11.2018 р. № 013-010/4137 зазначила, що клопотання є необґрунтованим, оскільки на спірній земельний ділянці встановлений інший земельний сервітут (п. з) ст. 99 Земельного Кодексу України, код 07.10 - згідно з Переліком обмежень щодо використання земельних ділянок), та запропонувала Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області надати копії паспортів на модульні котельні, на які міститься посилання у клопотанні.

Прокурор звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в якому просить визнати незаконним рішення Рубіжанської міської ради Луганської області від 17.07.2018 р. №57/7 «Про надання згоди управлінню освіти Рубіжанської міської ради на укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту з ТОВ «ПКФ ПРАЙД» ; визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту, укладеного 01.10.2018 р. між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради Луганської області і ТОВ «ПКФ ПРАЙД» , зареєстрований за №1657267544125 від 01.10.2018 р.; зобов`язати ТОВ «ПКФ ПРАЙД» повернути Управлінню освіти Рубіжанської міської ради Луганської області земельну ділянку загальною площею 0,0200 га, вартістю 58484 грн 51 коп., розташовану за адресою: вул. Миру, 20, м.Рубіжне, Луганська область.

Прокурор у судовому засіданні в повному обсязі підтримав заявлені вимоги.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відсутні підстави для встановлення сервітуту у відповідності до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України (коли потреби особи не можуть бути задоволені іншим способом) та що потреби ТОВ «ПКФ ПРАЙД» щодо розміщення тимчасових споруд могли бути задоволені шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Предмет та умови спірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.10.2018 р. відповідають законодавчому визначенню поняття оренди землі, а не визначенню поняття земельного сервітуту. Оформивши договір про встановлення особистого строкового сервітуту (земельний сервітут) від 01.10.2018 р., сторони насправді вчинили правочин оренди земельної ділянки. Прокурор вважає, що дії Рубіжанської міської ради Луганської області повинні розцінюватися як зловживання правом, що суттєво обмежує права інших учасників господарсько-правових відносин на отримання вказаної земельної ділянки в оренду чи власність, на оплатних умовах та на підставі конкурсу. Передача спірної земельної ділянки 3-му відповідачу на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту (земельний сервітут) від 01.10.2018 р. поза конкурсною процедурою є підставою для визнання цього договору недійсними з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а отримана у користування земельна ділянка підлягає звільненню та поверненню Рубіжанській міській раді Луганської області на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України.

Прокурор зазначає, що згідно паспорту на модульну котельню вона встановлюється на стрічково-переривчастий фундамент з фундаментних блоків або монолітного бетону, тобто не може бути віднесена до малих архітектурних форм, розміщення яких можливо на умовах сервітуту згідно ст. 99 Земельного Кодексу України.

У відзиві Рубіжанської міської ради зазначено, що відповідно ч. 3 ст. 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Сервітут (зокрема земельний) передбачає користування земельною ділянкою в межах прав, що надаються власником, тому за своєю юридичною природою такі права є обмеженими речовими правами (ч.1 ст. 403 ЦКУ).

Оренда землі передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, а права орендаря не можуть бути обмежені власником (ст.ст. 24, 25 Закону України Про оренду землі )

У випадку оренди земельна ділянка вибуває (тимчасово) із володіння власника (ч.1 ст. 93 ЗКУ), а при встановленні земельного сервітуту земельна ділянка не вибуває із володіння власника (ч.5 ст. 403 ЦКУ, ч.3 ст.98 ЗКУ).

Таким чином, враховуючи викладене, надання земельних ділянок постійним користувачем у оренду (чи задоволення потреби іншим способом) є неможливим.

Рубіжанська міська рада також зазначає, що посилання Держгеокадастру у клопотанні про те, що згідно паспорту на модульну котельню вона встановлюється на стрічково-переривчастий фундамент з фундаментних блоків або монолітного бетону, тобто не може бути віднесена до малих архітектурних форм є необґрунтованим, не надано доказів на підтвердження зазначених міркувань.

Управління освіти Рубіжанської міської ради Луганської області також не погоджується з позовними вимогами, посилаючись на законність прийнятого Рубіжанською міською радою рішення та правомірністю договору про встановлення особистого строкового сервітуту.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 395 Цивільного Кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Статтею 98 Земельного Кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Стаття 99 Земельного Кодексу України визначає види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Відповідно до статті 100 Земельного Кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема як висновки експертів.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що мало місце порушення норм ст. 99 Земельного Кодексу України, оскільки земельний сервітут був наданий не для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), а об`єкту нерухомості оскільки згідно паспорту на модульну котельню вона встановлюється на стрічково-переривчастий фундамент з фундаментних блоків або монолітного бетону, тобто не може бути віднесена до малих архітектурних форм.

Але позивачем не надано будь яких належних доказів на підтвердження зазначеного міркування.

Також позивач зазначає, що мав місце невірний механізм надання у користування земельної ділянки, встановлення сервітуту виникає тільки у випадку, якщо особо не може задовольнити свої потреби будь яким іншим способом.

Але при цьому позивач не надав доказів звернення інших осіб щодо виділення їм спірної земельної ділянки, або, на момент прийняття Відповідачем 1 спірного рішення, існування ймовірної конкуренції інтересів щодо набуття прав користування земельною ділянкою, які можливо було б сприймати як підставу для проведення відповідних торгів щодо права користування на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частин 1, 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суть даного спору полягає у тому, що позов у ній заявлено не тільки до органу місцевого самоврядування, який розпорядився спірною земельною ділянкою, а й до підприємства, яке одержало право такою ділянкою користуватися.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право користування (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54). Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і користування майном, зокрема право земельного сервітуту.

Таким чином, право відповідача 3 підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

Використовуючи своє право на отримання в користування земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки чи дотримання порядку розпорядження нею.

Таким чином, у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на відповідача 3.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України). Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вже зазначалося, право земельного сервітуту на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Задоволення позовних вимог у даній справі у будь-якому випадку не відповідатиме наведеному принципу пропорційності , оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача 3, який за сприяння органів влади добросовісно набув право сервітуту спірної земельної ділянки, а випадку задоволення позову буде свого права позбавлений, крім того, без жодної компенсації.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає на позивача витрати по сплаті судового збору.

На підставі ст.ст. 6, 11, 395 Цивільного кодексу України, , керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/

Повне рішення складено 12.07.2019 року.

Суддя Б.В. Яресько