Постанова

від 19.06.2019 по справі 638/6662/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 638/6662/17

Провадження № 14-201цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 1 (далі - Прокуратура),

відповідачі: Харківська міська рада (далі - Рада), ОСОБА_1 ,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017 року у складі судді Руднєва О. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів Бровченко І. О., Кружиліної О. А., Кіся П. В.

у цивільній справі за позовом Прокуратури до Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Прокуратура звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: визнати незаконним і скасувати пункт 6 додатку № 1 до рішення дев`ятої сесії Ради шостого скликання від 17 серпня 2011 року № 384/11 Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об`єктів ; визнати недійсним виданий Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Акація (далі - ОК ЖБК Акація ) державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,2947 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на АДРЕСА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 та передати у відання територіальної громади м. Харкова земельну ділянку площею 2,2947 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вказаних позовних вимог Прокуратура зазначила, що під час здійснення Генеральною прокуратурою України досудового розслідування у кримінальному провадженні від 08 листопада 2014 року № 12014220510002973 за фактом вчинення посадовими особами Ради кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 255, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України, встановлено незаконне вибуття з володіння територіальної громади м. Харкова спірної земельної ділянки.

Згідно з оскаржуваним рішенням Ради спірну земельну ділянку передано безоплатно у власність юридичній особі - ОК ЖБК Акація на підставі статті 41 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої безоплатно набувати земельні ділянки у власність можуть окремі організаційно-правові форми юридичних осіб, зокрема, житлово-будівельні кооперативи.

Однак, як з`ясувалося, ОК ЖБК Акація не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні вимог Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів Української РСР (далі - Примірний статут).

Спірну земельну ділянку передано ОК ЖБК Акація із порушенням вимог закону. ОК ЖБК Акація отримало спірну земельну ділянку не маючи на меті будівництво житла для забезпечення ним членів кооперативу та членів їхніх сімей, які цього не потребували. Крім того, статут ОК ЖБК Акація не відповідає нормам ЖК УРСР та Примірного статуту.

На порушення вимог статті 41 ЗК України ОК ЖБК Акація не обґрунтував містобудівною документацією необхідного розміру земельної ділянки, яку просив передати у власність. Убачається очевидна невідповідність площі спірної земельної ділянки потребам ОК ЖБК Акація , до складу якого входять лише три особи, які не потребують поліпшення житлових умов.

З огляду на викладене оскаржуване рішення та виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку підлягають визнанню недійсними, оскільки порушують право власності територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку.

На час розгляду справи в суді спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 (засновниці ОК ЖБК Акація ) на підставі іпотечного договору, зареєстрованого 26 грудня 2012 року.

Захищати порушені права територіальної громади м. Харкова повинна Рада, яка не лише не здійснила такого захисту, а й сама допустила порушення прав та є відповідачем у справі, а тому до суду з цим позовом звернулася Прокуратура. Звертала увагу, що спірні правовідносини стосуються права власності на земельну ділянку та підстав його набуття.

Про вказані порушення Прокуратура дізналася за результатами отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження відомостей. Вважала, що пропустила позовну давність з поважних причин, тому вона підлягає поновленню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

УхвалоюДзержинського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки виник у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017року апеляційну скаргу Прокуратури відхилено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що підставою для визнання незаконним рішення Ради та державного акта на право власності на земельну ділянку зазначено, зокрема: незаконність створення ОК ЖБК Акація ; невідповідність статуту ОК ЖБК Акація нормам ЖК УРСР та Примірного статуту; виділення земельної ділянки площею 2,2947 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку із земель житлової та громадської забудови всупереч меті створення цього кооперативу.

Дії Ради щодо надання у власність земельної ділянки були спрямовані на виникнення прав саме в ОК ЖБК Акація , а не у ОСОБА_1 , тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права,просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у справі пов`язаний із земельними відносинами, а тому справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зокрема, вказував, що за обставинами справи відсутня підпорядкованість учасників земельних правовідносин Раді, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Позов належить розглядати саме у порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд спорів, пов`язаних із земельними відносинами, має приватно-правовий характер. Якщо у спорі хоча б однією стороною є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, вони віднесені саме до компетенції судів загальної юрисдикції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У справі Сокуренко і Стригун проти України ЄСПЛ указав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі Занд проти Австрії ( Zand v. Austria , заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ( Sokurenko and Strygun v. Ukraine , заяви № 29458/04 та № 29465/04) .

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Стосовно висновків судів, що цей спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства слід зазначити таке.

Згідно із частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формальних критеріїв - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин і предмета спору. Для правильного вирішення питання про юрисдикцію суду визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні: одна зі сторін - суб`єкт владних повноважень - виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб`єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені у касаційній скарзі доводи щодо цивільної юрисдикції спору, який виник між сторонами у справі.

У поданому в порядку цивільного судочинства позові Прокуратура просила:

- визнати незаконним і скасувати пункт 6 додатку № 1 до рішення дев`ятої сесії Ради шостого скликання від 17 серпня 2011 року № 384/11 Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об`єктів ;

- визнати недійсним виданий ОК ЖБК Акація державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,2947 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на АДРЕСА_1 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 та передати у відання територіальної громади м. Харкова земельну ділянку площею 2,2947 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на АДРЕСА_1 .

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов подано з метою захисту права власності територіальної громади м. Харкова на спірну земельну ділянку внаслідок прийняття незаконного, на думку Прокуратури, оспорюваного рішення Ради, яким спірну земельну ділянку передано у власність юридичної особи, що посвідчено державним актом на право власності на землю.

Також зазначено, що станом на час звернення до суду з цим позовом спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 (засновниці ОК ЖБК Акація ) на підставі іпотечного договору, зареєстрованого 26 грудня 2012 року.

Прокуратура у позовній заяві зазначала, що спірні правовідносини стосуються права власності на земельну ділянку та підстав його набуття.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області зазначив, що відповідно до відомостей, наданих Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області від 20 квітня 2017 року, згідно з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 право власності на цю земельну ділянку 14 грудня 2012 року перейшло до ОСОБА_3 , а 29 грудня 2012 року до ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору (а. с. 60).

Згідно з частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

Право власності на майно, речове право на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) , тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, незалежно від участі у них суб`єкта владних повноважень.

Оскільки Прокуратура оспорює правомірність як рішення Ради, так і набуття ОК ЖБК Акація земельної ділянки та з урахуванням того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності фізичної особи - ОСОБА_1 , такий спір щодо права власності слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Указане залишилося поза увагою судів, які не дослідили належним чином питання юрисдикційності спору, помилково вважали, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а апеляційний суд такої помилки не виправив та неправильно залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська О. Г. Яновська

Ж. М. Єленіна