Постанова

від 03.07.2019 по справі 826/14603/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/14603/17

Провадження № 11-514апп19 (К/9901/37902/18)

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

судді: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ ВТБ Банк ) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Троян Н. М.) від 14 лютого 2018 року у справі за позовом ПАТ ВТБ Банк до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Тріада-ТД (далі - ТОВ Тріада-ТД , ТОВ - відповідно), ТОВ Приват-Житло-Юг про визнання протиправною і скасування постанови про арешт майна боржника та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ПАТ ВТБ Банк звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 52290317 від 21 вересня 2016 року в частині накладення арешту на іпотечне майно - земельну ділянку площею 17, 0394 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , що знаходиться на території Лагерного поля в Центральному районі м. Миколаєва, цільове призначення - для обслуговування та закінчення будівництва 1-ої черги мікрорайону Сонячний , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 96477048101 (далі - Спірна земельна ділянка).

Вимоги мотивувало тим, що Спірна земельна ділянка є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 29 вересня 2011 року № 1342, на підставі якого ПАТ ВТБ Банк має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 20 грудня 2017 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2018 року скасував постанову суду першої інстанції і на підставі пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд роз`яснив позивачу, що спірні відносини підлягають вирішенню в порядку господарського законодавства.

Провідним мотивом для висновку про те, що справу за позовом ПАТ ВТБ Банк не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд виводив з того, що предметом оскарження у ній є рішення і дії державного виконавця, якими він порушив права позивача під час виконання рішення господарського суду.

14 березня 2018 року ПАТ ВТБ Банк звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, позаяк вважає, що цей позов належить до адміністративної юрисдикції.

У касаційній скарзі покликається на те, що раніше з аналогічним позовом зверталося до Господарського суду Миколаївської області, який ухвалою від 13 жовтня 2017 року у справі № 915/600/15 відмовив у прийнятті скарги. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 23 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

З погляду скаржника, рішення адміністративного суду апеляційної інстанції позбавляє його можливості звернутися до суду за захистом порушеного права.

Вважає, що за правилами господарського судочинства ПАТ ВТБ Банк не може оскаржити і скасувати постанову державного виконавця про накладення арешту на спірну земельну ділянку й оголошення про заборону її відчуження, через те що ПАТ ВТБ Банк не було стороною у судовому провадженні господарського суду у справі № 915/600/15, на виконання наказу якого було відкрито виконавче провадження й винесено згадану вище постанову державного виконавця про накладення арешту на спірну земельну ділянку та оголошену заборону на її відчуження. Позивач не був і не може бути стягувачем чи учасником виконавчого провадження з виконання рішення господарського суду. Відтак ПАТ ВТБ Банк інакшого способу захисту свого порушеного права, як тільки визнати оскаржене рішення державного виконавця протиправним і скасувати його в порядку адміністративного судочинства, не має.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Тріада-ТД зазначає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, оскільки арешт на все майно боржника - ТОВ Приват-Житло-Юг , зокрема й на Спірну земельну ділянку, яка перебуває в іпотеці, і оголошення заборони на її відчуження не позбавляє ПАТ ВТБ Банк першочергового права на задоволення вимог за рахунок іпотеки перед іншими особами, які не є іпотекодержателями.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 травня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки позивач оскаржив судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили такі обставини.

ВАТ ВТБ Банк (кредитор) та ПП Інженерно-будівельна фірма ХХІ вік-Миколаїв (позичальник) уклали договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 25 липня 2008 року № 11 КБ/2008 (далі - кредитний договір № 11 КБ/2008), згідно з яким кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування.

За договором про заміну боржника та переведення боргу від 04 березня 2010 року № 02/КБ/2010 ПП Інженерно-будівельна фірма ХХІ вік-Миколаїв перевела свої зобов`язання за кредитним договором № 11 КБ/2008 на ТОВ Санаторний комплекс Саки . За цим договором ТОВ Санаторний комплекс Саки замінює ПП Інженерно-будівельна фірма ХХІ вік-Миколаїв у зобов`язанні і приймає на себе всі його зобов`язання за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього.

Для забезпечення виконання кредитного договору № 11 КБ/2008 ПАТ ВТБ Банк (іпотекодержатель) та ТОВ Приват-Житло-Юг (іпотекодавець) уклали іпотечний договір від 29 вересня 2011 року за реєстровим № 1342, відповідно до умов якого ТОВ Приват-Житло-Юг для забезпечення виконання зобов`язань передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 17, 0394 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , що знаходиться на території Лагерного поля в Центральному районі м. Миколаєва, цільове призначення для обслуговування та закінчення будівництва 1-ої черги мікрорайону Сонячний .

Державна реєстрація обтяження зазначеної земельної ділянки на підставі договору іпотеки від 29 вересня 2011 року була здійснена того самого дня. Номер запису про обтяження 11663353, відомості про обтяження внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 29 вересня 2011 року, реєстраційний номер обтяження 1516201, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 листопада 2017 року № 103391649.

Суди попередніх інстанцій установили також, що в 2015 році ТОВ Тріада-ТД подало до господарського суду позов до ТОВ Приват-Житло-Юг про стягнення грошових коштів у сумі 26 994 322,38 грн ТОВ Тріада-ТД вимагало сплати цієї суми грошей на підставі договору від 03 лютого 2011 року № 030211 про відступлення права вимоги, який воно уклало з ТОВ Лейтена , яке своєю чергою набуло право вимоги в порядку регресу у зв`язку з виконанням умов договору поруки від 23 листопада 2010 року № 1-167/2005 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (далі - ПАТ КБ Приватбанк ), за яким ТОВ Лейтена поручилося за виконання ТОВ Приват-Житло-Юг грошових зобов`язань у сумі позовних вимог за кредитним договором від 18 січня 2005 року № 167/2004, яке ТОВ Приват-Житло-Юг уклало з Банком.

Господарський суд Миколаївської області рішенням від 06 серпня 2015 року у справі №915/600/15 позов ТОВ Тріада-ТД задовольнив повністю і стягнув з ТОВ Приват-Житло-Юг на користь позивача (ТОВ Тріада-ТД ) грошові кошти на загальну суму 26 994 322 (двадцять шість мільйонів дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі триста двадцять дві) грн 38 коп. - основний борг, а також грошові кошти на погашення витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн.

Зі змісту судового рішення видно, що ПАТ ВТБ Банк не було стороною у цій справі і не брало участі в ній як інший учасник справи. Судове рішення господарського суду не зачіпало прав чи законних інтересів ПАТ ВТБ Банк і не покладало на нього ніяких обов`язків, позаяк сторонами у цій справі були ТОВ Тріада-ТД та ТОВ Приват-Житло-Юг , які судилися через те, що ТОВ Приват-Житло-Юг відмовилося добровільно сплатити грошові кошти ТОВ Тріада-ТД , право вимагати які перейшло до останнього на підставі договору відступлення вимоги як до кредитора, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою.

На виконання цього рішення господарський суд видав наказ від 26 серпня 2015 року про стягнення означеної вище суми. Боржником визнаний ТОВ Приват-Житло-Юг , стягувачем - ТОВ Тріада-ТД .

21 вересня 2016 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін С.В. на підставі наказу Господарського суду Миколаївської області від 28 серпня 2015 року № 915/600/15 та заяви ТОВ Тріада-ТД виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52290317 про стягнення з ТОВ Приват-Житло-Юг (54030, вул. Адмірала Макарова, 40/3, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 33084627) на користь ТОВ Тріада-ТД (54030, вул. Адмірала Макарова, 40/3, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 34993906) грошових коштів у сумі задоволених позовних вимог.

Того ж дня той самий старший державний виконавець виніс постанову про накладення арешту на все майно, що належить ТОВ Приват-Житло-Юг у межах суми звернення, та оголосив заборону на його відчуження. На підставі цієї постанови до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 вересня 2016 року було винесено запис про реєстрацію обтяження на все нерухоме майно ТОВ Приват-Житло-Юг у виді його арешту.

Не погоджуючись із постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, вважаючи її протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Звернення до адміністративного суду з позовними вимогами скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 23 вересня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ПАТ ВТБ Банк аргументувало тим, що накладення арешту на нерухоме майно в межах виконавчого провадження ВП № 52290317 унеможливлює реалізацію ним свого права іпотекодержателя звернути стягнення на Спірну земельну ділянку, за рахунок якої він має преважне право на задоволення своїх вимог перед іншими кредиторами, а також тим, що державний виконавець виніс оскаржувану постанову всупереч вимогам статті 51 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV Про виконавче провадження (далі - Закон № 606-XIV, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень державного виконавця), згідно з якими на іпотечне майно не може звертатися стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Велика Палата Верховного Суду перевірила наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухала суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, перевірила матеріали справи й дійшла таких висновків таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Наведене нормативне регулювання визначає, за якими критеріями певні спірні правовідносини належить відносити до тих, на які поширюється або не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами, характеру життєвої ситуації, яка вимагає застосування саме тих відповідних їй положень права, які на твердій публічній владній підставі неодмінно призведуть до правового, обґрунтованого, переконливого і справедливого вирішення життєвої ситуації (правового явища).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у цій справі не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, оскільки предметом оскарження є дії державної виконавчої служби, пов`язані з виконанням рішення господарського суду. До повноважень цього суду відноситься контроль за виконанням ухваленого ним судового рішення на стадії виконавчого провадження, зокрема й за діями державного виконавця.

Велика Палата Верховного Суду не може погодися з обґрунтуванням і результатами розгляду апеляційного суду.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 6, 8 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За частинами першою, другою статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За частиною першою статті 121 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції до 15 грудня 2017 року скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

У частині першій статті 339 цього Кодексу у редакції після 15 грудня 2017 року передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За частиною першою статті 181 КАС в редакції до 15 грудня 2017 року учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частина перша статті 287 КАС в редакції після 2017 року відтворює редакцію частини першої статті 181 цього Кодексу.

Згідно із частинами шостою, сьомою статті 3 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку (далі - Закон № 898-IV; у редакції, чинній на дату виникнення спору) у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

За частинами другою, третьою статті 12 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Зміст фактичних обставин і системний аналіз нормативних положень в аспекті вимог, означених у касаційній скарзі, дають підстави підсумувати і сформувати висновок про те, до розгляду якої - господарської чи адміністративної - юрисдикції належать заявлені ПАТ ВТБ Банк вимоги, а звідси - чи обґрунтованим і законним є рішення суду апеляційної інстанції у цій справі.

З обставин, установлених у справі № 915/600/15, випливає, що господарський суд розглянув спір між двома юридичними особами про стягнення грошових коштів. Під час розгляду цього спору суд не ухвалював рішень про вжиття заходів забезпечення позову, приміром, про накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; про заборону відповідачу або обов`язок вчиняти певні дії. Цей суд не накладав арешту на Спірну земельну ділянку і не вчиняв будь-яких інших дій, які б певним чином зачіпали права чи законні інтереси ПАТ ВТБ Банк .

Господарський суд не ухвалював жодних рішень на стадії виконання ухваленого ним судового рішення. Як зазначалося вище, у цьому рішенні суд присудив стягнути з відповідача заявлену в позовній заяві суму боргу.

Після надходження на виконання наказу господарського суду державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

За правової ситуації, описаної в касаційній скарзі ПАТ ВТБ Банк , звернення останнього як юридичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до господарського суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав юридичної особи, не можна вважати зверненням до належного суду. Передусім така особа не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 121 2 та частини першої статті 339 ГПК в редакції до і після 15 грудня 2017 року, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення державного виконавця до господарського суду.

Трактування положень частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII про те, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, також орієнтує на розуміння їх таким чином, що якщо порядок оскарження дій чи рішень державного виконавця до господарського суду, не передбачений законом, то до цього суду скарги на дії державного виконавця не можуть подаватися.

Натомість становище, в якому опинилося ПАТ ВТБ Банк , характер установлених спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень державного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до правил частини першої статті 287 КАС рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби також можуть бути оскаржені до адміністративного суду, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Висновок про необхідність застосування до описаних спірних правовідносин правил адміністративного судочинства випливає із цільового і системного розуміння положень частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII.

Отож, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, є помилковим. Цей суд належним чином не визначив характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов хибного висновку щодо належності спору до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною першою статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції призвело до безпідставного закриття провадження у цій справі, а тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження її розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року скасувати.

Справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська