Постанова від 11.07.2019 по справі 824/945/18-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/945/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Григораш В.О.

Суддя-доповідач: Франовська К.С.

11 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Зозулі К.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів №9 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року ( час ухвалення рішення та дата складання повного тексту - не зазначені, місце ухвалення рішення - м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів №9 до управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року Товариство з експлуатації індивідуальних гаражів №9 звернулось в суд з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Управління Держпраці у Чернівецькій області та скасувати постанову, прийняту заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. від 30.08.2018 року №ЧВ -505/18/422/НД/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС/228 про накладення на Товариство по експлуатації індивідуальних гаражів №9 штрафу, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України у розмірі 446760,00 грн., за фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у позові Товариству з експлуатації індивідуальних гаражів №9 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з експлуатації індивідуальних гаражів №9 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Товариство не використовувало найману працю робітників. Посилається на те, що між товариством та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено цивільно-правові договори по охороні території індивідуальних гаражів за взаємною згодою. Дані послуги працівники надавали як суб`єкти підприємницької діяльності, сплачуючи при цьому виплати по ЄСВ.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно Статуту обслуговуючий Кооператив "Товариство з експлуатації індивідуальних гаражів №9" є гаражним утворенням, створеним на власності та на власні кошти членів кооперативу, є неприбутковою організацією, не для отримання прибутку, зареєстрований як юридична особа.

03.08.2018 року Управлінням Держпраці у Чернівецькій області за результатами аналізу колективного звернення ОСОБА_5 та інших, видано наказ №445 про проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, оплату праці, мінімальних гарантій в оплаті праці, укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин з працівниками у Товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів №9.

За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЧВ - 505/18/422/НД/АВ від 09.08.2018 року.

За змістом Акту, відповідачем виявлено ряд порушень позивачем законодавства про працю, зокрема ч.1, 3 ст.24 КЗпП України - допуск до роботи працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі Акту інспекційного відвідування, 09.08.2018 року відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ЧВ-505/18/422/НД/АВ/П/ПТ, яким зафіксовано порушення головою правління Товариства з експлуатації індивідуальних гаражів №9 ОСОБА_7 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП, зокрема, фактичний допуск до роботи працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу .

Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_7 надіслано до Шевченківського районного суду м. Чернівці для розгляду.

30.08.2018 року заступником начальника управлінням Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. винесено постанову №ЧВ-505/18/422/НД/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС/228 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на підставі статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на Товариство по експлуатації індивідуальних гаражів №9 накладено штраф у розмірі 446 760,00 грн .

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що факт допуску позивачем до роботи працівників в якості охоронників без укладення трудового договору підтвердився в ході розгляду даної справи , що правовідносини між Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, а не цивільно- правовим. Водночас, дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення, спрямовані на підміну трудовому договору цивільно-правовим, а відтак , за висновком суду, оскаржувана постанова Управління Держпраці у Чернівецькій області від 30.08.2018 року №ЧВ -505/18/422/НД/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС/228 є законною та скасуванню не підлягає.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Правові засади й гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір є угодою між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Частиною 3 ст. 24 КЗпП України визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а також повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зокрема, цивільно-правовим договором є угода між сторонами - громадянином і підприємством - на виконання першим певної роботи (а саме договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці. Однак у разі укладення цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

У ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі у відповідних частинах застосовуються положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вказаних норм можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин.

Так, згідно з трудовим договором:

працівник виконує роботу за трудовою угодою;

працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою;

висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу;

працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку;

роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором:

оплачується не процес праці, а його результат;

результат визначається після закінчення роботи;

результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг);

оплата проводиться на підставі актів;

фізична особа, що виконує роботи (надає послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик;

підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Отже, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Натомість трудовий договір характеризується тим, що працівники не самі організовують роботу та виконують її не на власний ризик і розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам. Водночас на підприємстві має вестися табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах визначається обов`язок працівника виконувати відповідну трудову функцію в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. За укладеним трудовим договором заноситься запис до трудової книжки відповідно до наказу про прийняття працівника на роботу.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.

У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту а ч. 3 ст. 56 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, за приписами чинного законодавства, виконання робіт, надання послуг громадянином може здійснюватися як на підставі трудового договору, так і на інших юридичних підставах, зокрема на підставі цивільно-правового договору. При виконанні робіт, наданні послуг на підставі трудового договору повинні бути дотримані вимоги трудового законодавства, а при укладанні цивільно-правового договору на виконання певної роботи або за надання певних послуг слід керуватися цивільним законодавством.

За наявності ознак, притаманних саме для трудових відносин (посада передбачена штатним розписом, працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо), має укладатися трудовий договір, а за наявності ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, мають укладатися відповідні цивільно-правові договори.

Слід зазначити, що цивільно-правовий договір не повинен містити ознак трудового договору. Так, у разі якщо умовами договору будуть передбачені ознаки трудових відносин (наприклад, робота має характер систематичності (щоденного виконання роботи), працівник повинен підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо), такий договір може бути визнано трудовим.

Схема розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об`єкта) така: якщо фізична особа взяла на себе обов`язок виконати роботу і передати замовникові результат роботи - це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. Якщо фізична особа взяла на себе зобов`язання створити твір науки, літератури, мистецтва і передати його замовнику - це теж цивільно-правовий (авторський) договір. Якщо ж громадянин виконує роботи під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов`язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт - це трудовий договір.

Сторони правочину є вільними у своєму виборі щодо укладання відповідних цивільно-правових договорів на виконання відповідної роботи або оформлення трудових договорів для оформлення відповідних трудових відносин, а тому оформлення таких відносин ґрунтується на вільному волевиявленні сторін і вони на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов`язкової вимоги щодо письмової форми договору.

При цьому, укладення цивільно-правового договору, за яким ніякий результат праці замовнику передаватися не буде, оскільки послуга, що робиться за таким договором невіддільна від самого процесу її надання (наприклад, послуга щодо охорони об`єкта або особистої охорони), чинним законодавством не заборонена.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.

Крім того, згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-2, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Отже, наявність обставин, які вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, є лише підставою для розгляду питання про визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину). Водночас, згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин та враховуючи зазначені приписи права, слід дійти висновку , що роботодавці мають право укладати цивільно-правові договори з фізичними особами на виконання певних видів робіт та надання послуг, укладання яких узгоджується з приписами ЦК України.

При цьому органи Держпраці, здійснюючи контроль за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування та/або невиїзного інспектування юридичними особами (включаючи їхні структурні й відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, не мають повноважень на визнання укладених суб`єктами господарювання цивільно-правових договорів недійсними або визнання їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їхні умови.

Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин та на власний розсуд можуть визначати вид такого договору. Укладання цивільно-правового договору є виключним правом суб`єктів господарювання, що забезпечено Конституцією України та ЦК України.

У даній справі суд встановив, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.ч.1 і 3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Визначальним для вирішення наведеного спору є встановлення наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з якими укладено цивільно-правові договори по охороні території індивідуальних гаражів.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, у 2017-2018 роках Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 укладено цивільно-правові договори з працівниками : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за умовами яких вони, як Виконавці зобов`язались надавати послуги по охороні гаражного кооперативу згідно внутрішнього розпорядку, Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи і зобов`язується своєчасно прийняти і оплатити виконані послуги.

Вказані особи є членами даного кооперативу, пенсіонерами. Заяв про прийняття на роботу до правління гаражного кооперативу жоден з працівників не подавав, рівно, як і трудової книжки при оформленні договору.

Про прийняття на роботу вказаних осіб наказ (розпорядження) головою Правління не видавались.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 25.05.2017 року, ОСОБА_2 з 10.10.2017 року, ОСОБА_7 з 25.05.2017 року , ОСОБА_4 з 25.11.2017 року зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

Основним видом економічної діяльності вказаних осіб є надання інших індивідуальних послуг (КВЕД 96.09).

Прийняття вказаних працівників на роботу не пов`язано ні з наявністю освіти, спеціальності чи кваліфікації, ні з наявністю певних навиків чи досвіду.

Суд також встановив, що Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 у жовтні 2017 року укладено договір на централізовану охорону Кооперативу з ДП Ефорт-Гарант-19 (пультова охорона).

До обов`язків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за укладеними договорами входило забезпечення організації пропускного режиму на територію Кооперативу обліку через пост охорони сторожа відповідно до Інструкції, розробленої Головою правління.

Згідно Інструкції, охорона приймає зміну о 08:00 ранку і працює до 08:00 години ранку наступного дня. При прийманні охорони гаражів новий охоронець разом з охоронцем, який здає зміну обходять територію гаражів і візуально перевіряють наявність замків на гаражах. Охоронець здійснює пропускну систему згідно пропусків членів-гаражів. В`їзд стороннього транспорту заборонено, за виключенням з ними членів кооперативу або з їх дозволу. При виникненні пожежі телефонувати за телефоном: службі 101 та повідомити адресу; повідомити голові правління та викликати власника гаража; при можливості застосувати засоби гасіння. При виявленні правопорушників, які завдали шкоду гаражам, пошкодження замків натиснути кнопку виклику охоронної поліції, повідомити голові правління та викликати власника гаража. Знаходження та в`їзд на територію кооперативу гаражів сторонніх машин та цивільних громадян після 23:00 суворо заборонено. В таких випадках приймаються наступні міри: викликається охоронна поліція. Охоронець з 22:00 виключає загальне світло по гаражах до 08:00 ранку з метою пожежної безпеки. Охоронець не має права надавати відеозаписи камер спостереження стороннім особам, а тільки голові правління та за його згодою членам Кооперативу у разі необхідності. Охоронець має право на відпочинок в нічний час згідно правил внутрішнього трудового розпорядку.

За правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників, затверджених головою правління Товариства з експлуатації індивідуальних гаражів №9 ОСОБА_7 для працівників товариства встановлений такий режим роботи: для адміністрації: щоденно з 09.00 до 18.00 год. з обідньою перервою з 13.00 по 14.00 год. та вихідними днями у неділю і один день серед тижня; режим роботи для охоронців за графіками змінності з 08.00 до 08.00 год.

До адміністраціїї Кооперативу віднесено Голову правління та бухгалтера, інші працівники - охоронники( сторожі).

Працівники, з якими були укладенні цивільно-правові договори, позивачем були ознайомленні під розпис з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Інструкцією про заходи пожежної безпеки у службових приміщеннях та Інструкцією охоронців.

Також суд встановив, що п. 2.1. та п. 2.2. цивільно-правових договорів визначено, що за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду у розмірі, визначеному у кожному договорі по-різному за домовленістю. Оплата виконується не пізніше 1 місяця з дня прийняття замовником послуг.

Водночас, із доданих до матеріалів справи відомостей про видачу заробітної плати видно, що ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за січень - липень 2018р. позивачем виплачувалась заробітна плата, а не винагорода, яка нараховується та виплачується за актами виконаних робіт, як це передбачено при укладенні цивільно-правових договорів.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що фізичні особи виконували функції охоронців гаражів згідно внутрішнього трудового розпорядку, всі необхідні для роботи засоби забезпечувало Товариство, працівники не організовували виконання роботи самостійно, щомісяця отримували заробітну плату, а не винагороду, що свідчить про наявність трудових відносин між сторонами.

Послуги по наданню охорони є процесом праці, а не конкретним кінцевим результатом, який можна б було зазначити у актах виконаних робіт.

Вказане, на думку суду, дало підставу для висновку, що правовідносини між Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, а не цивільно- правовим.

Водночас, за висновком суду, дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення, спрямовані на підміну трудовому договору цивільно-правовим, що у свою чергу перешкоджає реалізації фізичними особами права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки.

Проте, такі висновки, на думку суду апеляційної інстанції, є передчасними, оскільки вони ґрунтуються на неповно з`ясованих обставинах справи .

Як зазначалось, Кооператив "Товариство з експлуатації індивідуальних гаражів №9" є гаражним утворенням, створеним на власності та на власні кошти членів кооперативу, є юридичною особою та неприбутковою організацією.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про кооперацію (далі Закон) кооперація базується, зокрема, на принципі безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Частиною 1 ст. 12 Закону, до основних прав члена кооперативу відносяться, зокрема, право на участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом.

Відповідно до статті 15 Закону вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Згідно Статуту, органами управління і контролю Кооперативу є загальні Збори членів Кооперативу, Правління Кооперативу, Голова Правління та Ревізійна комісія.

За приписами п.8 Статуту голова Правління приймає на роботу працівників лише по обслуговуванню потреб Кооперативу. Повноважень щодо прийняття на роботу інших працівників голова правління не має.

Судом також встановлено, що в Кооперативі не складався та не затверджувався штатний розклад, а кошторис (зведений план усіх витрат підприємства на плановий період виробничо-фінансової діяльності) на 2018 рік на суму 237,6 тис. грн. складено в довільній формі, без зазначення вихідних даних, визначення витрат на утримання гаражного кооперативу, та на оплату праці, крім того , рішенням зборів членів гаражного кооперативу, відповідно до вимог Закону України Про кооперацію та Статуту, не затверджений.

Штатний розпис - це затверджуваний власником, керівником чи вищим органом підприємства, установи, організації внутрішній нормативний документ, який містить перелік назв і кодів структурних підрозділів організації, назв і кодів посад працівників відповідно до Класифікатора професій, із зазначенням кількості штатних одиниць за кожною посадою (з урахуванням вакансій), розмірів посадових окладів, доплат і надбавок, та фонду заробітної плати.

Приписами ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Тобто, підприємства та інші суб`єкти господарювання недержавної форми власності, та ті, в яких наявність штатного розпису не врегульовано чинним законодавством, вправі самостійно вирішувати питання щодо того, які посади займатимуть майбутні працівники, скільки необхідно робітників і яким буде розмір їхньої заробітної плати.

Мінпраці у своєму листі від 27.06.2007 р. №162/06/187-07 зазначає, що всі підприємства в Україні зобов`язані мати штатний розпис, оформлений відповідним чином. Отже, зазначений документ є обов`язковим, навіть якщо на підприємстві працює одна людина.

Розроблення штатного розпису має здійснюватися з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема, Закону України Про оплату праці вiд 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, Національного класифікатора України Класифікатор професій ДК 003:2010, випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Як встановлено у справі, оплата праці охоронникам здійснювалась у розмірі, який не має жодного обґрунтування, з суми членських внесків в касу Кооперативу, по мірі їх надходження. За наведених обставин, відсутні підстави вважати таку оплату праці заробітною платою .

За чинним законодавством, істотними умовами договору вважають такі умови, які визнані законом або ж вони необхідні для договорів даного виду, а також всі умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

У трудовому праві умови трудового договору прийнято поділяти на: визначені законодавством і прийняті за домовленістю сторін - договірні.

Істотними умовами трудового договору можна назвати умови, визнані такими законодавством, а також внесені в трудовий договір за ініціативою будь-якої із сторін і до яких сторони трудового договору повинні досягти згоди.

Однією з істотних умов трудового договору є умова про трудову функцію працівника. Трудова функція працівника - це робота за визначеною спеціальністю, професією, кваліфікацією чи посадою. Встановлення трудової функції договором зумовлює комплекс прав і обов`язків, що випливають з законодавства; від характеру роботи можуть залежати порядок оплати праці і її розміри, тривалість робочого дня та відпустки, різні пільги .

Отже, ця умова є важливою і становить суть договору, тобто вона є для трудового договору істотною.

Умову про оплату праці працівника теж слід віднести до істотних умов трудового договору, оскільки вона має бути гарантована.

Отже, за відсутності штатного розпису, кошторису, істотні умова трудового договору трудова функція за спеціальністю, професією чи посадою та оплата праці відсутні.

Відтак, такий трудовий договір є неукладеним.

Крім того, сам факт, що особа не бажає вступати в трудові відносини з роботодавцем, про що говорить відсутність заяв працівників про прийняття на роботу заперечує підміну трудового договору цивільно-правовим договором.

Жоден з зазначених працівників до Управління Держпраці за захистом порушених трудових прав внаслідок укладення цивільно-правових договорів, не звертався.

Також встановлено, що дані цивільно-правові договори на даний час є виконані, послуги по них прийняті та повністю оплачені, претензій жодна із сторін до іншої не має.

Крім цього, законодавство не містить обов`язкових приписів у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) про надання послуг, відтак, сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення їх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Тож, якщо не встановлено факту прийняття особи на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не роз`яснено їй права й обов`язки та не поінформовано під розписку про умови праці тощо, такий договір не можна вважати трудовим.

Наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину удаваним чи недійсним (тобто, вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність договорів між Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перевіркою не встановлено.

Таким чином, колегія суддів прийшла до неспростовного переконання, що встановлені обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про відсутність між Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 трудових відносин, а відтак Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 не було порушено вимог статті 24 КЗпП України.

Суд вважає, що спір щодо правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) повинен вирішуватися у судовому порядку за позовом особи, чиї права порушено. Рішення суду про визнання таких договорів удаваними, відсутні, а недійсність таких угод законом прямо не передбачена, тому твердження про намір приховати реально існуючі трудові відносини не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин, за своїм змістом укладені Товариством з експлуатації індивідуальних гаражів №9 та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 угоди про надання послу є цивільно-правовими договорами, а висновки відповідача про наявність у цих договорах ознак трудового договору та порушення позивачем вимог ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, колегія суддів не погоджується із судом першої інстанції та не приймає до уваги врахування висновків постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17.10.2018 року у справі №727/9009/18 (провадження №3/727/3697/18), якою притягнуто ОСОБА_7 , притягнуто народження до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 8500, 00 грн., з наступних підстав.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду адміністративної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов`язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи, якщо йдеться про відповідальність за порушення трудового законодавства цією юридичною особою.

Отже, обставини, встановлені вироком суду у адміністративній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Тобто преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про працю, а тому оскаржені постанови про накладення штрафів суд вважає протиправними, прийнятими упереджено, без урахування фактичних обставин справи.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови є обґрунтованими.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, а тому дійшов помилкового висновку щодо правомірності оскарженої постанови, яку слід скасувати.

Що стосується позовних вимог в частині визнання дій відповідача по проведенню інспекційного відвідування протиправними, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №804/5402/14, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, у зв`язку з чим за умови такого допуску підставою для скасування рішення може бути лише неправильність його прийняття по суті.

Отже, в цій частині позову слід відмовити.

Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з урахуванням наведеного , колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову з викладених у цій постанові мотивів.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів №9 задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів №9 задовольнити частково.

Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами, складену заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. від 30.08.2018 року №ЧВ-505/18/422/НД/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС/228 про накладення на Товариство по експлуатації індивідуальних гаражів №9, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Запорізька , 41 А, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України штрафу у розмірі 446760,00 грн.,- скасувати.

В решті позову- відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 липня 2019 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.