Рішення
від 12.07.2019 по справі 755/6258/19
ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/6258/19

Провадження №: 2/755/3441/19

"12" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу Вагоноремонтник-1 про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, -

у с т а н о в и в :

15.04.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, у якому просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку, що не була виплачена під час звільнення у розмірі 14375,93 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по 01.01.2019 року у розмірі 51045,06 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що з 11.09.2007 року по 08.02.2017 року позивач знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці. Позивачка зазначає, що в період роботи нею не було використано жодного разу право на відпустку. 08.02.2017 року позивача було звільнено за власним бажанням, однак наказ про звільнення роботодавець не надав до теперішнього часу. В день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Позивач зазначає, що неодноразово зверталась до відповідача з вимогою виплатити нараховані суми належні при звільненні, намагалась отримати інформацію про нараховану та виплачену заробітну плату, копію наказу про звільнення, копію довідки про здійснення розрахунку при звільненні, однак жодного документу або інформації не отримала. Позивач зазначає, що відпрацювала у відповідача 9 років та 4 місяці, тож кількість днів невикористаної відпустки становить 224 дні, що дорівнює 14375,93 грн. компенсації при звільненні. Посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України позивач також зазначає, що у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідач має сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 51045,06 грн., що розрахована позивачем згідно вимог постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Ухвалою суду від 19.04.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

08.05.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі посилаючись на те, що попри твердження позивача, остання була звільнення із займаної посади 16.02.2017 року за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення з роботи за прогул без поважних причин) на підставі рішення загальних зборів кооперативу №5 від 15.02.2017 року. Відповідач вказує, що позивачка знаходилась у відпустці, зокрема, з 01.01.2017 року по 26.01.2017 року. Оскільки трудова книжка та печатка підприємства знаходились у самого позивача, як керівника кооперативу, остання самостійно зробила собі запис у трудові книжці, всупереч рішенню загальних зборів про звільнення її за прогул без поважних причин. Також відповідач зазначає, що компенсації за невикористану відпустку були отримані позивачем 27.01.2016 року, вказана компенсація була компенсацією за невикористану відпустку, що не використана до 31.12.2015 року. За 01.01.2016 - 31.03.2017 року позивачка використала відпуску перебуваючи у відпустці у грудні 2016 року та січні 2017 року з урахуванням додаткових трьох днів наперед у кількості 27 календарних днів. 02.03.2017 року з позивачем був проведений повний розрахунок по заробітній платі після звільнення у відповідності до положень п. 2 ч. 1 ст. 116 КЗпП України, оскільки працівник в день звільнення не працював, зазначені суми були виплачені на наступний день після пред`явлення звільненим працівником вимоги. 02.03.2017 року розрахунок з позивачем був проведений в повному обсязі по січень 2017 року включно, а в лютому нарахувань не було через прогули. Відповідач зазначає, що розрахувався з позивачем по заробітній платі, в тому числі і за невикористану відпустку в повному обсязі. Натомість здійснений позивачем розрахунок є невірним і позивач намагається ввести суд в оману. Позивач не надав суду жодних достатніх та обґрунтованих доказів щодо підтвердження про невикористані нею відпустки, отримання відповідачем запитів та повідомлень від позивача про суми середньомісячної заробітної плати для розрахунку, та інше зазначене у позові.

Ухвалою суду від 10.05.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 27.05.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення науково-правової експертизи в межах розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.05.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи.

27.05.2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить позов задовольнити посилаючись на те, що позивачка сумлінно працювала на своїй посаді голови правління кооперативу, але з незрозумілих причин незадоволення Правління кооперативу зростало, робоча атмосфера все більше ставала негативною, тому позивачка прийняла рішення про звільнення з роботи і 25.01.2017 року написала заяву про звільнення за власним бажанням та залишила її у приміщенні правління. У відповідності до вимог чинного законодавства України позивачка пропрацювала на своїй посаді ще 14 днів, перебуваючи на посаді голови правління до 08.02.2019 року. У останній робочий день позивачка ще як керівник підприємства зробила запис у своїй трудовій книжці і трудові відносини з кооперативом було припинено. Всі документи кооперативу та печатку позивачка залишила у приміщенні правління. Позивачка вказує, що при звільненні їй не було виплачено всіх належних при звільненні сум, зокрема, компенсації за невикористані дні відпусток, а наказ №9відп від 28.12.2016 року є підробленим, оскільки у разі якби позивачка справді перебувала у визначений в наказі час у відпустці, то їй мало б бути виплачено відпускні, однак, за твердженням позивача, таких нарахувань не було. Крім того, позивач зазначає, що вказаний наказ мала підписувати вона, як керівник, однак такого наказу вона не підписувала і відповідно він підписаний іншою особою. Те ж саме стосується і наказу №8-відп від 30.11.2016 року. Позивач вказує, що у вказаний в наказі період вона у відпустці не перебувала та відпускних за цей період не отримувала. Також позивач вважає підробленим наказ про її звільнення, оскільки наказ від 15.02.2017 року не має номеру, підпис на документі не є підписом позивача та й взагалі міститься не у тій графі в якій мав би бути. Акт про відсутність на роботі після закінчення відпустки, на думку позивача, також є підробленим, оскільки позивачка не перебувала у відпустці наприкінці 2016 року та початку 2017 року. Те саме відноситься і до наказу №8-2017 від 06.02.2017 року, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, за видуманий прогул після відпустки, якої не було. Крім того, позивач вказує, що особи, які посвідчували її відсутність на роботі, працюють з 07 год. ранку до 20 год. вечора, а позивач працювала з 09 год ранку до 18 год. вечора, тож позивачу не зрозуміло, як з таким графіком роботи особи могли посвідчувати її відсутність на роботі з 27.01.2017 року по 03.02.2017 року. Позивач не погоджується із тим, що вона отримувала компенсацію за невикористану відпустку 27.01.2016 року, оскільки в кооперативі позивачка займала три посади (голова правління, прибиральниця, двірник) і згідно відомості про нарахування заробітної плати за січень 2016 року, вона отримала окрім заробітної плати, також компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 8178,80 грн., але у цій же відомості зазначено, що вказана компенсація нарахована та сплачена за посади двірника і прибиральниці. Позивачка зазначає, що розрахунок по заробітній платі з нею проведено у повному обсязі, однак при звільненні не була виплачена компенсація за невикористану відпустку за перебування на посаді голови правління у період з 11.09.2007 року по 08.02.2017 року.

Ухвалою суду від 29.05.2019 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

05.06.2019 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову, застосувати наслідки спливу строку позовної давності та посилається на те, що згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України встановлений тримісячний строк для звернення працівника до суду з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Обґрунтовуючи таку свою позицію відповідач посилається на зміст рішення Конституційного суду України у справі №4-рп/2012 від 22.02.2012 року та зазначає, що позивач дізнався про те, що відповідач з ним не розрахувався у день ознайомлення з рішенням про звільнення - 15.02.2017 року. Позивач не звертався із позовом до суду про визнання наказу незаконним та його скасування, отже рішення загальних зборів є чинним. Із цим позовом позивач звернувся до суду лише 19.04.2019 року, тобто зі значним пропуском встановленого законом тримісячного терміну. За таких обставин, на думку відповідача, у задоволенні позову має бути відмовлено у зв`язку зі спливом строку звернення до суду. Відповідач вказує, що для застосування положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України до спірних правовідносин слід визначити чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати. Виходячи із поняття заробітної плати, відповідач вважає, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до поняття заробітна плата , що є підтвердженням пропуску позивачем строку звернення до суду. Крім того, відповідач зазначає, що позивач працюючи на посаді керівника до 16.02.2017 року (за рішенням загальних зборі), або до 08.02.2017 року (згідно записів у трудовій книжці), знаючи про існування порушення свого права, не винесла наказ про нарахування та здійснення виплат компенсації щодо невикористаної відпустки, як керівник, та не звернулась із заявою про вирішення спору безпосередньо до суду в передбачений законом строк. На думку відповідача, оскільки вимоги про стягнення компенсації у зв`язку з порушенням термінів її виплати є похідними від інших вимог, підстави для їх задоволення відсутні.

05.06.2019 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача у яких відповідач додатково пояснює суду, що у кооперативу немає іншого приміщення Правління окрім єдиного приміщення Приймальної ключи від якого знаходяться у керівника і доступ до приміщення до 16.02.2017 року був виключно у позивача. Під час звільнення позивач не передала в повному обсязі оригінали документів кооперативу, печатку, ключі від технічних приміщень та Приймальної , майно, товарно-матеріальні цінності та інші цінності, що належать ЖБК. У зв`язку з вищезазначеними порушеннями були подані заява до Дніпровського УП м. Києва та позовна заява до Дніпровського районного суду про витребування майна з чужого незаконного володіння. Також під час звільнення та передачі справ, позивач пошкодила печатку та штамп ЖБК, на підставі чого був складений Акт. Внаслідок цього використовується нова печатка ЖБК з 16.02.2017р. Позивач до 27.01.2017р. знаходилась у відпустці, після відпустки на роботі не з`являлась, на підставі чого були складені відповідні Акти. Позивач звільнена за прогул 15.02.2017р. на підставі Протоколу Загальних Зборів, а тому подавати заяву 27.01.2017р не могла і жодний з членів Правління у позивача таку заяву не приймав, Правління про її намір звільнитись не знали. Позивач не надає жодних доказів, що підтверджують її твердження або обставини, на яких ґрунтується відповідь на відзив. Усі накази про відпустки підписані саме позивачем та на наказах є відбиток цілої, неушкодженої печатки яка була в розпорядженні виключно позивача, а потім печатка була пошкоджена і знищена. Саме позивач була керівником і саме вона як посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, ведення фінансово господарської діяльності, в т.ч. і розрахунок по заробітній платі та виплаті відпускних. Під час перевірки ЖБК Ревізійною комісією також було виявлено ряд подібних порушень позивачем на посаді керівника в трудовому законодавстві (не виплачувались аванси, своєчасно не розраховувалась з працівниками, не надавала іншим працівникам відпустки та інше), що зазначено у Протоколі №5. Навіть заробітну плату позивач повинна була виплачувати не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів, що було порушено з її боку. Факт виплати коштів працівнику підтверджується рядом документів, а саме: розрахункова відомість за підписом керівника та працівника, що отримав кошти; чеки про зняття коштів на оплату праці (банківські виписки); відрахування податків та зборів (банківські виписки); відображення розрахунків в Звітах ЄСВ та 1 ДФ тощо. Усі зазначені вище документи є в матеріалах справи, як докази розрахунку з позивачем. Під час ревізійної перевірки виявилось пошкодження багатьох документів через неправильне зберігання. У зв`язку з цим, була проведена робота по відновленню втрачених документів, в т.ч. усі зазначені накази про відпустки передруковувались і підписувались саме позивачем, у присутності представника відповідача та у присутності колишньої Голови Правління ОСОБА_2 , в присутності ще декількох свідків, в грудні 2016 року в квартирі позивача (на кухні). Позивач дійсно працювала на посаді Голови Правління з 11.09.2007р. до 15.02.2017р. та на посаді двірника і прибиральника за сумісництвом у період з 01.01.2010р. по 31.12.2015р. Зважаючи на те, що три посади займала одна особа (позивач з одним єдиним унікальним реєстраційним номером облікової картки платника податку), тому в усіх відомостях, звітах, нарахуваннях відображалась загальна сума нарахувань за три посади. Відпустка надавалась одночасно як за основною посадою так і за сумісництвом згідно Закону України Про відпустки , а тому і нарахування були загальними. Згідно відомостей нарахування заробітної плати та розрахунково-платіжних відомостей за 2007-2017 рік позивачка розрахована за відпустки по усіх трьох посадах в повному обсязі. У 2007-2011 роках та у 2014-2017 роках позивач перебувала у щорічних відпустках за основною посадою і за сумісництвом. У 2012-2013 роках позивач у відпустку не ходила та отримала компенсацію. Позивач звільнилась 31.12.2015р. з посади прибиральника і двірника для отримання субсидії, фіктивно оформила свого родича та продовжувала виконувати обв`язки прибиральника і двірника. 25.12.2015 р. позивачка після відпустки отримує відпускні з трьох посад двірника, прибиральника та голови правління. 27.01.2016р. Позивач робить нарахування та отримує відпускні за 3 роки (2011,2012,2015) компенсацію за невикористану відпустку за посади прибиральника і двірника при звільнені, а також додатково отримала за 2 роки (2011,2012) компенсацію за невикористану відпустку посади Голови Правління без звільнення з посади голови правління. У відомості виплат за січень 2016 року зазначена компенсація, та її розшифровка: 1 ) 08.2011-11.2013 загальна з/п - це загальна компенсації за невикористану відпустку за 2 роки за всі три посади (Голова Правління, Двірник, Прибиральник) що не була використана у 2012 та 2013 році; 2) За 01-12.2015 Двірн+Приби. - це компенсації за невикористану відпустку за 1 рік (2015) Двірника та Прибиральника при звільнені з посад за сумісництвом, що не була використана у 2012 та 2013 році. Позивач на посаді Голови Правління перебувала 8 років у відпустках і отримала відпускні, а також отримала компенсацію за 2 роки невикористаної відпустки, що дорівнює 10 рокам праці на посаді Голови Правління ЖБК. Зважаючи на використання щорічних основних відпусток та отримання за них розрахунку у відповідача немає заборгованості по виплаті відпускних або нарахувань за невикористану відпустку перед позивачем на посаді Голови правління. Дата звільнення та середньомісячні суми що використала позивач для розрахунку компенсації не відповідають дійсності, а також позивачем не надано доказів підтвердження нарахування компенсації, суми і про наявність заборгованості за відповідачем. Жодних нарахувань компенсації ЖБК за невикористану відпустку позивачу не проводило через відсутність невикористаної відпустки. Позивач, працюючи на посаді керівника ЖБК, як стверджує позивач до 08.02.2017, знаючи про звільнення і роблячи запис у трудовій книжці, не виніс наказ про нарахування та здійснення виплат компенсації щодо невикористаної відпустки, як керівник, та не звернувся із заявою про вирішення спору безпосередньо до суду в передбачений законом строк. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, яка встановлює, що працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Компенсація за невикористану відпустку не відноситься до поняття заробітної плата , що є додатковим підтвердженням для пропуску позивачем строку для звернення до суду.

25.06.2019 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача зі змісту яких вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та додатково пояснює суду, що, в даному випадку, на думку позивача, при вирішенні спірних правовідносин не може бути застосований зміст рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012, натомість застосуванню підлягає зміст рішення Конституційного суду України №8-рп/2013 від 15.10.2013 року і оскільки при звільненні відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі, а саме не виплатив кошти за невикористану відпустку за час роботи на посаді голови правління, чим порушив законодавство про оплату праці, та враховуючи той факт, що вини позивача у цьому немає, позивач вважає, що має право на звернення до суду за захистом свої порушених прав та виплат, що належать позивачу відповідно до державних гарантій у будь-який строк без обмежень. На спростування тверджень відповідача, позивач зазначає, що в матеріалами справи є звернення позивача до відповідача від 04.04.2017 р. та відповідь відповідача на цю заяву за вих. №003 від 04.04.2017р. Згідно ухвали суду від 29.05.2019р., відповідач був зобов`язаний надати належним чином завірені копії банківських виписок по розрахунковому рахунку кооперативу за період з жовтня 2016р. по березень 2017р. включно, щодо грошових виплат ОСОБА_1 . Подані відповідачем на виконання ухвали виписки не містять жодного підтвердження розрахунку по невикористаній відпустці з позивачем. Порівняння банківських виписок за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року з відомостями на виплату заробітної плати за той самий період вказує на те, що сплата податків та зборів відбувалась без виплати відпускних, які, на думку позивача, підлягають стягненню з відповідача за заявленими позовними вимогами. У останньому абзаці листа кооперативу за вихідним №01-12/18 від 12.12.2018 р. відповідач вказує таке: …надання відомостей про нарахування та відрахування заробітної плати з займаних посад гр. ОСОБА_1 в період з 2007 по 2015 р., а також данні про кількість не відгуляних відпусток за період роботи на займаних посадах гp. ОСОБА_1 , бо даних в своєму розпорядженні та в повному обсязі ми не маємо . Отже, до дати цього листа відповідач, не мав документів, що стосуються відпусток позивача, а станом на червень 2019 р. ці документи з`явились. Позивач стверджує, що велика кількість документів, що була долучена відповідачем є підробленими та такими, що робились вже після вказаної в листі дати 12.12.2018 року. Одним із основних підроблених документів позивач вважає Розрахунковий лист працівника при звільненні 15.02.2017р. Позивач вказує, що дати відпусток у розрахунковому листі не відповідають датам відпусток у наказах, що бути подані відповідачем. Номера наказів скрізь роки (з 2007 по 2016) йдуть один за одним підряд, із чого позивач робить висновок, що за вказаний період у ЖБК взагалі не відбувалось жодних кадрових подій - не приймались співробітники на роботу, не звільнялись, не відбувалось нічого, що потребувало затвердження наказом, а за 9 років накази стосувались лише відпусток ОСОБА_1 Накази затверджують відпустки за 8-12 місяців, тобто наказ видається у грудні якогось року, а відпустка у серпня або грудні наступного року, на думку позивача таке є дивним, оскільки за вказані періоди до відпустки (8-12 місяців) працівник міг звільнитись багато разів, за такий строк ніхто не робить наказів про відпустку. До того ж, наказ є підставою для нарахування відпускних і цей документ повинен бути аж ніяк ні річної давнини. У відомості на виплату ЗП за серпень 2011 року, розрахунок відпускних додруковано до готової відомості іншим шрифтом, а строк відпустки не відповідає строку на Розрахунковому листі. За твердженням позивача, посилання відповідача, що додруковані цифри є розрахунком та виплатою відпускних є нікчемними, оскільки по вказаній відомості для виплати коштів на ЗП співробітників було отримано 7404,13 грн. і ця сума розписана відомістю за цей період, а інших сум по цієї відомості сплачено не було. У відомості на виплату ЗП за серпень 2010 року, розрахунок відпускних додруковано до готової відомості іншим шрифтом, строк відпустки не відповідає строку на Розрахунковому листі, а твердження відповідача, що додруковані цифри є розрахунком та виплатою відпускних, на думку позивача, є нікчемними, оскільки по вказаній відомості для виплати коштів на ЗП співробітників було отримано 4008,53 грн., і ця сума розписана відомістю за цей період, інших сум по цієї відомості сплачено не було. Аналогічна ситуація, за твердженням позивача, і з відомостями на виплату ЗП за серпень 2009 року та серпень 2008 року, грудень 2015 року. Відомості про відпускні додруковані, за вказаний період ніякої відпустки не було, й позивач не отримувала відпускних. У відомості на виплату ЗП за грудень 2016 року розрахунок відпускних зроблено ручкою, за твердженням позивача, ці кошти ніхто не отримував, все, що дійсно належало до виплати розшифровано у таблиці та прописом зазначена кількість коштів, отримана для виплати. Позивач вважає також підробленим наказ №9-відп від 28.12.2016р., та звертає увагу суду на строк до якого надається відпустка - до 29 січня 2017 року, та виправлення ручкою цієї дати. Натомість до клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, було долучено наказ №9-відп від 28.12.2016р., у якому строк відпустки встановлено до 26 січня 2017 року, отже номера наказів одні й ті самі, але дати різні, виправлені ручкою. Номер наказу не відповідає Розрахунковому листу , у якому наказ має просто №9, а не №9відп. Позивач стверджує, що не перебувала у відпустці за час роботи Головою правління ЖБК і такі докази відповідача про відпустки позивача та виплати належних позивачу коштів є нікчемними. Стосовно наказу №8-відп від 30.11.2016 р., номер наказу у Розрахунковому листі (наказ №8 від 30.11.2016р.) не відповідає номеру наказу №8-відп від 30.11.2016 р., дата відпустки згідно наказу з 01.12.2016 по 26.12.2019 р., а по розрахунковому листу з 01 по 24 грудня 2016 року. Номер наказу №7-відп від 30.12.2014 р., не відповідає номеру наказу у Розрахунковому листі (наказ №7 від 30.12.2014 р), дата відпустки згідно наказу з 01 червня 2015 року на 24 календарних днів, а згідно розрахункового листа дата відпустки з 01 по 24 грудня 2015 року. Номер наказу №6-відп від 28.12.2013 р. не відповідає номеру наказу у Розрахунковому листі (наказ №6 від 28.12.2013 р.), дата відпустки згідно наказу з 01 серпня 2014 р. по 24 серпня 2014 р. (виправлено червень на серпень ручкою), а в Розрахунковому листі дата відпустки 01-24.12.2014 р. Те саме, за твердженням позивача стосується і наказів №1, 2, 3, 4, 5, всюди виправлення ручкою та невідповідність Розрахунковому листу. Позивачка просить суд звернути увагу на той факт, що відповідачем не надано жодного доказу виплати належної позивачу компенсації за невикористану відпустку, що не була виплачена в момент звільнення, відповідачем надано безліч підроблених документів, не надано жодного підтвердження виплати, тому, на думку позивача, вона має право на компенсацію та середній заробіток за весь період затримки розрахунку згідно діючого Кодексу законів про працю та зазначеного вище рішення Конституційного суду України у справі №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За змістом наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивачки, її було прийнято на роботу на посаду Голови правління ЖБК Вагоноремонтник-1 11.09.2007 року на підставі протоколу №2 від 11.09.2007 року та звільнено з посади голови правління кооперативу за власним бажанням 08.02.2017 року (а.с. 6).

Відповідно до наказу №1 по особовому складу кооперативу від 11.09.2007 року позивача прийнято на роботу на посаду голови правління кооперативу з 11.09.2007 року з окладом згідно штатного розпису (а.с. 19).

За змістом акту ЖБК Вагоноремонтник-1 від 15.02.2017 року про відсутність на роботі, головним бухгалтером, головую ревізійної комісії, членами правління складено цей акт в тому, що з 27.01.2017 року по 15.02.2017 року включно голова правління ОСОБА_1 була відсутня на роботі (як на своєму робочому місці, так і на території ЖБК в цілому) протягом робочих днів та в робочий час з 09:00 год. по 18:00 год. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі, ні напередодні, ні протягом усіх робочих днів з 27.01.2017 року по 15.02.2017 року включно ОСОБА_1 жодними засобами зв`язку не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідала (а.с. 21).

Наказом членів правління кооперативу №8-2017 від 06.02.2017 року до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (прогул без поважних причин 27.01.2017-03.02.2017 року) згідно ст. 147 КЗпП України. Наказ містить відмітку про відмову позивача від ознайомлення з наказом (а.с. 22).

Згідно акту №8 від 06.02.2017 року, позивачка відмовилась ставити підпис про ознайомлення з наказом №8 від 06.02.2017 року (а.с. 23).

За змістом протоколу №5 загальних зборів членів ЖБК Вагоноремонтник-1 від 15.02.2017 року, загальні збори вирішили звільнити голову правління кооперативу ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - прогул без поважних причин (а.с. 25).

Відповідно до наказу від 15.02.2017 року про припинення трудового договору, звільнено 16.02.2017 року голову правління ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 (а.с. 26).

На аркуші справи 9 міститься запит на надання інформації від позивача адресований відповідачу, без дати його складання, а також відсутні підтверджуючи дані про отримання відповідного запиту відповідачем.

Згідно наказу №9-відп від 28.12.2016 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року з 01.01.2017 року по 26.01.2017 року на 27 календарних днів (а.с. 20, 35, 53, 78).

Згідно наказу №9-відп від 28.12.2016 року, що міститься на аркуші справи 206, позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та січень 2017 року з 01.01.2017 року по 29.01.2017 року на 27 календарних днів (а.с. 206).

Згідно наказу №8-відп від 30.11.2016 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року з 01.12.2016 року по 26.12.2016 року на 24 календарних дні (а.с. 34, 54, 79).

Згідно наказу №7-відп від 30.12.2014 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року з 01.06.2015 року по 24.06.2015 року на 24 календарних дні. Червень місяць виправлено на грудень (а.с. 208).

Згідно наказу №6-відп від 28.12.2013 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року з 01.06.2014 року по 24.06.2014 року на 24 робочих днів. Червень місяць виправлено на серпень (а.с. 209).

Згідно наказу №5-відп від 29.12.2012 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року з 01.06.2013 року по 28.06.2013 року на 24 календарних днів. Червень місяць виправлено на вересень (а.с. 210).

Згідно наказу №4-відп від 30.12.2011 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року з 01.06.2012 року по 24.06.2012 року на 24 календарних днів. Червень місяць виправлено на жовтень (а.с. 211).

Згідно наказу №3-відп від 30.12.2010 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року з 01.06.2011 року по 15.06.2011 року на 24 календарних днів. Червень місяць виправлено на серпень (а.с. 212).

Згідно наказу №2-відп від 30.12.2009 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року з 01.06.2010 року по 24.06.2010 року на 24 календарних днів. Червень місяць виправлено на серпень (а.с. 213).

Згідно наказу №1-відп від 30.12.2008 року позивачу було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року з 01.06.2009 року по 24.06.2009 року на 24 календарних днів. Червень місяць виправлено на серпень (а.с. 214).

За змістом наявних в матеріалах справи копій Графіків надання відпусток у ЖБК Вагоноремонтник-1 :

- у 2016 році основна відпустка голови правління Глухової Н.М.: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - грудень (а.с. 215);

- у 2015 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1 .: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - грудень (а.с. 216);

- у 2014 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - грудень (а.с. 217);

- у 2013 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 218);

- у 2012 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 219);

- у 2011 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1 .: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 220);

- у 2010 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 221);

- у 2009 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 222);

- у 2008 році основна відпустка голови правління ОСОБА_1 .: місяць надання - липень, місяць надання відпустки у зв`язку з перенесенням - серпень (а.с. 223).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії відомості нарахування заробітної плати та розрахунково-платіжної відомості №1 за січень 2016 року, позивачу було нараховано компенсацію у розмірі 10160,00 грн. (до видачі 8178,80 грн.). Відомість містить дані про розрахунок компенсації відпускних ОСОБА_1 , зокрема, у графі період розрахунку компенсації зазначено: 08-2011р.-11.2013р. - загальна з/п; 01-12.2015р. за двірн+прибир. (а.с. 33).

За змістом наявної в матеріалах справи копії розрахункового листа працівника при звільненні (працівник - ОСОБА_1 , посада - голова правління, період трудових відносин - 11.09.2007р.-15.02.2017р.), наявні наступні відомості про нарахування та розрахунок відпускних за період 11.09.2007-15.02.2017: за період праці 2007 рік, дата відпустки 01-24.08.2008р. на підставі наказу б/н від 31.12.2017, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 18.09.2008; за період праці 2008 рік, дата відпустки 01-24.08.2009р. на підставі наказу №1 від 30.12.2008, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 25.08.2009; за період праці 2009 рік, дата відпустки 01-24.08.2010р. на підставі наказу №2 від 30.12.2009, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 25.08.2010; за період праці 2010 рік, дата відпустки 01-24.08.2011р. на підставі наказу №3 від 30.12.2010, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 26.08.2011; за період праці 2011 рік, компенсація 01.2016р. на підставі наказу №4 від 30.12.2011, (79), дата видачі коштів у сумі 8178,80 грн. - 27.01.2016; за період праці 2012 рік, компенсація 01.2016р. на підставі наказу №5 від 29.12.2012, (79), дата видачі коштів у сумі 8178,80 грн. - 27.01.2016; за період праці 2013 рік, дата відпустки 01-24.12.2014р. на підставі наказу №6 від 28.12.2013, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 29.12.2014; за період праці 2014 рік, дата відпустки 01-24.08.2015р. на підставі наказу №7 від 30.12.2014, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 25.12.2015; за період праці 2015 рік, дата відпустки 01-24.12.2016р. на підставі наказу №8 від 30.11.2016, кількість днів відпустки - 24, дата видачі коштів - 06.02.2017; за період праці 2016 рік, дата відпустки 01-24.01.2017р. на підставі наказу №9 від 28.12.2016, загальна кількість днів відпустки - 27, дата видачі коштів - 02.03.2017; за період праці 01.2017-02.2017 рік, дата відпустки 25-27.01.2017р. на підставі наказу №9 від 28.12.2016, загальна кількість днів відпустки - 27, дата видачі коштів - 02.03.2017 (а.с. 173).

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позовної заяви, позовні вимоги обмежені стягненням невиплаченої при звільненні компенсації за невикористані дні відпустки та стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачка стверджує, що була звільнена із займаної посади голови правління кооперативу саме за власним бажанням 08.02.2017 року, відповідно до запису у трудовій книжці.

Натомість сторона відповідача стверджує, що звільнення позивача із займаної посади відбулось 16.02.2017 року за прогул без поважних причин у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі протоколу загальних зборів членів кооперативу №5 від 15.02.2017 року.

Жодних позовних вимог стосовно законності наказу про звільнення від 15.02.2017 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України позивачем не заявлялось, так само і відповідач не пред`являв зустрічних позовних вимог щодо законності звільнення позивача за власним бажанням 08.02.2017 року вважаючи, що звільнення позивача відбулось саме 16.02.2017 року за прогул без поважних причин.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для надання правової оцінки порядку звільнення позивача 08.02.2017 року чи 16.02.2017 року та враховуючи, що в даному випадку питання звільнення позивача за власним бажанням або за прогул без поважних причин можуть бути предметом окремого спору між сторонами, а встановлення відповідних обставин в межах цього спору будуть мати преюдиційний характер та в цілому свідчитимуть про вихід судом за межі позовних вимог.

Однак, поскільки між сторонами відсутній спір щодо звільнення позивача у лютому 2017 року, суд для можливості здійснення розрахунку кількості днів відпустки за період роботи позивача на посаді голови правління кооперативу приймає до уваги обидві дати та зазначає, що період роботи з 01.01.2017 року по 08.02.2017 року відповідає 2,56 календарним дням відпустки, що у відповідності до вимог чинного законодавства України має бути округлено до 3 календарних днів. При цьому період роботи з 01.01.2017 року по 16.02.2017 року також відповідає 3 календарним дням відпустки, тож незалежно від дат звільнення на яких настоюють сторони, період роботи позивача з початку 2017 року дорівнює 3 календарним дням відпустки, які суд приймає до уваги для здійснення розрахунку.

Стосовно іншого періоду роботи з 11.09.2007 року по 31.12.2016 року, тобто 9 років 03 місяці 20 днів, зазначений період відповідає 223 календарним дням відпустки.

Таким чином, позивачка за період своєї роботи у кооперативі на посаді голови правління мала право на щорічну основну відпустку протягом 226 календарних днів.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом ст. 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно ст. 6 Закону України Про відпустки , щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У суду відсутні дані про те чи була щорічна відпустка ОСОБА_1 за час роботи в кооперативі як голови правління, визначена трудовим договором, більшою ніж передбачено ст. 6 Закону України Про відпустки , або чи мала ОСОБА_1 законодавчі гарантії більшого періоду відпустки ніж тривалість щорічної відпуски, що передбачена вказаною нормою закону, тому суд вирішує спір в межах вимог закону про те, що щорічна основна відпустка працівника не може бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік.

Отже, суд виходить із того, що термін щорічної основної відпустки позивача за час роботи на посаді голови правління кооперативу дорівнює 226 календарним дням, у відповідності до наведеного вище розрахунку.

Як вбачається зі змісту розрахункового листа ОСОБА_1 при звільненні, за час роботи на посаді голови правління нею було використано відпустки за 2007-2010 роки та 2013-2017 роки, а також виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 2011, 2012 роки, що загалом відповідає 243 календарним дням, що в свою чергу є кількістю днів навіть більшою ніж належить позивачу за період її роботи на посаді голови правління.

При цьому, позивачка заперечує отримання нею компенсації зазначаючи, що у 2016 році вона отримала компенсацію відпусток за посадами двірника та прибиральниці, а не за посадою голови правління, однак з такою позицією позивача суд погодитись не може. Проаналізувавши дані відомості про нарахування заробітної плати та розрахунково-платіжну відомість №1 за січень 2016 року, суд приходить до висновку, що у загальній сумі компенсації відпускних було враховано всі три посади позивача, адже із розділу період розрахування компенсації відпускних чітко вбачається виокремлення періоду розрахунку компенсації за посадами двірника та прибиральниці окремо, а також загальний період.

Вирішуючи спір по суті, суд звертає увагу, що на сторінках справи 20, 35, 53, 78 міститься наказ №9-відп від 28.12.2016 року, де період відпустки позивача зазначений з 01.01.2017 року по 26.01.2017 року.

При цьому, на аркуші справи 206 у наказі №9-відп від 28.12.2016 року період відпустки зазначений з 01.01.2017 року по 29.01.2017 року.

Поряд з цим слід відмітити, що в обох випадках термін відпустки визначений протягом 27 календарних днів. Вирахувавши з загальної кількості наданих позивачу днів відпустки, два дні, судом встановлено, що і в цьому разі кількість наданих днів відпустки, що підтверджується розрахунковим листом при звільненні, є більшою ніж належить позивачу за період її роботи - 241.

Заперечуючи проти доказів сторони відповідача позивачка стверджує, що документи надані позивачем є підробленими, оскільки містять виправлення, дати відпусток у розрахунковому листі не відповідають датам наказів про відпустки, номера наказів пронумеровані підряд, від дати наказу до самої відпустки майже по року періоду часу, на документах містяться різні шрифти, документи насправді позивачем не підписувались тощо.

Однак, позивач посилаючись на те, що документи є підробленими не зверталась до суду з клопотанням щодо проведення судової експертизи дійсності її підпису на документах, наступного нанесення на документи дописок тощо, а виправлення та наведені позивачем невідповідності у документах в даному випадку можуть свідчити лише про неналежну організацію кадрово-звітної роботи у кооперативі, зокрема, і під час роботи самої позивачки у кооперативі. На результат вирішення спору такі посилання позивача не впливають, оскільки в даному випадку суд здійснює не перевірку дат надання відпусток, а перевіряє відповідність загальної кількості наданих позивачу днів відпустки за час її роботи в кооперативі, кількості днів відпустки, на які мала право позивачка у відповідності до положень Закону України Про відпустки , з огляду на термін її перебування на посаді голови кооперативу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення компенсації за невикористані нею дні відпустки у період роботи на посаді голови правління, оскільки з огляду на проведений судом розрахунок належних позивачу днів відпустки за період її роботи та наданих стороною відповідача доказів щодо дійсного використання позивачем своїх відпусток, судом встановлено, що за період своєї роботи позивачка використала всі належні їй періоди відпусток.

Посилання позивача на те, що на її запит відповідач повідомив про відсутність необхідних документів, а на ухвалу суду ці документи надав - може свідчити про підроблення доказів, є лише припущенням позивача на якому не може ґрунтуватись доказування у відповідності до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України. У своїх заявах по суті справи позивач зазначає, що підроблення документів є кримінально караним діянням, однак позивач не надав суду даних про те, що наявні звернення з цього приводу до правоохоронних органів і якими є результаті розгляду таких звернень, тому станом на час вирішення спору відсутні належні правові підстави для висновку про те, що стороною відповідача надано підроблені документи.

Стосовно посилань позивача на те, що невиплата відпускних вказує на дійсне не надання відпустки, суд вважає, що такі посилання є припущенням та не можуть бути належним підтвердженням дійсного невикористання позивачем відпусток протягом терміну її роботи, за наявності інших документальних підтверджень використання позивачем днів відпустки, як-то розрахунковий лист при звільненні, накази на відпустки, відомості про нарахування заробітної плати тощо.

Поряд з цим суд зазначає, що стягнення заборгованості по заробітній платі у вигляді не виплачених відпускних при реальному наданні періоду відпустки і її використанні (ч. 4 ст. 115 КЗпП України) та стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні (ст. 83 КЗпП України, ст. 24 ЗУ Про відпустки ) є різними правовими категоріями як з точки зору їх понять, так і у зв`язку з різними порядками їх нарахувань (Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Тож стягнення невиплачених відпускних в межах позовних вимог про стягнення компенсації невикористаної відпустки є неможливим, скільки вказує на порушення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, тому у разі якщо позивач має належне підтвердження тому, що їй не були виплачені саме відпускні, зазначене може бути предметом окремого спору.

За змістом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за дні невикористаної відпустки, не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки такі вимоги є похідними та можуть бути задоволені повністю або частково лише у разі задоволення або часткового задоволення основної вимоги про стягнення компенсації невикористаної відпустки.

Стосовно заяви сторони відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає, що оскільки суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті спору за безпідставністю та недоведеністю самих позовних вимог, у такому випадку наслідки спливу строку звернення до суду застосовані не можуть, а тому суд не здійснює аналізу обґрунтованості заяви відповідача про відмову у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 83, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України Про відпустки , Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу Вагоноремонтник-1 про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 12.07.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач - Житлово-будівельний кооператив Вагоноремонтник-1 (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 3, код ЄДРПОУ 22932709).

Суддя -

СудДніпровський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення12.07.2019
Оприлюднено16.07.2019
Номер документу83026070
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —755/6258/19

Постанова від 02.10.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Андрієнко Антоніна Миколаївна

Ухвала від 04.09.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Андрієнко Антоніна Миколаївна

Ухвала від 29.08.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Андрієнко Антоніна Миколаївна

Рішення від 12.07.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 29.05.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 27.05.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 27.05.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 10.05.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 02.05.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

Ухвала від 19.04.2019

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Марфіна Н. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні