Постанова

від 15.07.2019 по справі 923/1051/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/1051/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ - не з`явився;

від Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ - Абдуллаєва А.Р. за довіреністю від 02.01.2019 року № б/н;

від Управління Державної казначейської служби України у Генічеському районі Херсонської області, м. Генічеськ - не з`явився;

від Генічеської районної ради Херсонської області, м. Генічеськ - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ, Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ

на рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року, м. Херсон, суддя Немченко Л.М., повний текст рішення складено 13.05.2019 року

у справі № 923/1051/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ

до відповідача-1 Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ

до відповідача-2 Управління Державної казначейської служби України у Генічеському районі Херсонської області, м. Генічеськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Генічеської районної ради Херсонської області, м. Генічеськ

про стягнення 1 147 050 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ та Управління Державної казначейської служби України у Генічеському районі Херсонської області, м. Генічеськ, в якій просило суд стягнути з Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ 1 147 050 грн., а також відшкодувати позивачу за рахунок Генічеської районної державної адміністрації, м.Генічеськ судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ та Генічеською районною державною адміністрацією, м. Генічеськ договору купівлі-продажу права на оренду земельної ділянки від 16.03.2006 року № 1-А, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ перерахувало на зазначений у п. 2.2. Договору спеціальний рахунок районного бюджету 250000 грн., проте, після сплати позивачем першого внеску за договором 200 000 грн. та до теперішнього часу головою Генічеської райдержадміністрації, в порушення умов договору, не видано відповідного розпорядження щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду. В подальшому, вищезазначений договір було розірвано, в зв`язку з чим, позивач вважає, що перераховані відповідно до умов договору кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані, з урахуванням індексу інфляції.

31.01.2019 року до Господарського суду Херсонської області від Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ надійшло клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

05.03.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ звернулось до Господарського суду Херсонської області із заявою про зміну предмету позову, в якій просило суд стягнути з Генічеської районної державної адміністрації, м.Генічеськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ грошові кошти у сумі 250 000 грн.; стягнути з Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ суму інфляції у розмірі 897 050 грн.; стягнути з Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.03.2019 року до участі у справі № 923/1051/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Генічеську районну раду Херсонської області, м.Генічеськ.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі №923/1051/18 (суддя Немченко Л.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ задоволено частково, стягнуто з Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ грошові кошти у сумі 250 000 грн., суму інфляції у розмірі 22553,26 грн. та 4088,09 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що грошові кошти у сумі 250000 грн. вносились на виконання договірних зобов`язань, однак згодом підстава, на якій вони були набуті, відпала, оскільки договір, на підставі якого було перераховано вищезазначені кошти, є припиненим, а відповідач по справі втратив передбачені законом повноваження щодо його виконання, в зв`язку з чим, оспорювана сума на день розгляду справи вважається утриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 250 000 грн. При цьому, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Одночасно з цим, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідку пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення позивача із відповідним позовом виникло 19.08.2017 року, а саме: зі спливом визначених ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України 7 днів з моменту отримання Генічеською районною державною адміністрацією, м. Генічеськ листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ від 11.08.2018 року № 5 з повідомленням відповідача про розірвання договору від 16.03.2006 з 24.05.2017 року.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Генічеська районна державна адміністрація, м. Генічеськ з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що, вирішуючи спір, Господарський суд Херсонської області посилався виключно на думку позивача, що його право на звернення до суду виникло 19.08.2017 року, проте Генічеська райдержадміністрація листом від 10.08.2012 року №02.6.3-302/1824 спочатку повідомила позивача про неможливість виконання умов договору від 16.03.2006 року № 1-А, у зв`язку з невиконанням Позивачем умов договору, та листом від 17.11.2014 року № 02/20-302/1749 про припинення дії договору, у зв`язку з істотними змінами в законодавстві. На зазначеному листі є надпис Вхідний № 4 від 05.12.14 р. , та підпис посадової особи позивача. Тому, посилання позивача на власне повідомлення Генічеської райдержадміністрації про розірвання договору від 24.05.2017 року є нікчемним за своєю суттю, в зв`язку з чим скаржник вважає, що перебіг строку позовної давності розпочався не пізніше, ніж з моменту підтвердження інформування позивача про припинення дії договору, а саме: з 05.12.2014 року, та закінчився за рік до подання ним позовної заяви.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до договірних правовідносин між Генічеською районною державною адміністрацією, м.Генічеськ та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, ти визнав набуття коштів за договором безпідставним, оскільки наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ з рішенням суду першої інстанції також не погодилось та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків апеляційної скарги) просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ в частині стягнення індексу інфляції у сумі 874 496 грн. 74 коп. задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 874 496 грн. 74 коп. інфляційних збитків. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що положення ст. 625 Цивільного кодексу України містить норму щодо стягнення індексу інфляції за весь час прострочення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції повинен був включити до розрахунку також період стягнення індексу інфляції до моменту винесення рішення судового рішення, а саме: до 02.05.2019 року включно, оскільки сума індексу інфляції з урахуванням цього періоду не перевищує суму заявлених позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження за скаргами та об`єднано їх для спільного розгляду.

09.07.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суд від Генічеської районної ради Херсонської області, м. Генічеськ надійшов відзив на апеляційну скаргу Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ, в якому третя особа зазначила, що Генічеська районна рада не розпоряджається коштами від надходження орендної плати за користування земельними ділянками, а розпоряджається лише бюджетними коштами, які передбачені на утримання районної ради та її виконавчого апарату за рахунок надходжень районного бюджету. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ заперечував, просив залишити зазначену апеляційну скаргу без задоволення. Представники позивача, Управління Державної казначейської служби України у Генічеському районі Херсонської області, м. Генічеськ та Генічеської районної ради Херсонської області, м. Генічеськ в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень ухвал суду, про причини неявки суд не повідомили та не скористались своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг , дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг , надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ та Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню , виходячи з наступного.

Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

16.03.2006 року між Генічеською районною державною адміністрацією, м. Генічеськ (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ (Покупець) було укладено Договір № 1-А купівлі-продажу права на оренду земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець продає покупцеві право дострокової оренди земельної ділянки державної власності рекреаційного призначення площею 7,5 га за межами населеного пункту села Щасливе Генічеського району Херсонської області для будівництва оздоровчого комплексу (пункт 1.2. договору).

Покупець купує право довгострокової оренди зазначеної у пункті 1.2. договору земельної ділянки за ціну відповідно до умов, визначених у цьому договорі. Право на укладання договору довгострокової оренди земельної ділянки переходить до покупця з моменту сплати коштів, вказаних у пункті 1.6. договору (пункт 1.4., 1.5. договору).

Відповідно до п. 1.6. договору згідно з рішенням комісії (протокол № 2 від 27 грудня 2005 року) вартість права на довгострокову оренду становить 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) гривень за один гектар. За покупку права довгострокової оренди 7,5 (семи з половиною) га вартість складає - 937500 грн. Покупець зобов`язаний внести 937500 (дев`ятсот тридцять сім тисяч п`ятсот) гривень за придбане право згідно графіку оплати, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 6.1. договору продавець зобов`язався видати розпорядження голови районної державної адміністрації у вказаний договором термін (місячний термін з моменту отримання першого платежу, згідно графіку, що є невід`ємною частиною даного договору) та посприяти в укладенні договору оренди земельної ділянки.

У разі невиконання однією із Сторін умов цього Договору, він може бути розірваний на вимогу однієї сторони в односторонньому або судовому порядку. В разі розірвання договору, застосовується двостороння реституція (пункт 10.3, 11.7. договору).

Відповідно до затвердженого сторонами «Графіка оплати» , який є невід`ємною частиною договору, сплата першого внеску здійснюється Покупцем в березні 2006 року в сумі 200 000 гривень, а інших платежів до 26.05.2006 року, всього на загальну суму договору 937500 гривень.

За протоколом № 5 засідання комісії з набуття права оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення на конкурентних засадах від 25.05.2007 року, за результатом розгляду заяви позивача, надано згоду на продовження строку сплати ціни набутого права Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ до 01.09.2007 року, про що позивача повідомлено листом від 01.06.2007 року № 01.6.3-302/1295.

Позивач вніс грошові кошти на спеціальний рахунок районного бюджету за набуття права оренди земельної ділянки у сумі 250 000 грн.: 16.03.2006 року - 70 000 грн., 20.03.2006 року - 100 000 грн., 28.04.2006 року - 30 000 грн., 03.04.2007 року - 25 000 грн., 25.09.2007 року - 25 000 грн., що підтверджується довідкою Фінансового управління Генічеської райдержадміністрації від 04.12.2009 року.

Позивач договірні зобов`язання виконав з пропуском погодженого терміну на 25 днів, а Генічеською райдержадміністрацією не видано відповідного розпорядження щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду.

Листами від 17.12.2009 року № 16 та від 07.06.2012 року № 2 Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ просило Генічеську районну державну адміністрацію, м. Генічеськ надати дозвіл на сплату залишку вартості за придбане право оренди земельної ділянки, а також надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 7,5 га, яка розташована за межами населеного пункту села Щасливе Генічеського району Херсонської області

Листом від 10.08.2012 № 02.6.3-302/1824 Генічеська районна державна адміністрація, м. Генічеськ, у відповідь на вищезазначені листи позивача, повідомила, що оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ не сплачено повністю ціну набутого права в строк до 01.08.2007 року, тому відсутні правові підстави для прийняття рішення щодо відведення зазначеної земельної ділянки в оренду.

07.10.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ повторно звернулось до Генічеської районної державної адміністрація, м. Генічеськ з аналогічним раніше зазначеним клопотанням, у відповідь на яке Генічеська районна державна адміністрація, м. Генічеськ направила на адресу позивача лист від 17.11.2014 року №02/20-302/1749, в якому зазначила з посиланням на ст. 116, 127 Земельного кодексу України, ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 205 Господарського кодексу України, що договір від 16.03.2006 року є припиненим за законом.

24.05.2017 року листом № 3 та 11.08.2017 року листом № 05 (повторно) Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ направило до Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ «Повідомлення про розірвання договору» , в якому повідомило відповідача-1 про розірвання вищезазначеного Договору у повному обсязі на підставі п. 10.3. договору у зв`язку з істотним порушенням договору з боку Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ, та визначенням терміну, за яким слід вважати розірваним зазначений договір з 24.05.2017 року, а також вимагало повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ сплачені в 2006-2007 роках за договором грошові кошти в розмірі 250 000 грн.

21.11.2017 року позивач звернувся до Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ з претензією № 1 про повернення грошових коштів у сумі 1073116 грн. 48 коп., в якій просив повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ сплачені станом на 25.09.2007 року 250 000 грн. на спеціальний рахунок районного бюджету за Договором № 1-А купівлі продажу права на оренду земельної ділянки від 16.03.2006 року, укладеним з Генічеською районною державною адміністрацією, м.Генічеськ, а також сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м.Генічеськ 823 116 грн. 48 коп. збитків, пов`язаних з інфляцією суми боргу за весь час прострочення зобов`язання.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст . 11 Цивільного кодексу України . За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України та вказує, що в порушення вимог чинного законодавства відповідач не повернув Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ сплачені ним на виконання договору купівлі-продажу права на оренду земельної ділянки від 16.03.2006 року № 1-А 250 000 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч . 1 , 2 ст . 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч . 1 ст . 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

При цьому, до відсутності правової підстави дана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Загальна умова ч . 1 ст . 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст . 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст . 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що між ними існували договірні правовідносини, на виконання яких позивачем по справі було сплачено 250 000 грн., проте , після сплати позивачем першого внеску за договором 200 000 грн. та до теперішнього часу головою Генічеської райдержадміністрації в порушення умов договору не видано відповідного розпорядження щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м.Генічеськ дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду.

Проте, судом першої інстанції також було встановлено, та не оспорювалося сторонами у справі, що на день звернення до суду із відповідним позовом договір від 16.03.2006 року № 1-А втратив чинність (позивач вважає його розірваним з 24.05.2017 року, відповідач вважає його припиненим з 17.11.2014 року) і доказів повернення відповідачем одержаних від позивача сум суду не надано.

Тобто , сплачені позивачем кошти у сумі 250 000 грн., які вносились на виконання договірних зобов`язань, утримуються на теперішній час відповідачем безпідставно, що в свою чергу є підставою для їх стягнення, як таких , що утримується без достатньої правової підстави у відповідності до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18.

З огляду на викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 250 000 грн . коштів, як безпідставно утримуваних.

Що стосується позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м.Генічеськ про стягнення з Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ інфляційних нарахувань на загальну суму 897 050 грн., яка складається з нарахованих позивачем інфляційних в розмірі 747 200 грн. за період прострочки виконання договірного зобов`язання з травня 2006 року по серпень 2018 року на суму 200 000 грн., перераховану відповідачу 28.04.2006 року, та в розмірі 149 850 грн., нарахованих за період прострочки з жовтня 2007 року по серпень 2018 року на суму 50 000 грн., перераховану 25.09.2007 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Передбачене законом (ст . 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зі змісту вищенаведених імперативних приписів чинного законодавства вбачається, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються передбачені ч. 2 ст . 625 Цивільного кодексу України компенсаційні виплати. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17).

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Місцевим господарським судом було встановлено, що договір від 16.03.2006 року №1-А було розірвано 11.08.2017 року, а саме: з моменту отримання Генічеською районною державною адміністрацією, м. Генічеськ листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ від 11.08.2018 року № 05 про розірвання вищезазначеного договору, в якому останнє повідомило відповідача про односторонню відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ від вищезазначеного Договору у повному обсязі на підставі п. 10.3. договору у зв`язку з істотним порушенням договору з боку Генічеської районної державної адміністрації, м.Генічеськ, а також вимагало повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ сплачені в 2006-2007 роках за договором 250 000 грн.

Тобто , починаючи з 19.08.2017 року, правовідносини сторін за даним договором припинилися.

У відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач , в порушення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, кошти в розмірі 250 000 грн. у 7-денний термін від дня отримання 11.08.2017 року вимоги, тобто до 18.08.2017 року, не повернув, а тому Генічеська районна державна адміністрація, м.Генічеськ є такою, що прострочила виконання грошового зобов`язання. що виникло тільки після пред`явлення вимоги, з 19 . 08.2017 року. Тому позивач здійснив свій розрахунок інфляційних нарахувань неправомірно, оскільки до цього періоду у відповідача перед позивачем було відсутнє саме грошове зобов`язання, з прострочкою виконання якого виникає право звернення до суду за його стягненням.

З урахуванням зазначеного, судом першої інстанції було вірно здійснено власний перерахунок інфляційних втрат та встановлено , що їх сума за період з вересня 2017 року по липень 2018 року складає 22 553 грн. 26 коп.

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, здійснений судом першої інстанції, дійшла висновку про його обґрунтованість, їх розрахунок здійснений місцевим господарським судом належним чином, тому рішення суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 22 553 грн. 26 коп. також є правомірним.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ на те, що судом першої інстанції нібито не були враховано положення ст. 625 Цивільного кодексу України, яке містить норму щодо стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхилене, оскільки позивач самостійно визначає предмет та підставу своїх позовних вимог, в тому числі, період нарахування інфляційних втрат, кінцевою датою визначивши 01.08.2018 року. Права на самостійне перерахування такого періоду до моменту винесення рішення у суду за чинними нормами процесуального законодавства України немає. Будь-яких клопотань про зміну предмету позову, поданих в порядку та строки, передбачені нормами Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи не містять.

В частині висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ , колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За нормами ст . 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч . 1 ст . 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч . 3 та 4 ст . 267 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до ч . 1 ст . 261 вказаного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Так, оскільки в даному випадку відповідачем грошові кошти у сумі 250 000 грн. безпідставно утримуються саме з моменту розірвання договору 11.08.2017 року та пред`явлення відповідної претензії про повернення вищезазначених коштів, право позивача на повернення безпідставно утриманих коштів, як і право на звернення до суду з відповідним позовом виникло лише 19.08.2017 року, в зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

При цьому, посилання Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ, що перебіг строку позовної давності розпочався не пізніше, ніж з моменту підтвердження інформування позивача про припинення дії договору, а саме: з 05.12.2014 року, та закінчився за рік, до подання ним позовної заяви, оскільки Генічеська райдержадміністрація листом від 17.11.2014 року № 02/20-302/1749 повідомила позивача про припинення дії договору, у зв`язку з істотними змінами в законодавстві, колегією суддів відхилене, виходячи з наступного.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що Генічеська районна державна адміністрація, м. Генічеськ направляла на адресу позивача лист від 17.11.2014 року №02/20-302/1749, в якому зазначала з посиланням на ст. 116, 127 Земельного кодексу України, ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 205 Господарського кодексу України, що договір від 16.03.2006 року є припиненим за законом.

Проте, згідно з ч . 1 і 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Так, відповідно до п. 10.3. договору сторони погодили, що у разі невиконання однією із Сторін умов цього Договору, він може бути розірваний на вимогу однієї сторони в односторонньому або судовому порядку.

Отже, підписавши вищезазначений договір сторони погодили, що підставою для припинення зобов`язань за ним є його розірвання на вимогу однієї із сторін в односторонньому порядку або судовому порядку, в зв`язку з чим повідомлення про припинення дії договору, на яке посилається Генічеська районна державна адміністрація, м. Генічеськ за своєю суттю не є вимогою про розірвання договору та не може вважатись підставою для припинення зобов`язань за цим договором між сторонами з огляду ще й на те, що такої підстави для припинення договору, як за законом , чинне законодавство України не містить. Будь-яких доказів звернення відповідача до суду з позовними вимогами про визнання його недійсним або застосування наслідків, пов`язаних з його нікчемністю або неукладенням тощо, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, договір від 16.03.2006 року № 1-А був чинний до 11.08.2017 року, а саме: до моменту отримання Генічеською районною державної адміністрацією, м.Генічеськ листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м.Генічеськ від 11.08.2018 року № 05 про розірвання вищезазначеного договору, у відповідності до приписів п. 10.3. зазначеного договору, після чого у відповідача виникло перед позивачем грошове зобов`язання щодо повернення отриманих коштів.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ та Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Генічеської районної державної адміністрації, м. Генічеськ та Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАФ» , м. Генічеськ на рішення Господарського суду Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 року у справі № 923/1051/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 15.07.2019 року.

Повний текст постанови складено 16 липня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош