Постанова

від 11.07.2019 по справі 601/1957/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/1957/18Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А. Провадження № 22-ц/817/617/19 Доповідач - Шевчук Г.М. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

та сторін - позивача ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2

представника Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області - Борковської Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/1957/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду від 16 квітня 2019 року, ухваленого суддею Коротич І.А., повний текст рішення виготовлений 22 квітня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилається на те, що працівниками Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області вчинено неправомірні дії, зокрема щодо не реєстрації 29 березня 2016 року його заяви про злочин та невнесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення. Позивач неодноразово звертався до Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, а згодом і до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та просив повідомити про результати та хід розгляду поданої ним заяви, однак Кременецький ВП ГУНП відповіді на його заяви у встановлений законом строк не надавали, чим порушили його права, як учасника кримінального провадження. 28 вересня 2016 року старший слідчий СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області старший лейтенант поліції Павлюк В.А. виніс постанову про закриття кримінального провадження. Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2016 року постанову від 28 вересня 2016 року скасовано. Вважає, що неправомірними діями працівниками поліції йому завдано матеріальну та моральну шкоди. Матеріальну шкоду він оцінює у 30 000 гривень, а моральну шкоду у сумі 70 000 гривень.

Рішенням Кременецького районного суду від 16 квітня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 30 000 гривень та моральної шкоди в розмірі 70 000 гривень відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 16 квітня 2019 року та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилається на те, що суд неправомірно відмовив йому в позові та не врахував, що неправомірними діями працівниками поліції йому завдано матеріальну та моральну шкоди. Протягом тридцяти місяців, він був позбавлений можливості користування автомобілем, був змушений постійно звертатися у різні інстанції з метою захисту своїх прав, він є особою похилого віку, зловживання та зволікання у роботі працівників поліції підірвало його здоров`я. Вказує на те, що сам факт бездіяльності працівників поліції не заперечував і суд, зазначивши в рішенні, що закриття кримінального провадження було незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління національної поліції в Тернопільській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. В обгрунтування вимог посилається на те, що право на оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження, позивачем вже було реалізовано, постанову слідчого скасовано та ухвалу судді направлено прокурору для продовження розслідування. Заявник в кримінальному провадженні у разі незгоди з діями органу досудового розслідування або прокуратури вправі їх оскаржити, іншого способу захисту прав заявника не передбачено. Тому факт прийняття рішення слідчим у кримінальному провадженні, яке було скасоване не свідчить про спричинення шкоди та не підтверджує підстав для її відшкодування.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління державної казначейської служби України у Тернопільській області вважає висновки суду першої інстанції обгрунтованими, з доводами апеляційної скарги не погоджується. Вказує на те, що позивач не надав жодних доказів щодо завдання йому матеріальної та моральної шкоди .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Головне управління національної поліції в Тернопільській області в судове засідання не з`явилось хоч належним чином було повідомлене про час і місце судового засідання .

У відповідності до вимог статтей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.

Статтями 55, 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами, передбаченими ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода завдана фізичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в ч. ч. 1 - 5 цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу досудового розслідування, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Судом встановлено, що 29 березня 2016 року ОСОБА_1 подав до Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області письмову заяву про злочин, а саме, що ОСОБА_5 викрала автомобіль марки ВАЗ - 21043, д.н.з. НОМЕР_1 , 1999 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_6 , яким позивач має право користуватись.

Згідно довіреності від 10 травня 2016 року ОСОБА_6 цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 експлуатувати та розпоряджатися належним йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобілем марки ВАЗ - 21043, д.н.з. НОМЕР_3 , 1999 року випуску.

Довіреність на право користування автомобілем мав син позивача ОСОБА_7 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доручення на право керування та розпорядження спірним автомобілем мали ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до 11.10.2016 року, оскільки їх доручення припинено/скасовано власником автомобіля. Також по довіреності від 03.06.2016 року (у порядку передоручення від ОСОБА_8) право користування даним авто мала ОСОБА_10 , дочка співжительки сина позивача ОСОБА_7

28 вересня 2016 року старший слідчий СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області Павлюк В.А. виніс постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову старшого слідчого СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області Павлюка В.А. від 28 вересня 2016 року скасовано.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 01.06 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано слідчого слідчого Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області внести відомості в ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 30.11.2017 року про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_11 .

Згідно рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області щодо не реєстрації 29 березня 2016 року заяви та не внесення в Єдиний реєстр судових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання позивачу ОСОБА_1 інформації про хід розгляду його заяви. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ГУНП у Тернопільській області задоволено частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №819/2066/17 скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято постанову, якою провадження в цій частині закрито, а врешті залишено без змін.

24 січня 2019 року ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області провадження в цивільній справі №601/1957/18 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області про визнання дій Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, які виразилися в неодноразовій фальсифікації даних, які викладені в позовній заяві згідно пунктів 1.1 - 1.8: неналежному розгляді заяв та скарг ОСОБА_1 поданих ним 29 березня 2016 року, 12 травня 2016 року, 26 травня 2016 року, 05 вересня 2016 року, 19 вересня 2016 року; тяганині досудового слідства, яка полягає в тому, що з 11 червня 2016 року до дня подачі цієї заяви не проводяться слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні № 12016210120000352, не встановлюється місце перебування автомобіля ВАЗ?2104, д.н.з. НОМЕР_4 , не проводяться допити осіб, не відновлюються права ОСОБА_1 та не оголошено підозри жодній із осіб - закрито, оскільки справу в цій частині не належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Свої вимоги про відшкодування шкоди позивач обґрунтував бездіяльністю та неправомірними діями відповідача вважаючи незаконними процесуальні дії з огляду на їх скасування.

Отже, оскарження позивачем постанови про закриття кримінального провадження свідчить про реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності слідчого і не є безумовним доказом як неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України, так і факту завдання моральної шкоди позивачу та матеріальних збитків.

За вищевказаних обставин суд першої інстанції відмовляючи в позові вірно прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що діями відповідача йому завдано матеріальних та моральних збитків.

Доводи апелянта, що суд безпідставно відмовив в позовних вимогах і не врахував, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, погіршився його стан здоров`я внаслідок неправомірних дій, колегія суддів не приймає до уваги як не обгрунтовані.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що фактично достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння моральної шкоди та матеріальної шкоди позивачем не представлено.

Таким чином, правові підстави для застосування статей, які стали підставою для відшкодування моральної шкоди та матеріальної, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України").

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 липня 2019 року.

Головуюча: Г.М. Шевчук

Судді: О.Я. Міщій

З.Є. Ткач